Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №461/7286/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/7286/26

Провадження №3/461/2540/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року cуддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., за участі особи, що притягується до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , його захисника – Капець М.А., розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

03.09.2026 року о 23 годині 35 хвилин на площі Галицькій, 7 у м. Львові, ОСОБА_1 , в порушення вимог п.2.3.б, 10.1 Правил дорожнього руху, керуючи транспортним засобом Skoda Octavia, д.н.з. НОМЕР_1 , не стежив за дорожньою обстановкою та під час зміни руху, а саме розвороту, не переконався в безпечності свого маневру, внаслідок чого допустив зіткнення із мотоциклом Kawasaki er500a, р.н. НОМЕР_2 , що на праві власності належить – ОСОБА_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Захисник ОСОБА_1 – адвокат Капець М.А., подала до суду клопотання про закриття провадження у справі. Зокрема, захисник вказала на те, що з матеріалів справи вбачається, що водій мотоцикла Kawasaki er500а д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_3 був неуважний, не слідкував за дорожньою обстановкою та безпосередньо перед ДТП рухався із швидкістю, яка перевищує допустиму на зазначеній ділянці автодороги. Як слідує із постанови Галицького районного суду м.Львова від 18 вересня 2026 року у справі №461/7280/26, водій мотоцикла ОСОБА_3 , під час ДТП, яка мала місце 03.09.2026 р. у м. Львові на пл. Галицька,7, перебував ще й у стані алкогольного сп`яніння (результат огляду на стан сп`яніння 1,11%).

Аварійна обстановка може створюватися тим учасником дорожнього руху, котрий своїми діями, які протирічать вимогам Правил дорожнього руху та інших нормативних актів, позбавив себе чи іншого учасника руху можливості запобігти дорожньо-транспортній пригоді. Саме рух зі значним перевищенням дозволеної у населеному пункті швидкості є небезпечною швидкості у несприятливих дорожніх умовах руху в темну пору доби на неосвітленій вуличним світлом дорозі.

Вказує, що причиною настання ДТП, стали невідповідність дій водія мотоцикла Kawasaki er500а д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 п.п.1.5; 12.1; 12.3; 12.4; 12.9; (підпункт «б»), 2.9 ПДР України, який мав технічну можливість уникнути зіткнення і достатньо йому було рухатись з максимально дозволеною швидкістю руху у населеному пункті, він мав технічну можливість уникнути зіткнення шляхом своєчасного гальмування.

Вказує, що склад ст. 124 КУпАП передбачає наявність причинно-наслідкового зв`язку між порушенням ПДР та наслідками, тобто умовою відповідальності за вказаною нормою є сукупність таких обставин: встановлення факту порушення особою ПДР, наслідки у вигляді пошкодження транспортного засобу (засобів) чи іншого майна, а також причинно-наслідковий зв`язок між порушенням ПДР і виявленими пошкодженнями. Однак, між порушенням ПДР саме ОСОБА_1 і настанням ДТП немає саме причинно наслідкового зв`язку, а відтак немає і самого складу ст. 124 КУпАП.

Таким чином, захисник вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, у зв`язку з чим просить закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, тобто за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого правопорушення визнав частково та зазначив, що визнає факт порушення ним Правил дорожнього руху наведених у протоколі. Водночас, вказав, що, на його думку, ДТП відбулось з вини потерпілого ОСОБА_3 . Підтримав клопотання свого захисника про закриття провадження у справі.

Потерпілий ОСОБА_3 та його представник – адвокат Торопчин О.Д., кожен окремо, в судовому засіданні підтвердили обставини викладені у протоколі, просили відмовити у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

Заслухавши доводи учасників провадження, дослідивши та проаналізувавши наявні у справі докази та матеріали, приходжу до наступних висновків, виходячи з наведених нижче доводів та мотивів.

Статтею 124 КУпАП передбачена відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Згідно п. 2.3.б Правил дорожнього руху, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний, зокрема бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Відповідно до п. 10.1 Правил дорожнього руху, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

За змістом ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновків експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозаписуючих записів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вважаю, що у діях ОСОБА_1 наявний склад вказаного вище адміністративного правопорушення, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №762425 від 04.09.2026 року, який засвідчує факт допущених порушень ПДР, схемою місця ДТП, письмовими поясненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , усними поясненнями наданими останніми в процесі судового розгляду, долученими до справи відеозаписом та документами наданими представником потерпілого, отриманими на письмові запити адвоката.

Оцінюючи заперечення ОСОБА_1 та його захисника, виходжу з наступного.

З відеозапису долученого до матеріалів справи, який досліджено судом, встановлено, що автомобіль Skoda Octavia, р.н., НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 , перед ДТП припаркувався біля зупинки громадського транспорту для посадки пасажирів, після чого розпочав рух та, проїхавши далі по дорозі, здійснив розворот з крайньої правої смуги на смугу протилежного напрямку руху, не переконавшись у безпечності такого маневру. В процесі цього маневру автомобіля під керуванням ОСОБА_1 його автомобіль зіткнувся з мотоциклом Kawasaki er500а д.н.з. НОМЕР_2 .

Доводи сторони захисту про те, що водія ОСОБА_3 , який є потерпілим у цьому провадженні, постановою Галицького районного суду м. Львова від 18.09.2026 у справі №461/7280/26 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 та ч. 1 ст. 130 КУпАП, самі по собі не свідчать про дотримання ОСОБА_1 Правил дорожнього руху і не спростовують фактів наведених у протоколі серії ЕПР1 №762425 від 04.09.2026 року.

Факт притягнення потерпілого ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності ч. 2 ст. 126 та ч. 1 ст. 130 КУпАП стосується обставин вчинення ним іншого адміністративного правопорушення та не встановлює факту порушення Правил дорожнього руху іншою особою ( ОСОБА_1 ) у цьому провадженні.

Сама по собі постанова чи протокол про вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 126 та ч. 1 ст. 130 КУпАП не є належним доказом того, що ОСОБА_1 не порушив Правила дорожнього руху. Більше того, чинне законодавство не містить імперативних положень про те, що встановлення у діях одного з учасників ДТП складу адміністративного правопорушення виключає відповідальність іншого водія.

Суд не виключає того, що дорожньо-транспортна пригода частково є наслідком дій ОСОБА_3 . Водночас, у суду не викликає жодних сумнівів стосовно того, що ДТП не сталося б у разі дотримання водієм ОСОБА_1 п. 2.3.б, 10.1 Правил дорожнього руху.

Досліджені в ході розгляду справи докази доводять те, що допущені ОСОБА_1 порушення Правил дорожнього руху свідчать про наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між цими порушеннями та настанням дорожньо-транспортної пригоди.

В цьому контексті слід відзначити, що сам ОСОБА_1 в ході судового розгляду не заперечив обставин зафіксованих на відеозаписах наданих суду, а також не заперечив факт порушення ним Правил дорожнього руху зазначених у протоколі. Фактично його позиція зводиться до того, що ДТП є наслідком порушень допущених водієм ОСОБА_3 . Водночас, як наведено вище, жодних сумнівів стосовно того, що ДТП не відбулося б якщо ОСОБА_1 дотримався ПДР в суду не виникає. При цьому, така позиція суду не виключає і того, що дії водія ОСОБА_3 також сприяли зіткненню транспортних засобів.

В ході розгляду справи, стороною захисту заявлено клопотання про призначення експертизи. Мотивуючи згадане клопотання, захисник ОСОБА_1 – адвокат Капець М.А. вказала, що призначення такої, серед іншого, необхідне для встановлення характеру порушень, які допустили обидва водія та чи не було причиною ДТП порушення одним з них Правил дорожнього руху.

Відмовляючи у вказаному клопотанні, суд зазначив, що з досліджених в судовому засіданні доказів, вбачається можливість оцінки судом доведення чи спростування належними засобами доказування факту порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_1 без залучення експерта та володіння спеціальними знаннями. При цьому, за переконанням суду, встановлення наявності у діях водія ОСОБА_1 факту допущення ним порушення ПДР наведених у протоколі на підставі доказів наданих суду не потребує наявності спеціальних знань і залучення експерта, адже очевидним є те, що якби ОСОБА_1 дотримався Правил дорожнього руху зіткнення транспортних засобів (ДТП) не відбулось. Крім того, жоден з учасників провадження не заперечує факту пошкодження транспортних засобів внаслідок ДТП, що є кваліфікуючою ознакою правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.

Аналізуючи докази по даній справі з точки зору їх допустимості, об`єктивності та достатності, за відсутності будь-яких істотних суперечностей, приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, доведена належним чином.

Крім того, у враховую наступне.

У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.

Згідно ч. 2 ст. 6 Конвенції, кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 6 Конвенції також встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов`язаного з правами та обов`язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.

Разом з тим, розглядаючи справи про адміністративні правопорушення, виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, враховую те, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред`явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання.

Так, Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Зокрема, у справі "Лучанінова проти України" (рішення від 09.06.2011 р., заява N 16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції «з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням».

Процес у справі про адміністративне правопорушення цілком ув`язаний з вищезазначеними презумпціями процесу кримінального, оскільки Європейський суд уже визнавав кримінально-правовий характер норм українського законодавства, якими передбачена відповідальність за адміністративні правопорушення.

Отже, адміністративне стягнення у виді штрафу чи позбавлення права керування транспортними засобами, мають каральний і стримуючий характер.

Водночас, розмір вид стягнення в даній категорії справ (справи про адміністративні правопорушення) інколи перевищує розмір покарань визначених санкцією окремих статей Кримінального кодексу України.

Таким чином, адміністративне правопорушення передбачене інкримінованою у протоколі статтею КУпАП може бути віднесене до «кримінального обвинувачення», в розумінні статті 6 Конвенції, із поширенням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.

Принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудній (в даному випадку особа відносно якої складено протокол) вчинив правопорушення, яке йому ставиться у провину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні (в даному випадку на відповідних особах УПП у Львівській області ДПП), і будь який сумнів має тлумачитись на користь особи стосовно якої вирішується питання про притягнення до відповідальності.

Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженню всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до вимог ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративне правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (в даному випадку працівники патрульної поліції) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії відображеній у протоколі, як суть правопорушення.

Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення (в даному випадку працівники патрульної поліції), був спростований фактами, встановленими на підставі належних та допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у інкримінованих діях.

Один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах "Малофєєва проти росії" ("Malafeyeva v. russia", рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) та "Карелін проти росії" ("Karelin v. russia" заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має: права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достатності доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення, необхідно врахувати те, що суд не може самостійно та з власної ініціативи відшукувати докази на користь обвинувачення (в даному випадку для доведення вини), оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Виходячи з положень ст. 8, 62 Конституції України, дотримання принципу верховенства права є однією із засад існування демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як «in dubio pro persona» або «in dubio pro homine» (латинською мовою), що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини».

Таким чином, аналізуючи докази по даній справі з точки зору їх допустимості, об`єктивності та достатності, приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведена належним чином.

За правилами ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

Беручи до уваги те, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, суд дійшов висновку, з врахуванням даних про особу ОСОБА_1 , який раніше притягувався до адміністративної відповідальності, вину визнав частково, необхідним та достатнім є адміністративне стягнення у виді штрафу, тобто стягнення в межах санкції відповідної статті КУпАП.

Крім того, ст. 40-1 КУпАП передбачено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з правопорушника стягується 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому з особи яка притягується до відповідальності на користь держави слід стягнути судовий збір у визначеному розмірі.

Керуючись ст. 124, 283, 284 КУпАП,

постановив:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 665 гривень 60 копійок судового збору.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення.

Відповідно до ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. У разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють. Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. У разі несплати штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення документ, що підтверджує його сплату, або його копія не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, надсилається правопорушником до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення цього штрафу.

Згідно ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:

подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;

витрати на облік зазначених правопорушень.

Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Суддя В.В. Стрельбицький