Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №687/123/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 687/123/26

Провадження № 22-ц/820/1803/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.

з участю: позивача, його представника

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 687/123/26 за апеляційною скаргою Закупненської селищної ради на рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2026 року у складі судді Борсука В.О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Закупненської селищної ради, третя особа: Головне управління Держгеокадастру в Хмельницькій області, про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування за законом.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, його представника, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в :

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, в якому просив визнати за ним право на завершення приватизації земельної ділянки площею 1,20 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративних межах Вільховецького старостинського округу Закупненської селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 та зобов`язати Закупненської селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, як розпорядника землі, надати ОСОБА_1 усю необхідну інформацію для розробки документації із землеустрою, реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі для подальшої її передачі у приватну власністю спадкоємцю.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що він є спадкоємцем за законом після смерті матері ОСОБА_2 , Державним нотаріусом видано Свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, а саме на житловий будинок, що знаходиться в с. Вільхівці. Однак, позивачем отримано довідку про склад сім`ї, зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 25.06.2008 року № 416, видану головою Вільховецької сільської ради, в якій містилася інформація, що окрім вказаного житлового будинку, за ОСОБА_2 закріплена земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,45 га. Позивач неодноразово звертався до Вільховецької сільської ради, а згодом до Закупненської селищної ради, до складу якої увійшло с. Вільхівці, за отриманням інформації та документів щодо земельної ділянки загальною площею 1,45 га, однак отримував усні відмови про те, що ніякої земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у спадкодавця ОСОБА_2 не було.

Позивач посилався, що згідно з копіями рішень 11 сесії 23 скликання Вільховецької сільської ради «Про затвердження граничного розміру земельних ділянок для соціальної сфери» від 13.05.2000 року та «Про затвердження списку працівників соціальної сфери на селі для надання у користування землі із земель запасу та резервного фонду» від 13.05.2000 року у затвердженому списку працівників соціальної сфери під порядковим номером «103» було включено ОСОБА_2 .. Окрім того, відповідно до копії розпорядження голови Чемеровецької РДА Хмельницької області від 24.01.2007 року № 40/07-р «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації по передачі у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства» покійній матері позивача надано дозвіл на виготовлення технічної документації по передачі у власність земельних ділянок громадянам, які знаходяться за межами населених пунктів для ведення особистого селянського господарства.

Вважав, що відповідачем вчиняються протиправні дії, які направленні на перешкоджання в завершенні процедури приватизації земельної ділянки, яка була розпочата матір`ю позивача за життя, у зв`язку із чим вимушений звернутися в суд з даним позовом.

Рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2026 року позов задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 , право на завершення приватизації земельної ділянки площею 1,20 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративних межах Вільховецького старостинського округу Закупненської селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з Закупненської селищної ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1064,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

В решті частині позову відмовлено.

Закупненська селищна рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апелянт вказує на відсутність факту «розпочатої приватизації» та пасивну поведінку спадкодавця, оскільки спадкодавець ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 — через 2 роки після отримання дозволу, не вчинивши жодної дії щодо замовлення документації. Отримання лише дозволу (бланкетного права) без фактичного замовлення проекту не створює права, яке може бути успадковане за ст. 1218 ЦК України.

Також зазначає апелянт про відсутність об`єкта спадкування та порушення ст. 79-1 ЗК України, оскільки як підтверджено відповіддю Старости села № 25 від 08.08.2025р., місцезнаходження ділянки не визначено, межі не встановлені. Визнання судом права на «неіснуючий» у правовому розумінні об`єкт суперечить принципу юридичної визначеності та робить рішення суду таким, що неможливо виконати (неможливо зареєструвати право на об`єкт без кадастрового номера). Суд надав перевагу записам у погосподарській книзі, що суперечить висновкам ВС у справі № 201/10041/14-ц, де зазначено, що погосподарський облік є формою статистичного спостереження, а не документом, що підтверджує виникнення права власності чи право користування, яке передається у спадок. Крім того, факт включення до списку працівників соцсфери є лише пільговою передумовою, якою спадкодавець не скористалася.

Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції послався на відповідь Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 29-22-0. 10-472/2-26 від 03.02.2026р., у якій зазначено про неможливість надати інформацію щодо звернень ОСОБА_2 у період з 24.07.2007 по 05.04.2009 через знищення архівів. Однак відповідно до редакції Земельного кодексу України, що діяла у 2007–2009 роках, територіальні органи Держземагентства (нині Держгеокадастр) не були розпорядниками земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів. Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції того часу), ці повноваження належали виключно районним державним адміністраціям. Обов`язок доведення факту замовлення документації та вчинення активних дій згідно зі ст. 81 ЦПК України покладено на позивача. Відсутність документів у Держгеокадастру, який і не міг бути отримувачем таких заяв, у 2007 році не може трактуватися на користь позивача як підтвердження «розпочатої приватизації».

Крім того, вказує апелянт, на незаконність стягнення судових витрат, оскільки відповідач діяв виключно в межах закону, захищаючи землі громади від безпідставного вилучення, а позов базувався на бездіяльності самого спадкодавця, тому стягнення 5 000 грн. витрат на правничу допомогу та судового збору є необґрунтованим.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, вважає доводи апелянта безпідставними. Посилається, що судом першої інстанції вірно встановлено, що Розпорядженням голови Чемеровецької РДА Хмельницької області від 24.01.2007 року № 40/07-р за результатами розгляду заяв громадян, яким були надані земельні ділянки у користування за межами населених пунктів для ведення особистого підсобного господарства, як працівникам соціальної сфери, його покійній матері надано дозвіл на виготовлення технічної документації про передачу у власність земельної ділянки. Тобто спадкодавець ОСОБА_2 звернулася із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації та отримала вказаний дозвіл на виготовлення технічної документації по передачі у власність земельної ділянки площею 1,20 га, що підтверджується вказаним вище розпорядженням.

Крім того, посилається, що в адміністративних межах Вільховецького старостинського округу Закупненської селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області є вільні земельні ділянки наприклад з кадастровим № 6825286200:04:002:0061, площею 2.8338 га, форма власності: комунальна власність, цільове призначення: землі запасу, вид використання: 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія: землі сільськогосподарського призначення. Дана інформація підтверджується відкритими відомостями з публічної кадастрової карти України, тому вказана інформація спростовує твердження відповідача щодо неможливості виділити позивачу земельну ділянку.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши учасників справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Відповідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 .

За життя ОСОБА_2 була працівником соціальної сфери Вільховецької сільської ради.

Рішенням 11 сесії 23 скликання Вільховецької сільської ради «Про затвердження граничного розміру земельних ділянок для соціальної сфери» від 13.05.2000 року та «Про затвердження списку працівників соціальної сфери на селі для надання у користування землі із земель запасу та резервного фонду» від 13.05.2000 року затверджено граничний розмір земельних ділянок Вільховецької сільської ради для надання у користування працівникам соціальної сфери села та пенсіонерам з їх числа для розширення особистого підсобного господарства та ведення особистого підсобного господарства в розмірі 1,20 га з врахуванням земельних ділянок, які є у їх власності та користуванні, але не більше 2 га, а також затверджено список працівників соціальної сфери Вільховецької сільської ради Чемеровецького району. Як вбачається із вказаного списку ОСОБА_2 включено до нього під номером «103».

Як видно з розпорядження голови Чемеровецької РДА Хмельницької області від 24.01.2007 року № 40/07-р «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації по передачі у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства» за результатами розгляду заяв громадян, яким були надані земельні ділянки у користування за межами населених пунктів для ведення особистого підсобного господарства, як працівникам соціальної сфери, ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації для передачі у власність за рахунок земель резервного фонду Вільховецької сільської ради земельної ділянки, що знаходиться за мажами населенних пунктів для ведення особистого селянського господарства, площею 1,2 га, яка була надана ОСОБА_2 в користування 13.05.2000 року рішенням Вільховецької сільської ради.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті останньої заведена спадкова справа, про що свідчить витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 21610219 від 23.09.2009 року.

Спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняв позивач як спадкоємець першої черги за законом та відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.01.2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 317, успадкував житловий будинок в надвірними будівлями по АДРЕСА_1 .

Відповідно до виписки з погосподарських книг № 22 від 31.07.2025 року за адресою: АДРЕСА_1 вказано:

- за 1991-2000 роки: ОСОБА_3 голова двору, ОСОБА_2 дружина.

Окрім того, вказана земельна ділянка 0,25 га;

- за 2001-2010 роки вказано: ОСОБА_3 голова двору (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_2 дружина (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Водночас за 2001 рік вказана земельна ділянка 0,25 га;

за 2002-2004 роки - земельна ділянка 0,25 га + 1,20 га;

за 2005, 2006 - 2010 роки - земельна ділянка 0,25 га + 1,20 га, з них: 0,25 га - для обслуговування житлового будинку, 1,20 га - ОСГ, що також підтверджується копією погосподарського обліку за 2006 - 2010 роки.

Згідно з відповіддю на адвокатський запит № 25 від 08.08.2025 року, наданою старостою Вільховецького старостинського округу, місцезнаходження земельної ділянки площею 1,20 га для ОСГ не визначено, оскільки не було виділено в натурі на місцевості.

Як вбачається із відповіді на запит № 29-22-0. 10-472/2-26 від 03.02.2026 року у зв`язку із реорганізацією Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області та ліквідацією його структурних підрозділів надати інформацію та підтверджуючі документи щодо розробки проєкту технічної документації із землеустрою на земельну ділянку площею 1,20 га на території Вільховецької сільської ради в період з 24.07.2007 року по 05.04.2009 року немає можливості.

Згідно з відповіддю Закупненської селищної ради № 06-11/57 від 24.10.2025 року ОСОБА_2 відповідно до прийнятих рішень було включено до списку працівників соціальної сфери Вільховецької сільської ради на підставі чого було вчинено запис в Обліковій картці об`єкта погосподарського обліку на 2001-2005 роки, на 2006-2010 роки та внесено земельну ділянку площею 1,20 га. Однак, запис в Обліковій картці об`єкта погосподарського обліку на 2011-2025 роки було виключено у зв`язку з тим, що в натурі земельну ділянку виділено не було.

Позивач звернувся із заявою до Закупненської селищної ради про надання дозволу на проведення дій щодо завершення приватизації земельної ділянки та повідомлення про її місцезнаходження, проте отримав відмову у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 було тільки включено до списку працівників соціальної сфери Вільховецької сільської ради, проте рішення про передачу їй безоплатно у приватну власність земельної ділянки не приймалися. Окрім того, ОСОБА_2 не була користувачем земельної ділянки загальною площею 1,2 га, не замовляла документації із землеустрою, а тому процедуру приватизації не розпочала.

Предметом спору у цій справі є визнання права на завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування, приватизація якої була розпочата, проте не завершена за життя спадкодавця.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1225 ЦК України визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування зі збереженням її цільового призначення.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Частиною першою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, що передбачено пунктом «а» частини третьої статті 152 ЗК України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами перебачений у статті 118 ЗК України.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання (частина шоста статті 118 ЗК України).

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення (частина сьома статті 118 ЗК України).

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина восьма статті 118 ЗК України).

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування (частина дев`ята статті 118 ЗК України).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність (частина десята статті 118 ЗК України).

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина одинадцята статті 118 ЗК України).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (стаття 125 ЗК України).

В справі встановлено, що рішенням від 13.05.2000 року затверджено список працівників соціальної сфери Вільховецької сільської ради Чемеровецького району, який передаються в користування земельні ділянки Вільховецької сільської ради для особистого підсобного господарства та ведення особистого підсобного господарства в розмірі 1,20 га, але не більше 2 га, і ОСОБА_2 включено до цього списку під номером «103».

Тобто за даним рішенням ОСОБА_2 було надано в користування як працівнику соціальної сфери Вільховецької сільської ради земельну ділянку, площею 1.2 га для ведення особистого господарства, проте дана земельна ділянка не була виділена в натурі, однак рахувалась за домогосподарством ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1

Як видно з розпорядження голови Чемеровецької РДА Хмельницької області від 24.01.2007 року № 40/07-р «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації по передачі у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства» ОСОБА_4 звернулась з відповідною заявою про виділення їй у власність земельної ділянки, що перебувала в її користуванні, площею 1,2 га, згідно рішення Вільховецької сільської ради Чемеровецького району від 13.05.2000 року, та ОСОБА_2 цим розпорядженням надано дозвіл на виготовлення технічної документації для передачі у власність за рахунок земель резервного фонду Вільховецької сільської ради земельної ділянки, що знаходиться за межами населенних пунктів для ведення особистого селянського господарства, площею 1,2 га, яка була надана ОСОБА_2 в користування 13.05.2000 року рішенням Вільховецької сільської ради.

За таких обставин обґрунтованим є висновок суду про задоволення позову, оскільки позивач звертався за завершенням процедури приватизації земельної ділянки до розпорядника спірною земельної ділянки та останній відмовив йому.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 розділу X «Перехідні положення» ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

З огляду на наведені норми закону, захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини третьої статті 152 ЗК України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду з позовами про визнання відповідного права у порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Отже аналіз норм права, що регулюють спірні правовідносини, свідчить про те, що початком процедури безоплатної приватизації земельної ділянки є звернення громадянина, зацікавленого у такій приватизації, до відповідного компетентного органу (органу місцевого самоврядування) із заявою про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Матеріалами справи встановлено, що спадкодавець, ОСОБА_2 – мати позивача за життя звернулася із заявою Чемеровецької РДА Хмельницької області про виділення їй у власність земельної ділянки, що перебувала в її користуванні, площею 1,2 га, згідно рішення Вільховецької сільської ради Чемеровецького району від 13.05.2000 року, та ОСОБА_2 цим розпорядженням надано дозвіл на виготовлення технічної документації для передачі у власність за рахунок земель резервного фонду Вільховецької сільської ради земельної ділянки, що знаходиться за мажами населенних пунктів для ведення особистого селянського господарства, площею 1,2 га, яка була надана ОСОБА_2 в користування 13.05.2000 року рішенням Вільховецької сільської ради.

Отже, право на приватизацію спірної земельної ділянки ОСОБА_2 розпочала у встановленому законом порядку, проте не завершила процес приватизації у зв`язку з своєю смертю.

Таким чином, у випадку, якщо спадкодавець за життя із дотриманням вимог законодавства розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не отримав на неї право власності у зв`язку зі смертю, спадкоємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації. У разі відмови компетентного органу спадкоємцям, належним та ефективним способом захисту їх прав у судовому порядку є звернення із позовом про визнання права на завершення приватизації.

Така правова позиція відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, від 27 квітня 2026 року в справі № 687/123/26.

Право на завершення приватизації відповідно до чинного законодавства та судової практики у таких правовідносинах, переходить до спадкоємців ОСОБА_2 та перейшло до позивача, який є єдиним спадкоємцем першої черги за законом і прийняв спадщину, а отже прийняв у порядку спадкування право на завершення приватизації спірної земельної ділянки, розпочатої та незавершеної спадкодавцем.

Оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті матері, то вважається, що позивач набув право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали попередньому спадкодавцю, на підставі статей 1216 та 1218 ЦК України. До складу спадщини входить, у тому числі, право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яку спадкодавець розпочала за життя у встановленому законом порядку та не завершив у зв`язку зі смертю.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, правових висновків Верховного Суду суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право на завершення приватизації спірної земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_2 з часу надання дозволу на виготовлення технічної документації не вчинила жодних дій щодо замовлення даної документації, тобто на думку апелянт не почала процедуру приватизації земельної ділянки, слід відхилити.

Як вказано в мотивувальній частині постанови початком процедури безоплатної приватизації земельної ділянки є звернення громадянина, зацікавленого у такій приватизації, до відповідного компетентного органу (органу місцевого самоврядування) із заявою про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що ОСОБА_2 і було зроблено, а відтак нею було розпочато процедуру приватизації земельної ділянки і відсутність даних про замовлення технічної документації не свідчить про відсутність вищевказаної процедури.

Крім того на даний час неможливо встановити чи замовляла спадкодавець технічну документацію, що підтверджується відповіддю Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 03.02.2026 року. № 29-22-0.10-472/2-26.

Також суд відхиляє посилання апелянта на відсутність об`єкту спадкування та порушення вимог ст.. 79-1 ЗК України, оскільки в даній справі предметом позову є визнання права на завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування, приватизація якої була розпочата, а не земельна ділянка як окремий об`єкт нерухомості.

Не може бути підставою бути скасування рішення і твердження апелянта про неналежність доказів у вигляді по господарського обліку, невірне визначення розпорядника земельних ділянок.

Дані погосподарського обліку підтверджують факт надання в користування спадкодавця як працівнику соціальної сфери сільської ради рішенням Вільховецької сільської ради Чемеровецького району земельної ділянки, площею 1.2 га для ведення особистого господарства, що рахувалась за домогосподарством ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому на момент ухвалення цього рішення саме Вільховецька сільська рада була належним розпорядником спірної земельної ділянки.

Доводи апелянта про незаконність стягнення судових витрат, так як на думку апелянта відповідач діяв виключно в межах закону, є надуманими.

Судом встановлено, що відповідач безпідставно відмовив позивачу в завершенні приватизації земельної ділянки в порядку спадкування, задовольнив позов, а тому судові витратив силу вимог ст.. 141 ЦПК України покладаються саме на відповідача.

Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

У відзиві на апеляційну скаргу від 26.08.2026 року представник позивача вказав, що позивач очікує понести судові витрат під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції орієнтовно в сумі 5000 грн.

При цьому під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник позивача заявив клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 4500 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені чи мають бути понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

З матеріалів справи вбачається, 24 липня 2025 року між адвокатом Біленьким М.В. та позивачем ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги № 24-07/25, предметом якого є надання правової допомоги щодо оформлення спадкових справ після смерті ОСОБА_2 в тому числі і представництво в судах всіх інстанцій.

30 червня 2026 року між адвокатом Біленьким М.В. та позивачем ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про надання правової допомоги № 24-07/25 від 24.07.2025 року, за умови якої адвокат надає позивачу допомогу та здійснює представництво позивача в суді апеляційної інстанції під час розгляду даної цивільної справи.

Відповідно до Акта прийому-передачі надані послуги від 30 вересня 2025 року адвокатом надано послугу з підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу, вартість якої 3500 грн та участь у судових засіданнях суду апеляційної інстанції, вартість послуги 1000 грн.

З справи вбачається, що адвокат Біленький М.А. подав відзив на апеляційну скаргу на 4 аркушах та приймав участь в одному засіданні апеляційного суду 01.10.2026 року.

Відповідач отримав відповідне клопотання про стягнення даних судових витрат, проте не зазначив суду про неспівмірність витрат на правничу допомогу у визначеному розмірі з наданими адвокатом послугами та відповідно не просив про зменшення розміру таких витрат.

Тому, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 4500 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Закупненської селищної ради залишити без задоволення.

Рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з Закупненської селищної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 4500 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Суддя А.М. Костенко

Т.О. Янчук

О.І. Ярмолюк