Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №607/16750/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/16750/25Головуючий у 1-й інстанції Чапаєв Р.В.

Провадження № 22-ц/817/964/26Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

з участю секретаря - Ліщак І.С.

позивача — ОСОБА_1 ,

його представника - адвоката Вароди П.Б.,

представника Козівської селищної ради - Гладчук І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу № 607/16750/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Варода Павло Борисович, на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 11 червня 2026 року, ухваленого суддею Чапаєвим Р.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Козівська селищна рада, Служба у справах дітей Великогаївської сільської ради, про визначення місця проживання дітей разом із батьком, -

В С Т А Н О В И В:

14.08.2025 ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_1 про визначення із нею як з матір`ю місця проживання їхнього спільного малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який ухвалою Козівського районного суду від 21 квітня 2026 року залишено без розгляду за заявою позивачки.

23 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся у суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання із ним трьох його із відповідачем спільних неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування вимог зазначив, що із відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.04.2010. Шлюб між сторонами розірвано рішенням суду від 10.06.2025, вказане рішення суду набрало законної сили. Під час шлюбу у позивача та відповідача народилося троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .. Усі троє дітей зареєстровані та фактично проживають у житловому будинку, що належить позивачу за зустрічним позовом, де створені ним як батьком належні та стабільні умови для життя і розвитку дітей, забезпечення ним утримання, побуту, виховання та навчання. Усі троє дітей навчалися у Козівському ліцеї №1, що відповідає їхньому звичному середовищу. Проте, наприкінці березня 2025 року ОСОБА_2 без його згоди вивезла малолітнього сина ОСОБА_3 до села Дичків Тернопільського району Тернопільської області, де по цей час проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що він є фізичною особою – підприємцем, має доходи, на диспансерному обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Позивач за зустрічним позовом є священнослужителем, багатодітним батьком, мешканцем селища Козова Тернопільського району. За час проживання в селищі характеризується виключно позитивно.

Характеристики, видані Козівським ліцеєм №1 Козівської селищної ради Тернопільського району щодо дітей сторін, підтверджують їхній належний рівень навчання та виховання. Педагоги відзначають належну участь батьків у навчальному процесі, своєчасне забезпечення шкільним приладдям та відвідування батьківських зборів. У характеристиці підкреслюється стабільність умов навчання, сформоване коло друзів і позитивне ставлення до вчителів. Також характеристики свідчать про те, що навчання дітей у Козівському ліцеї №1 відповідає їхнім найкращим інтересам та усталеному середовищу проживання і підтверджують належну участь позивача у вихованні та навчанні дітей.

Покликається на те, що звернувся із зустрічним позовом в порядку, передбаченому ст.193 ЦПК України та просить визначити місце проживання усіх трьох дітей спільно з ним за місцем його проживання.

Зазначив, що на момент звернення із зустрічним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_6 постійно проживали разом із батьком, перебували на його утриманні та вихованні, мали сформовані стабільні умови життя, навчання і соціального середовища. Обидві доньки, як зазначено у позовній заяві, висловлюють чітке та усвідомлене бажання й надалі проживати разом із батьком та зі своїм братом ОСОБА_3 . Малолітній ОСОБА_3 у процесі спілкування з батьком і сестрами неодноразово висловлював бажання проживати спільно з ними, що свідчить про його міцний емоційний зв`язок із сім`єю, відчуття безпеки та підтримки у спільному середовищі.

Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 11 червня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Козівська селищна рада, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – служба у справах дітей Великогаївської сільської ради, про визначення місця проживання дітей разом із батьком – залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Варода П.Б., просить рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 11 червня 2026 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 разом із їхнім батьком ОСОБА_1 . Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Визначити місце проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 разом із їхнім батьком ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначив, що суд встановив майже всі істотні для справи фактичні обставини, однак зробив із них протилежний та внутрішньо суперечливий правовий висновок.

Посилається на те, що сторони у справі є батьками дітей, після розірвання шлюбу проживають окремо, діти зареєстровані за адресою проживання позивача, житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Зазначив, що у його будинку створено належні умови для проживання, навчання, відпочинку та розвитку дітей. Саме це середовище є для ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звичним, стабільним, передбачуваним і фактичним місцем їх щоденного життя.

Також вказав, що у судовому засіданні були заслухані ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які повідомили, що бажають проживати разом із ним, посилаючись на складні стосунки із матір`ю.

Вважає, що за наведених обставин, суд першої інстанції мав не відмовляти у позові, а юридично закріпити фактичний, стабільний і такий, що відповідає волі дітей, стан речей.

Суд не врахував, що відповідачка самовільно змінювала постійне місце проживання дитини, тому висновок суду першої інстанції про відсутність потреби у судовому захисті є помилковим. Спір між ним та ОСОБА_2 був реальним, а не формальним, оскільки саме відповідачка раніше ініціювала в судовому порядку питання про проживання дитини ОСОБА_3 з нею.

Вказує, що самочинна зміна місця проживання малолітньої дитини одним із батьків без згоди іншого з батьків є юридично значимою поведінкою, яка не може залишатися без правової оцінки суду. Тому суд першої інстанції мав оцінити попередню поведінку ОСОБА_2 не як другорядну обставину, а як один із ключових доказів того, що без судового рішення правова невизначеність збережеться.

Вважає, що суд не врахував безпечність середовища та домашнє насильство за місцем проживання ОСОБА_2 , а у спорах про визначення місця проживання дітей питання безпечності середовища має вирішальне значення.

Орган опіки та піклування Козівської селищної ради, який складав висновок на виконання ухвали суду та з урахуванням актуального фактичного стану, вважав доцільним визначити місце проживання дітей разом із ОСОБА_1 .

Суд не дав належної оцінки вказаному висновку органу опіки та піклування Козівської селищної ради, який був складений після зміни фактичних обставин, після обстеження умов проживання дітей у ОСОБА_1 , після проведення бесід із дітьми та після роботи психолога з дітьми щодо психологічного клімату в сім`ї та дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання дітей разом із батьком.

У письмових поясненнях на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 посилається на те, що на даний час спору щодо визначення місця проживання дітей фактично не існує. Вона не чинила перешкод проживанню дітей разом з батьком та не заперечує проти такого проживання.

Зазначає, що розірвання шлюбу істотно вплинуло як на взаємовідносини між самими сторонами, так і на психологічний стан та взаємовідносини кожного з них із дітьми. Після розірвання шлюбу між сторонами мали місце взаємні звернення з приводу вчинення домашнього насильства, за результатами яких щодо обох сторін складалися адміністративні матеріали. В подальшому відповідні справи були закриті судами першої інстанції.

Сприймаючи матір як причину зміни звичного для них сімейного життя, діти почали дистанціюватися від неї та виявили бажання проживати разом із батьком. Син ОСОБА_9 , який був особливо емоційно прив`язаний до матері та не бажав розлучатися з нею, наполегливо висловлював своє бажання проживати разом із матір`ю. Саме волевиявлення дітей було визначальним при вирішенні питання щодо їхнього подальшого місця проживання.

Вказує, що вона однаково ставиться до всіх трьох своїх дітей та не мала наміру будь-яким чином розділяти їх чи створювати для когось із них переваги. Її рішення ґрунтувалося виключно на врахуванні бажань дітей та їхніх найкращих інтересів.

Таким чином, зміна місця проживання дітей не була наслідком одноосібного рішення забрати дітей від батька. Вона виходила виключно з волі кожної дитини, конкретних обставин її життя та необхідності забезпечити найкращі інтереси дітей.

Вона раніше зверталася до суду з вимогою про визначення місця проживання її сина, разом із нею, яке було зумовлене тим, що ОСОБА_1 неодноразово висловлював відповідачці погрози щодо того, що забере у неї сина, а також погрожував позбавити її можливості спілкуватися з дітьми.

Наголошує, що щодо доньок із такими вимогами до суду вона не зверталася, оскільки доньки самостійно виявили бажання проживати разом із батьком, і вона не мала наміру чинити перешкоди реалізації їхнього волевиявлення.

У судовому засіданні позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та його представник – адвокат Варода П.Б. підтримали апеляційну скаргу із мотивів викладених у ній.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Козівської селищної ради — Гладчук І.В. при вирішенні позовних вимог в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 покладається на думку суду.

Від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Великогаївської сільської ради надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі .

Представник ОСОБА_2 - адвокат Остапчук В.І. повідомлялась про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, про що в матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документа.

Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Враховуючи вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення Козівського районного суду від 11 червня 2026 року оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 разом із їхнім батьком ОСОБА_1 , тому в іншій частині апеляційним судом не переглядається.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що з 19.04.2010 до 10.07.2025 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. У даному шлюбі народилося троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Сторони та їхні діти проживали у будинку, що належить позивачу, що за адресою: АДРЕСА_2 . Також усі троє дітей були як на момент пред`явлення сторонами згаданих позовів, так і на час розгляду справи судом зареєстрованими за вказаною адресою.

Відповідач ОСОБА_2 після розірвання шлюбу змінила своє місце проживання, та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Наприкінці березня 2025 року ОСОБА_2 перевезла малолітнього сина ОСОБА_3 до села Дичків Тернопільського району Тернопільської області до місця свого проживання за вказаною адресою. Однак надалі, у жовтні 2025 року ОСОБА_1 перевіз сина – ОСОБА_3 до місця свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_2 , де малолітній ОСОБА_3 проживає на теперішній час.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Великогаївської сільської ради № 117 від 23.07.2025, що був долучений до первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Скарг від жителів села до Дичківського старостинського округу щодо неї не надходило. До кримінальної відповідальності вона не притягувалася, у розшуку не перебуває, незнятої чи непогашеної судимості не має, не перебуває на диспансерному обліку у лікаря-нарколога та не зверталася за психіатричною допомогою, працює у ТОВ ТВК «Львівхолод» з 16.08.2024 на посаді керуючої обслуговуванням магазину « ІНФОРМАЦІЯ_4 » за адресою: АДРЕСА_3 .

Під час обстеження житлово-побутових умов, на час проведення такого обстеження, було встановлено, що для дитини – ОСОБА_3 було створено належні умови для проживання та розвитку: наявні окрема кімната, ліжко, письмовий стіл, шафа для одягу та інші необхідні речі. Санітарно-гігієнічний стан житла задовільний. Мати дитини мала доброзичливі стосунки із сином, належним чином виконувала батьківські обов`язки, піклувалася про його здоров`я, духовний та інтелектуальний розвиток. Працівником служби у справах дітей було проведено бесіду з ОСОБА_3 , під час якої той висловив бажання проживати з матір`ю. Основними причинами такого рішення, як зазначено у висновку, було звичне середовище проживання та наявність належних умов для його виховання. Водночас дитина повідомила працівнику служби у справах дітей, що любить батька та сестер, які проживають разом із батьком, і підтримує з ними добрі стосунки. На той час ОСОБА_3 навчався у 5 класі та характеризувався як доброзичливий, вихований і старанний учень. Мав добрий рівень успішності, брав активну участь у шкільному житті, охоче взаємодіяв з учителями та однокласниками. Перебувавав у тісному емоційному зв`язку з матір`ю. Цей зв`язок позитивно впливав на його психоемоційний стан, поведінку, мотивацію до навчання та адаптацію в колективі. Учень неодноразово висловлював турботу про матір та демонстрував почуття безпеки й підтримки у стосунках із нею. Відповідно до письмової згоди від 19.06.2025 ОСОБА_10 , власник житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , надала згоду на проживання ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_2 за вказаною адресою. Під час психологічного обстеження у ОСОБА_3 спостерігалися підвищена тривожність, напруження, страх залишитися без матері, невпевненість та розгубленість. Водночас ОСОБА_3 повідомив, що поруч із матір`ю почувається захищеним, відчуває турботу та підтримку, а також висловив чітке бажання проживати з нею. Під час розмови про батька простежувалися емоційне напруження та уникнення відповідей на окремі запитання.

Орган опіки та піклування Великогаївської сільської ради вважав доцільним визначити місце проживання ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с.22-23, 27-29).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування – виконавчого комітету Козівської селищної ради, затвердженого рішенням № 22 від 19.02.2026, складеного на виконання ухвали суду, діти сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із батьком – ОСОБА_1 фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 . Мати дітей, ОСОБА_2 , проживає окремо в с.Дичків Тернопільського району Тернопільської області. Для дітей створено належні умови для проживання та розвитку. Крім сім`ї ОСОБА_1 у будинку проживають бабуся, тітка та дядько дітей. Під час проведення обстежень та рейдів порушень прав дітей не виявлено. Діти проживають разом із батьком у двох просторих і затишних кімнатах, де облаштовані місця для навчання, відпочинку та дозвілля. Головним спеціалістом служби у справах дітей Козівської селищної ради проведено бесіди з дітьми та батьком. Психолог КЗ «Центр надання соціальних послуг» Козівської селищної ради 30.01.2026 провела відповідну роботу з дітьми щодо психологічного клімату в сім`ї та впливу сімейного виховання на їхній розвиток. Встановлено, що конфліктна ситуація в сім`ї виникла у квітні 2025 року, коли мати переїхала до с. Дичків та взяла із собою на проживання лише сина ОСОБА_9 . Доньки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 залишилися проживати з батьком у селищі ОСОБА_13 разом із батьком. Син сторін ОСОБА_3 проживав із матір`ю в с. Дичків з березня по жовтень 2025 року. Наразі сім`я переживає складний і травматичний період, оскільки батьки розлучилися після тривалого конфлікту, що негативно позначилося на дітях. Під час бесіди з психологом малолітній ОСОБА_3 повідомив, що спочатку стосунки з матір`ю були добрими, однак згодом вона почала кричати на нього, не цікавилася його повсякденним життям та переживаннями. Також зі слів дитини, бабуся і дідусь по материнській лінії ставилися до нього негативно. ОСОБА_3 висловив бажання проживати з батьком, про якого відгукується позитивно, та зазначив, що любить своїх сестер.

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , як зазначено у висновку, також позитивно характеризують батька і висловлюють бажання проживати разом із ним.

Враховуючи думку та бажання дітей, виконавчий комітет Козівської селищної ради Тернопільської області вважав за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_14 разом із батьком — ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (том. 2, а.с. 4-5).

Житловий будинок, у якому зареєстровані та проживають ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , належить на праві приватної власності позивачу (том 1, а.с.101-103).

Відмовляючи у задоволенні вимог про визначення місця проживання дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дітей, що цей спір реальний та що визначення місця проживання дитини з батьком відповідає якнайкращим їх інтересам.

Також суд взяв до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дітей до кожного з них, вік дітей, стан здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Відповідачка надала добровільну згоду на те, що діти будуть проживати саме з позивачем, тому суд прийшов до висновку, що задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним та таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на таке.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першої статті 18, частиною першою статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 Сімейного кодексу України (далі- СК України)).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У справі яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що за час перебування у шлюбі в сторін народилося троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Доньки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 постійно проживають з батьком, син ОСОБА_9 лише з березня по жовтень 2025 року проживав разом з матір`ю, однак сторони дійшли згоди, що син ОСОБА_9 також буде проживати разом з батьком і з жовтня 2025 року син постійно проживає разом з батьком.

Судом не встановлено, що мати дітей чинить перешкоди щодо проживанню дітей з батьком.

Також матеріалами справи підтверджено, що як батько, так і мати належним чином ставилися до виконання своїх батьківських обов`язків і установивши, що сторони проживають на відносно невеликій відстані, позитивно характеризуються, висловлюють в однаковій мірі бажання піклуватися про розвиток дітей, суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визначення місця проживання дітей із батьком, оскільки для гармонійного розвитку дитини доцільною є опіка та турбота двох батьків: позивача та відповідача в однаковій мірі, а потреби малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 полягають у контакті з кожним з батьків.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того з ким із них будуть проживати діти, колегія суддів вважажє, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорююються відповідачкою.

Аналогічні правові висновки викладено постановах Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23, від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23 та від 19 червня 2026 року у справі № 166/1168/25.

Доводи апеляційної скарги про відсутність узгодженого рішення між батьками щодо визначення місця проживання дітей спростовуються матеріалами справи.

Разом з тим, сам по собі факт звернення до органу опіки та піклування та наявність висновку органу опіки та піклування Козівської селищної ради щодо визначення місця проживання дітей з батьком, не свідчить про наявність конфлікту між батьками та відсутність між ними згоди щодо місця проживання дітей.

Покликання апелянта на наявність очевидної правової невизначеності щодо місця проживання дітей, що є основою юридичного спору, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судове рішення у справі про визначення місця проживання дітей з одним із батьком може бути ухвалено, коли між батьками немає домовленості про те, з ким із них буде проживати дитина.

В той же час, у даній справі діти постійно проживають з батьком, відповідачка не заперечує щодо проживання дітей разом із батьком, а тому зазначені доводи щодо наявності підстав для визначення місця проживання дітей за рішенням суду, є помилковими, оскільки суд уповноважений на це у випадку недосягнення згоди маж батьком і матір`ю (статті 160, 161 СК України).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 11 червня 2026 року — залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Варода Павло Борисович, залишити без задоволення.

Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 11 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 29 вересня 2026 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

О.З. Костів