Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №755/9282/26 — Київський апеляційний суд

справа №755/9282/26 головуючий у суді І інстанції Курило А.В.

провадження №33/824/4059/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі судді Березовенко Р.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисниці ОСОБА_1 - адвокатки Орещенко Лесі Анатоліївни на постанову судді Дніпровського районного суду м. Києва від 17 липня 2026 року, якою:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , м. Києва, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 124, 122-4 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Постановою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 17 липня 2026 року, ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.122-4, 124 КпАП України, та накладено на нього адміністративне стягнення, із застосуванням ч.2 ст.36 КпАП України, за більш серйозне правопорушення з-поміж вчинених у виді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на 2 (два) роки.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, 27 липня 2026 року через систему «Електронний суд» та 29 липня 2026 року засобами поштового зв`язку захисником ОСОБА_1 - адвокаткою Орещенко Л.А. подано ідентичні апеляційні скарги на постанову судді Дніпровського районного суду м. Києва від 17 липня 2026 року у якій просить суд провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. ст. 124 та 122-4 КУпАП закрити, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_1 надав пояснення як працівникам поліції, так і безпосередньо суду, в яких вказав, що за станом здоров`я, є інвалідом II груп і автомобіль необхідний йому для власного пересування.

Дійсно, 25.05.2026 року о 20 год. 40 хвилин, він за адресою м. Київ, бул. І. Котляревського, 1 перебував за кермом автомобіля та припаркувався за межами дії дорожнього знака «парковка дозволена» для прийняття ліків. Після цього до машини підійшла жінка з бутелем, та не зважаючи на те, що в неї була можливість обійти його автомобіль, та це місце не було пішохідним переходом, а було проїзною частиною, дана жінка в грубій формі почала вимагати від нього від`їхати з місця де він припаркувався. В подальшому до неї приєднався чоловік, якій почав бити по лобовому силу та розбив його. В цей же час, жінка засовувала в колеса машини пластикову бутилку з водою. Злякавшись конфліктної ситуації ОСОБА_1 від`їхав з даного місця пригоди, і був впевнений, що жодних ДТП не скоював, поряд припаркований автомобіль не чіпляв, так само і не здійснював наїзд на осіб які перебували на проїзній частині, в порушення правил дорожнього руху. В поліцію не поїхав, так як був впевнений, що цих людей не знайдуть.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 , фактично підтвердив покази ОСОБА_1 наполягаючи на тому, що він встав машиною в проході де раніше був пішохідний перехід, який перенесли, та люди продовжують ходити саме тут. Вказав, що підійшов коли між ОСОБА_1 та потерпілою ОСОБА_3 стався конфлікт, та почав знімати все на відео. Не зміг зрозуміло пояснити, чому при вимозі з боку потерпілих до ОСОБА_1 від`їхати, намагалися блокувати його автомобіль, в результаті чого начебто і отримали травми.

Також ОСОБА_2 надав відео, яке фактично підтверджує пояснення ОСОБА_1 , на якому зафіксовано потерпілу ОСОБА_3 яка блокує автомобіль ОСОБА_1 , виражається відносно нього нецензурною лайкою. На другому відео, як вказує потерпілий ОСОБА_2 зафіксований наїзд на нього, однак при цьому не зрозуміло, чи відбулося зіткнення транспортних засобів. Крім того, з відео вбачається, що з колеса автомобіля, яким керував ОСОБА_1 вилетіла пластикова пляшка води, що фактично було небезпечним для руху автомобіля.

Таким чином, суд не надав оцінки самим діям потерпілих, які, могли стати причиною завданої, за їх версією, шкоди.

В той же час, такі обставини подій вказують на те, що ОСОБА_1 під час такого руху автомобіля, не зміг належним чином бути уважним і тому, міг не звернути увагу на пошкодження автомобіля.

З огляду на вище викладене, можливо прийти до висновку, що з наданих пояснень ОСОБА_1 та з відео яке надав сам потерпілий, вбачається, що ОСОБА_1 не мав умислу на вчинення правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, а працівниками поліції не надано до суду доказів на підтвердження того факту, що останній діяв умисно та усвідомлював протиправний характер своїх дій, який посягає на встановлений правопорядок.

Відтак, враховуючи те, що до протоколу про адміністративне правопорушення не долучено жодного доказу в розумінні ст. 251 КУпАП, який би свідчив про наявність умисних дій ОСОБА_1 , які б вказували на те, що останній свідомо залишив місце ДТП, розуміючи що він є учасником даної події, можливо прийти до висновку, що наданими у справі доказами не доведена наявність у діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, у зв`язку з чим відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі підлягає закриттю.

У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 , - адвокатка Орещенко Л.А. доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.

Заслухавши думку представника апелянта, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, проаналізувавши апеляційні доводи, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у судовому засіданні ОСОБА_1 свою винуватість не визнав та пояснив, що 25.05.2026 року він, керуючи автомобілем Hyundai, номерний знак НОМЕР_2 , рухався бул. Івана Котляревського й відчув, що в нього погіршилося самопочуття. Через це він змушений був зупинитися за 20 метрів перед пішохідним переходом, позаду двох припаркованих автомобілів, оскільки вільних місць на майданчику для паркування не було, щоб прийняти ліки. Під час пошуку ліків у скло водійських дверей йому постукала незнайома жінка й попросила від`їхати, пояснюючи це тим, що пішохідним переходом ходять люди. Він відповів, що перехід розташований за 20 метрів попереду. На жаль, ліків він не знайшов, тому вирішив замовити їх через мобільний додаток «Tabletki.ua», оскільки так дешевше. У цей момент двері його автомобіля намагався відчинити якийсь чоловік, тож він відчинив свої двері та палицею, за допомогою якої пересувається, відігнав його. Чоловік із жінкою щось кричали, але через погіршення стану здоров`я він їх не чув, оскільки в нього підвищився тиск і почався свист у вухах, тому вирішив їхати додому, де завжди є ліки. Зазначені чоловік та жінка почали перешкоджати йому: чоловік ударив рукою в лобове скло, яке тріснуло з правого боку, а жінка почала підкладати пляшку з водою під переднє колесо. Їхня неадекватна поведінка налякала його, стан здоров`я погіршувався, тому він об`їхав їх і мав намір поїхати спочатку до поліції, щоб написати заяву про пошкодження майна, але поїхав додому, щоб прийняти ліки. Через два дні стан його здоров`я покращився, і він замінив лобове скло. Під час цієї події він ДТП не вчиняв, ні на кого не наїжджав. На прохання поліцейських надати автомобіль для огляду відмовився через незадовільне самопочуття та потребу користуватися власним автомобілем у межах місця свого проживання.

Захисник Орещенко Л.А. у судовому засіданні надала медичну довідку про стан здоров?я ОСОБА_1 та просила закрити справу стосовно ОСОБА_1 за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснив, що 25.05.2026 року о 20:45 він припаркувався на дорозі біля будинку № 1 на бул. Івана Котляревського, щоб розвантажити речі. Позаду нього, на місці проходу пішоходів, стояв автомобіль Hyundai, номерний знак НОМЕР_2 , за кермом якого сидів чоловік, який дуже агресивно зреагував на його прохання від`їхати. Останній погрожував йому палицею, намагаючись ударити по обличчю, тому він відійшов від автомобіля. Проте в цей час водій почав сперечатися з дівчиною, яка також просила його від`їхати, щоб звільнити місце для пішохідного переходу. Ця суперечка переросла в конфлікт, під час якого водій автомобіля Hyundai рушив із місця, розігнався та навмисно здійснив наїзд йому на ногу, притиснувши до його автомобіля, внаслідок чого останній також отримав пошкодження бічної частини. Після цього водій зник із місця події.

Суд першої інстанції, зазначив, що з письмових пояснень ОСОБА_3 , які містяться в матеріалах справи, вбачається, що 25.05.2026 року о 20:40 водій автомобіля Hyundai сірого кольору, номерний знак НОМЕР_2 , біля будинку № 1 на бул. Івана Котляревського здійснив умисний наїзд на неї як на пішохода, чим пошкодив її особисте майно, а саме: штани внаслідок падіння та ємність для води об`ємом 20 літрів. Крім того, вона також стала свідком події, під час якої зазначений водій здійснив наїзд на ОСОБА_2 (а.с.17).

Із дослідженої в судовому засіданні схеми місця ДТП та відеозапису наданого ОСОБА_2 для огляду, встановлено розташування транспортних засобів на проїзній частині, а також зафіксовано подію, яка призвела до ДТП, та факт наїзду на пішоходів (а. с. 16).

Зазначені в схемі просторово-динамічні обставини дорожньо-транспортної пригоди повністю підтверджуються зафіксованими в протоколі огляду місця події механічними пошкодженнями транспортних засобів. Зокрема, автомобіль Dodge Ram, номерний знак НОМЕР_3 , має подряпини лакофарбового покриття (ЛФП) заднього бампера в лівій бічній частині, подряпини задніх лівих дверей, а також деформацію лівого дзеркала заднього виду (а. с. 12, зворотний бік).

З довідки № 5571 від 25.05.2026 року (станом на 22:00) вбачається, що ОСОБА_2 має забій м`яких тканин лівої стопи (а. с. 9).

Аналізуючи розташування транспортних засобів на проїзній частині та характер їхніх пошкоджень, суд дійшов висновку, що ці відомості в сукупності спростовують версію водія ОСОБА_1 про те, що, залишаючи місце конфлікту, він не вчиняв ДТП і не здійснював наїзду на пішоходів.

Твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_1 через погане самопочуття зупинився, щоб прийняти ліки, оскільки має захворювання судин головного мозку внаслідок перенесеної важкої черепно-мозкової травми (ЧМТ) у 1985 році, яка впливає на порушення слуху, викликає підвищення тиску та сильний головний біль, суд першої інстанції сприйняв як обраний спосіб захисту та спробу уникнути адміністративної відповідальності.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 достеменно знав про наявність у нього важкої хронічної післятравматичної енцефалопатії та лівобічної сенсорної недостатності. Сівши за кермо, він свідомо знехтував вимогами п. 2.9 «б» ПДР України щодо заборони керування транспортним засобом у хворобливому стані.

Крім того, за наявності енцефалопатії з лімбічною/сенсорною недостатністю та лікворо-венозною гіпертензією постає питання про законність отримання водійського посвідчення. Адже згідно з чинним Наказом МОЗ України від 07.10.2022 № 1817 (який замінив застарілий Наказ № 299), особи з вираженими формами енцефалопатії, лікворною гіпертензією та стійкими неврологічними дефектами (зокрема, сенсорною недостатністю після трепанації) мають прямі медичні протипоказання до керування транспортними засобами.

Також суд першої інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 про залишення місця події у стані крайньої необхідності (відповідно до ст.18 КпАП України), через погіршення стану свого здоров?я та загрозою виникнення інсульту, гіпертонічного кризу через високий тиск та сильний головний біль.

Суд першої інстанції зазначив, що стан крайньої необхідності виключає адміністративну відповідальність лише у разі, якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. У цьому випадку ОСОБА_1 залишив на проїжджій частині в безпорадному стані збитих пішоходів, чиє життя та здоров`я могло перебувати під безпосередньою загрозою. Натомість матеріали справи не містять доказів наявності у водія на момент пригоди стану, який би загрожував його негайною смертю або через який він фізично втратив контроль над транспортним засобом, а отже, його дії не можуть бути кваліфіковані як крайня необхідність.

За таких обставин суд дійшов висновку, що в діях водія ОСОБА_1 міститься склад адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.122-4, 124 КпАП України.

Визначаючи вид та розмір адміністративного стягнення, суд, відповідно до вимог ст.33 КпАП України, врахував характер вчинених правопорушень, які свідчать про грубе та свідоме нехтування засадами безпеки дорожнього руху. Суд звернув увагу на те, що зазначені правопорушення призвели до суспільно небезпечних наслідків, а саме: наїзду на пішоходів (громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ), заподіяння їм тілесних ушкоджень у вигляді забою м`яких тканин стопи, пошкодження майна потерпілих, а також спричинення механічних пошкоджень транспортному засобу Dodge Ram.

Подальшу поведінку ОСОБА_1 , який після вчинення наїзду не зупинив транспортний засіб, не надав першої домедичної допомоги потерпілим, залишив місце дорожньо-транспортної пригоди та приховав автомобіль, суд розцінює як обставини, що істотно підвищують ступінь його вини.

Ураховуючи особу ОСОБА_1 , який не визнав вини й не вчинив жодних дій для відшкодування завданої шкоди, а також зважаючи на відсутність обставин, що пом`якшують відповідальність, суд першої інстанції вважав, що застосування штрафу буде недостатнім для його виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень, а тому дійшов висновку про позбавлення права керування транспортними засобами.

Апеляційний суд заслухавши представника апелянта, дослідивши матеріали справи та встановлені обставини, погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, у числі інших визначених законом обставин, зобов`язаний з`ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.

Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Відповідно до п.2.3б для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Так, статтею 124 КпАП України передбачена відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Отже, суд під час розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України повинен встановити, чи була дорожньо-транспортна подія, чи були отримані пошкодження транспортними засобами, діями якої особи завдано цієї шкоди, а також, які положення правил дорожнього руху було порушено вказаною особою.

В даному провадженні суд перевіряє: чи мала місце дорожньо-транспортна подія, чи порушила особа, яка притягується до адміністративної відповідальності правила дорожнього руху, та чи є причинно-наслідковий зв`язок між порушенням правил дорожнього руху та дорожньо-транспортною подією.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язанні знати і неухильно дотримуватися вимог цього закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно з п. 1.1 ПДР, ці правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Відповідно до п. 1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пункт 2.3 «б» Правил вимагає від водія бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Пункт 10.1 Правил передбачає, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Згідно з п.2.10 «а» Правил дорожнього руху України у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов?язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.

Згідно п. 24 Постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року №14 звертається увага судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників. При розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статях 247 і 280 КУпАП, у тому числі шляхом допиту свідків та призначення експертиз.

Відповідно до ст. 256 КУпАП протокол, який складено відповідальною особою, повинен містити відомості про обставини, що характеризують суть адміністративного правопорушення у відповідності до диспозиції інкримінованої статті із визначенням: суб`єкта, суб`єктивної сторони, об`єкта, об`єктивної сторони, оскільки протокол за своєю суттю та призначенням, крім доказового значення, представляє собою обвинувачення особи у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення (проступку) в межах якого суд здійснює розгляд справи.

Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб`єкта правопорушення до юридичної відповідальності.

Для правильної кваліфікації дій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП має значення факт порушення Правил дорожнього руху, який відображається у протоколі про адміністративне правопорушення.

При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення поза розумним сумнівом який означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у його вчиненні. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності суд апеляційної інстанції прийшов до висновків, що винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП є повністю доведеною належними та допустимими доказами в розумінні ст. 251 КУпАП, які містяться в матеріалах справи.

Відтак, суд вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено в діях ОСОБА_1 склад інкримінованого йому адміністративного правопорушення, оскільки докази у справі підтверджують порушення ним Правил дорожнього руху України та відповідно вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що відео, яке долучено до матеріалів справи підтверджує, що ОСОБА_1 було вчинено дії, які призвели до пошкодження іншого транспортного засобу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що наявні обставини вказують на вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, оскільки підтверджуються доказами у справі, зокрема: відеозаписом, схемою місця дорожньо-транспортної пригоди, поясненнями винної особи, потерпілого та документами, які були долучені до протоколів про адміністративне правопорушення.

Також, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, яка передбачена статтею 122-4 КУпАП, є обґрунтованими.

Так, статтею 122-4 КУпАП установлена адміністративна відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

Суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі умислу. Особа усвідомлює, що її дії протиправні, вона передбачає, що в результаті їх здійснення будуть порушені правила дорожнього руху, і прагне цього.

Так, відповідно до п. 2.10 Правил дорожнього руху, у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний: а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил; в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; г) вжити можливих заходів для надання домедичної допомоги потерпілим, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, а в разі відсутності можливості вжити зазначених заходів звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до закладу охорони здоров`я; ґ) у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті «г», відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред`явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди; д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських; е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об`їзд місця пригоди; є) до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки).

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що дії ОСОБА_1 є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 КУпАП, оскільки останній після пошкодження транспортного засобу, наїзду на потерпілого залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, що призвело до порушення Правил дорожнього руху.

Відтак, суд першої інстанції розглянув справу у відповідності до положень Кодексу України про адміністративні правопорушення, всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи про адміністративне правопорушення, та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушень, передбачених ст.ст.124, 122-4 КУпАП.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, оскільки зводяться до переоцінки пояснень учасників події та не вказують на відсутність факту дій винної особи, які призвели до порушення Правил дорожнього руху та завдання шкоди потерпілим особам, враховуючи те, що саме ОСОБА_1 був за кермом транспортного засобу, яке є джерелом підвищеної небезпеки.

Доводи про наявність інвалідності у апелянта не звільняє його від наобхідності дотримуватись Правил дорожнього руху навіть при конфліктній ситуації.

Враховуючи викладене, за результатами апеляційного перегляду справи про адміністративне правопорушення апеляційним судом не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, висновки суду доводами апеляційної скарги не спростовані.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Таким чином, апеляційний суд не встановив підстав для зміни або скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції, оскільки вона є законною, обґрунтованою та вмотивованою, та дійшов висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки судове рішення, яке оскаржується, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, суд апеляційної інстанції залишає його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Постанову судді Дніпровського районного суду м. Києва від 17 липня 2026 року, якою ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.122-4, 124 КпАП України, та накладено на нього адміністративне стягнення, із застосуванням ч.2 ст.36 КпАП України, за більш серйозне правопорушення з-поміж вчинених у виді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на 2 (два) роки, - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_1 - адвокатки Орещенко Лесі Анатоліївни на постанову судді Дніпровського районного суду м. Києва від 17 липня 2026 року - залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 05 жовтня 2026 року.

Суддя: Р.В. Березовенко