Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №600/4084/26-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/4084/26-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що набув право на отримання грошової винагороди в розмірі 1000000 гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, однак відповідач протиправно відмовив у виплаті одноразової грошової винагороди. Таким чином, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач заперечував проти задоволення позову та вказав, що позивач уклала контракт на проходження військової служби до 24.02.2022 р., а відтак не набула права для отримання грошової винагороди, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153. У зв`язку із вказаним відповідач просив суд відмовити у задоволені позову.

Рух справи у суді

Судом відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Позивач проходила з 25.08.2021 р. військову службу за контрактом.

Також матеріали справи містять копію посвідчення учасника бойових дій позивача серія НОМЕР_2 від 29.12.2021 р.

Матеріали справи містять довідку Військової частини НОМЕР_3 від 27.07.2026 р. №1540 про безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України у періоди: з 06.03.2022 по 12.04.2022, з 24.05.2022 по 24.07.2022, з 23.09.2022 по 31.01.2023, з 20.04.2023 по 10.05.2023, з 02.08.2023 по 31.08.2023, з 02.10.2023 по 31.10.2023. У підставках зазначено журнали бойових дій військової частини НОМЕР_3 .

Також матеріали справи містять копії витягів з бойових розпоряджень щодо позивача за 2023 рік.

Крім того, матеріали спарив містять копію витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» станом на 02.02.2026 р. про відсутність відомостей щодо притягнення до кримінальної відповідальності, не знятої чи погашеної судимості, відомостей про розшук.

Матеріали справи містять довідку Військової частини НОМЕР_3 від 10.09.2022 р. №333 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) позивача 09.08.2022 р., одержала множинні вогнепальні дотичні осколкові поранення м`яких тканин лобної ділянки голови, правого плеча та правого стегна, вибухову травму, акубаротравму без порушення цілісності барабанних перетинок. Поранення отримані під час виконання службових обов`язків та захисту Батьківщини.

Крім того, причинний зв`язок одержаних позивачем поранень із проходженням військової служби та захистом Вітчизни підтверджено наявною в матеріалах справи довідкою військово-лікарської комісії від 26.09.2022 року №1521, виданою військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_4 .

Також матеріали справи містять копію довідки Форми ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, відповідно до якого підтверджено нарахування сум заробітку позивачу військовою частиною НОМЕР_5 з серпня 2021 р. та військовою частиною НОМЕР_1 з березня 2024 р. по травень 2026 року.

Матеріали справи містять копію витягу наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.08.2024 №241 про продовження позивачу строку проходження служби за контрактом понад встановлені строки до оголошення демобілізації.

Позивач звернувся до відповідача щодо нарахування та виплати грошової винагороди в розмірі 1000000 гривень, за безпосередньою участю у бойових діях, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153. Однак, у виплаті грошової винагороди було відмовлено, оскільки позивач уклала контракт на проходження військової служби до 24.02.2022 р., а відтак відповідач вказав, що відсутні підстави для виплати позивачу одноразову грошову винагороду.

Мотивувальна частина

Згідно положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд перевіряє дотримання вказаних критеріїв суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє донині.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року за №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та проходження військової служби.

Згідно з ч. 9 ст. 23 Закону № 2232-XII імперативно визначено, що для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлений строк: з моменту введення воєнного стану (настання воєнного часу) до оголошення демобілізації.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що військова служба є публічною державною службою особливого характеру. Законодавцем встановлено спеціальний правовий механізм збереження боєздатності сектору безпеки і оборони, згідно з яким у період дії особливого правового режиму воєнного стану закінчення календарного строку дії контракту не припиняє публічно-правових відносин між військовослужбовцем та державою. Навпаки, в силу закону дія контракту автоматично подовжується на весь час дії воєнного стану, трансформуючи первинні службові обов`язки у беззастережний обов`язок зі збройної відсічі агресії в умовах екстремальних воєнних ризиків.

Кабінетом Міністрів України з метою посилення соціальних гарантій та матеріального заохочення громадян прийнято постанову від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153).

Згідно з п. 3 Постанови № 153 учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини.

Пунктом 4 Постанови № 153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень (абзац 2).

Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) (абзац 3).

Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі (абзац 4).

Військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується (абзац 5).

Виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу; проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант»; проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання (абзаци 6-9 пункту 4 в редакції Постанови КМУ № 942 від 30.07.2025 року).

Суд звертає увагу, що загальними вимогами, які висуваються до актів суб`єкта владних повноважень, як актів правозастосування індивідуальної дії, є їх законність, обґрунтованість та вмотивованість. Тлумачення норм підзаконного акта органом влади не може зводитися до надмірного граматичного буквоїдства (надмірного формалізму), якщо це суперечить суті права особи на соціальний захист та спотворює дійсну легітимну мету нормативного регулювання.

На підставі матеріалів справи встановлено, що позивач з 25.08.2021 р. проходить військову службу за контрактом у Збройних Силах України.

Відповідно витягу наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.08.2024 №241 позивачу продовжено строк проходження служби за контрактом понад встановлені строки до оголошення демобілізації.

За період проходження військової служби позивач брала безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, а саме у періоди: з 06.03.2022 по 12.04.2022, з 24.05.2022 по 24.07.2022, з 23.09.2022 по 31.01.2023, з 20.04.2023 по 10.05.2023, з 02.08.2023 по 31.08.2023, з 02.10.2023 по 31.10.2023.

Судом встановлено, що загальний період участі позивача у бойових діях становить понад шість місяців, що не заперечується сторонами.

Крім того, під час проходження військової служби позивач 09.08.2022 р. одержала множинні вогнепальні дотичні осколкові поранення м`яких тканин лобної ділянки голови, правого плеча та правого стегна, вибухову травму, акубаротравму без порушення цілісності барабанних перетинок. Поранення отримані під час виконання службових обов`язків та захисту Батьківщини.

Суд звертає увагу, що на момент набрання чинності Постанови № 153 позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , у зв`язку із чим звернулась до відповідача щодо нарахування та виплати грошової винагороди в розмірі 1000000 гривень, за безпосередньою участю у бойових діях, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153. Однак, у виплаті грошової винагороди було відмовлено, оскільки позивач уклала контракт на проходження військової служби до 24.02.2022 р., а відтак відповідач вказав, що відсутні підстави для виплати позивачу одноразову грошову винагороду.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що початок військової служби позивача відбувся до 24.02.2022 року, суд наголошує на тому, що правова природа проходження військової служби за контрактом в умовах воєнного стану суттєво відрізняється від служби у мирний час.

Первинний трирічний контракт, укладений позивачем 25.08.2021 р., юридично вичерпав свій строк 25.08.2024 року. Позивач не припинив службу не з власного бажання, а продовжив її в імперативному порядку, передбаченому законом для воєнного стану. Таке автоматичне продовження контракту під час воєнного стану є новою формою реалізації публічно-службових відносин між військовослужбовцем та державою. У цей період військовослужбовець виконує бойові накази в умовах безпосередньої смертельної загрози, його служба має принципово інший правовий зміст, що цілком підпадає під змістовне розуміння проходження військової служби під час воєнного стану.

Вирішальним у спірних правовідносинах є фактичний зміст правовідносин, а не дата первинного укладення паперового документа. Застосування суб`єктом владних повноважень формального підходу нівелює реальний внесок позивача в оборону Батьківщини, що категорично суперечить завданням адміністративного судочинства та меті Постанови № 153.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що сформований відповідачем підхід має виражений дискримінаційний характер.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» у статті 1 визначає пряму та непряму дискримінацію. Зокрема, непряма дискримінація це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил або практики для особи та/або групи осіб виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами в аналогічній ситуації, якщо це не обумовлено об`єктивно виправданою метою.

Згідно зі статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Протоколу № 12 до неї забороняється будь-яка дискримінація під час реалізації будь-якого передбаченого законом права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97; рішення у справі «Пічкур проти України» (Pichkur v. Ukraine), заява № 10441/06, п.п. 48-49).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, тобто коли не переслідується легітимна мета або якщо немає розумного співвідношення пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою («Ван Раалте проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands), рішення від 21.02.1997 року).

У даному випадку відмова у виплаті одноразової винагороди особі, якій на момент укладення контракту було 19 років, яка у віці до 25 років брала безпосередню участь у бойових діях більш ніж шість місяців та отримала поранення, лише з тих мотивів, що контракт було укладено до 24.02.2022 року, у той час як особі, яка уклала контракт після 24.02.2022 року та відслужила всього 6 місяців, така винагорода виплачується, ставить позивача у явно нерівне, принизливе та невигідне становище. Фактично держава у такий спосіб встановлює негативні наслідки для військовослужбовця за його завчасну готовність до виконання військового обов`язку.

Аналогічний підхід підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 07.07.2004 № 14-рп/2004, де зазначено, що мета встановлення відмінностей у правовому статусі повинна бути істотною, а самі вимоги об`єктивно виправданими та справедливими, інакше обмеження прав означатиме дискримінацію.

Більше того, положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 внесено зміни до Постанови № 153, за якими виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, які атестовані до присвоєння офіцерського звання «молодший лейтенант», без будь-якої часової прив`язки до дати їх вступу на військову службу. За таких обставин позбавлення права на винагороду молодшого сержанта з аналогічним або навіть значно більшим бойовим досвідом у порівнянні з молодшим лейтенантом є грубим порушенням засад рівності та соціальної справедливості.

Суд також враховує усталені висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 17 липня 2024 року у справі № 600/548/23-а та від 22 серпня 2024 року у справі № 380/9868/23, відповідно до яких суб`єкт владних повноважень не наділений правом застосовувати звужувальне тлумачення нормативно-правових актів, які регулюють питання соціального захисту військовослужбовців. За наявності нечіткості правових норм суди зобов`язані тлумачити положення нормативних актів у спосіб, найбільш сприятливий для захисту прав людини (принцип favorable interpretation).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2024 року у справі № 640/13029/22 констатувала, що грошові винагороди військовослужбовцям, запроваджені під час воєнного стану, за своєю суттю є компенсацією за службу в умовах підвищеного ризику і повинні розподілятися за критерієм реального внеску в оборону держави.

Також суд звертає увагу на спеціальну правову норму абз. 4 п. 4 Постанови № 153, відповідно до якого військовослужбовцям у разі наявності у них поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, одноразова грошова винагорода виплачується у повному обсязі у розмірі 1 000 000 гривень.

Ця норма встановлює безумовну соціальну гарантію держави перед тими захисниками, які віддали своє здоров`я на полі бою. Отримання позивачем 09.08.2022 року бойового поранення, контузії та вибухової травми під час ведення бойових дій зафіксовано відповідними доказами та визнаються сторонами.

Встановлені судом обставини справи підтверджують наступне: позивач була прийнята на військову службу за контрактом у віці до 25 років (у 19 років); понад встановлений строк позивач продовжує проходити військову службу під час дії воєнного стану в особливий період; позивач брала безпосередню участь у бойових діях понад 6 місяців; позивач дістала бойове поранення під час захисту Вітчизни; не має фактів притягнення до кримінальної чи іншої відповідальності. Вказані обставини дають підстави для висновку, що позивач має безумовне право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 гривень відповідно до пункту 4 Постанови № 153.

Висновки за результатами розгляду справи

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд дійшов висновку, що відповідно до матеріалів справи підтверджено право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 1000000 гривень відповідно до Постанови № 153, в той час як відмова у виплаті вказаної одноразової грошової винагороди є протиправною, а відтак позов підлягає задоволенню у визначений позивачем спосіб.

Судові витрати

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, а тому не вирішує питання відшкодування на його користь судових витрат.

Керуючись статтями 9, 14, 77, 78, 90, 139, 143, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України ,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 );

відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).

Суддя Т.М. Брезіна