Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №438/1745/26 — Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/1745/26

Провадження 2-о/438/91/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 жовтня 2026 року м. Борислав

Бориславський міський суд Львівської області у складі судді Дудар О.В.,

За участі секретаря судового засідання Валькович Г.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису,

встановив:

Представник заявниці ОСОБА_1 - адвокат Півуш Р.Б. звернувся до Бориславського міського суду Львівської області із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 строком на шість місяців.

В обґрунтування заяви вказано, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала від домашнього насильства, вчиненого її сином - ОСОБА_2 . ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 29 липня 1998 року, квартира за вказаною адресою: перебуває у спільній приватній власності ОСОБА_3 та членів її сім`ї, серед яких зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому квартира є об`єктом спільної приватної власності, а ОСОБА_1 є співвласницею зазначеного житла та проживає за вказаною адресою. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникали конфліктні ситуації, під час яких він вчиняв щодо неї домашнє насильство а саме: діяння психологічного, фізичного насильства, що підтверджується постановою Бориславського міського суду Львівської області від 10 серпня 2026 року у справі № 438/1255/26 (провадження №3/438/2026), якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 173-2 КУпАП. З огляду на те, що існує ризик повторного вчинення щодо заявниці домашнього насильства, остання остерігається за своє життя , здоров`я та психологічний стан.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 вересня 2026 року вказана заява (справа № 438/1745/26) передана судді Бориславського міського суду Львівської області Дудар О.В.

Ухвалою суду від 29 вересня 2026 року вказану заяву залишено без руху.

1 жовтня 2026 року представником заявника подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою від 20 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі № 438/1745/26. Судове засідання призначено на 5 жовтня 2026 року.

У судове засідання заявниця та її представник - адвокат Півуш Р.Б. не прибули.

Заінтересована особа ОСОБА_2 , будучи повідомленим на засобами зв`язку, вказаними заяві, та шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада України» у судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, відзиву чи будь-яких інших заперечень на заяву до суду не подав.

Згідно з частиною 1 статті 350-1 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

На підставі частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов до наступного висновку.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілому від насильства у сім`ї.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Частиною 1 статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Згідно з частиною 2 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Пунктом 3 частини 1 статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61 19328св18), 9 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), 2 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23).

Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (постанову Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22)).

Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про безрезультатність застосованих заходів впливу (постанова Верховного Суду від 1 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.

Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатна вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії стосовно заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій. Отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованою.

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Подібні висновки викладені Верховний Суд у постановах від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24) та від 18 березня 2026 року у справі № 569/15765/25 (провадження № 61-14285св25).

Судом встановлено, що постановою Бориславського міського суду Львівської області від 10 серпня 2026 року у справі № 438/1255/26 (провадження №3/438/2026), якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 173-2 КУпАП.

З вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_2 6 липня 2026 року близько 23:30 за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, а саме: висловлювався нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою гр. ОСОБА_1 внаслідок могла бути завдана шкода фізичному та психологічному здоров`ю потерпілої, повторно протягом року, таким чином вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 173-2 КУпАП.

Крім цього, ОСОБА_2 6 липня 2026 року близько за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно своєї матері гр. ОСОБА_1 , висловлювався в її сторону нецензурними словами, погрожував фізичною розправою, та наносив удари, тобто вчинив умисні дії психологічного та фізичного характеру внаслідок чого могла бути завдана шкода здоров`ю потерпілої, повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, таким чином вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 173-2 КУпАП.

Також 8 липня 2026 року ОСОБА_2 близько 19:50 адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно своєї матері гр. ОСОБА_1 , висловлювався в її сторону нецензурними словами, наносив удари по тулубу, тобто вчинив умисні дії психологічного та фізичного характеру внаслідок чого могла бути завдана шкода здоров`ю потерпілої, повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, таким чином вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 173-2 КУпАП.

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про право власності від 29 липня 1996 року квартира АДРЕСА_2 , перебуває у спільній приватній власності ОСОБА_3 та членів її сім`ї, зокрема і ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до частини 2 статті 350-6 ЦПК України у разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» або Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», на строк від одного до шести місяців.

Оскільки вжиті заявницею заходи для її захисту та покарання винного, зокрема в межах розгляду справ про адміністративне правопорушення, не дали результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявниці.

Відповідно до статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до частини 3 статті 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.

Керуючись статтями 76-81, 258, 259, 263-265, 293, 294, 350-2-350-6, 354, 430 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису – задовольнити.

Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 6 (шість) місяців, встановивши такі заходи:

- заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

- заборонити ведення листування, телефонних переговорів з ОСОБА_1 або контактування з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Про видачу обмежувального припису не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомити Відділення поліції №1 Дрогобицького районного відділу поліції ГУНП у Львівській області для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Олена ДУДАР