Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №520/28654/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

05 жовтня 2026 року №520/28654/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 р. у справі № 520/20064/25 без компенсації втрат доходів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 р. у справі № 520/20064/25;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми, виплаченого ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 р. у справі № 520/20064/25;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого військового збору з суми, виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 р. у справі № 520/20064/25.

Аргументуючи ці вимоги, позивач зазначив, що з 24 лютого 2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_2 , і 08 червня 2025 року виключений зі списків особового складу цієї частини у зв`язку з призначенням до ІНФОРМАЦІЯ_1 . На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 520/20064/25 відповідач перерахував грошове забезпечення за період з 24.02.2022 по 19.05.2023 і 29.05.2026 зарахував на його картковий рахунок НОМЕР_5 грн, утримавши податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків у сумі 27.482,14 грн і військовий збір за ставкою 5 відсотків у сумі 7.633,93 грн, про що повідомив листом від 09.09.2026 № 1571/ВихЗВГ/1730. Позивач вважає, що виплачені кошти є складовою грошового забезпечення, право на яке виникло під час військової служби, а тому відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України і Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, утриманий податок на доходи фізичних осіб мав бути компенсований одночасно з виплатою. Указав також, що з доходу у вигляді грошового забезпечення військовослужбовців військовий збір утримується за ставкою 1,5 відсотка, а не 5 відсотків. Про порушення свого права, за твердженням позивача, він дізнався лише з листа відповідача від 09.09.2026, у зв`язку з чим разом із позовом подав клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 11 вересня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі № 520/28654/26, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), у відповідача витребувано розрахункові документи про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення на виконання рішення у справі № 520/20064/25, розрахунки утриманих сум податку на доходи фізичних осіб і військового збору та відомості про виплату грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, а також встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

11 вересня 2026 року і повторно 16 вересня 2026 року, у тій самій редакції, до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 , у якому відповідач просить залишити позовну заяву без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, а позов - без задоволення. Відповідач зазначив, що до спору підлягає застосуванню місячний строк, встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для спорів щодо проходження публічної служби, а також тримісячний строк, встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України, який, на його думку, почався 29.05.2026 і закінчився 29.08.2026, тоді як позивач з 29.05.2026 по 31.08.2026 жодних дій для отримання інформації про утримані суми не вчиняв і поважних причин пропуску строку не навів. Указав також, що під час виплати грошового забезпечення діяв як податковий агент і був зобов`язаний утримати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, а вимоги про компенсацію утриманих сум фактично спрямовані на перекладення на військову частину податкового навантаження, встановленого законом. Окремо послався на статті 19 і 95 Конституції України, частину третю статті 7 Бюджетного кодексу України та Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011, стверджуючи, що виконання рішення суду вимагатиме видатків, не передбачених законом про Державний бюджет України, а у військової частини відсутні кошти для такої виплати.

Витребуваних ухвалою суду документів відповідач до відзиву не додав. Відповіді на відзив до суду не надходило. Інших заяв по суті справи і клопотань учасники справи не подавали. Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_6 , виданим 19 березня 2016 року.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 24.02.2022 № 25 майора ОСОБА_1 , який прибув із запасу ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено офіцером-психологом командування військової частини НОМЕР_4 та з 24 лютого 2022 року зараховано до списків особового складу частини і на всі види забезпечення.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 08.06.2025 № 184 майора ОСОБА_1 , заступника командира частини з психологічної підтримки персоналу, призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 03 червня 2025 року № 550 на посаду начальника групи психологічної підтримки персоналу ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув для подальшого проходження військової служби; з 08 червня 2025 року його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 520/20064/25, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 24 лютого 2022 року по 08 червня 2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2022 року та за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Згідно з фінансовим розрахунком про розміри щомісячних видів грошового забезпечення та премії для обчислення суми доплати грошового забезпечення ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду № 520/20064/25 від 09.12.2025 року, підписаним командиром і головним бухгалтером Військової частини НОМЕР_2 , загальна сума доплати грошового забезпечення за період з лютого 2022 року по травень 2023 року становить 152.678,58 грн.

Відповідно до витягу із розрахунково-платіжної відомості на виплату грошового забезпечення колишнім військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 на виконання рішень судів за квітень 2026 року ОСОБА_1 за рішенням № 520/20064/25 від 09.12.2025 нараховано 152.678,58 грн, утримано податок з доходів фізичних осіб 18% у сумі 27.482,14 грн і військовий збір 5% у сумі 7.633,93 грн, усього утримано 35.116,07 грн, перераховано на картковий рахунок 117.562,51 грн. Графи про нарахування чи виплату грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб ця відомість не містить.

Згідно з даними застосунку «Приват24» 29.05.2026 на картковий рахунок позивача від військової частини НОМЕР_2 зараховано 117.562,51 грн.

Згідно з копією адвокатського запиту від 01.06.2026 № 02, протоколом створення та перевірки удосконаленого електронного підпису від 01.06.2026 і знімком екрана електронної поштової скриньки 01 червня 2026 року адвокат Лихачов Роман Борисович, який надає позивачу правничу допомогу, направив на адресу Генерального штабу Збройних Сил України лист із проханням передати засобами системи електронного документообігу командиру Військової частини НОМЕР_2 адвокатський запит про надання розрахунку грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення у справі № 520/20064/25, та інформації про утримані з нього суми податку з доходів фізичних осіб і військового збору. Відомостей про отримання цього запиту Військовою частиною НОМЕР_2 матеріали справи не містять.

Листом від 09.09.2026 № 1571/ВихЗВГ/1730, складеним у відповідь на адвокатський запит від 31.08.2026 № 602, Військова частина НОМЕР_2 повідомила, що на виконання рішення суду проведено нарахування грошового забезпечення в загальному розмірі 152.678,58 грн, з якого утримано податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків у сумі 27.482,14 грн і військовий збір за ставкою 5 відсотків у сумі 7.633,93 грн, а 117.562,51 грн перераховано на картковий рахунок позивача; утримання податків і зборів здійснено, на думку відповідача, відповідно до податкового законодавства, судове рішення виконано в повному обсязі, а законні підстави для додаткового нарахування та виплати компенсаційних сум за затримку розрахунку відсутні.

Стверджуючи про протиправне утримання з виплаченого на виконання судового рішення грошового забезпечення податку на доходи фізичних осіб без його компенсації та військового збору за завищеною ставкою, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Пунктом 2 цієї статті визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Щодо компенсації податку на доходи фізичних осіб суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Водночас пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України встановлено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Механізм такої компенсації визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пунктом 4 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Відповідно до пункту 5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Із наведених приписів вбачається, що право на компенсацію утриманого податку на доходи фізичних осіб пов`язується не з моментом виплати, а з тим, що виплачені кошти є грошовим забезпеченням, право на яке особа набула у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Таке право мають як військовослужбовці, так і особи, звільнені зі служби, а компенсація виплачується одночасно з грошовим забезпеченням і в розмірі утриманого з нього податку.

Кошти у сумі 152.678,58 грн нараховані позивачу як доплата грошового забезпечення військовослужбовця за період служби з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року і є грошовим забезпеченням, право на яке позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби. Те, що ці кошти виплачено не у відповідних місяцях, а у травні 2026 року на виконання судового рішення, їхньої правової природи не змінює: рішення у справі № 520/20064/25 не створило для позивача нового права, а зобов`язало відповідача виплатити грошове забезпечення, яке належало позивачу за час служби і не було своєчасно виплачено з вини відповідача.

Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22, вирішуючи спір щодо виплати особі, звільненій з військової служби, донарахованої індексації грошового забезпечення, дійшов висновку, що «нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44». Такий самий підхід Верховний Суд застосував у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 140/6730/24.

Матеріалами справи, зокрема витягом із розрахунково-платіжної відомості за квітень 2026 року та листом відповідача від 09.09.2026 № 1571/ВихЗВГ/1730, підтверджено, що з виплаченого позивачу грошового забезпечення утримано податок на доходи фізичних осіб у сумі 27.482,14 грн, а грошова компенсація цієї суми одночасно з виплатою не нарахована і не виплачена. Відомостей про виплату такої компенсації, витребуваних ухвалою суду від 11 вересня 2026 року, відповідач не надав, а у листі від 09.09.2026 зазначив, що судове рішення виконано ним у повному обсязі.

Довід відповідача про те, що утримання податку є його імперативним обов`язком податкового агента, а вимога про компенсацію перекладає на військову частину податкове навантаження, суд відхиляє. Суд не ставить під сумнів обов`язок відповідача утримати податок на доходи фізичних осіб, і рішення у справі № 520/20064/25 прямо передбачало виплату грошового забезпечення з утриманням належних податків та зборів. Предметом спору є не саме утримання податку, а невиконання відповідачем окремого обов`язку, встановленого пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України і пунктами 3-5 Порядку № 44, одночасно з виплатою грошового забезпечення компенсувати утриманий податок за рахунок коштів, які є джерелом доходів військовослужбовця. Такий обов`язок податкове зобов`язання позивача не скасовує і податкового навантаження на відповідача не перекладає, а є передбаченою законом гарантією соціального захисту військовослужбовців.

Отже, дії Військової частини НОМЕР_2 щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з грошового забезпечення, виплаченого позивачу на виконання рішення у справі № 520/20064/25, без компенсації втрат доходів є протиправними, а для захисту порушеного права відповідача належить зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію утриманого податку на доходи фізичних осіб у сумі 27.482,14 грн відповідно до Порядку № 44.

Щодо утримання військового збору суд зазначає таке.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.1 цього пункту платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу, а відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 об`єктом оподаткування збором для таких платників є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України у редакції Закону України від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX, із змінами, внесеними Законом України від 04 грудня 2024 року № 4113-IX, ставка збору становить: 1) для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту; 4) для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань - 1,5 відсотка з доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 цього пункту).

Відповідно до підпункту 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору з доходів платників збору, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, здійснюються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 цього розділу, за ставками, визначеними підпунктом 1.3 цього пункту. Згідно з підпунктом 1.5 цього пункту відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету з доходів таких платників є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Виплачені позивачу кошти є доходом у вигляді грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України, нарахованого за період його військової служби, що прямо зазначено і в розрахунково-платіжній відомості відповідача («на виплату грошового забезпечення колишнім військовослужбовцям»), і в листі від 09.09.2026. Отже, на момент нарахування та виплати цього доходу у квітні - травні 2026 року військовий збір з нього підлягав утриманню за ставкою 1,5 відсотка, встановленою підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України саме для доходу військовослужбовців у вигляді грошового забезпечення. За прямим приписом підпункту 1 підпункту 1.3 цього пункту ставка 5 відсотків не застосовується до доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4. Суд зауважує і те, що у 2022-2023 роках, за які нараховано спірну доплату, ставка військового збору становила 1,5 відсотка, а ставку 5 відсотків запроваджено лише Законом України від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX, тому за жодним підходом до визначення податкового періоду утримання збору за ставкою 5 відсотків не ґрунтується на законі.

За таких обставин дії Військової частини НОМЕР_2 щодо утримання військового збору у розмірі 5 відсотків з виплаченого позивачу грошового забезпечення є протиправними.

Водночас вимога про зобов`язання відповідача виплатити позивачу всю суму утриманого військового збору обґрунтована лише в частині, що перевищує суму збору за ставкою 1,5 відсотка. Утримання військового збору за ставкою 1,5 відсотка з доходу у вигляді грошового забезпечення є обов`язком відповідача як податкового агента, а механізму компенсації військовослужбовцю утриманого військового збору, аналогічного Порядку № 44, законодавство не передбачає. Військовий збір за ставкою 1,5 відсотка з суми 152.678,58 грн становить 2.290,18 грн, а тому надміру утримано 5.343,75 грн (7.633,93 грн - 2.290,18 грн). Саме цю суму відповідача належить зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу; у решті цієї вимоги належить відмовити.

Суд враховує й те, що абзацом третім підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України передбачено, що у період дії правового режиму воєнного стану не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації. Абзацом четвертим цього підпункту встановлено, що порядок підтвердження статусу зазначених осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором визначається Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року № 1161 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2023 року № 244), за яким статус особи для цілей застосування пільги в період воєнного стану підтверджується витягами з наказів командирів (начальників) про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168. Позивач на право на цю пільгу не посилався, вимогу про виплату всієї суми утриманого військового збору обґрунтовував виключно застосуванням ставки 5 відсотків замість 1,5 відсотка, а матеріали справи не містять ні відомостей про його звернення до відповідача щодо застосування пільги до доплаченого грошового забезпечення, ні витягів з наказів, якими відповідно до зазначеного порядку підтверджується статус особи. Наявна у справі довідка військової частини НОМЕР_4 від 14.07.2025 № 1577/260/убд про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, складена за формою додатка 6 до іншого порядку, як зазначено в самій довідці, і такими документами не є. За таких обставин підстав для висновку про протиправність утримання з доплаченого грошового забезпечення військового збору за ставкою 1,5 відсотка в межах заявлених підстав позову суд не вбачає, що не позбавляє позивача права ініціювати застосування зазначеної пільги в установленому порядку.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною п`ятою цієї статті встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення визначено, що зазначена норма в цій частині утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Спірні дії вчинено 29.05.2026, після ухвалення цього Рішення, тому посилання відповідача на тримісячний строк, установлений статтею 233 Кодексу законів про працю України, є безпідставним.

Порушення, на яке посилається позивач, полягає не в самому факті виплати коштів, а в тому, що з нарахованої суми утримано податок на доходи фізичних осіб без нарахування компенсації та військовий збір за ставкою 5 відсотків. 29.05.2026 позивач отримав на картковий рахунок лише кінцеву суму 117.562,51 грн з коментарем «Hroshove zabezpechennia za kviten’ 2026. Vyplata po rishenniu sudu A7041», з якого не вбачалося ні загальної суми нарахованого грошового забезпечення, ні розміру та ставок утриманих податку і збору, ні того, чи нарахована компенсація податку. Фінансовий розрахунок і розрахунково-платіжна відомість, з яких ці обставини вбачаються, є внутрішніми документами відповідача. Доказів того, що до 09.09.2026 відповідач повідомив позивача про загальну суму нарахованого грошового забезпечення, розміри і підстави утримань, відповідач, якого ухвалою суду від 11 вересня 2026 року зобов`язано подати розрахункові документи, не надав. Уперше такі відомості позивач отримав з листа відповідача від 09.09.2026 № 1571/ВихЗВГ/1730, складеного у відповідь на адвокатський запит від 31.08.2026 № 602.

Довід відповідача про те, що з 29.05.2026 по 31.08.2026 позивач не вчиняв дій для отримання інформації про утримані суми, на висновок суду не впливає. Строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а не з дня, коли вона могла б звернутися із запитом. Із самої лише суми, зарахованої на картковий рахунок, позивач дізнатися про порушення не міг, а відомості про склад виплати перебували виключно у відповідача. До того ж уже 01.06.2026 адвокат позивача направив запит щодо цієї інформації на адресу Генерального штабу Збройних Сил України для передачі відповідачу.

Отже, про порушення свого права позивач дізнався 09.09.2026, а з позовом звернувся 10.09.2026, з дотриманням як місячного строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, на який посилається відповідач, так і будь-якого іншого строку звернення до суду. Строк звернення до суду позивачем не пропущено, тому підстав для залишення позовної заяви без розгляду за частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України немає, а клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду вирішення не потребує.

Доводи відповідача про відсутність бюджетних призначень і коштів для виплати, із посиланням на статті 19, 95 Конституції України, частину третю статті 7 Бюджетного кодексу України та Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011, суд також відхиляє. Обов`язок компенсувати утриманий податок на доходи фізичних осіб встановлено законом - пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, який спрямовує ці суми виключно на компенсацію втрат доходів військовослужбовців, а джерело виплати визначено пунктом 3 Порядку № 44. Повернення надміру утриманої суми військового збору не є новим видатком, а є виплатою частини грошового забезпечення, яке позивачу вже нараховано. Відсутність або недостатність бюджетних асигнувань не звільняє суб`єкта владних повноважень від виконання обов`язку, встановленого законом, і не може бути підставою для обмеження права особи на отримання належних їй виплат (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»). Посилання відповідача на невиконуваність «рішення суду першої інстанції» та на «перерахунок» стосуються іншого предмета і доводів позивача у цій справі не спростовують.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідач не довів правомірності утримання з виплаченого позивачу грошового забезпечення податку на доходи фізичних осіб без його компенсації та військового збору за ставкою 5 відсотків.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пунктів 1, 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 520/20064/25, без компенсації втрат доходів.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію суми податку на доходи фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 520/20064/25, у розмірі 27482,14 грн відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо утримання військового збору у розмірі 5 відсотків з суми грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 520/20064/25.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму військового збору, утриманого з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 520/20064/25, понад ставку 1,5 відсотка, у розмірі 5343,75 грн.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар