Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №560/8344/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/8344/26

РІШЕННЯ

іменем України

05 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також Позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також Відповідач, Військова частина, ВЧ), у якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання довідки про перебування в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 видати йому таку довідку.

В обґрунтування позову зазначає, що 03.06.2025 під час виконання бойового завдання він разом з двома побратимами потрапив у полон. Військовослужбовців було роззброєно, допитано та взято під конвой. Під час переміщення (конвоювання) позивачу вдалося втекти. Вказані обставини зафіксовані у внутрішніх документах самої Військової частини НОМЕР_1 , зокрема в Акті службового розслідування №28/382 та Витязі з журналу бойових дій. З метою реалізації свого права на соціальний захист, позивач звернувся до відповідача за отриманням відповідної довідки згідно з постановою КМУ №55. Листом від 15.04.2026 відповідач відмовив у її видачі, зіславшись на відсутність підтвердних документів та на те, що встановлення такого факту є компетенцією спеціальної Комісії. Позивач вважає відмову протиправною, оскільки вона обмежує його доступ до подальшого встановлення юридичного факту.

Відповідач подав відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що Військова частина не допускала бездіяльності, оскільки звернення було розглянуте і на нього надано письмову відповідь. По суті спору відповідач стверджує, що для видачі довідки відсутні підстави, оскільки позивач уникнув полону, а не перебував у спеціалізованому «місці несвободи» ( табір, в`язниця, ізолятор); факт позбавлення свободи має встановлювати Комісія при Мінреінтеграції, а не військова частина; позивач не додав до заяви документів, які б підтверджували факт його перебування у полоні, а свідки на цей час перебувають у полоні.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд виходить з такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Згідно з Витягом з журналу бойових дій зведеного підрозділу-тактичної групи №62 Військової частини НОМЕР_1 за 03.06.2025 зафіксовано запис: «о 05:00 03.06.2025... противником імовірно було взято в полон 3 (три) в/сл... оператор взводу ПТРК головний сержант ОСОБА_1 під час прямування в складі військовополонених, під супроводом противника, зміг уникнути полону та вийшов на позицію СОУ...». Аналогічні обставини встановлені в Акті службового розслідування №28/382 від 02.07.2025, затвердженому командиром ВЧ НОМЕР_1 , де детально описано факт захоплення групи, роззброєння, проведення допиту та подальшу успішну втечу позивача з-під конвою.

Представник позивача звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із заявою про видачу довідки про перебування позивача в місцях несвободи. Листом №2497/2015 від 15.04.2026 відповідач відмовив у видачі довідки, обґрунтувавши це тим, що позивач не долучив підтверджуючих документів, надання довідки є передчасним, а рішення про встановлення такого факту приймається виключно спеціальною Комісією.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Позивач у прохальній частині позову просить визнати протиправною бездіяльність відповідача. Суд погоджується з доводами відповідача, що у цьому випадку бездіяльність (як пасивна форма поведінки органу, що полягає у невчиненні жодних дій), відсутня.

Відповідач розглянув заяву та прийняв управлінське рішення, оформлене листом-відмовою №2497/2015 від 15.04.2026. Відтак, належним способом захисту є оскарження саме дій/рішення щодо відмови у видачі довідки.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав. Суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та надати оцінку саме діям відповідача щодо відмови у видачі довідки.

Основи соціального захисту осіб, позбавлених особистої свободи, регулюються Законом України №2010-IX "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», що гарантує державну підтримку цивільним та іншим особам, які опинилися в полоні чи були ув`язнені через збройну агресію рф.

Механізм видачі відповідних довідок закріплений у Порядку, затвердженому Постановою КМУ від 20.01.2023 №55 (далі Порядок №55).

Суд критично оцінює доводи відповідача та констатує наявність у його діях логічної та юридичної помилки щодо алгоритму застосування Закону №2010-IX, що призвела до протиправної відмови.

По-перше, Відповідач стверджує, що видача ним довідки є передчасною, оскільки факт позбавлення свободи має встановлювати Комісія при Мінреінтеграції.

Системний аналіз ст. 3, ст. 4 Закону №2010-IX та Порядку №55 визначає такий правовий алгоритм:

- командир військової частини на підставі наявних у нього матеріалів (ЖБД, акти службового розслідування) констатує первинний факт обставин на полі бою та видає Довідку за формою, встановленою Додатком до Постанови №55;

- особа, отримавши цю Довідку, формує пакет документів і подає його до Комісії;

- Комісія на підставі первинної Довідки від ВЧ приймає остаточне рішення про встановлення юридичного факту позбавлення особистої свободи.

Це означає, що Довідка військової частини є передумовою (обов`язковою підставою) для звернення до Комісії, а не наслідком її роботи. Відмовляючи у видачі довідки з посиланням на те, що це має зробити Комісія, військова частина обмежує доступ позивача до компетентного органу (Комісії), чим нівелює дію норм Закону №2010-IX. Водночас, військова частина не встановлює статус особи, а лише документує об`єктивні обставини, якими вона володіє.

Відповідач стверджує, що позивач «уникнув полону», оскільки не був доставлений до стаціонарного місця утримання ( табір, в`язниця, ізолятор)

Суд відхиляє ці доводи адже згідно зі ст. 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими статус військовополоненого (особи, позбавленої свободи) настає з моменту потрапляння під владу супротивника. Матеріалами самої військової частини підтверджується, що позивач був роззброєний, допитаний та конвоювався супротивником (перебував під озброєною охороною). У цей проміжок часу він був повністю позбавлений особистої свободи. Ворожий конвой у розумінні права вже є середовищем (місцем) несвободи. Те, що позивач здійснив втечу з-під конвою, свідчить про припинення стану полону в момент втечі, але не скасовує юридичного і фізичного факту його попереднього захоплення у полон та утримання.

Доводи відповідача про те, що позивач не долучив документів, що встановлюють факт, є необґрунтованими. Відповідно до п. 6 Порядку №55 підставою для оформлення довідки є заява особи та документ (офіційна інформація), що підтверджує факт.

Суд виходить з того, що документи, які беззаперечно фіксують факт захоплення позивача (Акт службового розслідування №28/382, Журнал бойових дій), були створені самим відповідачем і зберігаються у відповідача. Покладання на військовослужбовця тягаря доказування за допомогою документів, розпорядником яких є сама військова частина, є проявом надмірного формалізму та порушує принципи належного урядування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що військова частина НОМЕР_1 , володіючи достовірною, задокументованою інформацією про потрапляння ОСОБА_1 під контроль противника та його конвоювання в якості військовополоненого, діяла не на підставі та не у спосіб, що передбачені законом, відмовивши у видачі відповідної довідки.

Крім того, відеозапис за участю іншого військовослужбовця зі складу тієї ж бойової групи оцінюється судом не як самостійне джерело правдивої інформації, а як непрямий доказ, який у сукупності з витягом із Журналу бойових дій та матеріалами службового розслідування підтверджує факт фізичного захоплення противником усього розрахунку (зокрема і позивача) та позбавлення їх особистої свободи.

З метою ефективного відновлення порушеного права суд вважає необхідним зобов`язати військову частину НОМЕР_1 скласти та видати ОСОБА_1 довідку про перебування в місцях несвободи внаслідок збройної агресії рф проти України згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 № 55.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов - задоволити частково.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про перебування в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, яка оформлена листом від 15.04.2026 № 2497/2015.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про перебування в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, оформлену відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 №55.

У задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 05 жовтня 2026 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )

Головуючий суддя І.С. Козачок