Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №755/17757/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Київ

Унікальний номер справи № 755/17757/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12026/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Гончарук В.П., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участі третьої особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення особи, яка проживає без правових підстав та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання незаконною приватизацію та скасування права власності на квартиру, визнання права користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2025 року позивач ОСОБА_5 звернулась до суду з вказаним позовом, у якому просила: усунути перешкоди у користуванні її житлом - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема припинити будь-які дії відповідача, що перешкоджають її доступу та користуванню квартирою; висилити відповідача ОСОБА_1 , яка проживає у квартирі без правових підстав; заборонити відповідачу користуватися квартирою до набрання рішенням законної сили (забезпечення позову) (т. 1 а.с. 1-6).

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року, відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участі третьої особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення особи, яка проживає без правових підстав (т. 1 а.с. 49-50).

Разом з позовною заявою позивачка звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила: забезпечити позов шляхом заборони відповідачці ОСОБА_1 користуватися квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання рішенням законної сили; заборонити відповідачці ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, які перешкоджають користуванню квартирою, до набранням рішенням законної сили; заборонити відповідачці змінювати замки у квартирі, передавати ключі третім особам, а також розпоряджатися майном, що належить їй або залишилось від її родичів; зобов`язати відповідачку утримуватися від вчинення будь-яких дій. що спричиняють їй фінансові збитки через безоплатне користування комунальними послугами (т. 1 а.с. 51-53).

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року, заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову - повернуто заявниці (т. 1 а.с. 55).

В січні 2026 року відповідачка ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, в якому просила в позові ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі (т. 1 а.с. 74-84).

05 січня 2026 року відповідачка ОСОБА_1 подала зустрічний позов до ОСОБА_2 , Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням, визнання незаконною приватизації квартири та скасування свідоцтва про право власності. В зустрічному позові просила: визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), право користування спірною квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .; визнати незаконною приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), одноосібно; скасувати свідоцтво про право власності, серії НОМЕР_3 від 10.07.2025, видане Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією, видане на ім`я ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 150-163).

В березні 2026 року позивачка ОСОБА_2 подала відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просила у задоволені зустрічного позову відмовити у повному обсязі (т. 2 а.с. 19-23).

28 квітня 2026 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , з січня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 2 а.с. 56-59).

В якій зазначила, що зверталася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

23.03.2026 суддею Дніпровського районного суду міста Києва Коваленко I.В., винесено ухвалу у справі № 755/13654/25 відповідно до резолютивної частини якої її заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Київська міська рада, Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - залишено без розгляду, аргументуючи своє рішення тим, що наявний спір про право (т. 2 а.с. 60-62).

Таким чином, виникла необхідність у збільшенні зустрічних позовних вимог, що й зумовило її звернення до суду з відповідною заявою.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 квітня 2026 року відмовлено в прийнятті заяви від 28.04.2026 р. про збільшення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання незаконною приватизацію та скасування права власності на квартиру, визнання права користування житловим приміщенням (т. 2 а.с. 88-89).

Не погодившись з ухвалою районного суду, 12 травня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду (т. 2 а.с. 103-108).

На обґрунтування скарги зазначила, що з відзиву на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 заперечує факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , з січня 2013 року по 16 травня 2025 року.

ОСОБА_2 заперечує те, що ОСОБА_1 була членом сім`ї наймача квартири АДРЕСА_2 , адже, на її думку, не встановлено факт спільного проживання із членом сім`ї наймача спірної квартири.

Крім того, скаржниця зверталася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Проте, 23.03.2026 суддею Дніпровського районного суду міста Києва Коваленко I.В., винесено ухвалу у справі № 755/13654/25 відповідно до резолютивної частини якої заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Київська міська рада, Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - залишено без розгляду. Суд залишив її заяву без розгляду аргументуючи своє рішення тим, що наявний спір про право.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини справи, виникла необхідність у збільшенні зустрічних позовних вимог, що й зумовило звернення ОСОБА_1 до суду першої інстанції із відповідною заявою від 27.04.2026 у справі № 755/17757/25.

Вважає, що у даному випадку суд першої інстанції помилково прийшов до такого висновку, оскільки заявлена нею вимога є взаємопов`язана із первинними позовними вимогами - від встановлення факту спільного проживання із квартиронаймачем залежить підтвердження у неї права користування спірною квартирою, що є взаємопов`язаним також із предметом позову ОСОБА_2 .

Зазначала, що ОСОБА_1 подана заява із дотриманням строків, які передбачені п.2 з поданої нею заяви про збільшення розміру зустрічних позовних вимог вбачається, що збільшення вимог полягає у доповненні позовних вимог встановленням факту спільного проживання із квартиронаймачем. Таким чином, предмет доказування розширюється внаслідок викриття нових фактів, а не з ініціативи сторони без об`єктивних підстав.

Вважає, що суд першої інстанції помилково оцінив її заяву як таку, що не збігається із предметом позову, адже вона лише деталізує та послідовно розвиває основні вимоги, спрямовані на відновлення її порушених прав.

Таким чином, вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що у відповідності до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач за первісним позовом ОСОБА_2 просила в задоволені апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін (т. 2 а.с. 135-136).

Відзив від відповідача Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації не надходив до апеляційного суду.

При цьому, суд апеляційної інстанції забезпечив право відповідача подати відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, направивши ухвалу до електронного кабінету 09 вересня 2026 року, згідно звіту про доставку, Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація отримала ухвалу в електронному кабінеті про відкриття апеляційної скарги 09.09.2026 (т. 2 а.с. 131, 134).

Таким чином, суд апеляційної інстанції вжив усіх можливих заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи апеляційним судом.

У справі GORYACHYY v. Ukraine (№ 43925/18 ухвалене 24 лютого 2022 року, оприлюднене 15 вересня 2022 року та є остаточним), ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до частини другої ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною тринадцятою ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, врахувавши наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_5 просила: усунути перешкоди у користуванні її житлом - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема припинити будь-які дії відповідача, що перешкоджають її доступу та користуванню квартирою; висилити відповідача ОСОБА_1 , яка проживає у квартирі без правових підстав; заборонити відповідачу користуватися квартирою до набрання рішенням законної сили (забезпечення позову) (т. 1 а.с. 1-6).

ОСОБА_1 в зустрічній позовній заяві було заявлено вимоги: визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), право користування спірною квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .; визнати незаконною приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), одноосібно; скасувати свідоцтво про право власності, серії НОМЕР_3 від 10.07.2025, видане Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією, видане на ім`я ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 150-161).

В заяві від 28 квітня 2026 року про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просила про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , з січня 2013 року по 16 травня 2025 року (т. 2 а.с. 56-59).

За змістом принципу диспозитивної цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Виходячи з положень пункту 3 частини другої ст. 197 Цивільного процесуального кодексу України, у підготовчому засіданні суд, у разі необхідності, заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року в справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21)).

Позов у цивільному процесі - це письмово оформлена і адресована суду письмова вимога, що складається з вимоги процесуального характеру та вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право). А предмет позову - це матеріальний зміст цієї вимоги.

Згідно із постановою Верховного Суду у справі № 922/404/19 від 09 липня 2020 року, зроблено висновок, що позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Таким чином, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняте судове рішення. Цей матеріальний зміст позовних вимог позивача, проявляється в матеріально-правовій заінтересованості - отримати певне матеріальне благо.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Зміна предмета позову відбудеться тоді, коли у межах конкретної позовної вимоги позивач замість одного способу захисту прав (який був заявлений раніше, при подачі позову) захоче скористатися іншим способом захисту, обґрунтовуючи свої позовні вимоги (предмет позову) тими самими обставинами, якими він обґрунтовував первісні вимоги.

Зміна підстав позову відбувається тоді, коли позивач у межах конкретної позовної вимоги, в обґрунтування раніше заявлених позовних вимог (предмету позову) посилається на інші обставини, якими він ці (перші) позовні вимоги, обґрунтовував.

Виходячи з висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року по справі № 761/7978/15-ц, під підставами позову, які згідно із ст. 49 ЦПК може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини.

Таким чином, зміна предмета позову означає зміну вимог, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні первісних обставин та зміна обсягу посилань на норми матеріального чи процесуального права (пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).

Зміна позивачем підстав і предмету позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива. Це правило законодавець визначив імперативно. Отже, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити у задоволенні такого клопотання (заяви). Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не у повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема, у такі способи:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких із позовних вимог;

4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу у межах спірних правовідносин.

При цьому збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.

На такі правові висновки вказав Верховний Суд у своїй постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 570/2518/22 (провадження № 61-2614св25).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу у своїй постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23), що стаття 188 ЦПК України містить правила об`єднання і роз`єднання позовів. Згідно із частиною першою статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Однак таке об`єднання позовних вимог можливе саме в одній позовній заяві при зверненні з позовом до суду, а не шляхом подання нового самостійного позову з додатковими похідними вимогами після порушення провадження у справі для його спільного розгляду з первісним позовом.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 522/9011/19 (провадження № 61-6642св21) зазначено, що згідно з частиною другою статті 193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Отже, прийняття зустрічного позову можливе за дотримання умов, передбачених частиною другою статті 193 ЦПК України, і залежить від того, наскільки суд вважає за доцільне розглядати цей позов у одному провадженні з первісним. При цьому вищевказаною нормою процесуального закону визначено дві альтернативні ознаки зустрічного позову: або взаємопов`язаність первісного та зустрічного позовів, що зумовлює їх спільний розгляд, зокрема, коли обидва позови виникають з одних правовідносин; або їх взаємовиключність, коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Зустрічний позов, який прийнятий судом для спільного провадження з первісним позовом, повинен знайти вирішення у виді загального рішення, яке має містити відповідь на обидві заявлені вимоги (як позивача, так і відповідача). Задоволення зустрічного позову спричиняє відмову в задоволенні первісного позову, однак не виключає можливості як задоволення обох вимог, так і однієї повністю, а іншої частково.

У постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/14499/21, від 06 грудня 2023 року у справі № 638/6226/21, та від 17 січня 2024 року у справі № 369/12814/22 вказано, що відповідно до частин першої, другої та третьої статті 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом. Отже, прийняття зустрічного позову можливе за дотримання умов, передбачених частиною другою статті 193 ЦПК України, і залежить від того, наскільки суд вважає за доцільне розглядати цей позов у одному провадженні з первісним.

Аналіз вказаних положень закону свідчить про те, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Предметом розгляду за первісним позовом ОСОБА_2 є усунення перешкод користування спірною квартирою шляхом виселення відповідача зі спірної квартири АДРЕСА_2 .

Предметом вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 є скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру, виданого на підставі розпорядження про приватизацію квартири АДРЕСА_2 та визнання за ОСОБА_1 права користування спірною квартирою.

За змістом заяви про збільшення позовних вимог позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 просила в судовому порядку встановити факт спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , з січня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Перевіривши заявлені вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що предмет і підстави первісного, зустрічного позовів та заяви про збільшення зустрічного позову в якому заявлено нову вимогу - встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу від 28 квітня 2026 року, є різними та спільний їх розгляд з первісними вимогами є не доцільним, так як це призведе до затягування розгляду справи в тому числі і з врахуванням збільшення кола учасників.

Відтак є хибними доводи апелянта щодо збільшення позовних вимог шляхом додавання ще однієї вимоги.

Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погодилася колегія суддів апеляційного суду, про відмову у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог ухвалою від 28 квітня 2026 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати у вигляді судового збору на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок іншої сторони не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 29 вересня 2026 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

Є.П. Євграфова

В.В. Саліхов