Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №669/1102/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 669/1102/25

Провадження № 22-ц/820/2106/26

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Талалай О. І. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., П`єнти І. В.,

секретар судового засідання Сурник І. О.,

з участю: позивачки ОСОБА_1

і її представника ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника третьої особи Довгошея С. Л.,

прокурора Скрипнюк А. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 07 липня 2026 року (суддя Бурлак Г. І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, Орган опіки та піклування Білогірської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд

у с т а н о в и в :

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначала, що вони з відповідачем є батьками малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дочка проживає з нею. Батько ухиляється від виконання своїх батьківських обов?язків щодо її виховання. ОСОБА_3 не заперечує проти позбавлення його батьківських прав щодо дочки, про що 18 грудня 2025 року написав заяву.

Тому позивачка просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4 та стягнути з нього на її користь аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду з позовом та до досягнення дочкою повноліття.

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 07 липня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 грудня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття, в тому числі за один місяць негайно. Відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4 . Вирішено питання про судовий збір.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в позові, в апеляційній скарзі просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення вимог. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Відмовляючи в позові, суд не врахував те, що ОСОБА_3 від самого народження дочки не піклується про її фізичний та духовний розвиток, не цікавиться її навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти. Суд не взяв до уваги те, що відповідач не з`явився в судове засідання, що може свідчити про його байдужість до дитини.

Рішення суду в частині задоволення позову про стягнення аліментів не оскаржуються, а тому не переглядаються апеляційним судом.

У засіданні апеляційного суду позивачка і її представник підтримали апеляційну скаргу. Відповідач її визнав. Представник органу опіки та піклування проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно установив, що сторони є батьками малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до довідки Білогірської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області про склад сім`ї від 12 грудня 2025 року малолітня ОСОБА_4 зареєстрована та проживає разом з матір`ю за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно з характеристикою Юровецького ліцею Білогірської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області від 12 лютого 2026 року ОСОБА_4 є ученицею 6 класу, характеризується позитивно. Вихованням та розвитком дитини займається виключно матір. Батько ОСОБА_3 не з`являвся на батьківські збори, не виходив на зв`язок у телефонному режимі, не виявляв інтересу до успіхів, стану здоров`я чи потреб дитини.

За змістом нотаріально посвідченої заяви відповідача від 18 грудня 2025 року ОСОБА_3 надав згоду на позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_4 з подальшим усиновленням її ОСОБА_5 .

Згідно з висновком органу опіки та піклування Білогірської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області від 27 лютого 2026 року, затвердженим рішенням виконавчого комітету Білогірської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області № 21 від 27 лютого 2026 року, визнано недоцільним позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Малолітня ОСОБА_4 пояснювала, що з батьком спілкується, проводить свій вільний час, він їй купує подарунки.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків. Позбавлення відповідача батьківських прав не відповідає інтересам дитини.

Висновок суду відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу з таких підстав.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За змістом частини 1 статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 1 статті 18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Статтею 150 СК України встановлено обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Позбавлення батьківських прав тягне за собою правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Відповідно до пунктів 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Отже, ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки, змінити її в кращу сторону не бажає, нехтуючи при цьому найкращими інтересами дитини, внаслідок чого її фізичний, психічний і моральний розвиток піддаються небезпеці.

За встановлених у справі обставин, відсутності належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження свідомого нехтування ОСОБА_3 своїми обов`язками, такої поведінки батька, що свідчить про негативний вплив на дитину, суд обґрунтовано прийшов до висновку про відмову в позові.

Проживання батька окремо від дитини не свідчить про навмисне невиконання ним своїх батьківських обов`язків.

Позбавлення відповідача батьківських прав не змінить життя дитини на краще.

Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанцій про те, що заява відповідача про згоду на позбавлення його батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову за відсутності підстав для його задоволення.

У частинах 1, 4 статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин 2 і 3 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

У справі про позбавлення батьківських прав визнання позову суперечить закону, а саме частині 3 статті 155 СК України та порушує інтереси дитини.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22.

Враховуючи обставини справи, думка малолітньої дитини щодо вирішення спору не може бути підставою для задоволення позовних вимог.

На підставі частини 3 статті 171 СК України суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Думка дитини не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини. Ураховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам, кожному конкретно взятому та у їх сукупності (постанова Верховного Суду у справі № 686/16892/20 від 29 липня 2021 року).

У зв`язку з наведеним вище не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків відносно малолітньої дочки та наявність правових підстав для задоволення позову про позбавлення батьківських прав.

Рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з урахуванням якнайкращого забезпечення інтересів дитини, відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 07 липня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач О. І. Талалай

Судді Р. С. Гринчук

І. В. П`єнта