Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №761/47694/24 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 761/47694/24

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/11564/2026

Головуючий у суді першої інстанції Ю. Н. Савчук

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

16 вересня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Перемежком Андрієм Олександровичем , на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Ю. Н. Савчук, в примішенні Шевченківського районного суду м. Києва,

в с т а н о в и в :

12.05.2025 року Шевченківський районний суд міста Києва постановлено ухвалу про залишення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно без розгляду.

Вказаною ухвалою судом не було вирішено питання про судові витрати на професійну правничу допомогу.

04.03.2026 від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Чорного Є.О. надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2026 року у задоволенні заяви представника відповідача адвоката Чорного Є.В. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі 761/47694/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

Не погоджуючись з додатковим рішенням ОСОБА_1 через свого представника Перемежка А.О. звернулась з апеляційною скарго та просила внести зміни до мотивувальної частини додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2026 року.

Зазначає, що погоджується з тим, що судом відповідачу відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, однак вважає, що суд помилково послався в мотивувальній частині додаткового рішення на обставини іншої справи № 761/13021/25, яка судом в даному складі не розглядалась і які не відповідають дійсності.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що в додатковому рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2026 року, зазначена не існуюча і суперечлива за своїм змістом обставина щодо причин подання позивачем заяви від 03 квітня 2025 року про залишення позову без розгляду.

Зауважує, що у заяві від 03 квітня 2025 року про залишення позову без розгляду жодних доводів, які зумовили її подання, не наводилось, оскільки ст. 257 ЦПК України таких вимог не містить.

Так, 03 квітня 2025 року через канцелярію Шевченківського районного суду міста Києва представником ОСОБА_1 , адвокатом Перемежком А.О., подана заява про залишення позову без розгляду, в якій зазначалась лише її правова підстава: «Пунктом 5 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд, постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду» і містилось відповідне прохання. Крім того, в мотивувальній частині додаткового рішення судом безпідставно встановлено певні обставини, яких не існувало, що може мати преюдиційне значення у іншій справі за її позовом.

ОСОБА_2 своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Перемежко А.О. у судовому засіданні суду апеляційної інстанції подану апеляційну скаргу на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2026 року підтримав, просив задовольнити з викладених підстав.

Відповідач ОСОБА_2 , у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, свого представника для участі у розгляді справи не забезпечив. Враховуючи те, що відповідач повідомлявся про розгляд справи апеляційним судом, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності відповідача.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Перемежко А.О., перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно.

Ухвалою Шевченківський районний суд міста Києва від 12.05.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно залишено без розгляду, оскільки позивачкою було подано заяву про залишення позову без розгляду, у відповідності до вимог ст.257 ЦПК України. Питання розподілу судових витрат на правничу допомогу в ухвалі судом вирішено не було.

04.03.2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Чорного Є.О. надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно п.3 ч.1, ч.2, 3, 5 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Таким чином суд першої інстанції, дійшовши вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення, мав постановити ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення, а не ухвалювати додаткове рішення, яким суд відмовив в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення і при цьому ухвалив додаткове рішення, що є нелогічним і таким, що не відповідає положенням ст.270 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення судом зазначено, що ухвалою суду від 12.05.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду відповідно до п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України. Суд зауважив, що відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у нього через необґрунтовані дії позивачки.

Суд надав оцінку діям позивача та дійшов вірного висновку про відсутність підстав вважати дії позивачки по зверненню з даним позовом до суду та з заявою про залишення позову без розгляду необґрунтованими, у розумінні приписів частини 5 статті 142 ЦПК України.

Так, звернувшись з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 не заперечує щодо правильності рішення суду про відмову відповідачу у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, але висловлює свою незгоду з обґрунтуванням таких висновків. Так суд висловив свою думку щодо належності відповідача ОСОБА_2 у даній справі, що відповідач є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 , що він прийняв спадщину, суд також висловив свою думку про можливого відповідача у справі за вимогами ОСОБА_1 в особі відповідної територіальної громади.

За змістом ч.5 ст.142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Отже, у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку із поданням позову до нього і у подальшому з залишенням позову без розгляду.

Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення судом необґрунтованості дій позивача.

ЦПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для залишення позову без розгляду (постанови Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17).

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, проте реалізація такого права позивачем у будь-якому випадку зачіпає та має вплив на права та інтереси особи, визначеної ним як відповідача. Тобто, отримавши звернений до себе позов, відповідач цілком логічно з метою ефективного захисту своїх прав був змушений звертатися за професійною правничою допомогою адвоката, яка є оплачуваною працею, і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Обов`язком сторін у цивільному процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідачу слід довести, а суду встановити, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо (близька за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20).

Разом з тим, Верховний Суд акцентує, що поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача» (наведена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 01.12.2022 у справі 922/2017/17, від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21).

Таким чином, відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку із поданням позову до нього і залишенням його у подальшому без розгляду, а також довести, що процесуальні дії позивача були необґрунтованими.

У справі, що розглядається, ухвалою суду від 12.05.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 судом залишено без розгляду відповідно до п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України.

На думку колегії суддів, суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для покладення на позивача обов`язку з відшкодування витрат відповідача на правничу допомогу в сумі 40 000 грн. з підстав недоведеності необґрунтованості процесуальних дій ОСОБА_1 . Але суд в мотивувальній частині додаткового рішення виклав певні висновки, які можуть створити преюдицію в іншій справі за позовом ОСОБА_1 та які не в повній мірі стосуються обґрунтування висновків суду про відсутність підстав для стягнення з позивачки на користь відповідача судових витрат на правничу допомогу та для ухвалення додаткового рішення.

Згідно ч. 4 ст. 270 ЦПК України, якщо суд відмовляє у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення (зокрема щодо розподілу витрат на правничу допомогу), процесуальним документом з цього питання є ухвала, а не додаткове рішення.

Суд першої інстанції прийшовши до висновку про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, ухвалив додаткове рішення у справі, що є процесуальною помилкою. Суд мав постановити ухвалу. За таких обставин, суд апеляційної інстанції скасовує додаткове рішення суду та ухвалює нове судове рішення про відмову у прийнятті додаткового рішення з підстав обґрунтованості процесуальних дій ОСОБА_1 у даній справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 379, 381-383 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Перемежком Андрієм Олександровичем , задовольнити частково.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

ОСОБА_2 відмовити в прийнятті додаткового рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 01 жовтня 2026 року.

Судді Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна