Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №686/23070/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/23070/25

Провадження № 22-ц/820/1697/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.

з участю представника позивача

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/23070/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійний край» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 квітня 2026 року у складі судді Заворотної О.Л. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійний край», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТзОВ «Олійний край», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики.

Позивач зазначав, що 04 лютого 2025 року директор ТОВ «Олійний край» Гулевич О.В. в інтересах товариства отримав у нього в борг 225 000 доларів США на строк до 20 липня 2025 року. Факт укладення договору позики та передачі коштів підтверджується відповідною розпискою. Наразі ТзОВ «Олійний край» не повернуло позичені кошти, внаслідок чого з товариства на користь позивача слід стягнути борг у розмірі 225 000 доларів США. Також у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання ТОВ «Олійний край» має сплатити позивачу 3% річних від простроченої суми за період з 21 липня 2025 року по 18 серпня 2025 року у розмірі 22 391 грн 33 коп.

За таких обставин ОСОБА_1 просив стягнути з ТзОВ «Олійний край» на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 225 000 доларів США у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на день фактичного платежу та 3% річних від простроченої суми у розмірі 22 391 грн 33 коп.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 квітня 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з ТзОВ «Олійний край» на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 04.02.2025 року в сумі 225 000 доларів США та судовий збір в розмірі 15 707 грн. 81 коп, в решті вимог відмовлено.

ТзОВ «Олійний край» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 квітня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апелянт посилається на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Так, висновок суду про укладення договору позики та передачу грошових коштів обґрунтований оглянутим в судовому засіданні оригіналом розписки від 04.02.2025 року, яка перебуває у позивача ОСОБА_1 . Згідно з цією розпискою, ОСОБА_2 діючи від імені ТОВ «Олійний край», як директор згідно наказу № 1п/24 від 30.08.2024 взяв гроші в борг в сумі 225 000 доларів США у ОСОБА_1 , для ведення господарської діяльності ТзОВ «Олійний край» та зобов`язався повернути кошти до 20.07.2025 року. Однак, суд не звернув увагу, що інших доказів на підтвердження передачі коштів відповідачу, який зареєстрований як юридична особа, окрім розписки, позивач не надав, розписка не є належним та достатнім доказом передачі грошових коштів у борг юридичній осіб, оскільки про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунка, а також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства.

Також вказує, що ОСОБА_3 надавав грошові кошти ОСОБА_2 на умовах спільної інвестиційної діяльності пов`язаної із придбанням та реалізацією сільськогосподарської продукції. Відповідно до вказаних домовленостей між ними, при цьому відповідач щомісячно виплачував йому відсотки в розмірі 5,5% від суми боргу, вказаний факт можуть підтвердити свідки, які вказані у розписках - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Виходячи з дійсних домовленостей, 4% від суми вказаних відсотків мали передаватися свідкам по справі, відомості про які зазначено в Розписках, а 1,5% ОСОБА_1 залишав у себе. Загалом особисто ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 насправді в позику грошові кошти в розмірі 38 000 доларів США на вигідних йому умовах. Разом із цим будь-які розписки, договори при передачі цих коштів не укладалися. Таким чином, як ОСОБА_1 , так і свідки по розписках отримували прибуток від наданих у позику коштів, отримуючи щомісячно відсотки від наданої позики. Загальна сума коштів перерахованих як відсотки на рахунки даних осіб склала — 1038 279,29 грн. До того ж як вказує у своїх поясненнях ОСОБА_2 . ОСОБА_1 готівкою було виплачено ще 1 025 000 грн. Загалом від ОСОБА_2 як сплату за відсотки та повернення боргу позивач отримав 2 063 279,29 грн, що підтверджується платіжними інструкціями та реєстром готівкових розрахунків. Натомість сторона позивача, ні в рамках цієї справи, ні в рамках справи № 686/24092/25 жодним чином не пояснює, що за перекази на регулярній основі отримував ОСОБА_1 від ОСОБА_2 як і не спростував ці факти, адже вони підтверджені належними доказами у вигляді платіжних інструкцій.

Також посилається, що Договір позики укладений 04 лютого 2025 року між ТзОВ «Олійний край» та ОСОБА_1 є недійсним у зв`язку з недодержанням в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч 2 ст 203 ЦК України, а судом порушено цю норму матеріального права, оскільки директор ТОВ «Олійний край» Гулевич О.В., укладаючи від імені товариства договір позики від 04.02.2025, діяв із перевищенням повноважень, визначених статутом, оскільки укладення значного правочину нібито потребувало попереднього погодження загальними зборами учасників.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Вказує, що оригінал боргового документа перебуває у кредитора, відповідач не надав доказів повернення 225 000 доларів США, за таких обставин висновок суду про існування невиконаного грошового зобов`язання відповідає змісту письмового доказу, положенням статей 545, 1046, 1047, 1049 ЦК України, відтак розписка є належним та достатнім доказом існування боргових зобов`язань.

Твердження апелянта про те, що директор ТОВ «Олійний край» Гулевич О.В., укладаючи від імені товариства договір позики від 04.02.2025 року, діяв із перевищенням повноважень, визначених статутом, оскільки укладення значного правочину нібито потребувало попереднього погодження загальними зборами учасників, тому правочин є недійсним, а у товариства відсутність обов`язку повернути кошти є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки на час укладення договору позики у Єдиному державному реєстрі щодо керівника ТзОВ «Олійний край» Гулевича О.В. у графі про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи містилися відомості «БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ». Водночас статут товариства, на внутрішні положення якого тепер посилається апелянт, у відкритому доступі на офіційному державному реєстрі відсутній. Тому твердження апелянта про те, що позивач мав самостійно шукати статут через приватні сервіси Clarity Project, YouControl, OpenDataUa чи інші інформаційні платформи, не змінює правової оцінки. Такі сервіси не замінюють офіційний Єдиний державний реєстр. До того ж без реєстрації чи платного доступу інформація на них надається в обмеженому обсязі, а офіційні відомості ЄДР прямо свідчили про відсутність обмежень. Додатково добросовісність позивача підтверджується обставинами оформлення позики. У самій розписці Гулевич О.В. зазначив, що діє від імені ТзОВ «Олійний край» як директор згідно з наказом № 1п/24 від 30.08.2024, а до розписки було додано наказ про його призначення директором, засвідчений печаткою товариства. Отже, позивачу було надано документ товариства, покликаний підтвердити статус особи, яка приймала кошти від імені юридичної особи.

Заслухавши пояснення учасника справи та дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги частково з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених ст. 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 14 серпня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Олійний край», в якому просив стягнути на його користь з відповідача за договором позики 225000 доларів США.

Позов мотивував тим, що він та ОСОБА_2 , діючи від імені ТОВ «Олійний край», уклали договір позики, відповідно до умов якого ТОВ «Олійний край» отримало в позику від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 225000 доларів США, які зобов`язалося повернути до 20.07.2025.

Оскаржуваним рішенням позов було задоволено.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Разом з тим у статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України побудови судоустрою в Україні за принципами територіальності та спеціалізації (ст. 125), так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені ст. 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Окрім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

За приписами ч. 2 ст. 7 цього Кодексу господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Отже, ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність майнових спорів, стороною в яких є боржник, одному господарському суду, який акумулює і вирішує усі майнові спори за участю боржника. Виключень з цього правила не передбачено.

Така позиція законодавця обумовлена тим, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс правовідносин боржника, і спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Особливість вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна та коштів боржника до ліквідаційної маси і проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент перегляду даної справи апеляційним судом, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, відносно якого порушено справу про банкрутство, повинен відбуватися виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство і в межах цієї справи, незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Такий правий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі № 607/6254/15-ц та від 28.01.2020 року у справі № 50/311-б.

Подібні за змістом висновки викладені також у постановах Верховного Суду у від 28.04.2021 року справі № 428/2376/20; від 20.05.2020 року у справі № 161/18582/17; від 24.02.2021 року у справі № 712/701/19, від 29 січня 2026 року в справі № 359/974/24, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.02.2021 року у справі № 925/1342/14; від 18.02.2020 року у справі № 918/335/17; від 30.01.2020 року у справі № 921/557/15-г/10; від 06.02.2020 року у справі № 910/1116/18; від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18; від 21.11.2019 року у справі № 925/1205/15.

Апеляційним судом встановлено, що 30 квітня 2026 року, в день ухвалення оскаржуваного судового рішення, Господарським судом Харківської області відкрито провадження у справі за № 922/834/26 про банкрутство ТОВ «Олійний край»», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном товариства, призначено розпорядником майна товариства Кожушко О.В.

01.05.2026 року здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство за № 79287.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень дана господарська справа № 922/834/26 про банкрутство ТОВ «Олійний край»» перебуває на розгляді Господарського суду Харківської області і розгляд справи не завершено.

Враховуючи наведені обставини, правові висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 225000 доларів США та трьох відсотків річних до ТОВ «Олійний край», щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, розгляду у порядку цивільного судочинства не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених ст. 255 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. ст. 255, 256 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а суд апеляційної чи касаційної інстанції повинен також роз`яснити заявнику про його право протягом десяти днів звернутися із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Водночас, згідно з приписами ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.01.2020 року у справі № 607/6254/15-ц, Велика Палата, скасовуючи ухвалу суду про закриття провадження, погодилася з висновками судів, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції господарського суду, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство відповідача. В той же час Велика Палата не погодилася з висновками суду про закриття провадження у справі, оскільки такі дії перешкоджають позивачу у доступі до правосуддя та унеможливлюють захист його прав у господарському процесі у повному обсязі з урахуванням визначених строків звернення, встановлених ст. 45 КУзПБ, а тому передала справу до Господарського суду м. Києва, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство, без закриття провадження.

Аналогічна правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 року у справі № 753/9175/20, від 11 грудня 2024 року в справі № 495/5193/18, від 29 січня 2026 року в справі № 359/974/24.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та передати дану справу до Господарського суду Харківської області, на розгляді якого перебуває справа № 922/834/26 про банкрутство ТОВ «Олійний край» без закриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 377, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійний край» задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 квітня 2026 року скасувати, справу № 686/23070/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійний край», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики передати до Господарського суду Харківської області, на розгляді якого перебуває справа № 922/834/26 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійний край».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Суддя А.М. Костенко

Л.М. Грох

Т.О. Янчук