Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №333/7987/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 30.09.2026 Справа № 333/7987/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 333/7987/25 Пр. № 22-ц/807/1369/26Головуючий у 1-й інстанції: Піх Ю.Р. Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Подліянової Г.С., Трофимової Д.А.

за участі секретаря Смокотіної В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРСИББАНК» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2026 року у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРСИББАНК» (надалі - Банк) до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року Банк звернувся до суду з вищезазначеним позовом (а.с.1-55), в якому просив: - з метою погашення на користь Банку заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 15 серпня 2008 року № 11377344000 в розмірі 48828,55 доларів США та пені в розмірі 26801,88 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_1 , встановивши спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення електронних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог ЗУ «Про іпотеку»; - стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку фактично понесені судові витрати та судовий збір у розмірі 5008,13 грн.

В обґрунтування свого позову Банк зазначав, що між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (з 21.12.2009 Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», з 24.11.2018 року акціонерне товариство «УКРСИББАНК») та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту №11377344000 від 15.08.2008 року, згідно з умовами якого останній отримав кредит в іноземній валюті в сумі 413780,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15.50 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 14.08.2015 року. В забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника по вказаному кредитному договору між Банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №11377344000/3 від 15.08.2008 року, відповідно з яким в іпотеку передано квартира за адресою: АДРЕСА_2 загальною вартістю 333875,00 грн. Відповідно до п.6.1 договору іпотеки цей договір діє з моменту нотаріального посвідчення і до повного виконання зобов`язань за договором, що обумовлює основне зобов`язання. Іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором, у тому числі і тих, що можуть бути зміненими (п. 1.3 договору іпотеки). Також в забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника по договору між Банком та ОСОБА_1 , та між Банком та Приватним підприємством «Владіма» були укладені договори поруки. Позичальник не виконував умови кредитного договору тривалий строк щодо щомісячного повернення кредиту та сплати процентів, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість. Вимоги банку від 02.02.2011 року, що були направлені як позичальнику так і іпотекодавцю, не були виконані. У квітні 2013 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (як поручителя) та Приватного підприємства «Владіма» (як поручителя) про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором у солідарному порядку, яка станом на 11.03.2013 року складала 48828,55 дол. США, що за курсом НБУ станом на 11.03.2013 року становить 390286,60 грн з яких: 34856,77 дол. США, що за курсом НБУ 278610,16 грн – кредитна заборгованість, 13971,78 дол. США, що за курсом НБУ 111676,44 грн - заборгованість зі сплати процентів, а також пеня в сумі 26801,88 грн. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03.09.2013 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 09.12.2013 року, позов задоволено; стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ПП « ОСОБА_4 » на користь ПАТ «УкрСиббанк» 48828,55 доларів США, що за курсом НБУ станом на 11.03.2013 року становить 390286,60 грн, та пеню в розмірі 26801,88 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат. 19.02.2020 року представник ОСОБА_3 подала заяву про перегляд заочного рішення від 03.09.2013 року, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не була присутня в судовому засіданні, судові повістки не отримувала, про розгляд справи не повідомлялась. Наполягала на припиненні поруки згідно з вимогами статті 559 ПК України. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2020 року заяву представника ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 03.09.2013 року задоволено, заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03.09.2013 року скасоване, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов до АТ «УкрСиббанк» про визнання поруки припиненою. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.07.2021 року позов АТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 15.08.2008 року № 11377344000 в розмірі 48828,55 доларів США та пеню в розмірі 26801,88 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено, визнано припиненою поруку ОСОБА_1 за договором поруки від 1508.2008 року № 220465 укладеним між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу витрат. Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.07.2021 року в оскаржуваній частині залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 05.04.2023 року касаційну скаргу АТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.07.2021 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 01.06.2022 року залишені без змін. Подавши позов у 2013 році про солідарне стягнення заборгованості з позичальника та поручителів, та отримавши заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03.09.2013 року про стягнення боргу з позичальника та поручителя ОСОБА_1 . Банк легітимно очікував на погашення заборгованості за вказаним кредитним договором у виконавчому провадженні у тому числі за рахунок коштів та майна поручителя ОСОБА_3 , до якого належала квартира за адресою: АДРЕСА_2 , що перебуває в іпотеці. Однак, в порушення всіх розумних строків ОСОБА_5 через сім років подала заяву про перегляд заочного рішення та зустрічну позовну заяву, розгляд цієї справи тривав майже 10 років та кінцеве рішення по справі прийнято тільки 05.04.2023 року з ухваленням постанови Верховного Суду. Таким чином, про існування порушеного права на погашення кредитної заборгованості за рахунок майна поручителя, у тому числі за рахунок звернення стягнення на квартиру, що є предметом іпотеки, під час процедури виконавчого провадження, Банк дізнався лише 01.06.2022 року в момент ухвалення постанови Запорізького апеляційного суду, якою залишено без змін рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.07.2021 року щодо відмови у стягнення боргу з поручителя ОСОБА_1 . Представник позивача зазначив, що перешкодою у зверненні стягнення на предмет іпотеки з 2014 року була заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, що діяла відповідно до Закону України від 03.06.2014 року № 1304-УІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким було встановлено заборону на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань позичальника або майнового поручителя за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами в іноземній валюті. Тому навіть у разі прийняття судом рішення про звернення стягнення на предметі іпотеки це б не призвело до ефективного захисту прав Банку в зв`язку з неможливістю примусового виконання такого рішення суду. 23.04.2021 року набрав чинності Закон України від 13.04.2021 року № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 23.09.2021 року. Строки позовної давності були продовжені з 2020 року у зв`язку з карантином, та у 2022 році зупинені в зв`язку з введенням воєнного стану. Відповідно до п.12 та п.19 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України строк позовної давності продовжується на період дії карантину та зупиняється на строк дії воєнного стану в Україні, а саме: «12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258. 362. 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.Розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-ІХ від 30.03.2020 19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022. затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX. перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану .Розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-ІХ від 15.03.2022: в редакції Закону № 3450-ІХ від 08.11.2023. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.07.2021 року про стягнення боргу за кредитним договором залишається не виконаним. В рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 15.08.2008 року № 11377344000 в розмірі 48828,55 дол. США та пеню в розмірі 26801,88 грн, що стягнута рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.07.2021 року, АТ «УКРСИББАНК» має право вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_1 .

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Піх Ю.Р. (а.с.57). Ухвалою суду першої інстанції від 27.08.2025 року (а.с.60) провадження у цій справі відкрито в порядку загального позовного провадження.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2026 року (а.с.120-124) у задоволенні вищезазначеного позову Банку у цій справі відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк у своїй апеляційній скарзі (а.с.130-143) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Банку задовольнити в повному обсязі, перерозподілити судові витрати.

В автоматизованому порядку 01.05.2026 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А. та Трофимову Д.А. (а.с.145). Ухвалою апеляційного суду від 04.05.2026 року (а.с.146) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 08.05.2026 року (а.с.149). В автоматизованому порядку суддею Подліяновою Г.С. замінено суддю Онищенка Е.А. у зв`язку з тривалою відпусткою останнього (а.с.150-151). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 11.05.2026 року (а.с.152), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (а.с.153), з урахуванням відповідного навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, штату суддів Запорізького апеляційного суду взагалі; приймання участі суддею-доповідачем у курсах підвищення кваліфікації у період з 18.05.2026 року по 22.05.2026 року та відпустки судді-доповідача у період з 13.07.2026 року по 21.08.2026 року включно (довідка – а.с. 173).

Учасники цієї справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу Банку у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Жидкової Л.І. подала апеляційному суду письмові пояснення у цій справі (а.с.176-182), за змістом яких:

«… 24 квітня 2013 року банк скористався своїм правом на дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором, звернувшись до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом ОСОБА_2 . ОСОБА_1 , Приватного підприємства 2Владіма» з позовом про стягнення заборгованості про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені. Заочним рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 вересня 2013 року по справі № 333/3531/13-ц позов було задоволено в повному обсязі. Використовуючи своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, шляхом пред`явлення позову про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором банк змінив строк виконання зобов`язання з 14.08. 2015 року на 24 квітня 2013 року. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Таким чином, з 24 квітня 2013 року у кредитора виникло право на звернення до суду із позовом для захисту своїх порушених прав щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, проте позивач звернувся до суду із цим позовом до відповідачів лише 26 серпня 2025 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, який передбачений статтею 257 ЦК України. Ураховуючи вищевикладене, оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено пред`явленням банком 24 квітня 2013 року шляхом позову до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором, однак позивач звернулося до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише 26 серпня 2025 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з пропуском банком позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. З урахуванням вимог пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (набув чинності 02 квітня 2020 року) щодо продовження позовної давності під час дії карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), на час звернення АТ «Укрсіббанк" до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки строк позовної давності сплив. Більше того, відповідачка в рамках справи № 333/3531/13-ц 05.08.2020 року звернулась із зустрічним позовом також після спливу строку позовної давності пред`явлення до неї вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно вимоги банку від 02.02.2011 року на ім`я відповідача ОСОБА_1 , яка приєднана до позову, про порушене право позивач знав ще станом на 02.02.2011 року. В зазначеній вимозі зазначено, про те, що банк скористається своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки у разі не погашення кредиту в термін 30 днів з моменту направлення цієї вимоги. Якихось додатковим визначень позивачу для пред`явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не потрібно було. Більше того, в період з 24 квітня 2013 року по 24 квітня 2916 року у повивача були сприятливі умови для звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначені в апеляційній скарзі поважні причини для поновлення строку позовної давності не є такими. Більше того, заяв про поновлення строку позовної давності в позові зазначено не було. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що "звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни"…».

У дане судове засідання повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи належним чином (а.с. 164-167), у тому числі відповідач ОСОБА_1 додатково через свого представника – адвоката Жидкову Л.І. (а.с.164), що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, всі учасники цієї справи, окрім представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Жидкової Л.І.(а.с. 72), не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

Навпаки, Банк в особі представника подав апеляційному суду заяву (а.с. 174-175), в якій просив розглядати дану справу за відсутності його представника.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив: заяву представника Банку задовольнити, розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності всіх учасників цієї справи, які не з`явились, за присутності представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Жидкової Л.І. (а.с.72).

Апеляційним судом встановлено, що раніше судді Подліянова Г.С. та Гончар М.С. вже ухвалювали постанову Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 року (головуючий суддя ОСОБА_6 , судді Гончар М.С. та Маловічко С.В.) в іншій справі ЄУН 333/3531/13 за позовом АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПП «Владіма» про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_2 , ПП «Владіма» про визнання поруки припиненою (а.с. 28-33), яка залишена без змін Верховним Судом 05 квітня 2023 року, та, відповідно, є чинною на час перегляду цієї справи апеляційним судом. Належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні. В силу вимог ст. 36 ч. 4 ЦПК України … рішення…судді в інших справах… не може бути підставою для відводу. Самовідводів у цій справі не заявлено, відводи відсутні.

Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Жидкової Л.І., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Банку у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 258 ч. 1 ЦПК України судовими рішеннями є …рішення, постанови…

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову Банку у цій справі, керувався ст.ст. 251-254, 256, 257, 260-262, 264, 267, 509, 525, 526, 530, 536, 546, 572, 574, 575, 610-612, 625, 626, 628, 629, 1048-1050, 1054, 1216-1218, 1296, 1297 ЦК України, ЗУ «Про іпотеку», статтями 2, 10, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 158, 209, 258, 259, 263-266, 354 ЦПК України та виходив із спливу загальної позовної давності, про застосування якої просив відповідач, та яка є самостійною підставою для відмови у задоволенні вищезазначеного позову Банку у цій справі.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України – питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15.08.2008 року між Банком (з 21.12.2009 Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», з 24.11.2018 року акціонерне товариство «УКРСИББАНК») та ОСОБА_2 (третя особа у цій справі) було укладено договір про надання споживчого кредиту №11377344000, згідно з умовами якого останній отримав кредит в іноземній валюті в сумі 413780,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15.50 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 14.08.2015 року (а.с.14-17).

В забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника по вказаному кредитному договору між Банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №11377344000/3 від 15.08.2008 року, відповідно з яким в іпотеку передано квартира за адресою: АДРЕСА_2 загальною вартістю 333875,00 грн (а.с.18-19).

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 вересня 2013 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 09 грудня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ПП «Владіма» на користь Банку 48828,55 дол. США, що за курсом НБУ станом на 11 березня 2013 року становить 390286,60 грн, та пеню в розмірі 26801,88 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.23).

19 лютого 2020 року представник ОСОБА_3 , подала заяву про перегляд заочного рішення від 03 вересня 2013 року, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не була присутня в судовому засіданні, судові повістки не отримувала, про розгляд справи не повідомлялась. Наполягала на припиненні поруки згідно з вимогами статті 559 ПК України (а.с.23 зворот).

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2020 року заяву представника ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 03 вересня 2013 року задоволено, заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 вересня 2013 року скасоване, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с.23 зворот).

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов до Банку про визнання поруки припиненою.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року позов Банку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 15 серпня 2008 року № 11377344000 в розмірі 48828,55 дол. США та пеню в розмірі 26801,88 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено, визнано припиненою поруку ОСОБА_1 за договором поруки від 15 серпня 2008 року № 220465 укладеним між Банком та ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу витрат (а.с.23-27).

Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 року апеляційну скаргу Банку залишено без задоволення, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року в оскаржуваній частині залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року касаційну скаргу Банку залишено без задоволення, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 року залишені без змін (а.с.28-43).

Позивач зазначає про існування його порушеного права на погашення кредитної заборгованості за рахунок майна поручителя, у тому числі за рахунок звернення стягнення на квартиру, що є предметом іпотеки, під час процедури виконавчого провадження, хоча доказів звернення рішення суду до виконання після ухвалення заочного рішення суду від 03.09.2013 не надає. Вказує, що перешкодою у зверненні стягнення на предмет іпотеки з 2014 року була заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, що діяла відповідно до Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-УІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким було встановлено заборону на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань позичальника або майнового поручителя за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами в іноземній валюті.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст. 526 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у розмірах і в порядку, що встановлені договором. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до вимог ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 629 ЦК України також передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Нормами ст. 525 ЦК України встановлена неприпустимість односторонньої відмови від зобов`язання або одностороння зміна його умов. Згідно вимог ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до ч.1 ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає, серед іншого, на підставі договору (ч.1 ст.574 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч.1 ст.575 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторамицього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч.4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Конституційний Суд України у рішенні від 14 липня 2020 року у справі № 8-р/2020 зазначив, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає також з підстав, встановлених ст. 12 Закону України «Про іпотеку», а саме: у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Згідно із ч.1 ст. 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Згідно положень частин 1 та 2 ст.39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки. У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач правомірно заявив вимоги до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки основне зобов`язання ОСОБА_2 не виконане і останній не погасив заборгованість, права Банку порушені, а відповідач набула статус іпотекодавця.

Разом з тим, судом першої інстанції також було правильно встановлено, що представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Жидковою Л.І. подано до суду першої інстанції письмову заяву про застосування строків позовної давності (а.с 74-91), в якій представник просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову Банку до відповідача ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки у цій справі в повному обсязі.

При цьому судом першої інстанції також правильно було встановлено, що доказів вчинення боржником будь-яких платежів, чи списання Банком коштів в рахунок погашення заборгованості при настанні строків платежів суду у цій справі не було надано.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з умовами договору про надання споживчого кредиту №11377344000 від 15.08.2008 банк зобов`язується надати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов`язується прийняти належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 41378 доларів США та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтет них платежів в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 200435,03 грн за курсом Національного банку України на день укладення цього договору. Згідно п. 1.2.2 вказаного договору позичальнику у будь-якому випадку зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 14.08.2015. Відповідно до п. 1.4 кредит надається позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника), а саме на споживчі потреби під заставу нерухомого майна, а саме двохкімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Банк звернувся з вищезазначеним позовом до ОСОБА_1 до суду першої інстанції поштою (конверт а.с. 56, вх. № суду від 26.08.2025 року - а.с.1).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч.2 ст. 1050 ЦК України).

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що сторони кредитного договору встановили як кінцевий строк повернення кредиту - до 14.08.2015 року включно, проте, за вищезазначеним заочним рішенням суду від 03.09.2013 року ще у 2013 році заборгованість позичальника за вищезазначеним кредитним договором здійснювалась достроково.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України). Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з умовами укладеного між сторонами у справі кредитного договору, позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом.

Судом першої інстанції також правильно було встановлено, що позивачем не надано підтверджуючих доказів сплати жодного платежу боржником за кредитним договором. Проте, рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року, яким переглянуто заочне рішення суду від 03.09.2013, позов Банку задоволено частково, та стягнуто лише з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 15 серпня 2008 року № 11377344000 в розмірі 48828,55 дол. США та пеню в розмірі 26801,88 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано припиненою поруку ОСОБА_1 за договором поруки від 15 серпня 2008 року № 220465 укладеним між Банком та ОСОБА_1 . Як вже зазначалося вище, відомостей щодо погашення заборгованості боржником відсутні, тому на момент звернення до суду першої інстанції з позовом (у серпні 2025 року) загальна позовна давність сплила. Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як роз`яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом першої інстанції факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову Банку до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з пропуском Банком загальної 3-річної загальної позовної давності для звернення до суду із вищезазначеним позовом до суду у цій справі лише у серпні 2025 року, про застосування якої заявлено стороною відповідача у цій справі у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги Банку є такими, що фактично дублюють доводи його позовних вимог у цій справі у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію Банку, яку він та його представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою.

Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування Банку, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі саме в частині доведення ним поважності причин пропуску ним загального (трирічного) строку позовної давності на подачу вищезазначеного позову до відповідача ОСОБА_1 у цій справі на захист свого порушеного ще з 2011 року права, про застосування якого просила сторона відповідача ОСОБА_1 у суді першої інстанції (а.с.74) та сплив якого є самостійною підставою для відмови у задоволенні вищезазначеного позову Банку у цій справі за рішенням суду в силу вимог ст. 267 ч. ч. 3,4 ЦК України.

В силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист Банк у цій справі здійснює на свій розсуд. Проте, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…юридичних осіб… у спосіб, визначений законом… (ст. 5 ч. 1 ЦПК України). В силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи… В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч. 6 ЦПК України).

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що Банк на свій розсуд у 2013 році обрав спосіб захисту порушеного права саме стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , як позичальника, та ОСОБА_1 , як поручителя (не іпотечного), за вищезазначеним договором про надання споживчого кредиту від 15 серпня 2008 року № 11377344000, а не - звернення стягнення в будь-який спосіб на предмет іпотеки ОСОБА_1 , вже як іпотечного поручителя, - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в рахунок погашення цієї заборгованості за вищезазначеним договором у розмірі 48828,55 доларів США та пені в розмірі 26801,88 грн.

Тому, саме з квітня 2013 року у тому числі побіг також 3-річний загальний строк позовної давності для звернення до суду Банком із позовом у тому числі для подачі позову про звернення стягнення на вищезазначений предмет іпотеки у будь-який спосіб, строк для якого настав ще у квітні 2011 року (зміст рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року в іншій справі ЄУН № 333/3531/13, яке набрало законної сили 01 червня 2021 року (а.с.27 – ст. 82 ч. ч. 4,5 ЦПК України) після надіслання Банком вимоги від 02.02.2011 року про дострокове стягнення всієї заборгованості за вищезазначеним договором про надання споживчого кредиту № 11377344000 від 15.08.2008 року позичальнику ОСОБА_2 (а.с. 21) та іпотечному поручителю ОСОБА_1 (а.с. 22).

Оскільки, в силу вимог ст. 264 ч. ч. 2, 3 ЦК України позовна давність перервалась лише на 3 (три) роки до квітня 2016 року при пред`явленні у квітні 2013 року Банком вищезазначеного позову про стягнення вищезазначеної заборгованості до боржників, зокрема – позичальника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (як не іпотечного поручителя) в іншій справі ЄУН № 333/3531/13, а не - рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року в іншій справі ЄУН № 333/3531/13 (а.с. 23-27), яке набрало законної сили 01 червня 2021 року (а.с. 28-33) та було залишено без змін Верховним судом 05 квітня 2023 року (а.с. 34-43).

Безпідставним є посилання Банку у цій справі на те, що з 2014 року, та зокрема у 2016 році ,Банк не міг звертатись до суду із вищезазначеним позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на вищезазначений предмет іпотеки, так як діяв ЗУ від 03.06.2014 року № 1304-УІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який втратив чинність лише 23.09.2021 року. Оскільки, дія цього Закону не позбавляла кредитора права звертатися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки; мораторій був лише тимчасовим відстроченням примусового виконання рішення суду (тобто забороняв державним/приватним виконавцям відчужувати або реалізовувати майно без згоди власника на стадії виконавчого провадження; наявність мораторію не могла бути підставою для відмови у відкритті провадження, закриття справи чи відмови у задоволенні позову банку; суди задовольняли такі позови кредиторів, визнаючи сам факт наявності боргу та право на його стягнення, але ухвалене рішення не могло бути виконане примусово, поки діяв мораторій; оскільки мораторій лише зупиняв можливість примусового виконання, право на сам позов залишалось чинним, що дозволяло Банку зафіксувати свої вимоги саме про звернення стягнення в судовому порядку в межах строків позовної давності.

При вищевикладених правильно встановлених судом першої інстанції обставинах, загальний (трирічний) строк позовної давності для подачі Банком вищезазначеного позову у цій справі сплив ще до дії карантину, встановленої КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) у квітні 2020 року (п. 12) та введення воєнного стану в Україні у зв`язку із військовою агресією РФ проти України (п. 19) прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги Банку. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні та зокрема Банком апеляційному суду не надані.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального права судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи.

Деякі помилки суду першої інстанції в конкретних датах для підрахунку початку пропуску Банком загального (трирічного) строку позовної давності для подачі вищезазначеного позову до відповідача ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки у цій справі, не призвели до неправильності вирішення судом першої інстанції вищезазначеного спору сторін по суті у цій справі, та, відповідно, не можуть бути підставою для скасування апеляційним судом правильного по суті рішення суду першої інстанції у цій справі за результатами розгляду вищезазначеної апеляційної скарги Банку, а можуть бути усунуті судом першої інстанції за власною ініціативою чи за заявою учасників цієї справи у подальшому в порядку ст. 269 ЦПК України.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банку не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України, було вирішено питання про розподіл судових витрат сторін, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, зокрема у вигляді судового збору Банку за позов.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції у цій справі.

Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови Банку у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_1 будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРСИББАНК» залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова апеляційним судом складена 05.10.2026 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С.Подліянова Г.С.Трофимова Д.А.