Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №440/1085/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 р.Справа № 440/1085/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2026, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 02.07.26 року по справі № 440/1085/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , перший відповідач), Військової частини НОМЕР_2 (далі – ВЧ НОМЕР_2 , другий відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 7 Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №358/нагд від 31.10.2025 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення "попередження про неповну службову відповідність" на ОСОБА_1

- визнати протиправним та скасувати Наказ командира ВЧ НОМЕР_2 в частині притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності та стягнення з нього визначеної шкоди в порядку встановленому Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року по справі №440/1085/26 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 у справі № 440/1085/26 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування п.6 Наказу командира ВЧ НОМЕР_2 №229/нагд від 08.11.2025 р. «Про притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 » в частині притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності та стягнення з нього визначеної шкоди у розмірі 334 959, 03 грн та ухвалити в цій частині рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції залишив поза увагою наведені позивачем доводи щодо неправомірності притягнення його до повної матеріальної відповідальності та не навів у судовому рішенні жодних мотивів, з яких відхилив зазначені аргументи, обмежившись правовою позицією ВЧ НОМЕР_2 , фактично не надавши оцінки запереченням позивача.

Вказує, що ні акт службового розслідування, ні оскаржуваний наказ не містять джерел і методики визначення нестачі 30 507 кг дизельного пального на суму 1 107 099,03 грн, посилань на первинні бухгалтерські чи складські документи, спосіб встановлення нестачі, а також розрахунку частки шкоди у розмірі 334 959,03 грн, покладеної саме на позивача. При цьому інших військовослужбовців притягнуто до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі 45 420 грн, тобто у понад сім разів меншому розмірі, тоді як окремих осіб, які також є фігурантами службового розслідування та кримінального провадження, взагалі не притягнуто до матеріальної відповідальності. На думку апелянта, відсутність обґрунтування та розрахунку розподілу шкоди свідчить про безпідставність визначення суми, покладеної на позивача.

Апелянт також стверджує, що відповідач не довів його вини у формі прямого умислу. Посилання на неналежну організацію ротного господарства, внутрішнього порядку та збереження пального свідчать про необережну форму вини, за якої відповідно до статті 5 Закону №160-ІХ може застосовуватися лише обмежена матеріальна відповідальність у межах п`ятнадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Перебування позивача на посаді командира роти та покладення на нього загальних обов`язків щодо збереження майна не є достатньою підставою для повної матеріальної відповідальності.

Крім того, позивач зазначає, що відповідач обґрунтував застосування повної матеріальної відповідальності пунктом 4 частини першої статті 6 Закону №160-ІХ, посилаючись на наявність у діях позивача ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 410 КК України. Водночас обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 не ухвалено, а тому його вина у вчиненні кримінального правопорушення не доведена. З урахуванням частини п`ятої статті 10 Закону №160-ІХ та статті 128 КПК України питання про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, на переконання апелянта, має вирішуватися шляхом пред`явлення цивільного позову в межах кримінального провадження. Отже, покладення на позивача повної матеріальної відповідальності до встановлення його вини обвинувальним вироком є передчасним та порушує принцип презумпції невинуватості. Наведені висновки містяться в постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2026 у справі №420/8170/22.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, перший відповідач просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Вказує, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.10.2025 №358/нагд, прийнятим за результатами службового розслідування, встановлено неправомірні дії позивача, ступінь його вини, порушення ним вимог нормативно-правових актів, причини та умови правопорушення, розмір матеріальної шкоди, а також причинний зв`язок між неналежним виконанням ОСОБА_1 обов`язків військової служби та заподіяною шкодою.

Зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав правомірним застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді попередження про неповну службову відповідність, оскільки вибір виду такого стягнення належить до дискреційних повноважень уповноваженого командира та не потребує обґрунтування неможливості застосування інших видів стягнень. Для притягнення до дисциплінарної відповідальності достатнім є встановлення факту неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків або порушення військової дисципліни.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що військова частина НОМЕР_1 неправильно визначила предмет та межі апеляційного перегляду. Апеляційна скарга не стосується законності наказу від 31.10.2025 №358/нагд у частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, а подана виключно щодо висновків суду першої інстанції про правомірність пункту 6 наказу військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2025 №229/нагд, яким на позивача покладено повну матеріальну відповідальність у розмірі 334 959,03 грн. Отже, позивач вважає доводи Військової частини НОМЕР_1 щодо правомірності дисциплінарного стягнення такими, що не стосуються предмета апеляційного перегляду та не спростовують доводів апеляційної скарги.

Другим відповідачем було подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Військова частина НОМЕР_2 зазначає, що наказ від 08.11.2025 №229/нагд є похідним від акта службового розслідування від 30.10.2025 №49911 та наказу військової частини НОМЕР_1 від 31.10.2025 №358/нагд. Оскаржуваним наказом не встановлювалися нові обставини, а лише реалізовано висновки службового розслідування щодо наявності шкоди, протиправної поведінки та вини військовослужбовців. Наказ №358/нагд у відповідній частині не визнаний протиправним і не скасований, а тому встановлені ним обставини були обов`язковими для врахування командиром військової частини НОМЕР_2 .

Вказує, що матеріалами службового розслідування встановлено всі передбачені статтею 3 Закону №160-ІХ умови матеріальної відповідальності: пряму дійсну шкоду внаслідок незаконного списання 30 507 кг дизельного пального на суму 1 107 099,03 грн; протиправну поведінку позивача, яка полягала у неналежній організації ротного господарства та невжитті дієвих заходів щодо використання і збереження матеріальних засобів; причинний зв`язок між такою поведінкою та завданою шкодою; вину ОСОБА_1 у формі прямого умислу. Обставин, які виключають матеріальну відповідальність, під час службового розслідування не встановлено.

Стосовно розміру відповідальності відповідач, посилаючись на ч. 8 ст. 8 Закону №160-ІХ, зазначає, що у разі заподіяння шкоди кількома особами сума стягнення визначається окремо щодо кожної особи з урахуванням ступеня їх вини та конкретних обставин. Ця норма не передбачає обов`язкового застосування певних формул чи спеціального розрахунку. При визначенні суми 334 959,03 грн враховано, що позивач як командир роти, відповідно до Статуту внутрішньої служби ЗС України та підписаних ним функціональних обов`язків, керував ротним господарством, відповідав за його стан і збереження майна та був матеріально відповідальною особою.

Заперечуючи вибіркове застосування відповідальності, Військова частина НОМЕР_2 зазначає, що п`ятьох військовослужбовців притягнуто до обмеженої матеріальної відповідальності через необережну форму вини, а інших, зокрема ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - до повної. Різний розмір відповідальності зумовлений ступенем вини та характером участі кожної особи у правопорушенні.

Також другий відповідач зазначає, що передбачені статтею 6 Закону №160-ІХ підстави для повної матеріальної відповідальності підтверджуються встановленими фактами умисного розкрадання військового майна та наявністю у діях позивача ознак кримінального правопорушення, що, в свою чергу, доводиться матеріалами кримінального провадження №42025222750000504 та ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 30.09.2025 у справі №643/16799/25.

З приводу посилання апелянта на те, що в даному випадку відшкодування шкоди має здійснюватися виключно шляхом пред`явлення цивільного позову у кримінальному провадженні відповідач зазначає, що на момент видання наказу №229/нагд позивач не мав статусу підозрюваного чи обвинуваченого, оскільки повідомлення про підозру отримав лише 22.01.2026. Тому частина п`ята статті 10 Закону №160-ІХ на час прийняття наказу не підлягала застосуванню. Подальше набуття позивачем відповідного процесуального статусу не впливає на законність наказу, правомірність якого має оцінюватися з огляду на фактичні та правові обставини, що існували на момент його видання.

У відповіді на відзив ВЧ НОМЕР_2 позивач зазначає, що наказ від 08.11.2025 №229/нагд не є похідним від наказу ВЧ НОМЕР_1 від 31.10.2025 №358, оскільки саме ним визначено осіб, вид їхньої матеріальної відповідальності та розмір відшкодування. Тому позивач вважає наказ №229/нагд самостійним індивідуальним актом, який безпосередньо впливає на його права та підлягає судовому контролю. Наголошує, що наказ військової частини НОМЕР_1 від 31.10.2025 №358/нагд лише зобов`язував притягнути винних осіб до матеріальної відповідальності, однак не визначав виду їхньої відповідальності та розміру відшкодування. Ці питання військова частина НОМЕР_2 вирішила самостійно під час видання наказу №229/нагд. Позивач оскаржує не встановлені службовим розслідуванням обставини події, а правильність визначення щодо нього виду матеріальної відповідальності та розміру шкоди.

Зазначає, що неналежне виконання ним обов`язків командира роти, на яке посилається відповідач, свідчить про необережну форму вини та відповідно до частини другої статті 5 Закону №160-ІХ може бути підставою лише для обмеженої матеріальної відповідальності у межах п`ятнадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Перебування позивача на посаді командира роти та визнання його матеріально відповідальною особою не є передбаченою законом підставою для застосування повної матеріальної відповідальності.

Позивач також заперечує обґрунтованість визначеної йому суми відшкодування, оскільки другий відповідач не пояснив, чим ступінь вини та характер участі позивача відрізнялися від дій ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , яких також притягнуто до повної матеріальної відповідальності, однак у розмірі 45 420 грн, тоді як із позивача стягується 334 959,03 грн. Крім того, другий відповідач не надав пояснень щодо непритягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Загальні посилання на ступінь вини й обставини справи без наведення конкретних критеріїв і розрахунків, на думку позивача, свідчать про невмотивованість та непропорційність розподілу шкоди.

Щодо посилання відповідача на те, що на момент видання наказу позивач ще не мав статусу підозрюваного чи обвинуваченого, зазначає, що військова частина сама обґрунтувала повну матеріальну відповідальність пунктом 4 частини першої статті 6 Закону №160-ІХ, кваліфікувавши дії позивача як такі, що мають ознаки кримінального правопорушення. На час видання наказу кримінальне провадження №42025222750000504 вже тривало, а в ухвалі слідчого судді від 30.09.2025 у справі №643/16799/25 були викладені відомості про наявність таких ознак у діях ОСОБА_1 . За цих обставин, на переконання позивача, відшкодування шкоди відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону №160-ІХ та статті 128 КПК України мало здійснюватися шляхом пред`явлення цивільного позову у кримінальному провадженні, а покладення на нього повної матеріальної відповідальності до ухвалення обвинувального вироку порушує презумпцію невинуватості.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування п.6 Наказу командира військової частини НОМЕР_2 №229/нагд від 08.11.2025 р. «Про притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 » в частині притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності та стягнення з нього визначеної шкоди у розмірі 334 959, 03 грн та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Представники відповідачів в судовому засіданні заперечували проти задоволення вимог апеляційної скарги позивача. Рішення суду першої інстанції просили залишити без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 19.11.2024 № 347 ОСОБА_1 , який обіймав посаду заступника командира роти матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 , призначено командиром автомобільної роти підвозу боєприпасів цієї військової частини та визначено таким, що з 19.11.2024 прийняв справи і посаду та приступив до виконання службових обов`язків.

15.10.2025 начальником логістики - заступником командира ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_7 , з метою встановлення причин та передумов, які виникли 15.10.2025 під час проведення слідчих дій Службою безпеки України разом із Державним бюро розслідування відповідно до ухвали суду про кримінальне провадження від 11.04.2025 №42025222750000504 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 410 КК України за фактом реалізації військовослужбовцями військової частини НОМЕР_2 дизельного палива у кількості 8-9 м3, подано командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про призначення службового розслідування.

Відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 № 1503/31371, на підставі рапорту начальника логістики — заступника командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_8 (вх. №3340/р від 15.10.2025), з метою з`ясування причин та умов, що сприяли можливій причетності військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 до розкрадання палива, що перебуває на балансі військової частини НОМЕР_2 , а також з метою встановлення ступеня вини посадових осіб чиї дії або бездіяльність стали причинами правопорушення, командиром ВЧ НОМЕР_1 15.10.2025 винесено наказ №330/нагд про призначення службового розслідування та затверджено склад комісії.

У період з 15.10.2025 по 30.10.2025 комісією проведено службове розслідування, результати якого відображено у відповідному акті.

На підставі висновків акту службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 31.10.2025 винесено наказ №358/нагд, яким, зокрема, за порушення вимог статей 11, 16, 111, 112 Статуту внутрішньої служби ЗС України, пунктів 2.4, 2.10, 3.1.9 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.07.97 № 300 (зі змінами) в частині не належної організації ведення військового (корабельного) господарства та контролю за ним, зокрема за не забезпечення належної організації внутрішнього порядку у роті, неналежного збереження пального, що призвело до його розкрадання та нанесенні прямої дійсної шкоди, завданої неналежним виконанням службових обов`язків, у відповідності до вимог статей 45, 48, 56 Дисциплінарного Статуту ЗС України вирішено командира автомобільної роти підвозу боєприпасів військової частини НОМЕР_2 лейтенанта ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальної і накладено дисциплінарне стягнення "попередження про неповну службову відповідність".

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2025 №229/нагд за неналежну організацію ведення військового господарства та контролю за ним, зокрема, незабезпечення належної організації внутрішнього порядку у підпорядкованій роті, невжиття дієвих заходів щодо організації належного використання матеріальних засобів та збереження пального, що призвело до умисного розкрадання матеріальних засобів служби пально-мастильних матеріалів та нанесення шкоди державі, з урахуванням того, що відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІУ, командир роти відповідає за стан і збереження озброєння, боєприпасів, техніки та іншого майна роти, зобов`язаний організовувати своєчасне одержання, правильну експлуатацію, збереження, технічне обслуговування і ремонт озброєння, техніки, казарменого інвентарю, речового, технічного та іншого майна роти, є матеріально відповідальною особою, притягнути командира автомобільної роти підвозу боєприпасів військової частини НОМЕР_2 лейтенанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності на суму 334 959,03 грн.

Не погодившись з прийнятими наказами в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності та притягнення до матеріальної відповідальності, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що службовим розслідуванням установлено неналежне виконання ОСОБА_1 обов`язків командира роти щодо організації внутрішнього порядку, використання та збереження майна, що призвело до розкрадання пального і заподіяння державі шкоди. З огляду на доведеність дисциплінарного проступку, належність обрання виду стягнення до дискреційних повноважень командира, а також наявність передбачених законом умов для повної матеріальної відповідальності позивача, суд визнав накази №358/нагд та №229/нагд правомірними.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі – Статут внутрішньої служби ЗСУ).

Статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Згідно зі статтею 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтею 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі – Дисциплінарний статут).

Згідно із статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна – це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту установлено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Згідно з частиною 1, 3 статті 5 Дисциплінарного статуту за стан дисципліни у військовому з`єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України».

Згідно зі статтею 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності – накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

За приписами статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Статтями 84, 85 цього ж Статуту передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу – також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам – співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення – наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Згідно з приписами статті 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 за № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі – Порядок № 608).

Згідно з абзацом 4 пункту 2 розділу I Порядку №608 службове розслідування – це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Відповідно до пункту 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Згідно з вимогами пункту 6 розділу V Порядку № 608 після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Пунктом 1 розділу VІ Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Особливості проведення службового розслідування за фактами завдання державі матеріальної шкоди визначені у положеннях Розділу VIІІ Порядку, де указано, що у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (п.1 Розділу VIІІ Порядку).

Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду (п.3 Розділу VIІІ Порядку).

До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини (п.3 Розділу VIІІ Порядку).

Пунктом 7 Розділу І Порядку встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".

Так, пунктами 4, 5 ч.1 ст.1 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (далі - Закон №160-ІХ) передбачено, що матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Відповідно до ч.ч. 1-3 статті 3 Закону №160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Відповідно до ст. 5 Закону №160-ІХ особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Командир (начальник), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового та іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, визначається на день видання наказу про притягнення особи до обмеженої матеріальної відповідальності.

Статтею 6 Закону №160-ІХ встановлено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Посадові (службові) особи, винні в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв`язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, несуть повну матеріальну відповідальність у судовому порядку.

Особа за шкоду, завдану розкраданням або втратою озброєння, зброї та боєприпасів до неї, несе підвищену матеріальну відповідальність у кратному співвідношенні до вартості такого майна, але не більше десятикратного розміру. Перелік озброєння, зброї та боєприпасів до неї, нестача або розкрадання яких відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до їх вартості, визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, з наведених норм слідує, що притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності можливе за умови встановлення сукупності передбачених законом обставин, а саме: наявності прямої дійсної шкоди, протиправної поведінки особи, причинного зв`язку між такою поведінкою та завданою шкодою, а також вини особи.

При цьому вид і межі матеріальної відповідальності визначаються залежно від форми вини, характеру вчиненого діяння та наявності спеціальних підстав, передбачених статтями 5 і 6 Закону №160-ІХ.

Так, матеріалами справи підтверджено, що у період з 15.10.2025 по 30.10.2025 комісією проведено службове розслідування, результати якого відображено у відповідному акті, зокрема, встановлено, що: у період з 23.20 14.10.2025 по 04.00 15.10.2025 представниками Служби безпеки України разом із Державним бюро розслідування в межах кримінального провадження від 11.04.2025 № 42025222750000504 проведено слідчі дії за результатами яких було вилучені наступні службові документи та матеріальні засоби військової частини НОМЕР_2 , а саме: DAEWOO NOVUS в/н № НОМЕР_3 , який відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 20.09.2025 № 44 “Про закріплення автомобіля” закріплений за старшим водієм відділення автомобільного взводу підвозу боєприпасів роти підвозу боєприпасів старшим солдатом ОСОБА_4 ; журнал інструктажу водіїв та старших машин автомобільної роти підвозу боєприпасів від 25.12.2024 № 26/6; журнал реєстрації виходу та повернення машин в парк від 25.12.2024 № 26/9; дорожні листи №№ 3802, 3805, 3806, 3807, 3812, 3813, 3819, 3820, 3821, 3822, 3823, 3825, 3826, 3827, 3828.

З акту службового розслідування вбачається, що комісією були отримані пояснення від командира автомобільної роти підвозу боєприпасів лейтенанта ОСОБА_9 , командира автомобільного взводу АРПБП старшого сержанта ОСОБА_2 , головного сержанта-командира відділення взводу підвозу боєприпасів АРПБП сержанта ОСОБА_10 , водіїв АРПБП солдатів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , старшого водія-машиніста заправної машини взводу матеріального забезпечення старшого солдата ОСОБА_17 .

За результатами службового розслідування комісією зроблено висновок, що посадові особи військової частини НОМЕР_2 , від керівництва роботи служби військової техніки та ПММ самоусунулись, безпосередньо контроль за використанням автомобільної техніки не здійснюється, вимоги статутів та відповідні посібники, порадники, положення, інструкції, в частині забезпечення належної організації використання військової техніки, ощадливе витрачання ПММ та перевірки фактичної наявності ПММ знають слабо та не виконують у повному обсязі, що у свою чергу призвело до нанесення збитків державі ДП у кількості 35 890 літрів та враховуючи щільність ДП, яка станом на 17.10.2025 складала під час зняття залишків пального у баках машин 0,85, проведено шляхом математичного розрахунку переведення літрів у кілограми, що становить:

35890 л.х 0,85 = 30 507 кг.

За довідкою-розрахунком майна служби паливно-мастильних матеріалів на відшкодування завданих збитків від 29.10.2025 реєстраційний № 1847/4515, наданою фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_2 ціна однієї тони ДП-Л-Євро5-ВО - 36,29 грн.

Вартість 30507 кг ДП-Л-Євро5-ВО становить:

30507 кг х 36,29 грн = 1 107 099,03 гри.

Проведеним службовим розслідуванням встановлено наявність прямої дійсної шкоди заподіяної державі шляхом: незаконного списання ДП-Л-Євро5-ВО - 30507 кг на загальну суму 1 107 099,03 грн. Зроблено висновок, що посадові особи військової частини НОМЕР_2 , від керівництва роботи служби військової техніки та ПММ самоусунулись, безпосередньо контроль за використанням автомобільної техніки не здійснюється, вимоги статутів та відповідні посібники, порадники, положення, інструкції, в частині забезпечення належної організації використання військової техніки, ощадливе витрачання ПММ та перевірки фактичної наявності ПММ знають слабо та не виконують у повному обсязі, що у свою чергу призвело до прямої дійсної шкоди заподіяної державі збитків ДП у кількості 30507 кг на суму 1 107 099,03 грн., що підтверджено довідкою про вартісну оцінку завданої шкоди.

В пункті 4.10 Акту зазначено, що "військовослужбовець: командир автомобільної роти підвозу боєприпасів військової частини НОМЕР_2 лейтенант ОСОБА_1 1983 року народження, термін військової служби - з 07.05.2023 по т. ч., термін перебування на останній посаді - з 19.11.2024 по т. ч.

Неправомірні дії військовослужбовця та причинний зв`язок між діями військовослужбовця та подією, що трапилась: лейтенантом ОСОБА_1 , не організовано належним чином ведення ротного господарства та не вжито дієвих заходів щодо організації належного використання матеріальних засобів.

Вказані вище неправомірні дії призвели до розкрадання матеріальних засобів служби ПММ та нанесенні прямої дійсної шкоди, завданої неналежним виконанням службових обов`язків.

Вчиненні викладенні вище правопорушення підтверджуються фактами та обставинами, що були встановленні в ході службового розслідування та зазначенні в пунктах Розділу 3 акту службового розслідування.

Виходячи з матеріалів службового розслідування, вина лейтенанта ОСОБА_1 , виражається у формі, прямого умислу, що призвело до неналежного виконання своїх службових обов`язків.

Своїми діями командир автомобільної роти підвозу боєприпасів військової частини НОМЕР_2 лейтенант ОСОБА_1 , порушив вимоги наступних нормативно-правових актів:

Статут внутрішньої служби ЗС України, відповідно:

- статті 16 - в частині виконання службових обов`язків, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою;

- статті 111 - командир роти в мирний та воєнний час відповідає за підтримання внутрішнього порядку, стан і збереження матеріальних засобів роти;

- статті 112 — командир роти зобов`язаний досконало знати і вміло володіти всіма видами зброї і техніки роти, правильно їх зберігати, використовувати та особисто перевіряти їх наявність, утримання, проводити планові та позапланові перевірки наявності пально-мастильних матеріалів та майна роти, організовувати своєчасне одержання, правильну експлуатацію, збереження майна роти, перевіряти не рідше одного разу на місяць їх наявність, стан та облік.

Наказ Міністра оборони України від 16.07.97 № 300, відповідно:

- пункту 5.18.1.3. - головним завданням ротного господарства є правильне використання, збереження, економне витрачання призначених коштів

- пункту 5.18.1.4. - ротне господарство організовує командир роти. Він керує ротним господарством і несе відповідальність за його стан та за забезпечення особового складу належними матеріальними засобами.

- пункту 5.8.1.5. - посадові особи роти з питань ведення ротного господарства повинні знати діючі накази, положення, настанови, керівництва та інструкції щодо ведення господарства роти, здійснювати контроль за правильним використанням та витрачанням матеріальних засобів, проводити перевірки, наявності та якісного стану матеріальних засобів у визначені строки".

Із зазначеного акту вбачається, що під час службового розслідування комісією встановлено наявність прямої дійсної шкоди, протиправну поведінку ОСОБА_1 , причинний зв`язок між такою поведінкою та заподіяною шкодою, а також форму його вини.

Так, наявність і розмір прямої дійсної шкоди визначено за результатами аналізу вилучених дорожніх листів та перевірки фактичних залишків пального. Комісією встановлено незаконне списання 35 890 літрів дизельного пального, що з урахуванням його щільності 0,85 становить 30 507 кг. Вартість такого пального в сумі 1 107 099,03 грн визначена на підставі довідки-розрахунку від 29.10.2025 №1847/4515, наданої фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_2 .

При цьому висновки комісії щодо протиправної поведінки ОСОБА_1 ґрунтуються не лише на факті перебування останнього на посаді командира автомобільної роти та покладених на нього обов`язках щодо організації ротного господарства і збереження матеріальних засобів. У розділі 3 акту службового розслідування наведено пояснення військовослужбовців, відповідно до яких ОСОБА_1 надавав вказівки щодо створення надлишків дизельного пального шляхом внесення недостовірних відомостей до дорожніх листів, фіктивного направлення автомобілів у рейси, зміни показників одометрів та фактичного заправлення техніки меншою кількістю пального, ніж зазначалося в облікових документах.

Таким чином, під час службового розслідування було встановлено передбачені статтею 3 Закону №160-ІХ умови притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності: наявність прямої дійсної шкоди, його протиправну поведінку, причинний зв`язок між такою поведінкою та заподіяною шкодою, а також вину у її завданні.

Зі змісту наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2025 №229/нагд (том 2 а.с. 42) вбачається, що, визначаючи вид матеріальної відповідальності військовослужбовців, командир керувався, зокрема, частиною першою статті 5, частиною першою статті 6 та частиною восьмою статті 8 Закону №160-ІХ.

Пунктом 6 цього наказу за неналежну організацію ведення військового господарства та контролю за ним, незабезпечення належного внутрішнього порядку в підпорядкованій роті, невжиття дієвих заходів щодо належного використання матеріальних засобів і збереження пального, що призвело до умисного розкрадання матеріальних засобів служби пально-мастильних матеріалів та заподіяння шкоди державі, ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності на суму 334 959,03 грн.

Колегія суддів враховує, що наведене у пункті 6 наказу посилання на неналежну організацію ротного господарства та невжиття заходів зі збереження пального окремо від інших установлених обставин характеризує невиконання командиром покладених на нього обов`язків, за яке частиною другою статті 5 Закону №160-ІХ передбачена обмежена матеріальна відповідальність. Так само факт перебування ОСОБА_1 на посаді командира роти та віднесення його до матеріально відповідальних осіб не є самостійною підставою для покладення на нього повної матеріальної відповідальності.

Разом з тим наказ №229/нагд прийнято на підставі акта службового розслідування від 30.10.2025 №49911 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.10.2025 №358/нагд, а тому його правомірність підлягає оцінці в сукупності з встановленими цими документами обставинами, які стали фактичною підставою для його видання.

Як зазначено вище, матеріали службового розслідування містять відомості не лише про неналежне виконання ОСОБА_1 загальних обов`язків командира роти, а й про надання ним вказівок щодо створення необлікованих надлишків дизельного пального шляхом внесення неправдивих відомостей до дорожніх листів, фіктивного направлення автомобілів у рейси та зміни показників одометрів, зберігання утворених надлишків у заздалегідь підготовлених ємностях, заправлення сторонніх цивільних автомобілів, а також отримання частини коштів від реалізації пального.

Наведені обставини підтверджені узгодженими в цій частині поясненнями ОСОБА_2 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , а факти втручання в показники одометрів і внесення недостовірних відомостей до дорожніх листів підтверджено також поясненнями водіїв автомобільної роти. За результатами оцінки цих матеріалів комісія дійшла висновку, що вина ОСОБА_1 виражається у формі прямого умислу.

Таким чином, встановлені службовим розслідуванням дії ОСОБА_1 за своїм характером не обмежуються невжиттям командиром належних заходів щодо запобігання розкраданню військового майна, а свідчать про його безпосередню участь у створенні умов для незаконного списання, накопичення та подальшого відчуження дизельного пального. Такі дії відповідають передбаченим пунктами 1 та 4 частини першої статті 6 Закону №160-ІХ підставам для повної матеріальної відповідальності як умисні протиправні дії, пов`язані з розкраданням та незаконним використанням військового майна, що мають ознаки кримінального правопорушення.

При цьому пункт 4 частини першої статті 6 Закону №160-ІХ пов`язує повну матеріальну відповідальність із наявністю у діянні ознак кримінального правопорушення, а не з обов`язковим попереднім встановленням вини особи обвинувальним вироком. Тому відсутність на час видання наказу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 не виключала можливості притягнення його до повної матеріальної відповідальності за результатами службового розслідування.

Крім того, на дату видання наказу №229/нагд ОСОБА_1 не мав статусу підозрюваного чи обвинуваченого, оскільки повідомлення про підозру йому вручено лише 22.01.2026. Отже, передбачені частиною п`ятою статті 10 Закону №160-ІХ підстави для відшкодування шкоди виключно шляхом пред`явлення цивільного позову в межах кримінального провадження на час прийняття оскаржуваного наказу були відсутні.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування п. 6 наказу командира військової частини НОМЕР_2 №229/нагд від 08.11.2025 про притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності та стягнення з нього визначеної шкоди у розмірі 334 959,03 грн..

Доводи апелянта щодо відсутності розрахунку шкоди спростовуються актом службового розслідування. Обсяг незаконно списаного пального визначено на підставі дорожніх листів і перевірки його фактичних залишків: 35 890 літрів, або 30 507 кг з урахуванням щільності 0,85. Вартість пального у розмірі 1 107 099,03 грн визначено згідно з довідкою-розрахунком від 29.10.2025 №1847/4515.

Необґрунтованими є й твердження апелянта про недоведеність його вини у формі прямого умислу, так як висновки службового розслідування щодо вини ОСОБА_1 засновані не лише на неналежному виконанні ним загальних обов`язків командира роти, а й на поясненнях ОСОБА_2 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 щодо надання позивачем конкретних вказівок зі створення необлікованих надлишків пального, внесення неправдивих відомостей до дорожніх листів, фіктивного направлення автомобілів у рейси, зберігання утворених надлишків у підготовлених ємностях, заправлення сторонніх автомобілів та передачі йому частини коштів від реалізації пального. Факти втручання в показники одометрів та внесення недостовірних відомостей до дорожніх листів підтверджено також поясненнями водіїв автомобільної роти.

Посилання апелянта на те, що встановлені порушення можуть свідчити виключно про необережну форму вини та є підставою для застосування лише статті 5 Закону №160-ІХ, є необґрунтованими.

Щодо різниці між сумою, визначеною ОСОБА_1 , та сумами, покладеними на інших військовослужбовців, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини восьмої статті 8 Закону №160-ІХ у разі заподіяння шкоди кількома особами сума стягнення визначається окремо щодо кожної з них з урахуванням ступеня вини та конкретних обставин заподіяння шкоди. Закон не передбачає рівного розподілу загального розміру шкоди між усіма причетними особами та не встановлює спеціальної формули такого розподілу.

Визначаючи розмір відповідальності ОСОБА_1 , командир військової частини врахував його керівну роль як командира автомобільної роти, характер установлених службовим розслідуванням дій, надання підлеглим вказівок щодо створення необлікованих надлишків пального та отримання частини коштів від його реалізації. Натомість дії інших військовослужбовців мали інший характер та ступінь участі: частина посадових осіб допустила неналежний контроль із необережності, а окремі військовослужбовці виконували відповідні вказівки шляхом внесення недостовірних відомостей до дорожніх листів і втручання в показники одометрів. Відтак, різний розмір покладеної на цих осіб матеріальної відповідальності не свідчить про вибірковість чи непропорційність оскаржуваного наказу.

Посилання позивача на непритягнення до матеріальної відповідальності інших військовослужбовців не спростовують встановлених щодо нього обставин. При цьому рішення відповідача стосовно таких осіб не є предметом апеляційного перегляду в цій справі.

З огляду на викладене, враховуючи встановлення під час службового розслідування передбачених статтею 3 Закону №160-ІХ умов матеріальної відповідальності та наявність визначених статтею 6 цього Закону підстав для застосування повної матеріальної відповідальності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування пункту 6 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2025 №229/нагд у частині притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності в розмірі 334 959,03 грн.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апиелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року по справі № 440/1085/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін

Повний текст постанови складено 05.10.2026 року