Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №444/2554/26 — Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 444/2554/26

Провадження № 2/444/1921/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Жовква

Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючий суддя Мікула В. Є.

секретар судового засідання Сенько М.-Ю.В.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в місті Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Жовківська державна нотаріальна контора Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 через представника, адвоката Козакевича Ростислава Васильовича, звернулася в суд із позовом до відповідача Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Жовківська державна нотаріальна контора Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якому просить визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 4622785200:05:003:0022, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також право власності на земельну ділянку площею 0,1300 га, кадастровий номер 4622785200:05:003:0023, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , які належали на праві власності ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої ОСОБА_2 спадщину фактично прийняв, але юридично не оформив.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що її дошлюбним прізвищем було ОСОБА_4 , її батьком є ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_5 .

Її батько, ОСОБА_2 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьком є ОСОБА_6 , матір`ю - ОСОБА_7 .

В подальшому ОСОБА_7 зареєструвала шлюб із ОСОБА_8 , внаслідок чого змінила своє прізвище на ОСОБА_9 .

З рішення № 8 виконавчого комітету Липницької сільської ради від 23 травня 1996 року «Про приватизацію землі громадянам сільської ради в межах населеного пункту», вбачається що розглянувши протоколи засідань комісії по приватизації земельних ділянок сільської ради від 03 серпня 1994 року, 19 вересня 1995 року, 23 листопада 1995 року, виконком Липницької сільської ради вирішив передати у приватну власність земельні ділянки наступним громадянам та зокрема у пункті № 10 зазначено ОСОБА_3 , якій було передано земельну ділянку у приватну власність площею 0,38 га.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4612541902020 від 18 лютого 2020 року, вбачається, що 06 лютого 2020 року було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2500 га, кадастровий номер 4622785200:05:003:0022. Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4612568132020 від 20 лютого 2020 року, вбачається, що 06 лютого 2020 року було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1300 га, кадастровий номер 4622785200:05:003:0023. Цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , заповіт від її імені не посвідчувався, а тому спадкування після її смерті відбувається за законом.

Зазначає, що так як ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 , а тому враховуючи норму ч. 1 ст. 529 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, він є спадкоємцем за законом першої черги після смерті матері, ОСОБА_3 .

Протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, яким згідно ст. 525 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу, ОСОБА_2 не відмовлявся від прийняття спадщини, навпаки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, оскільки проживав разом із своєю матір`ю, вів з нею спільне господарство, займався її похованням.

Інших спадкоємців за законом першої черги, осіб, які б мали право на обов`язову частку у спадщині та прийняли таку внаслідок вступу в управління або володіння спадковим майном чи внаслідок звернення в шестимісячний строк з дня смерті спадкодавця до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини немає.

Після смерті ОСОБА_3 за заявою ОСОБА_2 у Жовківській державній нотаріальній конторі Львівської області було зареєстровано спадкову справу № 89/94.

ОСОБА_2 23 вересня 1994 року Жовківською державною нотаріальною конторою Львівської області було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстроване в реєстрі за № 2778, з якого вбачається, що спадкоємцем ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її син, ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті відкрилася на належне йому майно, в тому числі й те, яке ним фактично успадковане, але юридично не оформлене після смерті його матері, ОСОБА_3 .

Позивач вказує, що із заповіту, який 01 грудня 2009 року посвідчений Дума Тетяною Іванівною, секретарем Липницької сільської ради Жовківського району Львівської області та зареєстрований в реєстрі за № 71, вбачається, що ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробив таке заповітне розпорядження: все його майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на день його смерті і на що він за законом матиме право заповів їй, як його дочці, ОСОБА_1 .

Тобто вона прийняла спадщину як спадкоємець за заповітом після смерті батька, ОСОБА_2 , враховуючи норму ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тобто на день смерті спадкодавця, не відмовилася від прийняття спадщини упродовж шестимісячного строку після смерті ОСОБА_2 .

Внаслідок її звернення у Жовківську державну нотаріальну контору із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07 травня 2015 року було зареєстровано спадкову справу № 195/2015, водночас її мати, а дружина ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , подала у Жовківську державну нотаріальну контору Львівської області заяви, у яких зазначила, що на обов`язкову частку у спадщині за законом, на частку в спільному майні подружжя вона не претендує.

Однак постановами про відмову у вчиненні нотаріальної дії Жовківська державна нотаріальна контора Львівської області відмовила їй, ОСОБА_1 , у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,2500 га, що розташована в АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку площею 0,1300 га, що розташована в АДРЕСА_1 після смерті батька, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначено, що земельна ділянка належала ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої ОСОБА_2 спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав.

Свідоцтво не може бути видане з підстав недотримання п. 2 ст. 49 Закону України «Про нотаріат»: заявником не надано необхідні правовстановлюючі документи на спадкове нерухоме майно, яке підлягає реєстрації.

Так як вона, ОСОБА_1 , є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який фактично прийняв, але юридично не оформив спадщину за законом після смерті його матері, ОСОБА_3 , тобто вона в порядку спадкової трансмісії спадкує майно після смерті ОСОБА_2 , в тому числі й те, що належало його матері, ОСОБА_3 , водночас вона не є безпосереднім спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , а тому зареєструвати по пункту 66 майно за померлою ОСОБА_3 неможливо, оскільки така реєстрація не допускається при спадковій трансмісії.

А тому вважає, що є всі підстави для визнання за нею права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично прийняв спадщину за законом після смерті матері, ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак юридично не оформив, просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Жовківського районного суду Львівської області від 17 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження у справі, підготовче судове засідання призначено 25 вересня 2026 року о 10 год. 00 хв.

Позивач ОСОБА_1 та її представник, адвокат Козакевич Ростислав Васильович, в підготовче судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце проведення такого були повідомлені належним чином, однак подали на адресу суду письмову заяву, у якій просять справу розглядати у їх відсутності. Зазначили, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просять такі задовольнити, не заперечують проти ухвалення заочного рішення у справі.

Представник відповідача, Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області, в підготовче судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце проведення такого був повідомлений належним чином, однак з Рава-Руської міської ради на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі їх представника, зазначили, що при вирішенні справи покладаються на думку суду.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Жовківської державної нотаріальної контори Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в підготовче судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час та місце проведення такого була повідомлена належним чином, однак з Жовківської ДНК на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі їх представника, зазначили, що не заперечують проти задоволення позовних вимог, при вирішенні справи покладаються на думку суду.

А тому суд приходить до висновку про можливість розгляду справи без участі позивача, представника позивача, представника відповідача, представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, які не з`явилися в підготовче судове засідання, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце проведення такого, зважаючи на подані ними заяви про розгляд справи у їх відсутності, висловлені позиції у справі.

Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Ч. 3 ст. 200 ЦПК України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Так як відповідач покладається при вирішенні справи на думку суду, фактично не заперечує проти позовних вимог, суд вважає за можливе ухвалити рішення за результатами підготовчого провадження.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Ч. 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Рава-Руська, Жовківського району, Львівської області, що підтверджується викладеним у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , який виданий Червоноградським МВ УМВС України у Львівській області 05 червня 2000 року.

З свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , яке видане 13 серпня 1994 року, вбачається, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 уклали шлюб 13 серпня 1994 року, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 13 серпня 1994 року було зроблено запис за № 344. Після укладення шлюбу присвоєні прізвища чоловікові та дружині ОСОБА_12 . Тобто дошлюбним прізвищем ОСОБА_1 було ОСОБА_4 .

Батьком позивача є ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_5 , що підтверджується викладеним у свідоцтві про народження серії НОМЕР_3 , яке видане 04 липня 1970 року.

Факт реєстрації шлюбу між батьками позивача, ОСОБА_2 та ОСОБА_13 , 30 серпня 1969 року у Липницькій сільській раді Львівської області, актовий запис № 22, підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4 , яке видане 30 серпня 1969 року Липницькою сільською радою Львівської області.

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , яке видане Потелицькою сільською радою Львівської області 18 січня 1967 року, вбачається, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 08 січня 1945 року було зроблено відповідний запис за № 3. Його батьком є ОСОБА_6 , матір`ю - ОСОБА_7 .

В подальшому ОСОБА_7 зареєструвала шлюб із ОСОБА_8 , внаслідок чого змінила своє прізвище на ОСОБА_9 .

З рішення № 8 виконавчого комітету Липницької сільської ради від 23 травня 1996 року «Про приватизацію землі громадянам сільської ради в межах населеного пункту», вбачається що розглянувши протоколи засідань комісії по приватизації земельних ділянок сільської ради від 03 серпня 1994 року, 19 вересня 1995 року, 23 листопада 1995 року, виконком Липницької сільської ради вирішив передати у приватну власність земельні ділянки наступним громадянам та зокрема у пункті № 10 зазначено ОСОБА_3 , якій було передано земельну ділянку у приватну власність площею 0,38 га.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4612541902020 від 18 лютого 2020 року, вбачається, що на замовлення позивача 06 лютого 2020 року було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2500 га, кадастровий номер 4622785200:05:003:0022. Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4612568132020 від 20 лютого 2020 року, вбачається, що на замовлення позивача 06 лютого 2020 року було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1300 га, кадастровий номер 4622785200:05:003:0023. Цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в книзі реєстрації актів про смерть 14 березня 1994 року було зроблено запис за № 21, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , яке видане Липницькою сільською радою Жовківського району Львівської області 14 березня 1994 року.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України від 16 січня 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР від від 18 липня 1963 року у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Оскільки ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто спадщина відкрилася до набрання чинності Цивільним кодексом України, то до правовідносин, що стосуються прийняття спадщини після її смерті необхідно застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року.

Згідно ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Нормою ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року встановлено, що спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Заповіт від імені ОСОБА_3 не посвідчувався, а тому спадкування після її смерті відбувається за законом.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Нормою ч. 1 ст. 529 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року встановлено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Так як ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 , а тому враховуючи норму ч. 1 ст. 529 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, він є спадкоємцем за законом першої черги після смерті матері, ОСОБА_3 .

Згідно ст. 548 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями . Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

З довідки № 124, яка 27 лютого 2026 року видана виконкомом Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області, вбачається, що ОСОБА_3 до дня смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 .

З довідки № 126, яка 27 лютого 2026 року видана виконкомом Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області, вбачається, що ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований разом із ОСОБА_3 , мамою, до дня її смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 , в АДРЕСА_1 та вели спільне господарство.

Згідно ст. 553 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.

Протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, яким згідно ст. 525 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу, ОСОБА_2 не відмовлявся від прийняття спадщини, навпаки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, оскільки проживав разом із своєю матір`ю, вів з нею спільне господарство, займався її похованням.

Інших спадкоємців за законом першої черги, осіб, які б мали право на обов`язову частку у спадщині та прийняли таку внаслідок вступу в управління або володіння спадковим майном чи внаслідок звернення в шестимісячний строк з дня смерті спадкодавця до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини з матеріалів справи не вбачається, під час розгляду справи судом не встановлено.

Після смерті ОСОБА_3 за заявою ОСОБА_2 у Жовківській державній нотаріальній конторі Львівської області було зареєстровано спадкову справу № 89/94.

ОСОБА_2 23 вересня 1994 року Жовківською державною нотаріальною конторою Львівської області було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстроване в реєстрі за № 2778, з якого вбачається, що спадкоємцем ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її син, ОСОБА_2 .

Спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається із житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається з однієї кімнати, житловою площею 16,8 кв.метри, кухні, коридора. При будинку є два сараї, що належало померлій на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Липницької сільської ради 10 жовтня 1990 року, зареєстрованого в Червоноградському міжміському бюро техінвентаризації 10 жовтня 1990 року за № 36.

Видача нотаріусом даного свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 ОСОБА_2 підтверджує факт прийняття ним спадщини після смерті матері, ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 05 вересня 2014 року було складено відповідний актовий запис № 38, що підтверджується викладеним у свідоцтві про смерть серії НОМЕР_7 , яке видане Липницькою сільською радою Жовківського району Львівської області 05 вересня 2014 року.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

А тому після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне йому майно, в тому числі й те, яке ним фактично успадковане, але юридично не оформлене після смерті його матері, ОСОБА_3 .

Згідно ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Нормою ст. 1217 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 Цивільного кодексу України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно із ч. 1 ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Із заповіту, який 01 грудня 2009 року посвідчений Дума Тетяною Іванівною, секретарем Липницької сільської ради Жовківського району Львівської області та зареєстрований в реєстрі за № 71, вбачається, що ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробив таке заповітне розпорядження: все його майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на день його смерті і на що він за законом матиме право заповів своїй дочці, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто позивачу.

Заповіт заповідачем не відмінений і не скасований, що підтверджується записом секретаря сільської ради Т. Дума від 28 квітня 2015 року.

Чинність даного заповіту підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 40323281 від 07 травня 2015 року, яка є в спадковій справі, зареєстрованій після смерті ОСОБА_2 .

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Викладеним у довідці № 125, яка 27 лютого 2026 року видана виконкомом Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області, стверджується, що ОСОБА_2 до дня смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 .

Ч. 3 ст. 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

З довідки № 127, яка 27 лютого 2026 року видана виконкомом Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області, вбачається, що ОСОБА_1 постійно проживала разом із ОСОБА_2 , батьком, до дня його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в АДРЕСА_1 та вели спільне господарство.

Тобто ОСОБА_1 прийняла спадщину як спадкоємець за заповітом після смерті батька, ОСОБА_2 , враховуючи норму ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тобто на день смерті спадкодавця, не відмовилася від прийняття спадщини упродовж шестимісячного строку після смерті ОСОБА_2 .

Внаслідок звернення ОСОБА_1 у Жовківську державну нотаріальну контору із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07 травня 2015 року було зареєстровано спадкову справу № 195/2015, номер у Спадковому реєстрі 57419471, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 40323358 від 07 травня 2015 року.

Державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори Львівської області Галань Ольгою Ярославівною 21 липня 2015 року ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на бланку серії НАО № 468483, яке зареєстроване в реєстрі за № 1046, спадщина, на яке видане це свідоцтво, складається з житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 і складається з однієї кімнати житловою площею 16,8 кв. метри, кухні, коридору, кладової, загальною площею 51,3 кв. метри, при будинку є два сараї, споруди. Житловий будинок належав померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Жовківською державною нотаріальною конторою Львівської області 23 вересня 1994 року за реєстром № 2778, зареєстрованого в Червоноградському бюро техінвентаризації 26 вересня 1994 року за № 36.

Видача позивачу даного свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 підтверджує факт прийняття нею спадщини після його смерті.

ОСОБА_1 є власником зазначеного вище майна, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 40956823, який сформовано 21 липня 2015 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори Львівської області Галань О. Я.

Крім того суд враховує, що з рішення Жовківського районного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року, яке набрало законної сили 17 грудня 2016 року, у справі № 444/1177/16-ц, провадження № 2/444/644/2016, вбачається, що визнано в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 право ОСОБА_1 на завершення приватизації земельної частки (паю) переданої в натурі на місцевості померлому з правом реєстрації права власності на її ім`я земельної ділянки площею 1,5001 га., кадастровий номер 4622785200:06:000:0060, відповідно до витягу з державного земельного реєстру НВ - 4603291632016, цільове призначення ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місце розташування: с. Дубрівка, Жовківського району Львівської області, що відноситься до території Липницької сільської ради Жовківського району Львівської області).

Однак постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії за № 147/01-16 від 26 лютого 2026 року Жовківська державна нотаріальна контора Львівської області відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,2500 га, що розташована в АДРЕСА_1 після смерті батька, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначено, що земельна ділянка належала ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої ОСОБА_2 спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав.

Свідоцтво не може бути видане з підстав недотримання п. 2 ст. 49 Закону України «Про нотаріат»: заявником не надано необхідні правовстановлюючі документи на спадкове нерухоме майно, яке підлягає реєстрації.

Крім того постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії за № 147/01-16 від 26 лютого 2026 року Жовківська державна нотаріальна контора Львівської області відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,1300 га, що розташована в АДРЕСА_1 після смерті батька, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначено, що земельна ділянка належала ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої ОСОБА_2 спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав.

Свідоцтво не може бути видане з підстав недотримання п. 2 ст. 49 Закону України «Про нотаріат»: заявником не надано необхідні правовстановлюючі документи на спадкове нерухоме майно, яке підлягає реєстрації.

Згідно пункту 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553), для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб`єкта права власності - спадкодавця з обов`язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи.

У разі коли майно розташоване в межах декількох територій - Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва чи м. Севастополя, державна реєстрація прав проводиться в межах однієї території, що обрана заявником.

Так як ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який фактично прийняв, але юридично не оформив спадщину за законом після смерті його матері, ОСОБА_3 , тобто вона в порядку спадкової трансмісії спадкує майно після смерті ОСОБА_2 , в тому числі й те, що належало його матері, ОСОБА_3 , водночас вона не є безпосереднім спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , а тому суд враховує, що зареєструвати по зазначеному вище пункту 66 майно за померлою ОСОБА_3 неможливо, оскільки така реєстрація не допускається при спадковій трансмісії.

Згідно із ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування зі збереженням її цільового призначення.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

В абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004 зазначено, що «відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Усі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.». Отже, право позивача, яке перейшло в порядку спадкування від спадкодавця, не може бути звужено чи обмежено.

Частина 3 ст. 22 Конституції України стверджує, що при ухваленні нових законів або внесенні змін в чинні закони не допускається звуження обсягу та змісту існуючих прав і свобод. Ця норма згідно зі ст. 8 Конституції України має найвищу юридичну силу і є нормою прямої дії, вона не може ігноруватися з тієї причини, що суперечить міжнародному договору або практиці Європейського суду.

Відповідно до п. 6 Перехідних положень ЗК України, громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, не може бути позбавлений права переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Громадяни та юридичні особи, відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України, набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 126 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла до 01 січня 2013 року, документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, є державний акт на право власності.

Державний акт, виданий після смерті спадкодавця при зазначенні в ньому дати прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про передачу у власність земельної ділянки за життя спадкодавця, свідчить про набуття спадкодавцем права власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації такого права. У разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно спадкодавця, спадкоємець має право, згідно з пунктом 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 25 грудня 2015 року № 1127, подати документи, необхідні для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця.

Перелік документів передбачений в статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та в Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. До них належать: документи, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Підставою для державної реєстрації права власності, відповідно до статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею, видані до 1 січня 2013 року.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації згідно з підпунктом 4.15 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, проводиться нотаріусом після подачі документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Статті 81, 131 ЗК України передбачають, що громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі прийняття спадщини, міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Відповідно до п. "г" ст. 81, ч. 1 ст. 131 ЗК України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Чіткий порядок спадкування як за законом, так і за заповітом передбачений Цивільним Кодексом України, Законом України «Про нотаріат».

Враховуючи, що ОСОБА_3 набула право власності на вказані вище земельні ділянки, але за життя не отримала правовстановлюючі документи, у зв`язку з чим нотаріус правомірно прийняла рішення про відмову у вчиненні нотаріальної дії, позивач позбавлена можливості оформити спадкове майно в нотаріальному порядку.

Тому до позивача відповідно до ст. 1216 ЦК України переходить таке ж право власності у повному обсязі, яке набула спадкодавець.

У відповідності до ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

А тому, враховуючи встановлені обставини та досліджені докази, суд приходить до висновку, що є всі підстави для визнання за позивачем права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично прийняв спадщину за законом після смерті матері, ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак юридично не оформив.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись статтею 23, ч. 4 ст. 206, ч. 2 ст. 247, статтями 258, 259, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 4622785200:05:003:0022, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої ОСОБА_2 спадщину фактично прийняв, але юридично не оформив.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку площею 0,1300 га, кадастровий номер 4622785200:05:003:0023, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої ОСОБА_2 спадщину фактично прийняв, але юридично не оформив.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 25 вересня 2026 року.

Суддя: Мікула В. Є.