Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №752/7012/24 — Київський апеляційний суд

справа № 752/7012/24

провадження №22-ц/824/338/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 серпня 2024 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» (далі - ТОВ «УК «Венеція») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій позивач просить стягнути на свою користь заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості на загальну суму 5 894,18 грн., а також стягнути судовий збір в розмірі 3 028,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ТОВ «УК «Венеція» є суб`єктом господарювання у сфері надання житлово-комунальних послуг, здійснює дану діяльність на договірних засадах за предметом правовідносин, що виникають між виробниками, виконавцями і споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, а також формує і надає споживачам рахунки на оплату комунальних послуг, згідно затверджених уповноваженими органами тарифів, зокрема обслуговування та ремонт житлового будинку, а також утримання прибудинкової території.

Відповідач ОСОБА_1 є наймачем квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується ордером №00150 серії Б від 08 квітня 2004 року.

11 листопада 2014 року між ТОВ «Ліко-Житлосервіс» та відповідачем було укладено договір № 15к342 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території. Відповідно до умов зазначеного договору, ТОВ «Ліко-Житлосервіс» взяло на себе зобов`язання з обслуговування та ремонту, а також утримання прибудинкової території вказаного житлового будинку, а відповідач зобов`язувалася приймати участь у витратах на виконання таких робіт.

09 листопада 2021 року ТОВ «Ліко - Житлосервіс» перейменовано на ТОВ «УК «Венеція».

Свої обов`язки по оплаті послуг відповідачка не виконує належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість. Оскільки в добровільному порядку відповідачка не сплачує заборгованість, ТОВ «УП «Венеція» звернулось до суду за захистом права, яке вважає порушеним, та просить позов задовольнити.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 серпня 2024 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, стягнути з позивача судові витрати та витрати на правничу допомогу у розмірі 9 000, 00 грн.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначила, що в розрахунок заборгованості позивачем включено «Додаткові послуги», які не передбачено жодним договором, доданим до позовної заяви. Не зазначено, яким чином та на якій підставі установлена/розрахована щомісячна вартість «Додаткових послуг» у розмірі 350 грн, відсутнє посилання на будь-який нормативно - правовий акт /договір, яким запроваджено «Додаткові послуги» та введено їх до переліку послуг договору, структуру тарифу, норму споживання, режим надання послуги.

Також вказує,що в суму заборгованості щомісячно входить місячна сплата за послуги поточного місяця, хоча договором встановлений строк оплати до 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, отже є неправильним вводити в загальну заборгованість поточні нарахування, строк оплати за які ще не настав, не надавши споживачу можливості в порядку, передбаченому договором, внести оплату за послуги.

Також апелянтом разом з апеляційною скаргою подано заяву про застосування строку позовної давності.

05 листопада 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ТОВ «Управляюча компанія «Венеція», в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступного:

Судом першої інстанції при вирішенні справи було встановлено, що згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» є комплексне обслуговування об`єктів, ідентифікаційний код юридичної особи 30303467, керівник Соколов В.О.

Захарова В.М. на підставі ордеру №00150 серії Б від 08 квітня 2004 р. вселилась у квартиру АДРЕСА_2 .

11 листопада 2014 року між ТОВ «Ліко-Житлосервіс», яке згідно протоколу загальних зборів учасників від 09 листопада 2021року змінило назву на ТОВ «Управляюча компанія «Венеція», як виконавцем, та ОСОБА_1 , як власником, укладено Договір № 15к342 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, за умовами якого виконавець забезпечує виконання всього комплексу робіт по утриманню будинку, прибудинкової території та створенню необхідних умов мешкання в будинку за адресою: АДРЕСА_3 , корпус, , а також утримання прибудинкової території, а споживач бере участь у витратах на виконання вказаних робіт.

Пунктом 3 даного договору визначено розмір щомісячної плати за надані послуги; пунктом 5 визначено систему оплати послуг, платежі вносяться не пізніше не пізніше 20 числа поточного місяця.

Також відповідно до п. 20 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 11 листопада 2015 року; у разі коли за місяць до закінчення дії Договору однією із сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання договору або необхідність його перегляду, договір вважається щороку продовженим.

Відповідачем не було надано до суду відомостей про звернення до позивача із відповідною письмовою заявою щодо намірів припинення дії договору, а також відомостей про розірвання договору чи про визнання договору недійсним.

На виконання взятих на себе зобов`язань щодо обслуговування зазначеного будинку та прибудинкової території, ТОВ «Ліко-Житлосервіс» були укладені відповідні договори з виробниками житлово-комунальних послуг (вивіз та знешкодження твердих побутових відходів), які після набуття підприємством надаються споживачам.

Крім того, на підставі наказу позивача № 36 від 29 листопада 2019 року «Про виокремлення послуги «Вивезення побутових, великогабаритних, рідких відходів (збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення») зі складової тарифу» та Додатку №1 до Наказу, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011р року № 869 «Порядку формування тарифів», Розпорядження № 551 від 04 квітня 2018 року «Про затвердження норм надання послуг з вивезення побутових відходів у місті Києві на 2018-2022 роки» та рішення Київської міської ради від 17 квітня 2018 року № 479/4543 (а.с.20) та Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирною будинку» було виокремлено послугу з вивезення відходів зі складової тарифу на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій та встановлено окремі тарифи з вивезення, в т.ч. збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення побутових відходів та великогабаритних відходів, що обслуговуються позивачем з розрахунку на людину та в залежності від наявності в житловому будинку сміттєзбірника.

За адресою АДРЕСА_4 , у період з вересня 2020 року по грудень 2021 року вартість вивозу сміття у розрахунку на одну людину становила 22,04 грн., Враховуючи, що у квартирі 42 за вказаною адресою зареєстровано дві особи, щомісячне нарахування пилати за вивіз сміття у зазначений період складає 44,08 грн.

На підставі наказу позивача №1 від 25 січня 2022 року «Про зміну тарифу на надання послуг з вивозу та знешкодження твердих відходів» та Додатку №1 були встановлені оновлені тарифи у житлових будинках, які обслуговує позивач, за послуги за вивезення побутових, великогабаритних, рідких відходів. Згідно наказу позивача від 30 вересня 2022 року № 26 «Про зміну тарифу на надання послуг з вивозу та знешкодженню твердих відходів» були встановлені оновлені тарифи за вивезення твердих та великогабаритних відходів у житлових будинках, що знаходяться на обслуговуванні позивача.

За адресою АДРЕСА_4 , у період з січня 2022 року по вересень 2022 року вартість вивозу сміття у розрахунку на одну людину становила 26,70 грн., Враховуючи, що у квартирі 42 за вказаною адресою зареєстровано дві особи, щомісячне нарахування плати за вивіз сміття у зазначений період складає 53,40 грн.

На підставі наказу ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» №26 від 30.09.2022 р. «Про зміну тарифу на надання послуг з вивозу та знешкодження твердих відходів» та Додатку №1, у зв`язку з підвищенням цін виконавця зазначених послуг були оновлені тарифи у житлових будинках, які обслуговує Позивач, за послуги з вивезення побутових, великогабаритних, рідких відходів (збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення»).

За адресою АДРЕСА_4 , у період з жовтня 2022 року по березень 2023 року вартість вивозу сміття у розрахунку на одну людину становила 32,08 грн., Враховуючи, що у квартирі 42 за вказаною адресою зареєстровано дві особи, щомісячне нарахування плати за вивіз сміття у зазначений період складає 64,15 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач, у встановленому законом порядку, не відмовлялася від надання послуг позивачем, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості відповідно до порядку, визначеному ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що б дало підстави для звільнення від їх оплати, відповідачкою надано не було. Відповідачка не сплачувала житлово-комунальні послуги належним чином, а тому наявні підстави для стягнення з неї на користь позивача заявленої суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. Також, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що надані позивачем ТОВ «УК «Венеція» розрахунки заборгованості є доведеними та не спростовані відповідачем.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані положеннями ЦК України, ЖК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Так, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Ст. 179 ЖК України передбачено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №45 від 24 січня 2006 року «Про внесення змін до постанови Кабміну від 08.10.1992 №572», власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» врегульовані права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, якими є власник, споживач, виконавець та виробник, серед яких обов`язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості, згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладання із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за недотримання умов його виконання, згідно з типовим договором. Правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а його обов`язком - оплатити житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до п. 5 ч. 3ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Ст. 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно з ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст. 162 ЖК України передбачено, що власник зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Ч. 2 ст. 382 ЦК України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Ст. 179 ЖК України визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюються з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Отже, власник житлового приміщення у багатоквартирному будинку несе також обов`язок з витрат на утримання будинку та прибудинкової території.

Таким чином, відповідач як власник квартири у будинку, незалежно від місця свого фактичного проживання, повинен утримувати майно та виконувати свій цивільний обов`язок щодо оплати житлово-комунальних послуг, зокрема, оплачувати комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які безперервно надаються позивачем у будинку.

Споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлений договором строк.

Ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися в певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а у відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати наданих позивачем послуг за період з 01 вересня 2020 року по 31 березня 2023 року у ОСОБА_1 , як у наймача нерухомого майна, утворилася заборгованість перед позивачем за надані житлово-комунальні послуги за адресою: кв. АДРЕСА_2 , в розмірі 5 315, 51 грн.

Враховуючи, що відповідач є наймачем квартири №42 , за вказаною адресою надавалися послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а також вивезення побутових відходів їх виконавцем ТОВ «УК «Венеція», в тому числі й відповідачу, проте оплата цих послуг не булла забезпечена споживачем у встановлений строк та у розмірі спожитої послуги залежно від площі квартири, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги.

Відповідач не надав доказів того, що ТОВ «УК «Венеція» вказані послуги надавались з перервою, не надавались або надавались неякісно, що могло б бути підставою для здійснення перерахунку розміру плати за надані послуги.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Окрім цього, у зв`язку із несвоєчасною сплатою за житлово-комунальні послуги у відповідача виник обов`язок по відшкодуванню спричинених інфляційних збитків у розмірі 442, 06 грн та сплати трьох відсотків за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 136, 61 грн.

Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 12, ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог ст. 77-80 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

У ч. 1-2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що відповідач, фактично отримуючи надані позивачем послуги, жодного разу не звернувся до позивача із запереченнями щодо їх вартості, об`ємів або актами-претензіями щодо їх якості. Крім того, відповідач не відмовлявся від отримання зазначених послуг у встановленому законом порядку.

Крім того, положення п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону № 2189-VIII не стосується житлової послуги з управління багатоквартирним будинком, оскільки оплачуючи дану послугу власники (співвласники) беруть участь в утриманні спільного майна, що їм належить, та зобов`язанні згідно із законодавством відшкодовувати витрати, пов`язані з утриманням багатоквартирного будинку. Споживачі послуг з управління багатоквартирними будинками мають оплачувати ці послуги, якщо вони фактично надаються управителем для відповідного будинку.

Ч. 1 ст. 9 Закону№ 2189-VIII встановлено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 12 Закону № 2189-VIII надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до ст. 156, 162 ЖК України власник зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.

Ст. 68 ЖК України встановлено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Зазначені положення законодавства встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо.

Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном.

Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Колегія суддів враховує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Особа, яка є власником (співвласником) квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, у тому числі в якому створено чи не створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, зобов`язана здійснювати платежі та внески на утримання і ремонт спільного майна відповідно до розміру своєї частки та затверджених тарифів, а також сплачувати вартість інших комунальних послуг.

Відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлявся, належних і допустимих доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останнім не надано.

За наведених обставин судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач допустив невиконання умов договору та вимог закону щодо належної оплати вартості послуг з утримання будинку та прибудинкової території, а також вивезення побутових відходів в установлений строк та у визначеній сумі вартості цих послуг.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

З огляду на вищевказане, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку задоволення позовних вимог, відтак підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачає.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення заявником норм закону.

Що стосується заяви апелянта про застосування строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне:

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Ст. 260 ЦК України передбачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно з ч.1.ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 5 вересня 2022 року (справа №385/321/20) зазначив, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частиною 5 ст. 261 ЦК України визначено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Апелянт у своїй заяві до апеляційного суду зазначала, що відповідно до п.5 вищевказаного договору розрахунковим періодом є календарний місяць, при щомісячній оплаті послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Стверджувала, що до 20 березня 2021 року мала оплатити «Додаткові послуги», надані позивачем за лютий 2021 року. Отже трирічний строк застосування позовної давності починається з 21 березня 2021 року і закінчується 21 березня 2024 року.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами, оскільки з матеріалів справи вбачається, що з позовом позивач звернувся до суду у березні 2024 року, отже трирічний строк охоплює період до березня 2021 року.

Позивачем було надано до суду розрахунок заборгованості за надані житлово-комунальні послуги за період з 01.09.2020 року по 31.03.2023 року, з якого вбачається, що останній платіж апелянтом було здійснено у березні у 2023 року у розмірі 415, 15 грн.

Відповідно до положень ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, після переривання перебіг позовної давності починається заново, час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення заяви про застосування строків позовної давності, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, урахувавши, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд відносить судові витрати по сплаті судового збору на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в статті 389 ЦПК України.

Головуючий С.О. Журба

Судді: Т.О. Писана

К.П. Приходько