Вирок від 04 жовтня 2026 р. у справі №466/6447/26 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/6447/26

Провадження №1-кп/466/841/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м.Львова

у складі: головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю: секретаря

судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Білики Миргородського району Полтавської області, громадянина України, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.185, ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України,

в с т а н о в и в:

обвинувачений ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, у порушення вимог статей 17, 65 Конституції України, статті 17 Закону України «Про оборону України», статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, частини 1 статті 1, статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», маючи на меті тимчасово ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командира, 17 червня 2026 року, точного часу не встановлено, але не пізніше 16.00 год, самовільно залишив місце служби, а саме пункт тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 в населеному пункті АДРЕСА_2 , та перебував поза межами розташування цієї військової частини, проводив час на власний розсуді, обов`язки військової служби не виконував до 02 липня 2026 року.

Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 , 28 червня 2026 року приблизно о 10.00 год, повторно, розуміючи, що на території України введено воєнний стан, перебуваючи між приміщеннями малих архітектурних форм поблизу автостанції №2, що за адресою: м.Львів, вул.Богдана Хмельницького, 225, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), діючи таємно, з корисливих мотивів та з метою власного безпідставного збагачення, вважаючи, що його дії є непомітними для сторонніх осіб, усвідомлюючи протиправний та суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, шляхом вільного доступу відчинив незамкнені передні пасажирські двері автомобіля марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та викрав із переднього правого сидіння чоловічу класичну сумку сірого кольору вартістю 169 гривень, у якій знаходились грошові кошти у сумі 90 000 грн, які належать потерпілому ОСОБА_6 . Після цього обвинувачений ОСОБА_4 з викраденим майном залишив місце вчинення кримінального правопорушення, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_6 майнову шкоду на загальну суму 90 169 грн.

Допитаний обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні злочинів визнав у повному обсязі, щиро розкаявся та надав показання, які за своїм змістом відповідають викладеним вище обставинам вчинення злочинів. Зазначив, зокрема, про те, що він, 28 червня 2026 року приблизно о 10.00 год, будучи раніше судимим, розуміючи, що на території України введено воєнний стан, перебуваючи між приміщеннями малих архітектурних форм поблизу автостанції №2, що за адресою: м.Львів, вул.Богдана Хмельницького, 225, маючи умисел на крадіжку, діючи таємно, з корисливих мотивів, вважаючи, що за ним ніхто не спостерігає, побачивши на передньому сидінні припаркованого автомобіля чоловічу сіру сумку, відчинив незамкнені передні пасажирські двері автомобіля марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та викрав цю чоловічу сумку сірого кольору. Погоджується, що вартість сумки складає 169 гривень. У цій сумці знаходились гроші, точну суму він не пам`ятає, однак погодився, що це було 90 000 грн. Після цього він з викраденим майном залишив місце вчинення кримінального правопорушення. Щодо самовільного залишення військової частини обвинувачений винуватість визнав повністю, пояснивши, що після поранення у лютому певний час лікувався, відчув смак свободи та, повернувшись у місце тимчасової дислокації підрозділу вже не зміг там залишатись, тому самовільно залишив військову частину 17 червня 2026 року, а був затриманий 02 липня 2026 року. Просив суворо його не карати, врахувати те, що був поранений під час несення військової служби, потребував лікування та реабілітації. Наслідки поранення відчуває досі. Зазначив, що зараз бажає повернутись до виконання своїх військових обов`язків. Цивільний позов потерпілого визнав частково: повністю визнає в частині матеріальної шкоди на суму 90 169 грн та 10 000 грн моральної шкоди.

Крім повного визнання винуватості обвинуваченим ОСОБА_4 , його винуватість у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.185, ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, доводиться наступними дослідженими під час судового розгляду доказами.

Даними протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 28 червня 2026 року, згідно з яким ОСОБА_7 звернувся до відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області о 13.00 год 28 червня 2026 року та зазначив, що невідома йому особа в період часу з 09.51 год до 10.40 го 28 червня 2026 року таємно, шляхом вільного доступу в умовах воєнного стану викрала з автомобіля марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , сумку з грошима у сумі 90 000 грн. Загальна вартість втраченого майна – 90 169 грн.

Даними протоколу огляду місця події, складеного 28 червня 2026 року, згідно з яким цього дня у період часу з 13.21 год до 14.10 год слідчий СВ відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області в присутності двох понятих, за участю експерта-криміналіста та потерпілого ОСОБА_7 провів огляд місця події – ділянку місцевості, розташованої поблизу АС-2 за адресою: м.Львів, вул.Б.Хмельницького, 225, а саме територію між малими архітектурними формами з GPS координатами 49°51?53? N, 24°03?06? E. На цьому місці припаркований автомобіль марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Під час огляду виявлено та вилучено 7 слідів рук на дверях, мікрооб`єкти, недопалок, змиви. Додатком про протоколу є фототаблиця з фотографіями огляду вулиці, тротуару, автомобіля, недопалку на тротуарі, сліду – волосся на сидінні, сліду – ручки дверей з потожировою речовиною, слідів пальців рук на дверях.

Даними акту службового розслідування від 23 червня 2026 року, складеного офіцером групи психологічного супроводу та відновлення штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_8 , згідно з яким 17 червня 2026 року о 16.00 год. командир штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 капітал ОСОБА_9 під час перевірки наявності особового складу 1 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 в районі зосередження підрозділу в населеному пункті АДРЕСА_2 виявив відсутність військовослужбовця військової служби за контрактом, колишнього стрільця 2 штурмового спеціалізованого відділення 1 штурмового спеціалізованого взводу 1 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_4 , який цього ж дня, приблизно о 15.00 год самовільно залишив місце служби у вказаному пункті тимчасової дислокації підрозділу, в умовах воєнного стану.

Оцінюючи здобуті у кримінальному провадженні та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у Кримінальному процесуальному кодексі України, зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством. Зазначені докази є узгодженими між собою та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають.

Таким чином, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 своїми умисними діями вчинив самовільне залишення військової частини тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану, тобто злочин, передбачений ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України. Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 своїми умисними діями вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), повторно, в умовах воєнного стану, тобто злочин, передбачений ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд суворо дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженої є її виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових злочинів. Суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, які є тяжкими злочинами, фактичні обставини кримінального провадження, тяжкість заподіяних злочином наслідків, особу обвинуваченого, який є військовослужбовцем, за час проходження військової служби зарекомендував себе з негативного боку, як безвідповідальний військовослужбовець, який не завжди з повагою ставиться до військової служби. Під час проходження військової служби обвинувачений ОСОБА_4 отримав вогнепальне кульове наскрізне поранення правої стопи з вогнепальним переломом 1 плеснової кістки; перебуває на диспансерному обліку через вірусний гепатит С, хронічний гастродеоденіт, міокардіодистрофію змішаного генезу СН 0 ст; на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 , суд визнає його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень. Обставини, що обтяжують його покарання, відсутні.

Суд також ураховує, що обвинувачений раніше судимий за вчинення корисливих злочинів: 05 жовтня 2015 року вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області за ч.1 ст.187 КК України до 3 років позбавлення волі; 22 жовтня 2019 року вироком Броварського міськрайонного суду Київської області за ч.3 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України з іспитовим строком 3 роки; 23 червня 2021 року вироком Броварського міськрайонного суду Київської області за ч.3 ст.185 КК України до 6 років позбавлення волі. Останній раз засуджений вироком Дніпровського районного суду м.Києва від 10 червня 2022 року, скасованим ухвалою Київського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року в частині призначення покарання, із застосуванням ч.4 ст.70 Кримінального кодексу України, до остаточного покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі. Ухвалою Шевченківського районного суду м.Харкова від 28 жовтня 2025 року ОСОБА_4 звільнено умовно-достроково від відбування покарання у виді позбавлення волі строком 6 років 6 місяців (невідбута частина покарання 1 рік 3 місяці 16 днів). Фактично звільнений 05 листопада 2026 року та вибув до військової частини НОМЕР_1 .

Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, оскільки, будучи раніше судимим, обвинувачений не став на шлях виправлення, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання в межах санкції статей, за якими кваліфіковані його дії, за сукупністю кримінальних правопорушень, на підставі ч.1 ст.70 Кримінального кодексу України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі, та із застосуванням ст.71 Кримінального кодексу України, шляхом часткового складання невідбутої частини покарання за вироком Дніпровського районного суду м.Києва від 10 червня 2022 року, скасованим ухвалою Київського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року в частині призначення покарання, з покаранням, призначеним за цим вироком, у виді позбавлення волі. З урахуванням суспільної небезпечності обвинуваченого, таке покарання є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні заявив про незафіксоване затримання його працівниками поліції 02 липня 2026 року та доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де він перебував до 06 липня 2026 року, до моменту складення протоколу затримання. При цьому, двічі його доставляли до відділу поліції – для повідомлення про підозру 03 липня 2026 року та вже 06 липня 2026 року для оформлення затримання. На запитання головуючої зазначив, що змоги покинути службових осіб з моменту затримання 02 липня 2026 року та вільно пересуватись у нього не було.

Захисник у судовому засіданні зазначив, що це питання з підзахисним, який на той час мав статус підозрюваного, вони не обговорювали. Просив урахувати факти, про які зазначає обвинувачений.

Прокурор у судовому засіданні вказала на те, що їй достовірно не відомо про обставини, про які зазначає обвинувачений. Повідомила, що на її запит керівник ІНФОРМАЦІЯ_2 та надав відповідь про те, що дійсно 02 липня 2026 року ОСОБА_4 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 в супроводі працівників Національної поліції та певний час перебував там. При цьому 03 липня 2026 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України, у приміщенні органу поліції, а вже 06 липня 2026 року йому повідомлено про підозру за ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України.

Суд установив, що листом від 03 серпня 2026 року №2888/2/рр/3491 тимчасово виконуючий обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив на запит прокурора ОСОБА_10 про те, що 02 липня 2026 року ОСОБА_4 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 в супроводі працівників Національної поліції для з`ясування обставин самовільного залишення військової частини. За результатами проведеної роботи та за наявності інформації про набуття ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, ОСОБА_4 було передано співробітникам Національної поліції для прийняття рішення.

Згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування, поданим разом з обвинувальним актом, у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_4 повідомлено про підозру 03 липня 2026 року та 06 липня 2026 року. Вказане підтвердили сторони кримінального провадження.

Відповідно до протоколу затримання від 06 липня 2026 року ОСОБА_4 затримав слідчий слідчого відділення відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_11 о 16.05 год 06 липня 2026 року.

Згідно зі ст. 209 Кримінального процесуального кодексу України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Оцінюючи позиції сторін кримінального провадження та установлені факти, суд досліджує питання фактичного часу затримання ОСОБА_4 , що має значення для обчислення строку попереднього ув`язнення, який підлягає зарахуванню у строк покарання.

Обвинувачений послідовно стверджував, що з 02 липня 2026 року до моменту складення протоколу затримання не мав змоги залишити службових осіб. Ці пояснення узгоджуються з наведеними документами. Сторона обвинувачення їх не спростувала. Прокурор у судовому засіданні повідомила, що їй достовірно не відомо про обставини перебування обвинуваченого під контролем службових осіб в цей період. Жодних доказів того, що в проміжку між 02 і 06 липня 2026 року ОСОБА_4 відпускали, суду не надано. Йдеться, зокрема, про відомості щодо часу залишення ним приміщення відділу Військової служби правопорядку чи органу поліції або про будь-які дані про його вільне пересування. Водночас такі відомості перебувають саме у розпорядженні органів, під контролем яких перебувала особа. Тому обов`язок надати пояснення щодо цього періоду лежить на стороні обвинувачення, а не на обвинуваченому.

Суд ураховує, що обвинувачений, будучи військовослужбовцем, повинен був дотримуватись режиму перебування на території Військової служби правопорядку. Водночас, обставини доставлення обвинуваченого до Військової служби правопорядку, подальші процесуальній дії з ним у кримінальному провадженні, наступне передання його в розпорядження органу поліції свідчать про те, що таке позбавлення свободи пересування мало ознаки затримання.

Крім того, суд зауважує, що 07 липня 2026 року орган досудового розслідування звернувся з клопотанням про застосування тримання під вартою, посилаючись, зокрема, на ризик переховування ОСОБА_4 від органу досудового розслідування та суду. Ця обставина додатково свідчить, що в попередні дні органи поліції не мали наміру залишати обвинуваченого на свободі.

З огляду на викладене суд визнає, що ОСОБА_4 фактично затриманий 02 липня 2026 року, з моменту доставлення його працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відтоді він безперервно перебував під контролем уповноважених службових осіб. Оскільки точний час доставлення чи затримання органом поліції не встановлено, а сумніви щодо цього тлумачаться на користь обвинуваченого, суд вважає 02 липня 2026 року першим днем попереднього ув`язнення.

Потерпілий ОСОБА_6 пред`явив до ОСОБА_4 цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Просив стягнути з ОСОБА_4 на свою користь 90 169 грн матеріальної шкоди та 30 000 грн моральної шкоди.

Потерпілий і його представник у судове засідання не з`явились. Під час підготовчого провадження представник потерпілого просив проводити подальший розгляд справи та вирішити цивільний позов без їхньої участі, що відповідає вимогам ст. 326 Кримінального процесуального кодексу України. Думки щодо призначення покарання обвинуваченому потерпілий не висловлював.

Відповідно до ст. 128, 129 Кримінального процесуального кодексу України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано шкоди, має право під час кримінального провадження пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю чи частково або відмовляє в ньому.

Щодо матеріальної шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Суд установив, що внаслідок вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України, потерпілому завдано майнову шкоду в розмірі 90 169 грн. Обвинувачений цей розмір визнав. Тому цивільний позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 і п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

За ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч. 5 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Частиною 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральну шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовує особа, яка її завдала, за наявності її вини.

Суд вважає доведеним, що протиправними діями обвинуваченого потерпілому завдано моральної шкоди. Позбавлення майна внаслідок умисного злочину само собою зумовлює душевні страждання, переживання та потребу вживати заходів для захисту порушеного права.

Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивач послався на душевні страждання, пов`язані з втратою майна, негативні емоції, потребу вживати заходів для повернення коштів, вимушену зміну звичного способу життя та погіршення стосунків з іншими людьми. Ці доводи мають загальний характер. Цивільний позивач не конкретизував, у чому саме полягала зміна його способу життя і які стосунки та з ким погіршились. Він також не надав доказів, які б обґрунтовували заявлений розмір відшкодування: щодо звернення по медичну чи психологічну допомогу, втрати можливості займатися звичною діяльністю чи інших істотних наслідків. Оскільки позивач скористався правом на розгляд позову без своєї участі, суд оцінює обґрунтування моральної шкоди за змістом позовної заяви та іншими матеріалами провадження.

Визначаючи розмір відшкодування, суд враховує, що вчинене кримінальне правопорушення є злочином проти власності, вчинене умисно і не було поєднане з посяганням на життя, здоров`я чи особисту недоторканність потерпілого. Його наслідки для потерпілого виявились насамперед у позбавленні майна та необхідності вживати заходів для захисту своїх прав.

З урахуванням характеру правопорушення, глибини душевних страждань позивача в тому обсязі, в якому їх обґрунтовано, умисної форми вини обвинуваченого, а також вимог розумності та справедливості суд дійшов висновку, що співмірною компенсацією завданої моральної шкоди є 10 000 грн. Тому цивільний позов у частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні решти вимог слід відмовити.

Строк відбуття покарання обвинуваченому необхідно рахувати з дня набрання вироком законної сили, зарахувавши у строк покарання строк попереднього ув`язнення.

Запобіжний захід, застосований щодо ОСОБА_4 , у вигляді тримання під вартою слід залишити до набрання вироком законної сили.

Речові докази необхідно залишити в матеріалах кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 368, 373-376 Кримінального процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання:

за ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України – у виді п`яти років позбавлення волі;

за ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України – у виді п`яти років трьох місяців позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 Кримінального кодексу України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді п`яти років трьох місяців позбавлення волі.

На підставі ст.71 Кримінального кодексу України до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Дніпровського районного суду м.Києва від 10 червня 2022 року, скасованим ухвалою Київського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року в частині призначення покарання, та остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді п`яти років шести місяців позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з дня набрання вироком законної сили.

На підставі ч.5 ст.72 Кримінального кодексу України зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з моменту фактичного затримання, а саме з 02 липня 2026 року до дня набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задовольнити частково

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 90 169 грн матеріальної шкоди та 10 000 грн моральної шкоди.

У задоволення решти вимог цивільного позову відмовити.

Речові докази, а саме:

-оптичний компакт-диск CD-R, на якому є відеозапис камер відеоспостереження ФОП « ОСОБА_12 » магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 », за адресою: АДРЕСА_3 , події від 28 червня 2026 року, – залишити в матеріалах кримінального провадження;

-оптичний компакт-диск CD-R, на якому є відеозапис камер відеоспостереження ФОП « ОСОБА_13 » магазину «Козак», за адресою: АДРЕСА_3 , події від 28 червня 2026 року, – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Після проголошення вироку учасники судового провадження мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, обвинувачений та захисник - подати клопотання про помилування.

Головуюча ОСОБА_1