Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №520/28774/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

05 жовтня 2026 року №520/28774/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо обмеження з 01.03.2026 максимального розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 01.03.2026 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження виплати пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.

Аргументуючи ці вимоги, позивач зазначив, що отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, і при перерахунку пенсії з 01.03.2026 відповідач обмежив її максимальним розміром 25.950,00 грн при нарахованому підсумку 28.043,03 грн. Указав, що частину сьому статті 43 Закону № 2262-XII, якою встановлювалося таке обмеження, визнано неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а за наявності колізії між Законом № 2262-XII та статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI застосуванню підлягає підхід, найбільш сприятливий для особи, на що неодноразово вказував Верховний Суд.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 520/28774/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 КАС України, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву та витребувано у відповідача пенсійну справу позивача і протокол (розрахунок), яким з 01.03.2026 обмежено максимальний розмір пенсії позивача.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2026 року виправлено описки, допущені в ухвалі від 15 вересня 2026 року у прізвищі позивача та в назві населеного пункту його місця проживання.

Відзив на позовну заяву, витребувані документи та будь-які інші заяви по суті справи від відповідача до суду не надійшли. Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , військове звання - майор, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, пенсійна справа № ФХ110260, орган, що надає документи, - Міністерство оборони України, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 та протоколом перерахунку пенсії.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З протоколу «Перерахунок пенсії» за пенсійною справою № ФХ110260, перерахованою з 01 березня 2026 року (підстава перерахунку - «Індексація з 03.26», розпорядження про перерахунок відправлено 28.02.2026; роздруківка засвідчена відповідачем 04.09.2026), вбачається, що для обчислення пенсії позивача враховано грошове забезпечення у розмірі 30.194,97 грн, у тому числі посадовий оклад - 7.730,00 грн, оклад за військове звання - 2.040,00 грн, процентна надбавка за вислугу років 50 відсотків - 4.885,00 грн, середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці - 15.539,97 грн. Основний розмір пенсії визначено у розмірі 70 відсотків грошового забезпечення при вислузі років 30 - 21.136,48 грн, а з урахуванням індексації за 2024 рік (1.500,00 грн), за 2025 рік (1.500,00 грн) і за 2026 рік (2.595,00 грн) - 26.731,48 грн. До пенсії встановлено підвищення як учаснику бойових дій в інших країнах у розмірі 648,75 грн, як учаснику бойових дій у розмірі 40,00 грн, а також підвищення за особливі заслуги перед Україною у розмірі 622,80 грн.

У цьому ж протоколі підсумок пенсії з надбавками зазначено в розмірі 28.043,03 грн, а підсумок «з урахуванням максимального розміру пенсії» - 25.950,00 грн, і саме цю суму визначено до виплати з 01.03.2026.

Отже, при перерахунку пенсії позивача з 01.03.2026 відповідач обмежив розмір пенсії, що підлягає виплаті, сумою 25.950,00 грн, яка дорівнює десяти прожитковим мінімумам для осіб, які втратили працездатність, установленим статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 1 січня 2026 року у розмірі 2.595,00 грн. Різниця між нарахованим підсумком пенсії і визначеною до виплати сумою становить 2.093,03 грн щомісяця.

Стверджуючи про протиправність обмеження пенсії максимальним розміром, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено: «Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.»

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI) частину статті 43 Закону № 2262-XII, яка надалі стала частиною сьомою цієї статті, викладено в такій редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.»

Одночасно частиною першою статті 2 Закону № 3668-VI встановлено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до низки законів, у тому числі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону № 2262-XII, а саме «частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність». Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, визнані неконституційними, «втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення». Отже, ці положення втратили чинність 20.12.2016.

У мотивувальній частині цього Рішення Конституційний Суд України зазначив: «Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.»

Надалі Рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), «приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року». Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення ці приписи «втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення». Отже, ці приписи втратили чинність 12.04.2023.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, з 20.12.2016 у Законі № 2262-XII відсутня норма, яка встановлює максимальний розмір пенсії, а з 12.04.2023 втратили чинність і приписи статті 2 Закону № 3668-VI в частині поширення їх дії на Закон № 2262-XII.

Статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX (далі - Закон № 4695-IX) установлено, що у 2026 році у період дії воєнного стану в Україні пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» (далі - постанова № 1778), пунктом 1 якої визначено коефіцієнти, що застосовуються до частин пенсії, які перевищують 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, зокрема «до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5».

Отже, ані стаття 30 Закону № 4695-IX, ані постанова № 1778 не встановлюють максимального розміру пенсії, понад який пенсія не виплачується взагалі, а передбачають інший механізм - застосування коефіцієнтів до суми перевищення. Відповідач цього механізму до пенсії позивача не застосовував: сума перевищення підсумку пенсії над десятьма прожитковими мінімумами (2.093,03 грн) до виплати не визначена зовсім, а розмір пенсії до виплати дорівнює рівно 25.950,00 грн. Правомірність застосування до пенсії позивача коефіцієнтів, визначених постановою № 1778, предметом цього спору не є, оскільки відповідач їх не застосовував, а позивач таких вимог не заявляв.

За таких умов станом на 01.03.2026 у законодавстві України відсутня чинна норма, яка встановлювала б для пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, максимальний розмір у вигляді граничної суми десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Верховний Суд у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19 та від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21 дійшов висновку, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону № 2262-XII норми цього Закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а тому обмеження максимального розміру таких пенсій є протиправним. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18 виснувала, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, зокрема у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зі змісту протоколу перерахунку пенсії вбачається, що відповідач визначив позивачу підсумок пенсії з надбавками 28.043,03 грн, однак до виплати визначив лише 25.950,00 грн і в такий спосіб застосував до пенсії позивача обмеження десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність. Жодної чинної норми закону, яка надавала б відповідачу повноваження на таке обмеження станом на 01.03.2026, у протоколі не зазначено і матеріали справи не містять.

Суд зауважує, що пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» установлено, що «розмір підвищення пенсії в результаті її перерахунку, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 2595 гривень», а також що «пенсії, перераховані відповідно до цієї постанови, виплачуються з урахуванням положень статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» і постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 р. № 1778». Перше з цих обмежень стосується розміру підвищення пенсії в результаті індексації, а не підсумкового розміру пенсії, і відповідач застосував його окремо, визначивши індексацію базового основного розміру пенсії за 2026 рік у сумі 2.595,00 грн замість обчисленої 2.920,51 грн (24.136,48 грн х 0,1210). Правомірність визначення розміру індексації позивач не оспорює. Друге положення відсилає до механізму статті 30 Закону № 4695-IX і постанови № 1778, який, як зазначено вище, відповідач до пенсії позивача не застосовував. Предметом цього спору є інше, додаткове обмеження - підсумку пенсії з надбавками максимальним розміром 25.950,00 грн.

За таких обставин дії відповідача щодо обмеження з 01.03.2026 пенсії позивача максимальним розміром - десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, - вчинені не на підставі закону, а отже, є протиправними.

Належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання відповідача здійснити з 01.03.2026 нарахування та виплату пенсії позивача без обмеження максимальним розміром з урахуванням раніше проведених виплат. Оскільки розмір пенсії позивача відповідачем уже обчислено, а спір стосується лише застосованого обмеження, такий спосіб захисту не підміняє дискреційних повноважень пенсійного органу.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач правомірності своїх дій не довів, відзиву та витребуваних судом документів не подав, натомість обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, підтверджено наявним у матеріалах справи протоколом перерахунку пенсії, засвідченим самим відповідачем.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) щодо обмеження з 01.03.2026 максимального розміру пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) здійснити з 01.03.2026 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) без обмеження виплати пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар