Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №445/382/26 — Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №445/382/26

Провадження № 2/943/969/2026

22 вересня 2026 року м. Буськ Львівська область Буський районний суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Журибіда Б.М.

при секретарі Пирка В.М.

за участі представника позивача Олексіва В.В. (в режимі ВКЗ)

представника відповідача ОСОБА_1 (в режимі ВКЗ)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Буську в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо – транспортної пригоди,

в с т а н о в и в :

ФОП ОСОБА_4 звернувся до суду з означеним позовом. Мотивує тим, що у відповідності до трудового договору, укладеного між ФОП ОСОБА_4 , та відповідачем ОСОБА_5 , останній був прийнятий на роботу на посаду водія. За ним закріплено вантажний автомобіль «Renault Midlum 4.1 D2 dr МТ» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 . 01 квітня 2025 року між ТОВ «Мультифарб ЛТД» та ФОП ОСОБА_4 , був укладений договір - заявка № 1279 на перевезення вантажу - лакофарбових виробів. Перевезення виконував на належному позивачу автомобілі відповідач водій ОСОБА_5 . 02 квітня 2025 року о 07 годині 20 хвилин відповідач ОСОБА_5 , керуючи автомобілем «Renault Midlum 4.1 D2 dr МТ» реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись ним по автодорозі М - 30 Стрий - Ізварине на 277 км + 900 м в порушення вимог п. 2.3 б), 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив наїзд на перешкоду — бетонні блоки та дорожні знаки 3.41, 4.8 дод. 1 ПДР України. В результаті даної дорожньо-транспортної події автомобіль «Renault Midlum 4.1 D2 dr МТ» реєстраційний номер НОМЕР_1 отримав технічні пошкодження, а вантаж, котрий він перевозив, був пошкоджений. У відповідності до Постанови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 липня 2025 року ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 13 серпня 2025 року постанова Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 липня 2025 року залишена в силі. Крім цього, відповідач ОСОБА_5 04 квітня 2025 року надав розписку позивачу, ОСОБА_4 , про те, що визнає свою вину у вчиненій ним дорожньо-транспортної пригоди та спричиненні позивачу внаслідок її скоєння матеріальних збитків на суму 12 000 доларів США (500 000 гривень) і зобов`язався виплатити зазначену суму відшкодування до 30 квітня 2025 року. Скоєним відповідачем ОСОБА_5 правопорушенням, внаслідок якого пошкоджено автомобіль позивача, у відповідності до Висновку експерта № 56, за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи від 06 червня 2025 року, позивачу заподіяна матеріальна шкода у розмірі 501 055 гривень 68 копійок. За проведення транспортно-товарознавчої експертизи позивачем проведено оплату у розмірі 8 000 гривень. Таким чином, до сплати матеріальної шкоди за пошкодження належного ФОП ОСОБА_4 транспортного засобу із відповідача підлягає сума у розмірі 509 055 гривень 68 копійок. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мультифарб ЛТД» звернулося із позовними вимогами ФОП ОСОБА_4 про стягнення збитків, спричинених належному йому вантажу, який перевозив автомобіль позивача під керуванням водія ОСОБА_5 , у розмірі 414 383 гривні 40 копійок. Шляхом проведення позасудового врегулювання спору сторони за взаємним бажанням прийшли до згоди про відшкодування ФОП ОСОБА_4 , шкоди, спричиненої пошкодженням належного Товариству з обмеженою відповідальністю «Мультифарб ЛТД» вантажу в розмірі 200 000 (двісті тисяч гривень). Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.11.2025 у справі № 914/2765/25 мирова угода затверджена. Таким чином, у зв`язку із скоєним відповідачем ОСОБА_5 правопорушенням позивачу додатково нанесено матеріальну шкоду у розмірі 200 000 гривень, котрі позивачем були компенсовані Товариству з обмеженою відповідальністю «Мультифарб ЛТД». Просить суд стягнути з відповідача в користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 709 055 гривень 68 копійок та моральну шкоду у розмірі 100 000 гривень.

Ухвалою Буського районного суду Львівської області від 06.05.2026 відкрито провадження, та прийнято здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача Олексів В.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просить такі задоволити повністю.

Представник відповідача Кобеляцький Д.М. проти позовних вимог заперечив повністю, просив відмовити у задоволенні позову повністю, додав, що позивач посилається на висновок експерта № 56 від 06 червня 2025 року, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу «Renault Midlum 4.1 D 2 dr MT» реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 501 055 гривень 68 копійок. При цьому зі змісту позову фактично вбачається, що транспортний засіб зазнав значних пошкоджень, а його відновлювальний ремонт був економічно недоцільним. Разом із тим, сам по собі факт настання дорожньо-транспортної пригоди за участю працівника під час виконання трудових обов`язків та пошкодження транспортного засобу не свідчить автоматично про виникнення у працівника обов`язку нести повну матеріальну відповідальність перед роботодавцем у заявленому розмірі. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві. Тобто, повна матеріальна відповідальність працівника є виключенням із загального правила та може застосовуватись лише у випадках, прямо передбачених статтею 134 КЗпП України. Обов`язок доведення наявності таких підстав покладається саме на позивача відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України. Однак позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу існування обставин, які б давали підстави для покладення на ОСОБА_5 саме повної матеріальної відповідальності. Так, матеріали справи не містять письмового договору про повну матеріальну відповідальність, або доказів умисного характеру дій відповідача, або доказів перебування відповідача у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, або доказів того, що шкода була завдана не під час виконання трудових обов`язків, або доказів вчинення відповідачем кримінального правопорушення.

Щдо розписки написаної відповідачем, на момент написання такої (04.04.2025) між Позивачем та Відповідачем тривали трудові відносини (ДТП сталося 02.04.2025 під час перебування сторін у трудових відносинах), вважає, що ця розписка має бути оцінена судом не як цивільно-правове зобов`язання (борг), а як спроба не застосовувати норми трудового законодавства. Посилання Позивача на розписку від 04 квітня 2025 року як на самостійну правову підставу для стягнення грошових коштів у розмірі 12 000 доларів США (еквівалент 500 000 гривень) є юридично неспроможним, оскільки зміст позовної заяви у цій частині містить очевидні внутрішні суперечності. Крім того, на момент складення розписки 04.04.2025 року фактичний розмір шкоди ще не був встановлений, оскільки експертний висновок № 56 був складений лише 06.06.2025 року, тобто більш ніж через два місяці після написання розписки.

Суд, вислухавши сторін, дослідивши надані письмові докази, пояснення сторін, вважає, що даний позов до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч.1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.3 ст.12 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ч.1 ст.22 ЦК України передбачено, що особа , якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За змістом частин першої - четвертої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У частині першій статті 634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У відповідності до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Одночасно положеннями статті 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Виходячи з положень ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до трудового договору, укладеного між ФОП ОСОБА_4 , та відповідачем ОСОБА_5 , останній був прийнятий мною на роботу на посаду водія.

За ним закріплено вантажний автомобіль «Renault Midlum 4.1 D 2 dr MT» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 належить на праві приватної власності позивачу.

01 квітня 2025 року між ТОВ «Мультифарб ЛТД» та ФОП ОСОБА_4 , був укладений договір - заявка № 1279 на перевезення вантажу - лакофарбових виробів. Перевезення виконував на належному позивачу автомобілі «Renault Midlum 4.1 D 2 dr MT» реєстраційний номер НОМЕР_1 відповідач водій ОСОБА_5 .

02 квітня 2025 року о 07 годині 20 хвилин відповідач ОСОБА_5 , керуючи автомобілем «Renault Midlum 4.1 D 2 dr MT» реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись ним по авто дорозі М - 30 Стрий - Ізварине на 277 км + 900 м в порушення вимог п. 2.3 б), 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив наїзд на перешкоду - бетонні блоки та дорожні знаки 3.41, 4.8 дод. 1 ПДР України.

В результаті даної дорожньо-транспортної події автомобіль «Renault Midlum 4.1 D 2 dr MT» реєстраційний номер НОМЕР_1 отримав технічні пошкодження, а вантаж, котрий він перевозив, був пошкоджений.

Згідно Постанови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 липня 2025 року ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 13 серпня 2025 року Постанова Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 липня 2025 року залишена в силі.

Крім цього, відповідач ОСОБА_5 04 квітня 2025 року надав розписку позивачу, ОСОБА_4 , про те, що визнає свою вину у вчиненій ним дорожньо-транспортній пригоді та спричиненні внаслідок її скоєння матеріальних збитків на суму 12 000 доларів США (500 000 гривень) і зобов`язався виплатити зазначену суму відшкодування до 30 квітня 2025 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мультифарб ЛТД» звернулося із позовними вимогами до ФОП ОСОБА_4 , про стягнення збитків, спричинених належному йому вантажу, який перевозив автомобіль «Renault Midlum 4.1 D 2 dr MT» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_5 . Сума завданої шкоди зазначена в розмірі 414 383,40 гривень.

Однак шляхом проведення позасудового врегулювання спору сторони за взаємним бажанням прийшли до згоди про відшкодування ФОП ОСОБА_4 , шкоди, спричиненої пошкодженням належного Товариству з обмеженою відповідальністю «Мультифарб ЛТД» вантажу, який перевозив належний позивачу автомобіль «Renault Midlum 4.1 D 2 dr MT» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_5 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, котра мала місце 02 квітня 2025 року о 07 годині 20 хвилин на 277 км + 900 м автодороги М-30 Стрий — Ізварине у Хмельницькій області, у розмірі 200 000 гривень.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.11.2025 у справі № 914/2765/25 затверджено мирову угоду на вказзану вище суму, яка в подальшому відшкодована позивачем ТОВ «Мультифарб ЛТД».

Відповідно до статті 130 Кодексу законів про працю України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою роботодавця працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

За змістом частин першої, другої та четвертої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

У статті 131 КЗпП України зазначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи, і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Статтею 132 КЗпП України визначено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Статтею 134 КЗпП визначено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків;

8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством;

10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку, визначеному цим Кодексом.

Тобто, повна матеріальна відповідальність працівника є виключенням із загального правила та може застосовуватись лише у випадках, прямо передбачених статтею 134 КЗпП України.

Згідно зі статтею 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Обов`язок доведення наявності таких підстав покладається саме на позивача відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України.

Посада водія не входить до Переліку посад та робіт, із якими допускається укладення договорів про повну матеріальну відповідальність, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС № 447/24 від 28.12.1977 року, яка відповідно до законодавства України продовжує діяти на території України.

Перелік посад і робіт, затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24, зберігає свою юридичну силу та є обов`язковим до застосування.

Правовою підставою для його безперервної дії є Постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року № 1545-XII, яка встановлює, що до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Оскільки Кабінетом Міністрів України не ухвалено національного регуляторного акта у цій сфері, Постанова Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС № 447/24 виступає єдиним чинним спеціальним джерелом права, що регулює зазначені правовідносини.

Офіційне підтвердження цієї правової позиції викладено у листі Міністерства економіки України від 26 квітня 2024 року № 4706-05/30662-09.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці, прямо констатував, що Перелік № 447/24 та Типова форма договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність наразі є чинними та підлягають обов`язковому застосуванню суб`єктами господарювання та установами.

Як додатково зауважує Мінекономіки, відсутність конкретної назви посади штатного розпису у радянському Переліку не позбавляє роботодавця права укласти такий договір, якщо фактичний зміст трудової функції працівника безпосередньо включає виконання робіт із зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому цінностей.

Згідно з Переліком посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Державного комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 ОСОБА_5 не належить до категорії працівників, з якими згідно з статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір.

Аналогічна правова позиція зазначена у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», де передбачено, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно статті 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Крім того, посада водія не входить до Переліку посад та робіт, з якими допускається укладення договорів про повну матеріальну відповідальність, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС № 447/24 від 28.12.1977 року, яка зберігає свою юридичну силу та є обов`язковою до застосування.

Серед переліку посад є: «агенти з постачання; експедитор з перевезення вантажів; інкасатори», одночасно посада «водій» в даному переліку відсутня.

У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 27 травня 2008 року № 146/06/186-88 зазначено, що наявність посади або роботи в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов`язки.

Таким чином, укладений трудовий договір між ФОП « ОСОБА_4 » та ОСОБА_5 , не може бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з його вини шкоди, оскільки на спірний випадок поширюються правила про відповідальність працівника у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку.

Ухвалою Буського районного суду від 18.06.2026 року витребувано у позивача письмові докази, зокрема документи, які підтверджують передачу транспортного засобу під матеріальну відповідальність відповідача та розрахунок середньомісячного заробітку відповідача ОСОБА_5 .

Однак від позивача ФОП ОСОБА_4 надійшло на адресу суду повідомлення про неможливість подання доказів, витребуваних ухвалою суду. Зазначено, що на виконання вимог ч.7 ст. 84 ЦПК України, позивач повідомляє суд про неможливість подання вищевказаних документів, у зв`язку з їх відсутністю (нескладенням, неукладенням та відсутністю ведення відповідного обліку). Посадова інструкція стосовно ОСОБА_5 ФОП ОСОБА_4 не розроблялась та не затверджувалась. Окремі кадрові накази про прийняття та звільнення в письмовій формі не видавалися, а кадровий і бухгалтеський облік щодо нарахування та виплати заробітної плати, який би дав змогу сформулювати розрахунок середнього заробітку у позивача відсутній.

У статті 131 КЗпП України зазначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи, і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Відповідно до статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Оскільки позивач на запит суду не надав розмір середньомісячного заробітку відповідача, суд не має змоги та повноважень встановити такий, оскільки подача доказів покладається на сторін.

Стаття 134 КЗпП України передбачає випадки, за наявності яких, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації. Зокрема пункт 1 цієї статті зазначає, що між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно зі статтею 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Як роз`яснено у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно статті 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Згідно з Переліком посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженим постановою Державного комітету союзу радянських соціалістичних республік по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24, посада водія не входить до цього Переліку.

У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 27 травня 2008 року № 146/06/186-88 зазначено, що наявність посади або роботи в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов`язки.

Однак такі трудові функції не передбачають таких дій як незабезпечення збереження цінностей, які були передані працівнику для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, оскільки однією з умов укладення договору про повну матеріальну відповідальність є виконання працівником роботи, безпосередньо пов`язаної зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва цінностей.

Враховуючи зазначені норми, суд приходить до перекоання, що відповідач ОСОБА_5 не належить до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 січня 2018 року у справі № 743/1641/15-ц (провадження № 61-679св18).

Отже, ОСОБА_5 не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі за завдання шкоди за договором про повну матеріальну відповідальність, як це передбачено пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків.

Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

Трудові обов`язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.

Таким чином, до працівника може бути пред`явлений позов підприємством, установою, організацією про відшкодування шкоди у повному розмірі у випадку, коли працівник завдав таку шкоду підприємству не при виконанні ним трудових обов`язків.

Відповідно до статті 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, слід дійти висновку про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент скоєння ДТП відповідач використовував належний позивачу автомобіль в своїх цілях або не в інтересах фізичної особи підприємця ОСОБА_4 , чим не довів, що шкода була завдана ОСОБА_5 не при виконанні ним своїх трудових обов`язків. Під час розгляду справи позивач не довів суду тієї обставини, що відповідач неправомірно заволодів належним йому транспортним засобом та завдав шкоду не при виконанні трудових обов`язків.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди, моральної шкоди в розмірі 100 000 грн також не підлягає стягненню.

Крім цього, враховуючи, що позивачу в задоволенні його позовних вимог відмовлено у повному обсязі, суд вважає, що на підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по справі у виді судового збору відшкодуванню на користь позивача не підлягають.

Керуючись ст. ст. 626, 630, 1166, 1167 ЦК Україна, ст. ст. 10, 11, 209, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, ст. ст. 130, 132, 134 КЗпП України, суд -

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо – транспортної пригоди, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до частини 6 статті 259 та частини 1 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України складання повного рішення суду відкладено на десять днів.

У зв`язку з оголошенням у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 02 жовтня 2026 року.

Суддя: Б. М. Журибіда