Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №760/1823/20 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер справи № 760/11823/20

Провадження № 22-ц/824/196/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 лютого 2024 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладено договір № 601-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору.

Відповідно до Додатку № 1 до договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 73785 гривень 51 копійки за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 25 березня 1999 року власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .

Таким чином, позивач прийняв право вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 73785 гривень 51 копійки.

01 липня 2001 року між ПАТ «Київенерго» та ОСОБА_1 було укладено договір № 8151047 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до якого товариство зобов`язалось виробити та поставити теплову енергію відповідачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а відповідач зобов`язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених у договорі.

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2001 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

Заяв про припинення договору від відповідача не надходило.

Таким чином, надання послуг відповідачу здійснювалось на підставі договору від 01 липня 2001 року № 8151047 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Зазначав, що заборгованість відповідача за спожиті послуги складається з:

- 73785 гривень 51 копійки - заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги за поставлену теплову енергію у гарячій воді;

- 3615 гривень 49 копійок - інфляційна складова боргу;

- 2025 гривень 56 копійок - три проценти річних.

На підставі викладеного, просив стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість та судові витрати.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 13 лютого 2024 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 20 березня 2024 року відповідач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Крім того, апелянт просив вирішити питання про стягнення судових витрат.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладено договір № 601-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору.

Відповідно до Додатку № 1 до договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 73785 гривень 51 копійки за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 25 березня 1999 року власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .

Позивач прийняв право вимоги до відповідачів про стягнення заборгованості за спожиті послуги з центрального опалення та/або централізованого постачання гарячої води у розмірі 73785,51 грн.

01 липня 2001 року між ПАТ «Київенерго» та ОСОБА_1 було укладено договір № 8151047 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до якого товариство зобов`язалось виробити та поставити теплову енергію відповідачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а відповідач зобов`язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених у договорі.

Відповідач заперечуючи факт укладення вказаного договору посилається на висновок судово-почеркознавчої експертизи від 28 листопада 2011 року, відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_1 , розташований в розділі 7 «Юридичні адреси сторін та платіжні реквізити. «Споживач» (підпис) в договорі від 01 липня 2001 року № 8151047, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Відповідачем оспорювався зазначений договір, проте рішенням Шевченківського районного суду м. Києва відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АЕК «Київенерго» про визнання договору від 01 липня 2001 року № 8151047 недійсним.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2008 року з ОСОБА_1 на користь АЕК «Київенерго» було стягнуто заборгованість за спожиту теплову енергію.

Заборгованість за рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2008 року в сумі 7824 гривні 03 копійки відповідачем була сплачена в листопаді 2009 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги зазначив, що доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості або власного розрахунку відповідач суду не надав. Доводи відповідача ґрунтуються лише на його поясненнях, позивач обґрунтовано нарахував зазначені суми і вважає за можливе покласти їх в основу рішення суду. За таких обставин, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за спожиті послуги.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Основним доводом апеляційної скарги відповідача було те, що договір № 9151047 на постачання теплової енергії та гарячої води від 01 липня 2001 року між ПАТ «Київенерго» та ОСОБА_1 є недійсним та не може братися до уваги в даних правовідносинах.

Як встановлено в ході розгляду справи, відповідачем вже оспорювався зазначений договір в судовому порядку, проте рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у задоволенні позову ОСОБА_1 до АЕК «Київенерго» про визнання договору від 01 липня 2001 року № 8151047 недійсним відмовлено.

Відповідно до вимог ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Станом на сьогодні відсутнє рішення суду щодо визнання договору № 8151047 недійсним.

Також у матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до ПАТ «Київенерго» щодо розірвання вказаного договору.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2008 року з ОСОБА_1 на користь АЕК «Київенерго» було стягнуто заборгованість за спожиту теплову енергію.

Заборгованість за рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2008 року в сумі 7824 гривні 03 копійки відповідачем була сплачена в листопаді 2009 року.

Таким чином, твердження апелянта про нікчемність договору № 9151047 на постачання теплової енергії та гарячої води від 01 липня 2001 року між ПАТ «Київенерго» та ОСОБА_1 є безпідставним.

Оскільки вказаний правочин є правомірним, то стягнення 3% річних за вказаним договором є також правомірним.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості на користь КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО».

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновки суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 360, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько