Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №466/6302/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/6302/26 Головуючий у 1 інстанції: Федорів О.П.

Провадження № 33/811/1599/26 Доповідач: Романюк М. Ф.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Романюка М.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Шевченківського районного суду міста Львова від 04 серпня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП,

встановив:

вищенаведеною постановою ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та застосовано щодо неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн (три тисячі чотириста) грн 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп. в дохід держави.

Згідно з постановою судді, ОСОБА_1 27 травня 2026 року о 07:40 год. у місті Львові вул. Миколайчука, 28, керуючи транспортним засобом марки «Hyundai», реєстраційний номер НОМЕР_1 , будучи причетною до дорожньо-транспортної пригоди, залишила місце дорожньо-транспортної пригоди, до якої причетні, не повідомивши про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції.

Своїми діями ОСОБА_1 порушила підпункти «а» та «д» пункту 2.10 Правил дорожнього руху, згідно з яким у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний: негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських.

Не погоджуючись з даною постановою особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, скасувати постанову суду, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю у діях складу адміністративного правопорушення.

Щодо строку на апеляційне оскарження зазначає, що у день винесення постанови, тобто 04.08.2026 року та протягом перших трьох днів після цього ОСОБА_1 була позбавлена об`єктивної можливості ознайомитися з мотивувальною частиною рішення та правовим обґрунтуванням прийнятої постанови.

Зазначає, що фактична можливість ознайомитися з текстом постанови виникла лише після забезпечення загального доступу до ЄДРСР 07.08.2026 року.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що судом не було враховано фактичні обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальний порядок притягнення особи до відповідальності.

Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій, спрямованих на приховування події, оскільки за відсутності іншого водія залишила свої контакти на лобовому склі, не перебувала в розшуку, негайно повернулася на місце події за першим дзвінком та пройшла процедуру оформлення протоколу.

Зауважує, що поведінка ОСОБА_1 від моменту ДТП до оформлення протоколу була повністю добросовісною та послідовною, у діях останньої повністю відсутній прямий умисел на приховування ДТП чи ухилення від відповідальності.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив тимчасове вимушене залишення місця події із залишенням контактних даних через відсутність другого учасника – із протиправним ухиленням від фіксації ДТП.

Зазначає, що подія мала місце 27.05.2026 року, особу було встановлено працівниками поліції безпосередньо у день події однак протокол за ст. 122-4 КУпАП було складено лише 30 червня 2026 року ( через 34 дні після події).

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , в суд апеляційної інстанції для участі в розгляді справи не з`явилася, про час, дату та місце розгляду повідомлялася належним чином, жодних заяв чи клопотань до суду не надходило.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити з таких підстав.

Доводи апелянта щодо поважності пропуску строку апеляційного оскарження є обґрунтованими. Суд вважає, що строк апеляційного оскарження пропущений апелянтом з поважних причин, а тому його слід поновити.

Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. ст. 280, 283 КУпАП постанова судді повинна бути законною і обґрунтованою й при розгляді справи про адміністративне правопорушення суддя зобов`язаний з`ясувати чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, дати аналіз доказів у справі.

Разом з тим, приймаючи рішення у даній справі, суддя районного суду у повному обсязі наведених вимог закону не дотримався з огляду на таке.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення суддя всупереч вимогам ст. 280 КУпАП допустив істотну неповноту з`ясування обставин справи, яка вплинула на правильність прийняття рішення, а викладений у постанові судді висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 КУпАП не відповідає фактичним обставинам справи.

Допущена судом першої інстанції неповнота з`ясування обставин усунута при розгляді справи апеляційним судом шляхом дослідження доказів, на підставі яких апеляційний суд дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 КУпАП.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, визнаючи ОСОБА_1 винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 КУпАП, суд першої інстанції послався на докази, а саме: протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №706739 від 30 червня 2026 року, схему місця дорожньо-транспортної пригоди, рапорт, письмові пояснення ОСОБА_1 , постанову судді Шевченківського районного суду міста Львова від 30 червня 2026 року у справі №466/5000/26.

Суддя районного суду, виходячи із змісту вищезазначених доказів, визнав доведеним факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП та порушення підпунктів «а» та «д» пункту 2.10 Правил дорожнього руху.

Проте, з такими висновками районного суду погодитись не можна.

Статтею 122-4 КУпАП передбачено відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п.1.10 ПДР України, під залишенням місця дорожньо-транспортної пригоди слід розуміти дії учасника дорожньо-транспортної пригоди, спрямовані на приховання факту такої пригоди або обставин її скоєння, які спричинили необхідність проведення поліцейськими заходів щодо встановлення (розшуку) цього учасника та (або) розшуку транспортного засобу.

Тобто, з суб`єктивної сторони правопорушення, передбачене ст.122-4 КУпАП характеризується наявністю виключно прямого умислу.

Особа усвідомлює, що її дії протиправні, вона передбачає, що в результаті їх здійснення будуть порушені правила дорожнього руху і прагне до цього.

Як убачається з письмових пояснень ОСОБА_1 та поданої апеляційної скарги умисел в останньої на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 КУпАП, був відсутній.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , не вчиняла жодних дій, спрямованих на приховування події: за відсутності іншого водія залишила свої контакти на лобовому склі, не перебувала в розшуку, негайно повернулася на місце події за першим же дзвінком.

Окрім того, ОСОБА_1 брала участь в оформленні матеріалів ДТП, надала пояснення та у подальшому була притягнута до відповідальності за ст. 124 КУпАП відповідно до постанови від 30.06.2026 року.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом доводили вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованому їй адміністративного правопорушення.

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

В розумінні ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

За таких обставин факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 КУпАП, є недоведеним.

З огляду на вищезазначене, вважаю за необхідне апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 задовольнити, постанову судді першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП.

Отже, постанова суду першої інстанції про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, підлягає скасуванню як незаконна, а провадження у справі слід закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

постановив:

поновити особі, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 строк апеляційного оскарження постанови судді Шевченківського районного суду міста Львова від 04 серпня 2026 року.

Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - задоволити.

Постанову судді Шевченківського районного суду міста Львова від 04 серпня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП - скасувати, а провадження у справі відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя М.Ф.Романюк