Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №2-2433/10 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 23.09.2026 Справа № 2-2433/10

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №2-2433/10 Головуючий у 1- інстанції Новасардова І.В.

Провадження № 22-ц/807/1894/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Мінгазова Р.В.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2026 року за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Половнікова Романа Сергійовича, стягувач Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «НАДРА»,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2026 ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Лелікова Сергія Олеговича звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Половнікова Романа Сергійовича, стягувач Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «НАДРА».

Вимоги скарги обґрунтовані тим, що на розгляді в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя перебувала цивільна справа №2-2433/2010 про стягнення з солідарних боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ВАТ (ПАТ) «КБ «Надра» по кредитному договору №ЕС760000 від 20.04.2004 року суми боргу по кредиту, відсоткам, пені, на загальну суму 3 119 756,13 грн., витрати по сплаті судового збору 1700 грн., витрати по ІТЗ в сумі 120 грн.

З тексту судового рішення у справі №2-2433/2010 вбачається, що ОСОБА_1 була поручителем у зобов`язаннях ОСОБА_2 перед АТ КБ «Надра».

У відношенні ОСОБА_1 у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання на виконанні перебував виконавчий лист №2/2433/2010 виданий 28.03.2011 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, 28.03.2011 року про стягнення з неї на користь ПАТ «Банк Надра» заборгованості в розмірі 3 121 576,13 грн.

Виконавче провадження ВП №25501808 з виконання вказаного виконавчого листа було завершено 30.06.2011 року, а саме постановою про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Також, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.06.2015 року у справі 16/283/10 було прийнято рішення про припинення діяльності ФОП ОСОБА_2 з погашенням всіх не задоволених вимог кредиторів, зокрема перед ПАТ КБ Надра. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не зважаючи на це на майно ОСОБА_1 накладено наступне обтяження: тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження: 11009912;, зареєстровано 30.03.2011; підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА№032720, 30.03.2011, Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області; об`єкт обтяження: невизначене майно в межах суми заборгованості 3 121 576,13 грн; власник: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; обтяжувач: Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області; додаткові дані: при виконанні виконавчого листа №2- 2433/2010 виданого 28.03.2011 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя.

У відповіді на адвокатські запити уповноважена особа відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Роман Половніков не віднайшов підстав для зняття арештів, зазначивши що ст. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначений чіткий перелік підстав для зняття арешту, при цьому в усіх інших випадках арешт може бути зняти за рішенням суду.

З посиланням на те, що будь яких виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 на цей час не існує, а наявність арештів фактично позбавляє останню на володіння, користування та розпорядження своїм майном, представник скаржника просив скаргу задовольнити.

Просили суд: зняти арешт з майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , а саме обтяження: тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження:11009912; зареєстровано 30.03.2011; підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА№032720, 30.03.2011, Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області; об`єкт обтяження: невизначене майно в межах суми заборгованості 3 121 576,13 грн; власник: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; обтяжувач: Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області; додаткові дані: при виконанні виконавчого листа №2-2433/2010 виданого 28.03.2011 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя.

Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2026 року скаргу задоволено.

Знято арешт з майна, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме обтяження: тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження: 11009912; зареєстровано 30.03.2011; підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА№032720, 30.03.2011, Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області; об`єкт обтяження: невизначене майно в межах суми заборгованості 3 121 576,13 грн.; власник: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; обтяжувач: Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області; додаткові дані: при виконанні виконавчого листа №2-2433/2010 виданого 28.03.2011 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України подало до суду апеляційну скаргу, в якій просили ухвалу суду скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції помилково визначено, що в діях виконавця наявні порушення вимог чинного законодавства.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей.

Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Задовольняючи скаргу суд першої інстанції виходи з того, що відкриті виконавчі провадження з виконання вищевказаного судового рішення на примусовому виконанні в органах ДВС не перебувають, а наявний арешт перешкоджає у реалізації заявником права на володіння та розпорядження нерухомим майном, на яке накладено арешт.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно загальнодоступних відомостей Автоматизованої системи виконавчих проваджень, за параметрами пошуку: Боржник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було встановлено, що відносно ОСОБА_1 відсутні відкриті виконавчі провадження.

Також судом встановлено та визнано Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у відзиві на скаргу, що на виконанні у Відділу не перебуває виконавчого листа №2/2433/2010 виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя 28.03.2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Надра» заборгованості. В той же час, згідно даних Системи, на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження №25501808 з примусового виконання виконавчого листа №2/2433/2010 виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя 28.03.2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Надра» заборгованості в розмірі 3121576,13 грн. 30.06.2011 виконавцем Відділ постановою про повернення виконавчого документа стягувачу було повернуто виконавчий документ на адресу стягувача на підставі пункту другого частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на дату винесення постанови).

Згідно із ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Як передбачено ч.1 ст.14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Як зазначено в пункті 1 роз`яснень Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» № 6 від 07.02.2014 року, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбаченостаттею 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року.

Примусове виконання рішень в Україні покладається в тому числі і на Державну виконавчу службу (ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Процедура судового контролю за виконанням судових рішень внормована Розділом УП ЦПК України, саме в русло оскарження дій виконавця спрямовує заявник свої вимоги.

Відповідно до ст.447ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

З наведеного положення цивільного процесуального законодавства випливає, що предметом цього судового розгляду є з`ясування, чи діяв державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законодавством України про виконавче провадження, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню, та, чи не порушено рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення право чи свободу учасника виконавчого провадження.

Підставою для задоволення скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця за змістом ст.451ЦПК України є сукупність таких складових, як встановлена судом неправомірність рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця і порушення права сторони виконавчого провадження цими рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Обов`язки державних виконавців визначені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Таким чином, розв`язуючи цю скаргу, суд повинен перш за все встановити, чи відповідають вимогам законодавства прийняті державним виконавцем під час здійснення вказаного провадження рішення та виконавчі дії.

Законом України «Про виконавче провадження», в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваних рішень державного виконавця, внормовано право державного виконавця застосовувати такий захід забезпечення виконавчого провадження, як накладення арешту на майно боржника» (ст. ст. 25, 27, 32, 52 Закону).

Як вбачається з матеріалів справи підставою обтяження майна ОСОБА_1 є виконавче провадження № 25501808 та постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони відчуження від 30.03.2011 року, обтяжувач: підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої, служби ГУЮ у м. Запоріжжі.

Таким чином, дії державного виконавця, в провадженні якого перебував виконавчий документ, яким є виконавчий лист з виконання рішення суду, що набрало сили закону і є обов`язковим для виконання, приймаючи оскаржуваний захід забезпечення виконавчого провадження діяв відповідно до норм чинного (на момент здійснення такої дії) законодавства.

Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» внормовано зняття арешту з майна боржника.

За змістом частини 4 вказаної статті, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (1); надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника (2); отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах (3); наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням (4); відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою не реалізоване майно (5); отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову(6); погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника (7); отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову (8); підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону (9); отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеногочастиною першоюстатті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченомустаттею 11ЗаконуУкраїни "Проособливості реформуванняпідприємств оборонно-промисловогокомплексу державноїформи власності" (10).

З аналізу зазначеної норми вбачається, що перелік випадків, коли арешт майна припиняється за постановою виконавця, є вичерпним і до нього не відносяться випадки зняття арешту, коли виконавче провадження, при здійсненні якого він застосований, знищено за спливом строку зберігання.

У відповідності до частини 5 ст. 59 Закону у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до тверджень, що, оскільки стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік підстав для скасування накладеного арешту, відсутні підстави для визнання неправомірними дії та бездіяльність державного виконавця, проте.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

У відповідності до висновків в постановах Верховного Суду у справах № 707/1530/21 від 25.05.2022 року, № 21/17-008 від 01.11.2021 року право власності боржника під час або після завершення виконавчого провадження підлягає захисту за наявності самого порушеного права, встановлення недоцільності чинного арешту майна та можливості його зняття за рішенням суду у відповідності до вимог ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» при зверненні боржника до суду у формі скарги на дії державних виконавців, і ці висновки у відповідності до ст.263ЦПК України враховує суд при розв`язанні подібних правовідносин.

Колегія суддів зазначає, що накладення арешту на майно боржника є процесуальною дією виконавця; збереження арешту за відсутності у боржника невиконаних зобов`язань перед стягувачем та у відсутність виконавчого провадження, в межах якого був застосований арешт, позбавляє сенсу вжитий державним виконавцем захід виконавчого провадження і посягає на право власника реалізовувати свої права повною мірою.

Колегія суддів також звертає увагу, що судом першої інстанції скаргу задоволено та поновлено порушене право боржника, не констатуючи ознак неправомірності в бездіяльності уповноважених посадових осіб відділу державної виконавчої служби щодо нескасування арешту майна заявника.

В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства…У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження"

Звертаючись до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця, ОСОБА_1 скористалась правом сторони виконавчого провадження, яке закріплено ст. 447 ЦПК України та ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

ОСОБА_1 , як боржник, не може звернутись до суду з позовом, який розглядається в порядку позовного провадження.

Схожі правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20 (провадження № 61-19066св20), підстав відступити від зазначених висновків суд не встановив".

Колегія суддів, зазначає, що обраний заявником спосіб для поновлення його порушеного права є єдиним вірним, оскільки, позивач є боржником у виконавчому провадженні, а боржник не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення зустрічних позовних вимог та відмови в первісному позові про позбавлення батьківських прав.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Головуючий

Судді: