Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №335/6397/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 23.09.2026 Справа № 335/6397/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/6397/25 Головуючий у 1- інстанції Рибалко Н.І.

Провадження № 22-ц/807/1559/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Мінгазова Р.В.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа: ОСОБА_3 про стягнення коштів.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, у період з 07.05.2010 по 16.05.2023 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу подружжя володіло фінансовими ресурсами для інвестування у рухоме та нерухоме майно.

Зокрема, у період 2018-2022 подружжя реалізовувало інвестиційний проект з придбання на аукціоні у США вживаних після ДТП автомобілів, доставлення їх в Україну та розмитнення, відновлення товарного вигляду та функціонального стану і продажу за більшу ціну, і тим самим отримання прибутку.

У вказаний період на аукціонах у США через Інтернет подружжям за власні кошти було придбано 3 автомобілі: Toyota Highlander 2018 р.в., спірний Volkswagen Аtlas 2019 р.в та Dodge Challenger 2018 р.в.

Позивач був боржником по виконавчому провадженні ВП №38867613 і все його майно було під арештом, тому реєстрація будь-якого майна за позивачем була неможлива.

Оскільки Toyota Highlander 2018 р.в. Volkswagen НОМЕР_1 2019 р.в були придбані і підлягали ввезенню в Україні у грудні 2019 року одночасно, враховуючи визначені обставини неможливості реєстрації на позивача жодного автомобіля, на ОСОБА_3 21.05.2020 було зареєстровано Toyota Highlander 2018 р.в. (який у подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 02.02.2021 було продано), а на ОСОБА_2 09.07.2020 було зареєстровано автомобіль Volkswagen Аtlas 2019 р.в.

Відповідачка була членом родини, тому жодні договори із нею не укладались та була домовленість лише про видачу нею генеральної довіреності для можливості продажу автомобіля подружжям після завершення його відновлювального ремонту.

09.07.2020 Територіальним сервісним центром МВС №6141 (м. Тернопіль) автомобіль було зареєстровано на ім`я відповідачки про що видано їй свідоцтво № НОМЕР_2 , яке зберігалось у нього та ОСОБА_3 та ніколи не передавалось відповідачці.

16.06.2021 ОСОБА_2 у м. Івано-Франківськ на ім`я позивача та ОСОБА_3 видано генеральну довіреність на представництво щодо вказаного автомобіля, яка була посвідчена приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Мельничук Р.Л. і зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за №861.

Вважає, що між сторонами виникли кондикційні правовідносини, оскільки відповідачка набула спірний автомобіль за кошти інвесторів - покупців (позивача і третьої особи).

Частка позивача у об`єкті інвестування (автомобілі) становить частку, він та третя особа сплатили вартість автомобіля, за їх кошти здійснено поліпшення автомобіля, спірний автомобіль є неподільним об`єктом, відповідачка не здійснювала оплати за автомобіль, набула право власності на нього за рахунок позивача та третьої особи без достатньої на те правової підстави.

Просили стягнути з останньої 1/2 вартості автомобіля Volkswagen Atlas номер кузову (VIN) НОМЕР_3 , 2019 року випуску р.н. НОМЕР_4 , який знаходиться у приватній власності відповідачки і становить 598 185,50 грн. (що по курсу гривні до долара США еквівалентно 14350 доларів США).

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2026 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 – Якубовський О.О. подав до суду апеляційну скаргу, в якій просили рішення суду скасувати, ухвалили по справі нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що місцевий суд формально послався на обставини, які встановлено судами І та ІІ інстанції у справі №335/3926/23 застосувавши преюдиційність обставин встановлених судом в рішеннях суд; а висновок місцевого суду як про відсутність доказів здійснення позивачем інвестиції у автомобіль так і про відсутність цивільного інтересу та порушеного права позивача є помилковим.

30 червня 2026 року від представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає повною мірою.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей.

Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Залишаючи без задоволення позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 обгрунтовує позовні вимоги щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_2 частини вартості автомобіля, безпідставністю його набуття, тоді як судами у справі № №335/3926/23 встановлено, що автомобіль Volkswagen, модель Atlas, номер кузову (VIN) НОМЕР_3 , не є безпідставно отриманим майном; а посилання позивача на те, що даний автомобіль є об`єктом інвестиції, а позивач та третя особа є інвесторами у розумінні Закону України «Про інвестиційну діяльність» не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки будь-яких доказів з цього приводу матеріали справи не містять, як то інвестиційних договорів, договорів про спільну діяльність, фінансових та платіжних документів щодо таких інвестиційних вкладів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 07.05.2010, який рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.05.2023 розірвано.

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 09.07.2020, власником транспортного засобу VOLKSWAGEN ATLAS, 2018 року випуску, білого кольору, номер кузову (VIN) НОМЕР_5 , є відповідач ОСОБА_2 .

Водночас встановлено, що вказаний транспортний засіб придбавався за аукціоном у США та оплата за придбання вказаного транспортного засобу здійснювалась на підставі двох інвойсів продавця G&G AUTO SALES LLC (США):

1) інвойс №А460664 від 18.09.2019 на ім`я Кут Руслан на суму 5022,00 доларів США;

2) інвойс №А460664 від 18.09.2019 на ім`я ОСОБА_3 на суму 5022,00 доларів США. (загальна сума 10044 доларів США).

Відповідно до копії квитанції №46478567 від 05.12.2019 ОСОБА_2 сплачено кошти у розмірі 82 600,00 грн., за призначенням платежу: попередня оплата за митне оформлення.

Крім того, відповідно до матеріалів справи, а саме: фото із зображеннями вказаного транспортного засобу; рахунків і накладних на запчастини; актів виконаних робіт; товарних чеків, тощо, убачається, що спірний транспортний засіб перебував (придбаний) у пошкодженому стані та замовником і платником за ремонтні (відновлювальні) роботи, відповідно до цих документів, зазначено позивача ОСОБА_1 .

При цьому, в 2023 ОСОБА_1 звертався до Орджонікідзевського районного суду Запорізької області із позовною заявою про визнання автомобіля Volkswagen, модель Atlas, номер кузову (VIN) НОМЕР_3 , 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , який зареєстрований 09.07.2020 за відповідачкою ОСОБА_2 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 11.06.2024 в цивільній справі № 335/3926/23 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду в цивільній справі № 335/3926/23 від 01.10.2024 рішення суду першої інстанції залишено без змін, судове рішення набрало законної сили.

Постановою Верховного Суду від 17.03.2025 в цивільній справі № 335/3926/23 рішення Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 11.06.2024 залишено без змін.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Позивач ОСОБА_1 обгрунтовує позовні вимоги щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_2 частини вартості автомобіля.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося у незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено судом першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, в 2023 ОСОБА_1 звертався до Орджонікідзевського районного суду Запорізької області із позовною заявою про визнання автомобіля Volkswagen, модель Atlas, номер кузову (VIN) НОМЕР_3 , 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , який зареєстрований 09.07.2020 за відповідачкою ОСОБА_2 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 11.06.2024 в цивільній справі № 335/3926/23 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду в цивільній справі № 335/3926/23 від 01.10.2024 рішення суду першої інстанції залишено без змін, судове рішення набрало законної сили.

Постановою Верховного Суду від 17.03.2025 в цивільній справі № 335/3926/23 рішення Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 11.06.2024 залишено без змін.

Згідно з ч.2 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановлені раніше обставини є обов`язковими для суду, навіть якщо він вважає їх встановленими неправильно (постанова КЦС ВС від 19.12.2019 у справі №520/11429/17).

В якості підстав позову у цивільній справі №335/3926/23 цій справі№335/6397/25 ОСОБА_1 , як і в визначено “безпідставність набуття ОСОБА_2 спірного автомобіля у відповідності до вимог ст.1212 ЦК України”.

Судами у цивільній справі № 335/3926/23 встановлено, що відповідач ОСОБА_2 набула спірний автомобіль у власність у встановленому законом порядку, та є законним власником.

Враховуючи зазначене, доводи сторони позивача щодо набуття відповідачем права власності на транспортний засіб без достатніх правових підстав, є необгрунтованими, оскільки позивачем не заявлено вимог про визнання недійсним набуття такого права, у спосіб передбачений чинним законодавством України.

Крім того, позивач не довів порушення свого права або інтересу. Підстави набуття відповідачкою права власності на спірний автомобіль позивачем у справі не оспорюються, більш того, як зазначає сам позивач, він та його колишня дружина сприяли придбанню відповідачкою спірного автомобіля, їм обом було відомо, що право власності на спірний автомобіль буде зареєстровано на відповідачку, і вони проти цього не заперечували. Транспортний засіб Volkswagen, модель Atlas, номер кузову (VIN) НОМЕР_3 , не є безпідставно отриманим майном.

Доводи апеляційної скарги щодо помилкового висновку суду першої інстанції про преюдиційність рішення суду у справі №335/3926/23, яким встановлено, що автомобіль не є безпідставно набутим відповідачкою майном, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вирішальним значенням при вирішенні спору обґрунтованого частиною першою статті 1212 ЦК України є встановлення факту правомірності набуття у власність відповідачкою автомобіля.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що автомобіль є об`єктом інвестиції, а позивач та третя особа є інвесторами у розумінні Закону України «Про інвестиційну діяльність» колегія суддів зазначає наступне.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект (ст.1 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Відповідно до ч.3 ст.2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.

Інвестиційний проект - це комплекс заходів (організаційно-правових, управлінських, аналітичних, фінансових та інженерно-технічних), визначених на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку національної економіки та спрямованих на розвиток окремих галузей, секторів економіки, виробництв, регіонів, виконання яких здійснюється суб`єктами інвестиційної діяльності з використанням цінностей відповідно до положень цього Закону.

Інвестиційний проект оформлюється у вигляді планово-розрахункових документів, необхідних та достатніх для обґрунтування інвестування, організації та управління роботами з реалізації проекту в межах визначених вартості та терміну його реалізації.

Згідно статті 8 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор у випадках і порядку, встановлених законодавством України, зобов`язаний: подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій; одержати висновок з оцінки впливу на довкілля у випадках та порядку, встановлених Законом України "Про оцінку впливу на довкілля"; одержати дозвіл на виконання будівельних робіт у випадках та порядку, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності"; одержати письмовий звіт експертизи проекту будівництва у випадках та порядку, встановлених статтею 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності; одержати позитивний висновок державної експертизи інвестиційного проекту у випадках та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Суб`єкти інвестиційної діяльності зобов`язані: виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред`являються в межах їх компетенції; подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність; не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги законодавства про захист економічної конкуренції; сплачувати податки, збори (обов`язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами України.

Стаття 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» закріплює, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) або проспект цінних паперів (рішення про емісію цінних паперів).

Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності.

Інвестування та фінансування однієї квартири в об`єкті будівництва кількома інвесторами можливе виключно за умови укладення між ними договору в письмовій формі, в якому визначаються частка кожного інвестора та порядок внесення ним відповідної інвестиції.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

У постанові від 23 січня 2018 року (справа № 755/7704/15-ц, провадження № 61-283 св 18) Верховним Судом зазначено, що належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Зазначені скаржником як докази здійснення інвестиційної діяльності: інформація про лот - автомобіль вартість якого на аукціоні у США становила 8100 доларів США (додаток №2 до позовної заяви); договір купівлі-продажу автомобіля на аукціоні за кордоном, що підтверджується відповідним інвойсом на його ім`я (додаток №3 до позовної заяви) на суму 5022,00 доларів США; фіскальний чек і квитанція вид. АТ «КБ «Приватбанк» про оплату інвойсу Кутом Р.М., протоколом SWIFT переказу вид. АТ «КБ «Приватбанк» про оплату інвойсу ОСОБА_1 в сумі 5022,00 доларів США за вищезазначений автомобіль (додатки №4 та №5 до позовної заяви); первинні бухгалтерські документи про витрати позивача на ремонт і поліпшення автомобіля (додатки №9-15 до позовної заяви); висновок про ринкову вартість спірного автомобіля станом на 20.06.2025 р., який підтверджує збільшення ринкової вартості автомобіля внаслідок його відновлення та поліпшення за рахунок позивача; відсутність між позивачем до відповідачкою договору дарування коштів позивача за придбання, відновлення та поліпшення автомобіля не є належними доказами підтвердження інвестиційної діяльності.

Судом першої інстанції акцентовано увагу, що позивачем будь-яких доказів на підтвердження доводів про те, що автомобіль є об`єктом інвестиції, а позивач та третя особа є інвесторами у розумінні Закону України «Про інвестиційну діяльність» матеріали справи не містять, як то інвестиційних договорів, договорів про спільну діяльність, фінансових та платіжних документів щодо таких інвестиційних вкладів.

Доводи апеляційної скарги не спростовують зазначеного висновку.

Відтак доводи апеляційної скарги щодо здійснення відповідачем інвестиції у майно відповідачки є недоведеними.

За своєю суттю доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивної оцінки обставин справи та самостійного тлумачення скаржником усов договору та норм законодавства.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи.

Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційні скарги не містять.

Апеляційні скарги не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційних скаргах доводи фактично зводяться до незгоди сторін з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку з приводу доведеності укладання зазначеного кредитного договору, на підставі наданих позивачем доказів, наявності несплаченої заборгованості, а також факту переходу права вимоги до позивача. При цьому доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують встановлені обставини у справі, оскільки відповідач категорично не заперечує факт укладання вказаного кредитного договору, доказів безгрошовості угоди або шахрайських дій у відношенні себе, не надає.

Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що вказані позовні вимоги підлягають задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 381-384 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Головуючий

Судді: