Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №443/1485/26 — Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №443/1485/26

Провадження №2/443/1133/26

РІШЕННЯ

іменем України

05 жовтня 2026 року Жидачівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Сливки С.І.,

за участю: секретаря судових засідань - Кушнір М.І.,

представника позивача – адвоката Чорненького Я.Б.,

представник відповідача – Глущенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жидачеві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про скасування арешту на нерухоме майно,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Чорненький Ярослав Богданович звернулася до Жидачівського районного суду Львівської області із позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, в якому просить: cкасувати обтяження - арешт нерухомого майна, а саме 1/3 частки квартири, адреса: АДРЕСА_1 , за реєстраційним номером обтяження 7495503 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, шляхом вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису обтяження - арешт нерухомого майна (об`єкт обтяження: все нерухоме майно, де б воно не знаходилось), відомості про суб`єкта обтяження: особа майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , документи подані для державної реєстрації обтяження: постанова слідчого СВ Святошинського РУ МВС України у м.Києві Левченка О.О. від 02 червня 2009 року в кримінальній справі №08-1543, який був накладений 21.07.2009 року за №8898260.

В обґрунтування своїх вимог щодо предмета спору покликається на те, що на момент подання позову ОСОБА_1 разом із її дочкою ОСОБА_3 , 2018 року народження, та її племінником ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 загальною площею-55,2 кв.м., житловою площею-34,1 кв.м.

На підставі постанови слідчого СВ Святошинського РУ МВС України у м.Києві Левченка О.О. від 02 червня 2009 року в кримінальній справі №08-1543, з метою забезпечення цивільного позову, а також можливої конфіскації майна, було накладено арешт на майно співвласника вказаної вище квартири ОСОБА_2 .

Вироком Святошинського районного суду м.Києва у кримінальній справі №1-79/10 від 22.02.2010 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки. При постановленні вказаного вироку, незважаючи на те, що потерпілим завдана шкода була відшкодована та додаткове покарання у виді конфіскації майна до нього не було застосовано, рішення про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна не прийнято.

Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №464699555 від 18.02.2026, 28.07.2009 державним реєстратором Жидачівського районного управління юстиції Львівської області Назар О.Я. до реєстру обтяження було внесено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна (об`єкт обтяження: все нерухоме майно, де б воно не знаходилось), відомості про суб`єкта обтяження: особа майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 документи подані для державної реєстрації обтяження: постанова слідчого СВ Святошинського РУ МВС України у м.Києві Левченка О.О. від 02 червня 2009 року в кримінальній справі№08-1543 та зареєстровано обтяження за реєстраційним номером 7495503.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер та позивачка, як його єдиний спадкоємець за законом 20 лютого 2026 року подала до приватного нотаріуса заяву про прийняття спадщини. У той же час видати позивачці свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на належну йому 1/3 частку в квартирі АДРЕСА_3 ,3 нотаріус своєю постановою від 18.03.2026 року відмовила через наявність арешту на вказану частку.

В інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право на спадкування позивачка не має змоги, а тому її порушене право підлягає судовому захисту шляхом припинення дії відповідного обтяження, що узгоджується із приписами п.7 ч.2 ст.16 ЦК України.

Щодо визначення відповідача, то постанова про накладення арешту на майно винесена слідчим СВ Святошинського РУ МВС України у м.Києві Левченко О.О. 02 червня 2009 року в кримінальній справі №08-1543 на підставі ст.ст.125,126 КПК України (в ред.1960 р.). Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 “Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ” ліквідовано як юридичну особу публічного права Головне управління Міністерства внутрішніх справ України Львівській області та його структурні підрозділи і одночасно утворено як юридичну особу публічного права, зокрема, Головне управління Національної поліції у Львівській області.

Преамбулою Закону України “Про міліцію” визначалось, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України “Про Національну поліцію”, Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Отже, держава, ліквідувавши один державний орган, - міліцію, створила інший державний орган, - Національну поліцію, поклавши на останній, у тому числі, виконання завдань і функцій ліквідованого органу.

Отже, ГУНП, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником УМВС. Таким чином, враховуючи наведені висновки, саме ГУНП в м.Києві виконує завдання і функції УМВС України в м.Києві, а отже є належним відповідачем у цій справі.

Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області від 21.07.2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

06.08.2026 представником відповідача – Глущенко О.М. подано відзив на позовну заяву, згідно якої представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відзив мотивує тим, що Головне управління Національної поліції у м. Києві утворене, як юридична особа публічного права 09 листопада 2015 року. Тобто, правові відносини про які вказує позивачка у своєму позові не могли виникнути з цією юридичною особою, що свідчить про безпідставність подання цього позову до ГУНП у м. Києві. Заявлення позову до неналежного відповідача у справі є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Правовідносини у цій справі з органом досудового розслідування Святошинського РУ ГУМВС України в місті Києві, постановою від 02.06.2009 якого було накладено арешт у кримінальній справі № 08-15437 на майно ОСОБА_2 закінчились на момент передачі матеріалів кримінальної справи до суду. Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 22.02.2010 ОСОБА_2 кримінальній справі № 1-79/10 судом визнано винним у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачено частиною другою статті 186 КК України. Доказів набрання законної сили судовим рішенням матеріали позовної заяви не містять.

Позивач просить суд скасувати арешт, який продовжує свою дію після ухвалення вироку Святошинським районним судом міста Києва, що підтверджується Інформацією про державну реєстрацію обтяжень за номером 7495503.

У пункті 9 Перехідних положень КПК України 2012 року вказано, що запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Відповідно до частини 6 статі 126 КПК України в редакції 1960 року накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. Своєю чергою, за приписами частини першої статті 158 ЦПК України із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно) може звернутися виключно учасник справи. Таким статусом Позивач не наділена. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутися до суду з позовом про зняття з нього арешту. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідно до постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно) (п.2).

Тобто, позивач обрала неналежний спосіб захисту, що і призвело до звернення з позовною заявою до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Також звертає увагу на те, що згідно з інформацією про державну реєстрацію обтяжень інформація про наявність обтяжень на майно ОСОБА_2 внесено 28.10.2014, тобто після ухвалення вироку Святошинського районного суду міста Києва від 22.02.2010 ОСОБА_2 кримінальній справі № 1- 79/10, що свідчить про помилковість внесеної інформації через її неактуальність. Такі помилки виправляються в порядку визначеному Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

01.09.2026 представником позивача долучено до матеріалів справи копію вироку Святошинського районного суду м.Києва у кримінальній справі №1-79/10 від 22.02.2010 року та копію ухвали Апеляційного суду міста Києва від 07.07.2010 у справі №1-79/10.

Ухвалою від 02.09.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено її розгляд по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, з підстав викладених у позовні заяві, просив позов задоволити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечила, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просила у позові відмовити.

Заслухавши вступне слово сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частини 1, 2 статті 12 ЦПК України).

Судом встановлено такі обставини.

Згідно свідоцтва про право власності на квартиру (одноквартирний будинок) від 22.08.2002 року, квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової ОСОБА_4 та членам її сім`ї: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у рівних долях кожному (а.с.8).

Вказане також підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.9, 12).

Як видно із свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08.11.2021, виданого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Медвідь Н.С., то спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна, а саме 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , яке належало ОСОБА_4 , 1935 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є її онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10).

Вказане також підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.9, 11-12).

Судом також встановлено, що в межах кримінальної справи №08-15437 по обвинуваченню, зокрема ОСОБА_2 , постановою слідчого СВ Святошинського РВ ГУ МВС України в м.Києві від 02.06.2009 року накладено арешт на все майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м.Ходорів Львівської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , де б таке не знаходилось (а.с.13).

Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №464699555 від 18.02.2026 року, вбачається, що 28.07.2009 року о 12:06:46 державним реєстратором Жидачівського районного управління юстиції Львівської області Назар О.Я. до реєстру обтяження було внесено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна (об`єкт обтяження: все нерухоме майно, де б воно не знаходилось), відомості про суб`єкта обтяження: особа майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 документи подані для державної реєстрації обтяження: постанова слідчого СВ Святошинського РУ МВС України у м.Києві Левченка О.О. від 02 червня 2009 року в кримінальній справі№08-1543 та зареєстровано обтяження за реєстраційним номером 7495503 (а.с.14).

Вироком Святошинського районного суду м.Києва від 22.02.2010 по справі №1-79/10, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07.07.2010, ОСОБА_2 визнано винним за ст.186 ч.2 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки (а.с.15-19, 66-69).

При цьому, як вбачається із вищевказаних судових рішень по справі №1-79/10, питання про скасування арешту, який накладено на майно ОСОБА_2 , не вирішено.

Згідно листа-відповіді Святошинського районного управління в місті Києві Головного управління МВС України №51/26221 вх від 27.02.2015 наданого на адвокатський запит, то в такому зокрема вказано, що слідчим відділом Святошинського районного управління ГУМВС України в м.Києві проводилось досудове слідство по кримінальній справі №08-15437 по обвинуваченню ОСОБА_5 , ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.186, ч.2 ст.187 КК України.

В ході проведення досудового слідства по вказаній кримінальній справі, з метою забезпечення цивільного позову та судових витрат на майно обвинуваченого ОСОБА_2 було накладено арешт.

Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 22.02.2010 року ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні інкримінованих їм злочинів, однак судом не прийнято рішення щодо майна на яке накладено арешт.

Враховуючи викладене, рекомендують звернутися до Святошинського районного суду міста Києва, з приводу прийняття рішення щодо майна засудженого ОСОБА_2 , на яке накладено арешт (а.с.20).

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 (а.с.21).

Як видно із довідки приватного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Медвідь Н.С. від 18.03.2026, у відповідності до спадкової справи 11/2026 від 20.02.2026, заведеної у приватного нотаріуса Медвідь Н.С., після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 , спадкоємцем усього належного йому майна є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.22).

Вказане також підтверджується інформаційною довідкою зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №84252859 від 20.02.2026 (а.с.23).

Постановою приватного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Медвідь Н.С. №7 від 18.03.2026, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, після смерті її племінника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 на належну йому 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 .

Свідоцтво про право на спадщину за законом на частку в квартирі не може бути видане до моменту зняття арештів з квартири, що передбачено п.4.18 розділу Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (а.с.24).

Вирішуючи даний спір суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного «панування» власника над майном, не пов`язана з використанням його властивостей. Право користування власністю це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості. Під правом розпорядження розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України 2012, арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 Кримінального процесуального кодексу України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна, накладеного постановою слідчого від 02.06.2009 року поширюються норми Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.

Відповідно до ст. 126 КПК України 1960 року арешт майна міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Накладений на майно арешт може бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба, або у разі закриття кримінальної справи відповідно до ст. 214 КПК України 1960 року. Після надходження кримінальної справи до суду питання щодо скасування арешту може бути вирішено судом в порядку, передбаченому статтями248,282 КПК України 1960 року, або при постановленні вироку, відповідно до ст. 324 КПК України 1960 року.

Згідно з п. 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Проте, положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі.

Шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв`язку з неприйняттям обов`язкового рішення про скасування арешту майна після припинення кримінальної справи Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року не встановлював.

Згідно зі статтею 174 Кримінального процесуального кодексу України 2012 як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Суд також враховує правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц у якому зокрема вказано, що «відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час закриття кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Під час розгляду справи Велика Палата Верховного Суду керується тим, що арешт на майно було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв`язку з неприйняттям під час закриття кримінальної справи рішення про скасування арешту майна, після закінчення досудового слідства КПК України 1960 року не встановлював.

Крім цього, у межах кримінальної справи, що розслідувалася, ОСОБА_1 не набувала процесуального становища підозрюваної, обвинуваченої, а як власник майна чинним на той час кримінально-процесуальним законом не була наділена процесуальним правом ініціювати питання про звільнення його з-під арешту.

Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після закриття справи, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права».

Враховуючи вищевикладене, зокрема те, що минув тривалий період часу після завершення розгляду кримінальної справи, вирішення питання про припинення втручання у право власності шляхом звернення позивача (яка не є стороною кримінального провадження) до слідчого або прокурора на підставі Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Таким чином, враховуючи набрання законної сили вироком Святошинського районного суду м.Києва від 22.02.2010 по справі №1-79/10, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07.07.2010, яким ОСОБА_2 визнано винним за ст.186 ч.2 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, який на час розгляду даної справи виконано, а відтак накладений постановою слідчого СВ Святошинського РВ ГУ МВС України в м.Києві від 02.06.2009 року вичерпав свою дію, та станом на сьогодні не може забезпечувати, будь-яких вимог у кримінальному провадженні.

Позивач, будучи єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , не може отримати свідоцтво про спадщину на частку в квартирі, оскільки не скасований арешт майна ОСОБА_2 перешкоджає у видачі свідоцтва про право на спадщину на частку в квартирі.

Що стосується заперечень відповідача Головного управління Національної поліції у місті Києві проти позову, з підстав відсутності правонаступництва, суд визнає такі безпідставними з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ ліквідовано як юридичну особу публічного права Головне управління Міністерства внутрішніх справ України Львівській області та його структурні підрозділи і одночасно утворено як юридичну особу публічного права, зокрема, Головне управління Національної поліції у Львівській області.

Преамбулою Закону України «Про міліцію» визначалось, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про Національну поліцію», Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Отже, держава, ліквідувавши один державний орган - міліцію, створила інший державний орган - Національну поліцію, поклавши на останній, у тому числі, виконання завдань і функцій ліквідованого органу.

Верховний Суд у постанові від 23.01.2019 (справа №826/26414/15), Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 (справа №21-8а14), від 27.05.2014 (справа №21-108а14), від 28.10.2014 (справа №21-484а14) сформулювали правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію.

У відповідності до абз. 3 п. 3 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ № 1174 від 20.10.2011, пропозиція щодо утворення, реорганізації або ліквідації органу виконавчої влади вноситься Прем`єр-міністрові України членом Кабінету Міністрів України з урахуванням пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України, необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання їх повноважень та містить: у разі ліквідації органу виконавчої влади - обґрунтування щодо доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такого органу або передачі їх іншим органам виконавчої влади.

Згідно абз.5 п.6 вказаного Порядку права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

У постановах від 20 лютого 2019 року в справі № 826/16659/15 та від 13 березня 2019 року в справі № 524/4478/17 Верховний Суд констатував, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому, обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід обов`язку відновити порушені права до правонаступника відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

Згідно з пунктом 51 Рішення Європейського суду з прав людини від 13 січня 2011 року в справі «Чуйкіна проти України" (Chuykina v. Ukraine) (заява №28924/04) ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. У цій справі Суд також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих».

У постанові від 27 лютого 2020 року у справі № 826/27239/15, надаючи оцінку аргументам ГУНП у м. Києві про те, що воно не є правонаступником УМВС, Верховний Суд звернув увагу на правові висновки Верховного Суду України, висловлені в постановах від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14. У цих постановах Верховний Суд України вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію.

Отже, ГУНП, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником УМВС. Таким чином, враховуючи наведені висновки, саме ГУНП в місті Києві виконує завдання і функції ГУ МВС України в м.Києві, а отже є належним відповідачем у цій справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить до висновку про необхідність захисту її права шляхом скасування такого арешту, оскільки позовні вимоги засновані на законі та знайшли своє повне підтвердження в ході судового розгляду.

Отже, позов підлягає задоволенню шляхом зняття арешту з майна, що є ефективним способом захисту порушеного цивільного права.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що представник позивач просив суд не покладати на відповідача у справі судових витрат, у тому числі судового збору, а тому такі залишає за позивачем.

Керуючись ст.ст. 12,81,141, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов задовольнити.

Скасувати обтяження - арешт нерухомого майна, а саме 1/3 частки квартири, адреса: АДРЕСА_1 , за реєстраційним номером обтяження 7495503 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, шляхом вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису обтяження - арешт нерухомого майна (об`єкт обтяження: все нерухоме майно, де б воно не знаходилось), відомості про суб`єкта обтяження: особа майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , документи подані для державної реєстрації обтяження: постанова слідчого СВ Святошинського РУ МВС України у м.Києві Левченка О.О. від 02 червня 2009 року в кримінальній справі №08-1543, який був накладений 21.07.2009 року за №8898260.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя С.І. Сливка