Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №752/26645/23 — Київський апеляційний суд

Справа №752/26645/23

Провадження №22-ц/824/211/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 березня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 01.07.2014 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, надає послуги відповідачу, нараховує плату за них, формує та надає відповідачу рахунки на оплату послуг згідно затверджених уповноваженими органами тарифів. Відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Між позивачем та відповідачем укладено Договір №С5/19 від 06.10.2016 року про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води. Відповідач своєчасно не сплачував за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість.

На підставі викладеного просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за надані послуги з централізованого опалення за період з грудня 2020 року по жовтень 2023 року в розмірі 15 682,63 грн., з гарячого водопостачання за період з листопада 2020 року по жовтень 2023 року в розмірі 3 281,32 грн., абонентське обслуговування з березня 2022 року по жовтень 2023 року у розмірі 965,92 грн., а також нараховані на заборгованість інфляційні витрати, 3% річних та судовий збір.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01 березня 2024 року позов ТОВ «Теплопостачсервіс» задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Також апелянт просив суд прийняти докази на підтвердження його доводів, що були подані разом з відзивом до суду першої інстанції, однак відсутні в матеріалах справи.

14 травня 2024 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного:

Як буловстановлено судом, 01 липня 2014 року позивач є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. Відповідні послуги позивачем надаються в будинку АДРЕСА_2 .

Квартира за адресою: АДРЕСА_1 під`єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

06.10.2016 року між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як споживачем, був укладений Договір №С5/19 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, за умовами якого виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

За пунктом 11 цього Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідач отримує послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Договору, оскільки жодних заяв або повідомлень про відмову від надання зазначених послуг та Договору від відповідача не надходило.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача, зазначив, що відповідач споживав послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за вказаною вище адресою, жодних заяв про відмову від надання зазначених послуг та Договору матеріали справи не містять. Відповідач неналежним чином виконував свої зобов`язання щодо оплати спожитих послуг, з огляду на що у нього виникла заборгованість, яка згідно розрахунку позивача склала за надані послуги з централізованого опалення за період з грудня 2020 року по жовтень 2023 року в сумі 15 682,63 грн., з гарячого водопостачання за період з листопада 2020 року по жовтень 2023 року в розмірі 3 281,32 грн.

Відповідно до положень ст.ст. 319, 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний, оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа № 757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Щодо клопотання апелянта про прийняття доказів на підтвердження його доводів, що були подані разом з відзивом до суду першої інстанції, однак відсутні в матеріалах справи, оскільки суд першої інстанції не долучив відзив до матеріалів справи, колегія суддів зазначає таке:

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою від 26.12.2023 року відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Зазначено, що відповідач не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї до початку розгляду справи по суті має право надіслати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, до суду з підтвердженням направлення позивачу копії відзиву та доданих до нього документів.

Позовну заяву та ухвалу суду відповідач отримав 31.01.2024 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відзив на позовну заяву разом з копіями документів одержано судом 28.02.2024 року, тобто поза межами строку, наданого для подання відзиву на позовну заяву.

Таким чином суд першої інстанції правомірно не долучив відзив на позовну заяву та додатки до нього до матеріалів справи.

Відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається, що надані ОСОБА_1 апеляційному суду документи не були подані до суду першої інстанції.

Відповідач не надав суду апеляційної інстанції належного обґрунтування з приводу саме неможливості подання таких нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а тому вищевказані документи не приймаються апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України.

Таким чином до матеріалів справи не було надано доказів на спростування наданих ТОВ «Теплопостачсервіс» розрахунків заборгованості.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про задоволення позову ТОВ «Теплопостачсервіс» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 ..

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько