Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №607/26094/24 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/26094/24Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М.

Провадження № 22-ц/817/1059/26Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

Головуючої - Храпак Н.М.

Суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

розглянувши у письмовому провадженні, без виклику сторін, цивільну справу № 607/26094/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_2 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2026 року, ухваленого суддею Черніцькою І.М., повний текст якого складено 11 травня 2026 року, у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Омега» про відшкодування шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

у грудні 2024 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі – ПАТ СК «ПЗУ Україна») звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у розмірі 66 104,96 грн.

В обґрунтування вимог позивач вказав, що 01 квітня 2022 року між ПАТ « СК ПЗУ Україна» та ПП «Креатор-Буд» укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №АМ.994230804.2011, згідно умов якого позивач взяв на себе зобов`язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення застрахованого транспортного засобу «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

14 грудня 2022 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_1 та «Fiat» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок даної ДТП транспортні засоби отримали пошкодження.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 грудня 2022 року відповідача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого вимогами ст. 124 КУпАП.

На підставі Страхового акту №24223/1 та рахунку СТО від 16 грудня 2022 року, позивач виплатив потерпілому вартість ремонту шляхом перерахування коштів на рахунок СТО у розмірі 181 075,59 грн.

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Fiat», номерний знак НОМЕР_3 , була застрахована за полісом ОСЦПВ № НОМЕР_4 у ПАТ «АК «Омега». ПАТ «АК «Омега» здійснило виплату страхового відшкодування, з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу, в розмірі 114 970,63 грн.

Посилаючись на наведене, позивач просить стягнути з відповідача різницю між розміром матеріальних збитків та страховою виплатою у сумі 66 104, 96 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2026 року позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Омега» про відшкодування шкоди, задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 66 104,96 грн та 3028 грн судового збору.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Дячук С.І., подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, тому просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник заявника зазначає, що предметом доказування у цій справі було не лише встановлення факту дорожньо-транспортної пригоди, вини відповідача та фактичного розміру завданої шкоди, але й наявність передбачених статтею 1194 Цивільного кодексу України підстав для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком цивільно-правової відповідальності.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, зазначив, що ПрАТ «АК «Омега» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 114 970,63 грн із урахуванням фізичного зносу транспортного засобу, після чого заявив до стягнення різницю між зазначеною сумою та розміром страхового відшкодування, виплаченого за договором добровільного страхування.

Разом із тим матеріали справи не містять жодного документа, який би підтверджував порядок визначення ПрАТ «АК «Омега» саме такого розміру страхової виплати.

Позивач не подав до суду страхового акта, рішення страховика про здійснення виплати, калькуляції страхового відшкодування, розрахунку фізичного зносу, висновку експерта або будь-якого іншого документа, який би свідчив про те, які саме пошкодження були враховані страховиком, який коефіцієнт фізичного зносу був застосований та яким чином визначено суму 114970,63 грн. Єдиним доказом була довідка про зарахування коштів, яка підтверджує лише факт перерахування грошових коштів, але не правильність визначення їх розміру.

У ході розгляду справи суд сам визнав необхідність дослідження зазначених доказів та постановив ухвали про їх витребування у ПрАТ «АК «Омега». Проте страховою компанією відповідні документи до суду не були подані навіть після застосування судом заходів процесуального примусу.

Суд дійшов висновку про те, що відповідач повинен відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою відповідно до статті 1194 ЦК України, виходячи виключно із факту здійснення ПрАТ «АК «Омега» виплати у сумі 114 970,63 грн.

Фактично суд ототожнив поняття «сума, фактично виплачена страховиком» із поняттям «сума страхового відшкодування, яка відповідно до закону підлягала виплаті потерпілому».

Проте зазначені поняття не є тотожними.

Наявність платіжного документа підтверджує лише факт виплати певної суми, однак сама по собі не свідчить про законність та обґрунтованість її визначення.

За відсутності страхового акта, калькуляції страхового відшкодування, розрахунку фізичного зносу та інших матеріалів страхової справи суд був позбавлений можливості перевірити, чи відповідає визначений страховиком розмір страхового відшкодування вимогам Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Отже, висновок суду про наявність підстав для стягнення з відповідача різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою є передчасним та не відповідає встановленим у справі обставинам.

Оскільки позивач не надав жодного належного доказу, який би підтверджував порядок її визначення, а суд, попри відсутність витребуваних документів, визнав зазначений розмір доведеним, рішення ухвалене за неповного з`ясування обставин справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, із порушенням правил розподілу обов`язку доказування та оцінки доказів.

Відзив у визначений судом термін на апеляційну скаргу не надійшов.

Частиною 1 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено такі обставини.

01 квітня 2022 року ПАТ «СК «ПЗУ Україна» та ПП «Креатор-Буд» уклали договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №АМ994230804.2011, яким застраховано транспортний засіб «Toyota Land Cruiser, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

14 грудня 2022 року о 17 год 10 хв в м. Тернополі по вул. Бродівська, 60 громадянин ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Fiat» Tempra, державний номерний знак НОМЕР_2 , на ділянці дороги, яка має по дві смуги для руху в кожному напрямку не був достатньо уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та її зміною, не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем «Toyota Land Cruiser 200», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався попереду та зупинився, щоб пропустити пішохода. Під час ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б), 12.1, 13.1 ПДР України.

Вказані обставини встановлені постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 грудня 2022 року у справі №607/18523/22, якою відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого вимогами ст. 124 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «Fiat», реєстраційний номер НОМЕР_5 , була застрахована у ПАТ «АК «Омега», що не заперечили сторони спору та підтверджується витягом із реєстру полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності серії ЕР №209866146. Поліс був діючий станом на 15 грудня 2022 року.

15 грудня 2022 року ПП «Креатор–Буд» звернулося до позивача із заявою №30620 про настання випадку, що має ознаки страхового.

Відповідно до страхового акту №24223/1 від 04 квітня 2022 року, складеного позивачем, сума страхового відшкодування ПП «Креатор –Буд» становить 181 075,59 грн.

Як вбачається з рахунку №СКМ-К-ВА12379 від 16 грудня 2022 року виданого ТОВ «Кристал Моторс», вартість ремонту транспортного засобу «LC 200 4.5 Special Еditiion», реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 181 075,59 грн.

Згідно платіжної інструкції АТ «Прокредит Банк» за №00087931 від 10 січня 2023 року, позивач перерахував ТОВ «Кристал Моторс» 181 075,59 грн, призначення платежу: страхове відшкодування (ПП «Креатор-Буд», гос № НОМЕР_1 ), за авт.рем.зг.рах. №СКМ-К-ВА12379 від 16 грудня 2022 року, з ПДВ., дог. АМ.994230804.2011 від 01-04-22 №0087931.

03 травня 2023 року ПАТ «СК «ПЗУ Україна» звернувся до ПАТ «АК «Омега» із вимогою про виплату коштів в порядку суброгації №30620/24223/1 на суму 181 075,59 грн.

Згідно довідки ПАТ «СК «ПЗУ Україна» встановлено, що позивач підтвердив зарахування 04 серпня 2023 року від ПАТ «АК «Омега» коштів у розмірі 114 970,63 грн по справі №24223, договір №АМ.994230804.2011.

15 травня 2024 року ПАТ «СК «ПЗУ Україна» направило відповідачу ОСОБА_1 претензію щодо відшкодування різниці між фактичним розміром збитків та страховою виплатою заподіяної в результаті ДТП №2351514 на суму 66 104,96 грн.

У добровільному порядку вказані кошти відповідачем не повернуто.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «СК «ПЗУ Україна» виконало свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування потерпілій особі завданих збитків у повному обсязі в розмірі 181 075,59 грн, позивачу відшкодовано ПАТ «АК «Омега», яке є страховиком винуватця ДТП ОСОБА_1 114 970,63 грн, відтак з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ПАТ «СК «ПЗУ Україна» судом було стягнуто різницю між фактичним розміром завданих матеріальних збитків і сумою сплаченої страхової виплати, в розмірі 66 104,96 грн.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачені статтею 1166 ЦК України, частиною першою якої встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша, друга статті 1166 ЦК України).

Відповідно до статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону України «Про страхування»).

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при:

(1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;

(2) розірванні договору в судовому порядку;

(3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;

(4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України;

(5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України).

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що відносини в сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих в наслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі (стаття 4 Закону № 1961-ІV).

Статею 5, 6 Закону №1961-ІV передбачено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до статті 9 Закону 1961-IV, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Згідно із абзацом першим пункту 22.1 статті 22 Закону 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17.

Отже, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених зазначеним Законом випадках - Моторного (транспортного) страхового бюро України та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за вказаним Законом не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Разом з тим принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі 147/66/17.

Статтею 28 Закону № 1961-IV визначено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до статті 29 Закону України № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки

У постанові Верховного Суду України від 03 жовтня 2018 року у справі №868/17155/15-ц зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Згідно із статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У разі наявності юридичних фактів, передбачених статтею 993 ЦК України, відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну "перехід" означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц зроблено висновок, що «стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією».

Матеріалами справи підтверджено, що 14 грудня 2022 року о 17 год 10 хв в м. Тернополі по вул. Бродівська, 60 громадянин ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Fiat» Tempra, номерний знак НОМЕР_5 , на ділянці дороги, яка має по дві смуги для руху в кожному напрямку не був достатньо уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та її зміною, не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем «Toyota Land Cruiser 200», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався попереду та зупинився, щоб пропустити пішохода. Під час ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 грудня 2022 року у справі №607/18523/22, яка набрала законної сили, відповідача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні даної дорожньо-транспортної пригоди.

Також, як вбачається з матеріалів справи, що позивач виконав покладений на нього обов`язок по виплаті страхового відшкодування потерпілому згідно договору добровільного страхування наземних транспортних засобів за № АМ.994230804.2011 від 01 квітня 2022 року, зокрема перерахував 181 075,59 грн на рахунок ТОВ «Кріста моторс», яке здійснювало ремонт транспортного засобу «Toyota Land Cruiser 200», реєстраційний номер НОМЕР_1 , належного ПП «Креатор-Буд», що підтверджується платіжною інструкцією № 00087931 від 10 січня 2023 року.

В подальшому ПАТ «АК «Омега», яке є страховиком винуватця ДТП ОСОБА_1 , перерахувало позивачу 114 970,63 грн як відшкодування шкоди в порядку суброгації, що не заперечувалося сторонами.

Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована у ПАТ «АК «Омега» і ПАТ «АК «Омега» сплатило на користь ПАТ «СК «ПЗУ Україна» шкоду в розмірі 114 970,63 грн, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до ПАТ «СК «ПЗУ Україна» після виплати страхового відшкодування за договором страхування в межах фактичних витрат, а саме 181 075,59 грн перейшло право вимоги до винної особи – ОСОБА_1 , в межах різниці між фактичним розміром завданої шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) в розмірі 66 104,96 грн (181 075,59 — 114 970,63 = 102 794,10), у порядку суброгації.

Доводи апеляційної скарги з приводу того, що ПрАТ «АК «Омега» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 114 970,63 грн, однак матеріали справи не містять жодного документа, який би підтверджував порядок визначення ПАТ «АК «Омега» саме такого розміру страхової виплати, не заслуговують на увагу, оскільки при визначенні розміру відшкодування матеріальної шкоди ПАТ «СК «ПЗУ Україна», суд першої інстанції підставно виходив з того, що страхове відшкодування становить 114 970,63 грн з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу на деталі, що підлягають заміні.

Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №686/17155/15-ц вказав, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці, незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі №753/4696/16-ц, від 21 лютого 2020 року у справі №755/5374/18, від 22 квітня 2020 року у справі №756/2632/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №755/7666/19.

Отже, ПАТ «АК «Омега» здійснило виплату страхового відшкодування на користь ПАТ «СК «ПЗУ Україна» у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме 114 970,63 грн (вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу).

При цьому, відповідачем не спростовано відсутність підстав для застосування коефіцієнта фізичного зносу при розрахунку розміру збитку. Матеріали справи не містять жодних належних доказів на спростування відповідачем розрахунку суми страхового відшкодування, здійсненого ПАТ «СК «ПЗУ Україна», відповідач не надав іншого розрахунку розміру шкоди, а також документів, які б спростовували визначений страховиком відповідача ПАТ «АК «Омега» розмір виплати, що підлягала сплаті на користь позивача, в тому числі і висновку автотоварознавчої експертизи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України»).

При цьому, апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування чи зміни з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2026 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується стягнення заборгованості, ціна позову у якій не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: О.З. Костів

М.В. Хома