Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №752/31643/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/14428/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 752/31643/25

01 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Д`яченко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Мазур Ю.Ю., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційний союз «Либідь» про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційний союз «Либідь» (далі - ТОВ «ІС «Либідь») від 14.11.2025 року № 212/К від 14.11.2025 про його звільнення; поновити його на посаді виконавчого директора Товариства; стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату у розмірі 460 173,91 грн; компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 147 476,75 грн; середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 листопада 2025 до дня поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 15.11.2024 року позивач був прийнятий на роботу до ТОВ «ІС «Либідь» на посаду виконавчого директора. 14.11.2024 року відповідач виніс наказ № 10/к про прийняття позивача на роботу на умовах строкового трудового договору терміном до 14.11.2025. Щодо цього, позивач наголошує, що заява про прийняття на роботу не містила згоди на строковий договір, характер його роботи передбачав укладення безстрокового трудового договору, а тому підстав для укладення із ним строкового трудового договору у відповідача не було.

Вважає, що сам по собі факт зазначення строку у контракті не свідчить про правомірність встановлення такого строку. Умова про однорічний строк контракту суперечить не лише статті 23 КЗпП України, а й самому Статуту товариства. За таких умов відповідач не може посилатися на річний строк контракту як на безумовну та безспірну та тим більше законну підставу звільнення. Позивач зауважує, що має законні та обґрунтовані підстави вважати, що з ним було продовжено трудові відносини та трудовий договір на невизначений строк.

З 11.06.2025 року посадовий оклад ОСОБА_1 становить 224 000,00 грн. Однак, з 11.06.2025 року по день звільнення 14.11.2025 року товариство так і не змінило розмір посадового окладу і здійснювало виплату заробітної плати за раніше встановленим посадовим окладом 128 000,00 грн, внаслідок чого на думку позивача сформувалась заборгованість у загальному розмірі 460 173,91 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 червня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що роботодавець, звільнивши позивача у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, діяв у межах та у відповідності до норм чинного трудового законодавства, а позивачем не доведено порушення відповідачем вимог законодавства під час його звільненні.

Щодо вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 460 173,91 грн, то суд дійшов висновку, що така не підлягає задоволенню, оскільки протоколом № 11/06-2025 від 11.06.2025 учасниками Товариства прийнято рішення про зміну посадового окладу Позивача до 224 000,00 грн, проте позивач не надав доказів вчинення ним дій щодо внесення змін до Контракту, звернення до Товариства чи до уповноваженої особи із пропозицією укласти додаткову угоду. Оскільки відповідні зміни щодо розміру посадового окладу Позивача не були укладені належним чином, то відповідно у Товариства не виникло зобов`язань здійснювати нарахування позивачу заробітної плати виходячи з розміру посадового окладу, вказаному у Протоколі № 11/06-2025 від 11.06.2025 року.

Оскільки судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої заробітної плати, то інші позовні вимоги, які є похідними від вищезазначених, також задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 06 липня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09.06.2026 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені останнім у суді першої інстанції, та судові витрати, які будуть понесені апелянтом у зв`язку з апеляційним переглядом справи.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що суд першої інстанції:

- не вирішив усі прийняті позовні вимоги, зокрема вимогу про визнання незаконним та скасування наказу № 212/к;

- неправильно застосував статті 9, 23, 36, 39-1, 47, 97, 235, 241-1 КЗпП України;

- не врахував статті 30, 31, 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», статтю 11-2 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», а також положення Статуту Товариства;

- безпідставно визнав строковість договору доведеною лише фактом підписання контракту;

- не розмежував трудову підставу звільнення та корпоративне припинення повноважень;

- не дав належної оцінки двом примірникам протоколу ЗЗУ, відмові державного реєстратора, різним примірникам наказу, наказу з факсиміле, ненаданню оригіналу наказу, показанням свідків та затвердженому зміненому фінансовому плану;

- не застосував належний стандарт оцінки достовірності та достатності доказів;

- порушив процесуальні гарантії та права Позивача під час дослідження доказів та допиту свідків;

- дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи.

07 вересня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційний союз «Либідь» адвоката Марценюк Л.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник зазначав, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, оскільки вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

В судове засідання з`явився ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представники відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційний союз «Либідь» Лисенко С.В. та Марценко Л.А. проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що протоколом позачергових загальних зборів учасників ТОВ «ІС «Либідь» від 14.11.2024 № 14/11-24 обрано та призначено з 15 листопада 2024 ОСОБА_1 на посаду виконавчого директора ТОВ «ІС «Либідь» строком на 1 рік, а також затверджено умови контракту у відповідній редакції.

14.11.2024 року між ТОВ «ІС «Либідь» та ОСОБА_1 як членом колегіального виконавчого органу укладено контракт. Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 Контракту визначено, що «Дія цього контракту припиняється після закінчення строку дії Контракту.»

Наказом від 14.11.2024 року № 10/К ОСОБА_1 прийнято на роботу з 15.11.2024 на посаду Виконавчого директора. У вказаному наказі зазначено умови прийняття на роботу - «за умовами контракту до 14.11.2025 року».

З наказом про прийняття на роботу позивач був ознайомлений 14.11.2024 року.

Пунктом 5.1 контракту визначено, що «За виконання обов`язків щодо управління (керування) Роботодавцем, передбачених цим Контрактом, члену Дирекції нараховується та виплачується заробітна плата, виходячи з установленого члену Дирекції розміру посадового окладу 56 000,00 грн».

Саме такий посадовий оклад і було встановлено наказом про прийняття позивача на роботу від 14.11.2024 року № 10/к.

03.03.2025 року на підставі Протоколу загальних зборів учасників Товариства № 28/02-2025 від 28.02.2025 року укладено додаткову угоду № 1 до Контракту Позивача, якою внесено зміни до посадового окладу позивача та збільшено його розмірі до 128 000,00 грн.

Наказом відповідача від 03.03.2025 року № 02/1/К було встановлено посадовий оклад позивача у розмірі 128 000,00 грн.

14.11.2025 року протоколом Загальних зборів учасників Товариства № 14/11-25 прийнято рішення припинити повноваження та звільнити 14 листопада 2025 року (останній робочий день) ОСОБА_1 із займаної посади виконавчого директора (у складі Дирекції) ТОВ «ІС «Либідь» та припинити з ним контракт на підставі п.п. 7.3.1. п. 7.3 Контракту.

На підставі вказаного рішення, 14.11.2025 року товариством було видано наказ № 212/К про припинення з позивачем трудового договору (контракту), в якому підставою звільнення зазначено Протокол № 14/11-25 від 14.11.2025 позачергових загальних зборів.

У день звільнення з позивачем було проведено розрахунок та виплату всіх належних до сплати коштів.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснила, що працює в ТОВ «ІС «Либідь» керівником апарату. Коли ОСОБА_2 була раніше начальником юридичного відділу ТОВ «ІС «Либідь», то вони з позивачем працювали разом у відповідача. 14.11.2025 була робоча нарада, закінчилась вона після 17 год. 00 хв. Позивача не ознайомлювали з документами на звільнення, коли ОСОБА_2 була в кабінеті, можливо це було пізніше. Зауважила, що документи на звільнення вона не оформлювала, консультацій про звільнення з нею не було. В той день проводились загальні збори учасниками ТОВ. Позивач запитував у відділі кадрів підставу звільнення, де йому пояснили, що це рішення прийнято загальними зборами учасників, які проводились в той же день. Позивач просив оригінал і копію протоколу загальних зборів учасників товариства, проте йому їх не надали. Зауважила, що в день звільнення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 оригінал наказу про звільнення не надавали. Стосовно підвищення окладу дирекції товариства зазначила, що була призначена уповноважена особа для вирішення цього питання. Зміни були затверджені і посадові оклади були внесені. Готувались проекти додаткових угод, які були направлені до Фонду державного майна України, проте вони так і не повернулись. Пояснила, що в ситуації з позивачем, на її практиці це був перший строковий договір. При цьому, відповідач не готував контракт, а готував контракт строковий Фонд державного майна України. Протокол про призначення позивача в день призначення забрав інший директор і позивач не міг з ним ознайомитись. Пізніше копію протоколу відповідачем було отримано з Фонду державного майна України.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що працює начальником відділу кадрів ТОВ «ІС «Либідь». Раніше позивач був її керівником, тому перебували в робочих стосунках. В день звільнення позивача було проведено засідання загальних зборів учасників ТОВ «ІС «Либідь». В.о. генерального директора ОСОБА_4 приїхав зі зборів і начальнику служби безпеки показав протокол, потім покликав ОСОБА_3 і сказав робити наказ на звільнення позивача. Оригінал наказу на звільнення позивача був підписаний ОСОБА_4 та покладений до сейфу, на копії наказу про звільнення позивача був факсиміле за наказом ОСОБА_4 . Вказаний протокол позивачу показали на фото в телефоні. Позивач копію наказу отримав і повернувся з написом на наказі, що з наказом ознайомлений, проте з процедурою не погодився. Потім було підписано документацію, позивач передав ноутбук, ключі і по процедурі розрахували. Зауважила, що у позивача з керівником були конфліктні відносини. ОСОБА_3 пояснила, що особисто бачила протокол від 14.11.2025. Позивач звертався до неї з метою отримання оригіналу наказу про звільнення, проте у ОСОБА_3 вказаного наказу не було.

Щодо припинення трудового договору

Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Відповідно до частини другої статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим, але факт укладення трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16-ц (провадження № 61-24657св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц (провадження № 61-44171св18, від 29 травня 2023 року у справі № 341/1639/21, провадження № 61-10694св22) зроблено висновок, що «підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України».

Враховуючи наведене, встановивши, що у наказі про прийняття на роботу ОСОБА_1 від 14.11.2024 року № 10/К чітко зазначено, що його прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору із зазначенням відповідного строку його дії, з яким позивач ознайомлений під підпис, протягом дії договору він не оскаржував та не ініціював внесення змін і доповнень до нього, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії строкового трудового договору є таким, то відповідає вимогам КЗпП України та умовам договору, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі.

Доводи апеляційної скарги, що стосуються висновків суду в цій частині , не заслуговують на увагу, оскільки такі зводяться до переоцінки доказів та помилкового тлумачення заявником норм чинного законодавства.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та похідних від неї про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 460 173,91 грн, суд першої інстанції виходив із того, що протоколом № 11/06-2025 від 11.06.2025 учасниками Товариства прийнято рішення про зміну посадового окладу позивача до 224 000,00 грн, проте оскільки відповідні зміни не були в подальшому укладені належним чином, зокрема, шляхом внесення змін до Контракту додатковою угодою, то у товариства не виникло зобов`язань здійснювати нарахування позивачу заробітної плати, виходячи з вищенаведеного розміру посадового окладу.

Оскільки вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, то суд дійшов висновку, що такі не підлягають задоволенню.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується, з огляду на таке.

Так, 14.11.2024 року між ТОВ «ІС «Либідь» та ОСОБА_1 як членом колегіального виконавчого органу було укладено контракт, пунктом 5.1. якого визначено посадовий оклад позивача у розмірі 56 000,00 грн.

Саме такий розмір посадового окладу було встановлено позивачу наказом від 14.11.2024 року № 10/к про прийняття його на роботу.

Протоколом позачергових загальних зборів учасників ТОВ «ІС «Либідь» від 28.02.2025 року № 28/02-2025 було вирішено затвердити нові умови контракту з виконавчим директором ТОВ «ІС «Либідь» ОСОБА_1 в частині зміни заробітної плати з посадовим окладом у розмірі 128 000, 00 грн та підписати додаткову угоду до контракту, в редакції, запропонованій Фондом державного майна України.

Додатковою угодою № 1 від 03.03.2025 року, підписаною сторонами, внесено зміни до Контракту, пункт 5. 1 викладено у наступній редакції «За виконання обов`язків щодо управління (керування) роботодавцем, передбачених цим Контрактом, члену Дирекції нараховується та виплачується заробітна плата, виходячи з установленого члену Дирекції розміру посадового окладу 128 000,00 грн.»

03.03.2025 року на підставі додаткової угоди № 1 було видано Наказ № 02/1/К про встановлення ОСОБА_1 посадового окладу в розмірі 128 000,00 грн з 03.03.2025 року.

Протоколом загальних зборів учасників Товариства від 11.06.2025 року № 11/06-2025 вирішено затвердити нові умови контрактів, зокрема, з виконавчим директором ТОВ «ІС «Либідь» ОСОБА_1 в частині зміни заробітної плати із встановленням посадового окладу у розмірі 224 000,00 грн, та підписати додаткові угоди до контрактів в частині зміни розміру заробітної плати після внесення відповідних змін до фінансового плану на 2025 рік.

Тобто, підставою для зміни посадового окладу посадової особи товариства є не тільки рішення загальних зборів учасників товариства, а безпосередньо зміни, укладені належним чином, до контракту - додатковою угодою, яким визначається матеріальне забезпечення працівника, і виключно після внесення змін до контракту у товариства наявні підстави для зміни посадового окладу на підставі відповідного наказу.

Оскільки додаткової угоди чи будь яких інших змін до контракту позивача в частині зміни заробітної плати із встановленням посадового окладу у розмірі 224 000,00 грн укладено не було, то, відповідно, у відповідача не виникло зобов`язань здійснювати нарахування позивачу заробітної плати виходячи з розміру посадового окладу, визначеному у протоколі загальних зборів учасників Товариства від 11.06.2025 року № 11/06-2025.

Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача заборгованості з виплати позивачу заробітної плати та, як наслідок, з інших належних при звільненні сум.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується та вважає, що суд всебічно і повно з`ясував обставини справ, надав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам, а доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 червня 2026 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 02 жовтня 2026 року

Головуючий: Судді: