Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №520/28798/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

05 жовтня 2026 року №520/28798/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Херсонської обласної прокуратури (73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33, ЄДРПОУ 04851120) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості із заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Херсонської обласної прокуратури, у якому, з урахуванням позовної заяви в новій редакції від 11.09.2026, просить:

- визнати протиправною бездіяльність в діях Херсонської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати прокурору відділу прокуратури Херсонської області ОСОБА_1 гарантовано належаної частини заробітної плати за період роботи з 1 вересня 2020 по 10 вересня 2020 з урахуванням приписів ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» у сумі 75898,34 грн. (Сімдесят п`ять тисяч вісімсот дев`яносто вісім гривень 34 копійки), чим грубо порушені гарантовані права позивача та завдано матеріальних збитків;

- стягнути з Херсонської обласної прокуратури (73000, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33, код ЄДРПОУ 04851120) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , недоплачені суми гарантованої заробітної плати визначенні приписами ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» за період роботи з 01.09.2020 по 10.09.2020 року включно у загальному розмірі 75898,34 грн. (Сімдесят п`ять тисяч вісімсот дев`яносто вісім гривень 34 копійки), як різницю між фактично отриманою сумою заробітної плати за зазначений період роботи.

Аргументуючи ці вимоги, позивач зазначив, що в період з 01.09.2020 по 10.09.2020 обіймав посаду прокурора відділу прокуратури Херсонської області, проте заробітна плата нараховувалася йому виходячи з посадового окладу, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а не відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Указав, що норма абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 № 113-IX, на підставі якої застосовувалася ця постанова, визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(II)/2023, а Верховний Суд у постановах від 24.02.2026 у справі № 160/6949/20, від 09.04.2026 у справі № 200/893/21-а та від 03.07.2026 у справі № 420/9554/20 визнав право прокурорів на відшкодування шкоди, завданої неконституційним регулюванням їх оплати праці. Розрахував належну йому за вересень 2020 року суму в 114.849,34 грн виходячи з посадового окладу 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб із коефіцієнтом 1,2 та надбавки за вислугу років 25 відсотків, включивши до неї оплату двох відпрацьованих днів, оплату 11 днів тимчасової непрацездатності та компенсацію за 34 дні невикористаної щорічної відпустки, а різницю між цією сумою і фактично нарахованими 38.951,06 грн у розмірі 75.898,34 грн вважає недоплаченою заробітною платою. Окремо зазначив, що до спорів про стягнення заробітної плати за період до 19.07.2022 застосовується стаття 233 Кодексу законів про працю України без обмеження строку звернення до суду.

Позов подано до суду 10 вересня 2026 року. 11 вересня 2026 року, до вирішення питання про відкриття провадження, позивач подав позовну заяву в новій редакції, у якій визначив відповідачем Херсонську обласну прокуратуру та виклав позовні вимоги в наведеній вище редакції. Ухвалою суду від 15 вересня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 520/28798/26 щодо позовних вимог, викладених у позовній заяві в новій редакції від 11.09.2026, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) у строк, визначений статтею 258 КАС України, задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, у відповідача витребувано накази про призначення та звільнення позивача, розрахункові листки за вересень 2020 року, довідку про нараховану та виплачену заробітну плату за період з 01.09.2020 по 10.09.2020 і відомості про розмір посадового окладу, а також встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Позовну заяву в новій редакції подано до вирішення питання про відкриття провадження, тому питання про відкриття провадження вирішено за цією редакцією, і справа розглядається в межах вимог, викладених у ній.

29 вересня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Херсонської обласної прокуратури від 29.09.2026 № 15/2-2000-26, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Відповідач зазначив, що позивач за результатами другого етапу атестації не набрав прохідного балу, рішенням третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 15.06.2020 № 41 визнаний таким, що неуспішно пройшов атестацію, і наказом прокурора Херсонської області від 10.09.2020 № 466к звільнений з посади з 10.09.2020, тоді як обласні прокуратури розпочали роботу лише з 11.09.2020 відповідно до наказу Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414, тому оплата праці позивача в спірний період відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX здійснювалася за постановою Кабінету Міністрів України № 505, а посадові оклади, встановлені статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону № 113-IX, на нього не поширювалися. Указав також, що Рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(II)/2023 позбавило відповідну норму чинності лише з дня його ухвалення, а в спірний період вона була чинною; що оплата праці працівників бюджетних установ здійснюється в межах бюджетних асигнувань (стаття 13 Закону України «Про оплату праці», стаття 23 Бюджетного кодексу України, стаття 90 Закону України «Про прокуратуру», постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228), тому прокуратура не мала права самостійно збільшувати видатки на оплату праці, на підтвердження чого послався на постанови Верховного Суду України та Верховного Суду, зокрема від 21.10.2021 у справі № 640/154/20 і від 04.11.2021 у справі № 640/537/20. Зазначив, що протиправна бездіяльність можлива лише за наявності встановленого законом обов`язку діяти, якого в нього не було, а накази про призначення та проходження служби позивачем не збереглися у зв`язку з тимчасовою окупацією м. Херсон і підтопленням адміністративної будівлі, тому до відзиву додано довідку про заробітну плату та розрахунковий лист позивача за вересень 2020 року.

29 вересня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтримав позовні вимоги, повторив доводи позову та зазначив, що в довідці відповідача від 22.09.2026 зазначено нараховану за вересень 2020 року суму 40.035,93 грн, яка не відповідає сумі 38.951,06 грн, указаній у розрахунковому листі. Інших заяв по суті справи і клопотань учасники справи не подавали. Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Згідно з довідкою Херсонської обласної прокуратури про заробітну плату від 22.09.2026 № 21-139вих26 ОСОБА_1 з 06 квітня 2017 року по 10 вересня 2020 року працював на посаді прокурора відділу прокуратури Херсонської області; посадовий оклад станом на 01.09.2020 становив 5.730,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505.

Наказом прокурора Херсонської області від 10.09.2020 № 466к позивача звільнено з посади та з органів прокуратури з 10.09.2020 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з неуспішним проходженням атестації (рішення третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 15.06.2020 № 41). Обласні прокуратури розпочали роботу 11.09.2020 відповідно до наказу Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі № 620/4551/20, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішення кадрової комісії і наказу про звільнення, поновлення на посаді відмовлено. Ці обставини наведені відповідачем у відзиві та позивачем не заперечуються; до обласної прокуратури позивач не переводився.

Згідно з розрахунковим листом позивача за вересень 2020 року та довідкою від 22.09.2026 № 21-139вих26 у період з 01.09.2020 по 10.09.2020 позивач перебував один день (01.09.2020) у відпустці без збереження заробітної плати, відпрацював два робочі дні (02.09.2020 і 03.09.2020), а з 04.09.2020 по 10.09.2020 був тимчасово непрацездатним. За два відпрацьовані дні позивачу нараховано: посадовий оклад за постановою № 505 - 520,91 грн (5.730,00 грн : 22 робочі дні вересня 2020 року Ч 2 дні), надбавку за вислугу років (25 відсотків) - 130,23 грн, надбавку за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи (70 відсотків) - 455,80 грн, щомісячну премію - 830,20 грн, разом - 1.937,14 грн. Крім того, нараховано індексацію - 35,35 грн, оплату тимчасової непрацездатності за рахунок підприємства за 5 днів - 4.818,00 грн, допомогу по тимчасовій непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування за 6 днів - 5.781,60 грн та компенсацію за 34 дні невикористаної відпустки - 27.463,84 грн. Загальна сума нарахувань за вересень 2020 року становить 40.035,93 грн.

У розрахунковому листі за вересень 2020 року, крім наведених нарахувань, відображено перерахунок за серпень 2020 року (сторнування і донарахування щомісячної премії, надбавки за вислугу років, надбавки за особливо важливу роботу, окладу та індексації) на загальну суму мінус 1.084,87 грн, у зв`язку з чим підсумок «Всього нараховано» становить 38.951,06 грн (40.035,93 грн - 1.084,87 грн).

Рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(II)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX. Цю обставину визнають обидві сторони.

Стверджуючи про нарахування та виплату заробітної плати за період з 01.09.2020 по 10.09.2020 у розмірі, меншому від визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів та систему прокуратури України визначає Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).

Частиною першою статті 81 Закону № 1697-VII установлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VII в редакції Закону України від 02.07.2015 № 578-VIII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII у редакції, чинній станом на 01.01.2019 і до 25.09.2019, визначалося, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Згідно з частиною четвертою статті 81 Закону № 1697-VII (у редакції, чинній до 25.09.2019) посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

Згідно з частиною сьомою статті 81 Закону № 1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Частиною дев`ятою цієї статті унормовано, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

25.09.2019 набрав чинності Закон України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX), яким частини третю і четверту статті 81 Закону № 1697-VII викладено в новій редакції: посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.

Відповідно до абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(II)/2023 друге речення наведеного абзацу визнано неконституційним. Перше речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, яким збережено правовий статус прокурорів регіональних прокуратур до дня їх звільнення або переведення, є чинним.

Частиною другою статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Разом з тим, згідно з абзацом першим частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21 відступив від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21, про неможливість застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України, і дійшов висновків, що на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії; суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.

Застосовуючи цей підхід до спору про стягнення заробітної плати прокурора регіональної прокуратури за перехідний період, визначений Законом № 113-IX, Верховний Суд у постанові від 04.06.2026 у справі № 280/2331/22 зазначив, що посадові оклади, визначені статтею 81 Закону № 1697-VII у редакції Закону № 113-IX, установлені для прокурорів, які успішно пройшли процедуру атестації та були переведені до новостворених прокуратур, і дійшов висновку, що з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 та від 13.09.2023 № 8-р(II)/2023 і збереження за прокурором регіональної прокуратури правового статусу, який він мав до набрання чинності Законом № 113-IX, такий прокурор у спірному періоді мав право на виплату заробітної плати у розмірі, визначеному статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, що була чинною до 25.09.2019, і що посадовий оклад такого прокурора мав би становити 14,4 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач у період з 01.09.2020 по 10.09.2020 обіймав посаду прокурора відділу прокуратури Херсонської області (регіональної прокуратури), атестацію не пройшов, до обласної прокуратури не переводився і був звільнений 10.09.2020, до початку роботи Херсонської обласної прокуратури. Отже, за ним зберігався правовий статус прокурора регіональної прокуратури, а друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, яке визнане неконституційним, суд відповідно до частини четвертої статті 7 КАС України до спірних правовідносин не застосовує.

З цих підстав заробітна плата позивача за спірний період мала визначатися відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII у редакції, чинній до 25.09.2019, а не за схемою посадових окладів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 505. Розрахунок позивача, який виходить з посадового окладу прокурора обласної прокуратури в 15 прожиткових мінімумів із коефіцієнтом 1,2, суд відхиляє, оскільки такий оклад установлений Законом № 113-IX для прокурорів, переведених до обласних прокуратур, а позивач до Херсонської обласної прокуратури не переводився.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року, становив 2.102,00 грн. Отже, посадовий оклад позивача відповідно до частин третьої, четвертої статті 81 Закону № 1697-VII становив 30.268,80 грн на місяць (2.102,00 грн Ч 12 Ч 1,2), а надбавка за вислугу років у розмірі 25 відсотків, право на яку позивача підтверджене розрахунковим листом і відповідачем не заперечується, - 7567,20 грн на місяць.

Верховний Суд у постановах від 24.02.2026 у справі № 160/6949/20 (об`єднана палата Касаційного адміністративного суду) та від 17.03.2026 у справі № 160/11921/20 зазначив, що матеріальна шкода, завдана прокурору неконституційним регулюванням оплати праці, може полягати, зокрема, у виплаті заробітної плати в розмірі меншому, ніж гарантований законом, тобто в різниці між фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою (з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, які не передбачені Законом № 1697-VII) і тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті відповідно до вимог статті 81 Закону № 1697-VII за спірний період, а на розмір такої різниці безпосередньо впливають періоди перебування працівника у щорічних та інших відпустках (оплачуваних та неоплачуваних), а також періоди його тимчасової непрацездатності, протягом яких виплата заробітної плати здійснюється в особливому порядку.

Застосовуючи цей підхід, суд виходить з того, що заробітну плату за виконану роботу позивач у спірному періоді отримав лише за два відпрацьовані робочі дні вересня 2020 року. Відповідач при нарахуванні окладу за постановою № 505 застосував норму робочого часу вересня 2020 року в 22 робочі дні. За два робочі дні позивачу належало нарахувати посадовий оклад 2.751,71 грн (30.268,80 грн : 22 Ч 2) і надбавку за вислугу років 687,93 грн (7.567,20 грн : 22 Ч 2), разом 3.439,64 грн. Фактично за ці дні нараховано посадовий оклад, надбавку за вислугу років, надбавку за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи і щомісячну премію на загальну суму 1.937,14 грн. Різниця становить 1.502,50 грн (3.439,64 грн - 1.937,14 грн). Індексацію заробітної плати в сумі 35,35 грн суд не враховує ні в належній, ні у фактично нарахованій сумі, оскільки вона нараховується на підставі окремого закону і не є складовою заробітної плати, визначеної статтею 81 Закону № 1697-VII чи постановою № 505.

Решта заявленої позивачем суми не є заробітною платою за роботу в період з 01.09.2020 по 10.09.2020. 01.09.2020 позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати, тому цей день оплаті не підлягає. За дні тимчасової непрацездатності позивачу нараховано допомогу по тимчасовій непрацездатності, частину якої (5.781,60 грн за 6 днів) виплачено за рахунок Фонду соціального страхування, а не відповідача; ця допомога не є заробітною платою, розмір якої визначає стаття 81 Закону № 1697-VII. Компенсація за невикористану відпустку є виплатою, що здійснюється при звільненні, і обчислюється із заробітку за період, який передує звільненню, а не за роботу у вересні 2020 року. Розрахунок позивача за цими складовими ґрунтується на сумі 614.166,08 грн як заробітній платі за період з 01.09.2019 по 01.09.2020, обчисленій виходячи з посадового окладу прокурора обласної прокуратури, який, як зазначено вище, до позивача не застосовується; жодних доказів на підтвердження цієї суми позивач не надав, а заробітна плата за період до 01.09.2020 предметом цього позову не є і суд відповідно до частини другої статті 9 КАС України вирішує справу в межах позовних вимог.

Доводи відповідача про те, що в спірний період абзац третій пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX був чинним, а Рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(II)/2023 на правовідносини 2020 року не поширюється, суд відхиляє. Втрата неконституційною нормою чинності з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України за частиною другою статті 152 Конституції України не перешкоджає суду не застосовувати таку норму до правовідносин, які виникли раніше, на підставі частини четвертої статті 7 КАС України, що відповідає висновкам Судової палати Верховного Суду в постанові від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21 і Верховного Суду в постанові від 04.06.2026 у справі № 280/2331/22, ухваленій саме щодо оплати праці прокурора регіональної прокуратури в перехідний період за Законом № 113-IX.

Посилання відповідача на статтю 13 Закону України «Про оплату праці», статтю 23 Бюджетного кодексу України, статтю 90 Закону № 1697-VII, постанову Кабінету Міністрів України № 228 та відсутність у прокуратури права самостійно збільшувати видатки на оплату праці суд не приймає. Частина перша статті 81 Закону № 1697-VII прямо виключає визначення заробітної плати прокурора іншими нормативно-правовими актами, а частина дев`ята цієї статті визначає джерелом фінансування оплати праці прокурорів Державний бюджет України. Відсутність або недостатність бюджетних асигнувань не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку виплатити працівникові заробітну плату в розмірі, визначеному законом (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України»).

Постанови Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилається відповідач, у тому числі від 21.10.2021 у справі № 640/154/20 і від 04.11.2021 у справі № 640/537/20, ухвалені до Рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(II)/2023 та до постанови Судової палати Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21, тому не враховують визнання неконституційною норми, на якій ґрунтується позиція відповідача, і висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.06.2026 у справі № 280/2331/22, не спростовують.

Довід відповідача про відсутність у нього обов`язку нараховувати заробітну плату в іншому розмірі, ніж за постановою № 505, суд також відхиляє. Відповідач як орган, що нараховував і виплачував позивачу заробітну плату, був зобов`язаний забезпечити її виплату в розмірі, визначеному статтею 81 Закону № 1697-VII, а норма, яка відсилала до постанови Кабінету Міністрів України, судом не застосовується з наведених вище підстав. Неподання відповідачем наказів про призначення та звільнення позивача на результат розгляду справи не впливає, оскільки обставини проходження позивачем служби і його звільнення сторонами не оспорюються.

Посилання позивача на недостовірність довідки відповідача від 22.09.2026 № 21-139вих26 є безпідставним. Різниця між сумою 40.035,93 грн у довідці та сумою 38.951,06 грн у розрахунковому листі за вересень 2020 року становить 1.084,87 грн і повністю пояснюється відображеним у розрахунковому листі перерахунком за серпень 2020 року. Суми, нараховані за два відпрацьовані дні вересня 2020 року, в обох документах однакові.

Висновки Верховного Суду в постановах від 24.02.2026 у справі № 160/6949/20, від 09.04.2026 у справі № 200/893/21-а і від 17.03.2026 у справі № 160/11921/20, на які посилається позивач, сформульовані щодо відшкодування шкоди, завданої дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, визнаного неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020. У цій справі спірний період повністю припадає на дію Закону № 113-IX, а позивач просить стягнути недоплачену заробітну плату, тому суд вирішує спір за правилами, наведеними в постанові Верховного Суду від 04.06.2026 у справі № 280/2331/22, а висновки щодо способу визначення різниці між фактично нарахованою і належною сумами враховує в частині, яка стосується спірного періоду. З цих же підстав суд не застосовує до спірних правовідносин статті 22, 1175 Цивільного кодексу України, на які посилається позивач.

Суд враховує, що в постанові від 03.07.2026 у справі № 420/9554/20, на яку посилається позивач, Верховний Суд виключив період з 25.09.2019 з розрахунку шкоди, завданої прокурору, який не пройшов атестацію, з тих мотивів, що приписи останнього речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX є чинними і неконституційними не визнавалися. Водночас ця постанова ухвалена у спорі про відшкодування шкоди, завданої пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, не містить оцінки Рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(II)/2023, яким зазначене речення визнано неконституційним, і висновків щодо застосування частини четвертої статті 7 КАС України до цього речення. Натомість у постанові від 04.06.2026 у справі № 280/2331/22, предметом якої є саме стягнення заробітної плати прокурора регіональної прокуратури за перехідний період, Верховний Суд з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(II)/2023 застосував висновки Судової палати Верховного Суду, викладені в постанові від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21. Тому суд керується висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 04.06.2026 у справі № 280/2331/22.

Отже, відповідач протиправно не нарахував і не виплатив позивачу заробітну плату за два відпрацьовані дні вересня 2020 року в розмірі, визначеному статтею 81 Закону № 1697-VII, і на користь позивача належить стягнути недоплачену суму 1.502,50 грн. Вимоги про визнання протиправною бездіяльності і стягнення в іншій частині, які стосуються оплати тимчасової непрацездатності, компенсації за невикористану відпустку та різниці, обчисленої позивачем виходячи з посадового окладу прокурора обласної прокуратури, задоволенню не підлягають.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не довів правомірності нарахування позивачу заробітної плати за відпрацьований у спірному періоді час у розмірі, меншому від визначеного статтею 81 Закону № 1697-VII. Позивач, у свою чергу, не довів, що належна йому за спірний період заробітна плата становить 114.849,34 грн, а недоплата - 75.898,34 грн.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 7, 9, 77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Херсонської обласної прокуратури (73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33, ЄДРПОУ 04851120) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості із заробітної плати задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 04851120) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заробітної плати за відпрацьований час у період з 01.09.2020 по 10.09.2020 виходячи з посадового окладу та надбавки за вислугу років, визначених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній до 25.09.2019.

Стягнути з Херсонської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 04851120) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) недоплачену заробітну плату за період з 01.09.2020 по 10.09.2020 у розмірі 1502,50 грн (одна тисяча п`ятсот дві гривні 50 копійок) з утриманням під час виплати податків та обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар