Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №520/28445/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

05 жовтня 2026 року №520/28445/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Центр пробації» (адреса 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81, ЄДРПОУ 41847154) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи «Центр пробації», у якому просить:

- визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації» (Код ЄДРПОУ: 41847154) щодо застосування з 29 січня 2020 по 01 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї, тобто без врахування положень пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020);

- зобов`язати Державну установу «Центр пробації» (Код ЄДРПОУ: 41847154) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 29 січня 2020 року по 01 травня 2023 року грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого законом України «Про державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого законом України «Про державний бюджет на 2023 рік» станом на 01.01.2023, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації» (Код ЄДРПОУ: 41847154) щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в належному розмірі за період з 01 липня 2018 по 31 грудня 2022 року із врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу;

- зобов`язати Державну установу «Центр пробації» (Код ЄДРПОУ: 41847154) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в розмірі 1158,77 грн. на місяць, за період з 01 липня 2018 по 31 грудня 2022 року, з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням виплачених сум.

Аргументуючи ці вимоги, зазначила, що з 01.07.2018 по 01.05.2023 проходила службу в Державній установі «Центр пробації» як особа начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, а з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 діє в первісній редакції, проте відповідач до звільнення обчислював посадовий оклад, оклад за спеціальним званням і похідні від них виплати виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018. Указала також, що у березні 2018 року як місяці підвищення посадових окладів розмір підвищення її грошового доходу (3.304,38 грн) був меншим за суму можливої індексації (4.463,15 грн, обчислену із величиною приросту індексу споживчих цін 253,3 відсотка), тому з 01.07.2018 відповідач мав виплачувати їй індексацію-різницю у фіксованому розмірі 1.158,77 грн щомісяця, а виплати мали здійснюватися з одночасною компенсацією податку з доходів фізичних осіб.

28 вересня 2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову повністю. Зазначив, що базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення є березень 2018 року, однак станом на березень 2018 року позивачка проходила службу в Південно-Східному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, правонаступником якого Центр пробації не є, а переданий грошовий атестат не містив відомостей про індексацію; указав, що базовим місяцем для осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби до 01.03.2018 був січень 2017 року у зв`язку з підвищенням посадових окладів постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1036, а величина приросту 253,3 відсотка позивачки не стосується, тоді як розмір підвищення її доходу (3.304,38 грн) перевищує суму можливої індексації, а посадовий оклад за час служби у Центрі пробації внаслідок законодавчих змін не підвищувався. Щодо перерахунку грошового забезпечення зазначив, що розрахункову величину станом на 01.01.2018 застосовано правомірно відповідно до постанови № 704 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, що такі зміни внесено в межах повноважень Кабінету Міністрів України і з метою збереження балансу інтересів суспільства, що пункт 4 постанови № 103 є чинним, видатки на підвищення окладів у державному бюджеті на 2020-2023 роки не передбачалися, а предметом справи № 826/6453/18 був перерахунок пенсій. Окремо заперечив проти компенсації податку з доходів фізичних осіб, посилаючись на лист Державної податкової служби України, за яким виплати за рішенням суду звільненій особі оподатковуються на загальних підставах, і зазначив, що обов`язок довести обставини, на яких ґрунтуються вимоги, лежить і на позивачці. До відзиву додано витребувані судом докази.

Того ж дня відповідач подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, на яке 29 вересня 2026 року позивачка подала заперечення. Ухвалою від 30 вересня 2026 року в задоволенні клопотання відмовлено.

30 вересня 2026 року від позивачки надійшла відповідь на відзив, у якій вона зазначила, що Центр пробації входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України і мав самостійно визначити її право на індексацію-різницю, отримавши за потреби відомості від попереднього роботодавця, що за трудовою книжкою вона з 15.10.2010 безперервно перебуває на службі, а доказів того, що постанова № 1036 підвищила саме її посадовий оклад, відповідач не надав; щодо компенсації податку з доходів фізичних осіб послалася на пункт 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

01 жовтня 2026 року від представника позивачки надійшло клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6.000,00 грн, а відповідач того ж дня подав заперечення на це клопотання, у яких просив відмовити в його задоволенні з мотивів неспівмірності заявлених витрат зі складністю справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 є особою начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.02.2024 у справі № 204/12634/23 шлюб розірвано і прізвище позивачки змінено на дошлюбне « ОСОБА_1 ».

Згідно з послужним списком позивачка проходить службу в органах і установах Державної кримінально-виконавчої служби України з 15.10.2010, протягом якої неодноразово переводилася на інші посади та до інших органів і установ. З 22.08.2016 по 15.09.2017 вона обіймала посаду начальника відділу по роботі з персоналом виправної колонії (№ 6) у Кіровоградській області, а з 16.09.2017 по 30.06.2018 - посади старшого інспектора уповноваженого органу з питань пробації Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції. Наказом Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 21.06.2018 № 189/ОС-18 позивачку з 30.06.2018 переведено для подальшого проходження служби до Державної установи «Центр пробації».

Згідно з довідкою Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 24.08.2026 № 3/783 про нараховане грошове забезпечення за період з січня по червень 2018 року позивачці на посаді старшого інспектора нараховано: у січні 2018 року - посадовий оклад 1.450,00 грн, оклад за спеціальним званням 125,00 грн, надбавку за вислугу років 315,00 грн, надбавку за виконання 945,00 грн, премію 3.780,00 грн, індексацію не нараховано; у лютому 2018 року - ті самі посадовий оклад, оклад за спеціальним званням і надбавки, премію 4.725,00 грн та індексацію 54,62 грн; у березні 2018 року - посадовий оклад 4.370,00 грн, оклад за спеціальним званням 1.340,00 грн, надбавку за вислугу років 1.713,00 грн, премію 3.496,00 грн, індексацію не нараховано; у квітні-червні 2018 року індексацію також не нараховано.

Наказом Державної установи «Центр пробації» від 26.06.2018 № 61/К майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , яка направлена для подальшого проходження служби з Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, призначено з 01 липня 2018 року на посаду заступника начальника Чечелівського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області з посадовим окладом за 26 тарифним розрядом. Наказом від 08.01.2019 № 1/К її переміщено на посаду начальника цього відділу з посадовим окладом за 27 тарифним розрядом.

Наказом Державної установи «Центр пробації» від 21.04.2023 № 378/к (зі змінами, внесеними наказом від 25.04.2023 № 383/к) підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено зі служби 01 травня 2023 року за пунктом 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) з виплатою одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 12 календарних років служби та грошової компенсації за невикористані 2 календарних дні чергової відпустки за 2023 рік.

З додатків до особового рахунку позивачки за період з 01.07.2018 по 01.05.2023 вбачається, що у січні 2020 року їй нараховано посадовий оклад 5.500,00 грн та оклад за спеціальним званням 1.340,00 грн, а протягом спірного періоду нараховувалися також премія, надбавки, допомога на оздоровлення та матеріальна допомога. З розрахункового листка за квітень 2023 року вбачається, що позивачці нараховано посадовий оклад 5.500,00 грн, оклад за званням 1.410,00 грн, доплату за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, компенсацію за невикористану відпустку 778,18 грн та грошову допомогу при звільненні 70.035,90 грн.

Згідно з довідкою-розрахунком індексації грошового забезпечення Державної установи «Центр пробації» від 25.09.2026 № 8/2-305 індексація грошового забезпечення позивачці обчислювалась з базовим місяцем березень 2018 року і нараховувалась з грудня 2018 року по грудень 2022 року, загальна сума нарахованої індексації за період з 01.07.2018 по 31.12.2022 становить 22.486,86 грн. Індексація-різниця в фіксованому розмірі позивачці не нараховувалась.

18 серпня 2026 року представник позивачки звернулася до відповідача з адвокатським запитом. Листом від 04.09.2026 відповідач повідомив, що питання грошового забезпечення осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, що після 21.02.2018 Кабінетом Міністрів України не приймалося рішень щодо зміни розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення, а тому підстав для перерахунку грошового забезпечення позивачки за 2020-2023 роки виходячи з прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року немає, а індексація грошового забезпечення за період служби в Центрі пробації виплачувалась щомісячно з грудня 2018 року по грудень 2022 року.

Стверджуючи про протиправне застосування розрахункової величини станом на 01.01.2018 та про ненарахування індексації-різниці, позивачка ініціювала даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 01 травня 2023 року суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704) затверджено, зокрема, «тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1» та «схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби згідно з додатком 8».

Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що «грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення».

Отже, постанова № 704 безпосередньо поширюється на осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, до яких належала позивачка, яка у спірному періоді мала спеціальне звання майора, а згодом підполковника внутрішньої служби. Сам відповідач у відзиві та в листі від 04.09.2026 визнає, що грошове забезпечення позивачки визначалося відповідно до постанови № 704 і наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, прийнятого на її виконання.

У первісній редакції пункту 4 постанови № 704 було встановлено, що «розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14».

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова № 103) пункт 4 постанови № 704 викладено в редакції, за якою «розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Судовим рішенням у справі № 826/6453/18, яке набрало законної сили 29 січня 2020 року і залишене без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, визнано протиправним та нечинним пункт 6 постанови № 103.

Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Оскільки судове рішення у справі № 826/6453/18 набрало законної сили 29 січня 2020 року, з 30 січня 2020 року пункт 4 постанови № 704 діє в тій редакції, якої визнаний протиправним припис не торкнувся, тобто в первісній.

Положення пункту 4 постанови № 704 в редакції постанови № 103 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, після набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX, який, на відміну від пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», не містить застережень щодо застосування такої розрахункової величини, не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт встановлено на відповідний рік. За правилами частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 у частині, що не суперечить законам про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21.

Така редакція пункту 4 постанови № 704 діяла до 20 травня 2023 року, коли набрав чинності пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яким пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції з розрахунковою величиною 1762 гривні. Постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 скасовано судові рішення, якими пункт 2 постанови № 481 було визнано протиправним і нечинним, а пункт 2 постанови № 481 залишено без змін.

Спірний період з 30 січня 2020 року по 01 травня 2023 року (день звільнення позивачки) повністю охоплюється періодом дії первісної редакції пункту 4 постанови № 704. Одноразова грошова допомога при звільненні та грошова компенсація за невикористані дні відпустки нараховані позивачці у квітні 2023 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 01 травня 2023 року, тобто також у межах цього періоду.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня відповідного року становив: за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - 2102 гривні, за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» - 2270 гривень, за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» - 2481 гривня, за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» - 2684 гривні.

Матеріалами справи підтверджено, що у спірному періоді посадовий оклад та оклад за спеціальним званням позивачки визначалися виходячи з розрахункової величини 1762 гривні, тобто прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, що відповідач визнає у відзиві та в листі від 04.09.2026. Застосування такої розрахункової величини призвело до визначення в заниженому розмірі посадового окладу, окладу за спеціальним званням і всіх обчислюваних від них складових грошового забезпечення, у тому числі премії, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Доводи відповідача про те, що визнання протиправним і нечинним пункту 6 постанови № 103 не поновлює первісної редакції пункту 4 постанови № 704, а при нарахуванні грошового забезпечення правомірно застосовано розрахункову величину станом на 01.01.2018, суд відхиляє. Визнання припису нормативно-правового акта протиправним і нечинним у судовому порядку за своїми наслідками не тотожне скасуванню акта органом, який його видав. Припис, визнаний судом протиправним, не може далі визначати зміст акта, до якого його було внесено. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24.

Довід відповідача про те, що предметом розгляду у справі № 826/6453/18 був перерахунок пенсій, суд не приймає, оскільки судовим рішенням у цій справі визнано протиправним і нечинним саме пункт 6 постанови № 103, яким було змінено редакцію пункту 4 постанови № 704, а наслідки цього для визначення розміру посадових окладів осіб, на яких поширюється постанова № 704, визначені Верховним Судом у наведених вище постановах.

Посилання відповідача на те, що пункт 4 постанови № 103 є чинним і не визнавався неконституційним, висновку суду не змінює, оскільки предметом спору є застосування пункту 4 постанови № 704 у редакції, яку було змінено саме пунктом 6 постанови № 103, визнаним протиправним і нечинним.

Доводи відповідача про повноваження Кабінету Міністрів України у сфері соціального захисту, допустимість зміни механізму соціальних виплат з метою збереження балансу інтересів суспільства та відсутність у державному бюджеті на 2020-2023 роки видатків на підвищення посадових окладів суд відхиляє. Кабінет Міністрів України у спірному періоді не встановив іншого порядку визначення посадових окладів, ніж той, що передбачений первісною редакцією пункту 4 постанови № 704, а обсяг бюджетних асигнувань не змінює розміру грошового забезпечення, визначеного нормативно-правовим актом, і не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку нараховувати і виплачувати його в належному розмірі. Посилання відповідача на пункт 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» стосується 2019 року, який не охоплюється спірним періодом.

Доводи відповідача про порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні відпусток, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідно до Порядку, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, висновку суду не спростовують, оскільки, як зазначає сам відповідач, усі ці виплати обчислюються виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються посадовий оклад та оклад за спеціальним званням. Обчислення відповідачем зазначених виплат виходячи з розрахункової величини, яка не підлягала застосуванню, також є протиправним. При цьому перерахунку підлягають лише ті виплати, які фактично були нараховані та виплачені позивачці за спірний період, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.

Пунктом 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), встановлено: «Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби».

Пунктом 4 Порядку № 44 встановлено: «Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення», а пунктом 5 - «Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення».

Позивачка є особою, звільненою зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, а право на перераховане грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 01 травня 2023 року вона набула у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Отже, пункт 2 Порядку № 44 прямо поширюється на неї, а утримання податку з доходів фізичних осіб із сум перерахунку грошового забезпечення має супроводжуватися одночасною виплатою грошової компенсації. Лист Державної податкової служби України № 22431/6/99-00-21-01-01-06, на який посилається відповідач, нормативно-правовим актом не є, обов`язкового характеру для суду не має і приписів пункту 2 Порядку № 44 щодо осіб, звільнених із служби, не змінює. Тому вимога про перерахунок і виплату грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 підлягає задоволенню.

За таких обставин дії Державної установи «Центр пробації» щодо застосування з 30 січня 2020 року по 01 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні позивачці грошового забезпечення та похідних від нього виплат є протиправними, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Суд не визначає конкретних сум, які підлягають виплаті: обраний позивачкою спосіб захисту має зобов`язальний характер, а конкретні розміри виплат визначаються відповідачем під час виконання судового рішення з урахуванням раніше виплачених сум. Водночас за 29 січня 2020 року - день набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18 - підстав для перерахунку немає, оскільки первісна редакція пункту 4 постанови № 704 підлягає застосуванню з наступного дня, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу за період з 01 липня 2018 року по 31 грудня 2022 року суд зазначає таке.

Пунктом 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), встановлено: «У разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу».

Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078 «Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків».

Отже, право на індексацію-різницю виникає лише тоді, коли розмір підвищення грошового доходу у місяці підвищення посадового окладу не перевищує суми індексації, що склалася в цьому місяці. Сума такої можливої індексації залежить від величини приросту індексу споживчих цін, обчисленого з місяця, наступного за місяцем попереднього підвищення доходу особи.

У постанові від 20 березня 2025 року у справі № 380/6731/24, на яку посилається позивачка і яку ухвалено у спорі особи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, переведеної з міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції до Державної установи «Центр пробації», Верховний Суд зазначив, що з урахуванням набрання чинності постановою № 704 з 01 березня 2018 року та правил пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу, а для правильного застосування абзаців 3-6 пункту 5 Порядку № 1078 суду належить з`ясувати розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А), суму можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) і чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б). Аналогічний підхід викладено Верховним Судом у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21.

Розмір підвищення доходу позивачки у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року (А) становить 3.304,38 грн (10.919,00 грн - 7.614,62 грн), сторонами не оспорюється і підтверджується довідкою від 24.08.2026 № 3/783. Спірною є сума можливої індексації у березні 2018 року (Б), яку позивачка визначає в розмірі 4.463,15 грн як добуток прожиткового мінімуму 1762 грн і величини приросту індексу споживчих цін 253,3 відсотка, обчисленої із січня 2008 року як місяця попереднього підвищення доходу. Такий розрахунок ґрунтується на припущенні, що грошовий дохід позивачки з січня 2008 року по лютий 2018 року не підвищувався.

Пунктом 10-2 Порядку № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, чинній у 2017-2018 роках, передбачено, що для осіб, яких переведено на іншу роботу (посаду) або до іншої установи у разі продовження ними роботи (служби), обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає особа. Отже, для визначення суми можливої індексації у березні 2018 року значення має не безперервність служби позивачки як такої, а місяць останнього перед березнем 2018 року підвищення посадового окладу за посадою, яку вона обіймала в лютому-березні 2018 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1036 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 р. № 1294», яка набрала чинності з 01.01.2017, додатки 21, 22 і 23 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 (схеми посадових окладів осіб начальницького складу апаратів управлінь Державної пенітенціарної служби, осіб начальницького складу установ виконання покарань, осіб рядового і молодшого начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби) викладено в новій редакції, а постанову № 1294 доповнено додатком 21-1 - схемою посадових окладів осіб начальницького складу міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Мін`юсту. Таким чином, з 01.01.2017 посадові оклади осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, у тому числі за посадами, які позивачка обіймала у 2017-2018 роках у виправній колонії та в міжрегіональному управлінні, визначалися схемами в редакції постанови № 1036, а схему посадових окладів для посад міжрегіональних управлінь уперше запроваджено саме цією постановою. Розмір посадового окладу позивачки в січні-лютому 2018 року (1.450,00 грн) відповідає розмірам, установленим цими схемами. Отже, з урахуванням пункту 10-2 Порядку № 1078 місяць попереднього підвищення посадового окладу за посадою, яку позивачка обіймала перед березнем 2018 року, не може передувати січню 2017 року, а припущення про незмінність її грошового доходу з січня 2008 року суперечить як нормативному регулюванню, так і поданим нею доказам - послужному списку і довідці від 24.08.2026 № 3/783.

Для того щоб сума можливої індексації у березні 2018 року перевищила розмір підвищення доходу позивачки (3.304,38 грн), величина приросту індексу споживчих цін мала б перевищувати 187,5 відсотка (3.304,38 грн : 1762 грн х 100). Водночас за даними Державної служби статистики України індекс споживчих цін за 2017 рік (грудень 2017 року до грудня 2016 року) становив 113,7 відсотка, тому наростаючий приріст індексу споживчих цін з лютого 2017 року по лютий 2018 року не міг навіть наближено досягти такої величини. Отже, розмір підвищення доходу позивачки в березні 2018 року (А) перевищує суму можливої індексації (Б), і за абзацом 3 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації в місяці підвищення не нараховується, а право на індексацію-різницю за абзацом 4 пункту 5 Порядку № 1078 у позивачки не виникло.

Березень 2018 року як місяць підвищення доходу припав на період служби позивачки в Південно-Східному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції. До Державної установи «Центр пробації» позивачку з 01.07.2018 призначено на посаду, посадовий оклад за якою вже було підвищено з 01.03.2018 відповідно до постанови № 704, тому за пунктом 10-2 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для неї здійснюється з квітня 2018 року. Саме так відповідач і нараховував позивачці поточну індексацію грошового забезпечення з базовим місяцем березень 2018 року, що підтверджується довідкою-розрахунком від 25.09.2026 № 8/2-305, і її розмір позивачка в цій справі не оспорює. Підстав для висновку про протиправність дій відповідача щодо ненарахування індексації-різниці за період з 01 липня 2018 року по 31 грудня 2022 року немає.

Наведений відповідачем власний розрахунок суми можливої індексації (1.781,38 грн як добуток прожиткового мінімуму і індексу споживчих цін 101,1 відсотка) суд до уваги не бере, оскільки за пунктом 4 Порядку № 1078 сума індексації визначається з величини приросту індексу споживчих цін, а не з самого індексу, однак це не впливає на висновок про відсутність у позивачки права на індексацію-різницю.

Доводи позивачки, викладені у відповіді на відзив, про те, що вона з 15.10.2010 безперервно перебуває на службі, а відповідач не надав доказів підвищення саме її посадового окладу постановою № 1036, наведеного висновку не спростовують. Безперервність служби за пунктом 10-2 Порядку № 1078 не зберігає місяця попереднього підвищення доходу за попередніми посадами, а посадові оклади осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби з 01.01.2017 визначалися нормативно-правовим актом, який суд застосовує незалежно від того, чи посилалися на нього сторони. Довід позивачки про те, що відповідач мав самостійно визначити її право на індексацію-різницю, отримавши відомості від попереднього роботодавця, також не має значення, оскільки такого права у позивачки не виникло. З цих самих підстав не потребують окремої оцінки доводи відповідача про те, що він не є правонаступником Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Відтак позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01 липня 2018 року по 31 грудня 2022 року та про зобов`язання нарахувати і виплатити індексацію в розмірі 1.158,77 грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб задоволенню не підлягають.

Щодо клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 6 цієї статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а частиною 7 - що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено: «При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа». Згідно з частиною 3 цієї статті «При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог».

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачка надала договір про надання правової допомоги від 14.08.2026 № 2026-08.14, укладений з адвокатом Яловою Юлією Олександрівною, додаткову угоду до нього від 14.08.2026, якою вартість послуг у суді першої інстанції визначено у фіксованому розмірі 6.000,00 грн, акт прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2026, детальний опис наданих послуг (підготовка до розгляду справи і адвокатський запит - 1.000,00 грн, складання та подання позовної заяви - 4.000,00 грн, складання відповіді на відзив, заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та клопотання про стягнення витрат - 1.000,00 грн) та платіжну інструкцію від 05.09.2026 № @2PL176734 про сплату 6.000,00 грн. Повноваження адвоката підтверджені ордером серії АЕ № 1544567 від 08.09.2026.

Отже, факт надання правничої допомоги та її оплати на суму 6.000,00 грн підтверджено належними доказами. Відповідач у запереченнях на клопотання обмежився загальним посиланням на незначну складність справи та практику Європейського суду з прав людини і не навів, які саме послуги не надавалися, є зайвими чи оцінені завищено, тобто неспівмірності заявлених витрат за частиною 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України не довів. З урахуванням обсягу виконаної адвокатом роботи суд вважає витрати в розмірі 6.000,00 грн співмірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

Водночас позов задоволено частково: задоволено вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення за прожитковим мінімумом (визнання дій протиправними і похідне від нього зобов`язання вчинити дії, за винятком одного дня - 29 січня 2020 року), а у вимогах щодо індексації-різниці, які становлять другу самостійну групу вимог немайнового характеру, відмовлено. Тому відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - у розмірі 3.000,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Центр пробації».

Згідно з нормами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач правомірності застосування розрахункової величини станом на 01.01.2018 у період з 30 січня 2020 року по 01 травня 2023 року не довів. Водночас щодо індексації-різниці відповідач довів правомірність своїх дій: відсутність у позивачки права на індексацію-різницю випливає з приписів пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, постанови № 1036 та обставин, підтверджених довідкою від 24.08.2026 № 3/783, послужним списком позивачки і довідкою-розрахунком від 25.09.2026 № 8/2-305, а розрахунок позивачки ґрунтується на припущенні, яке цим доказам суперечить.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Позивачку звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачкою не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 134, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Центр пробації» (адреса 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81, ЄДРПОУ 41847154) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації» (ЄДРПОУ 41847154) щодо застосування з 30 січня 2020 року по 01 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням зі служби.

Зобов`язати Державну установу «Центр пробації» (ЄДРПОУ 41847154) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 30 січня 2020 року по 01 травня 2023 року грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням зі служби, визначивши розмір зазначених виплат виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, розрахованих відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, чинній до внесення змін пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Центр пробації» (ЄДРПОУ 41847154) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар