Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №520/27621/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

05 жовтня 2026 року №520/27621/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо нарахування та виплати позивачу ОСОБА_1 , додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, як особі 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, у фіксованому розмірі 170.82 грн. та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010) здійснити позивачу ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з 17.02.2026 року перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням раніше виплачених сум.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесеним до категорії 2, та особою з інвалідністю III групи, отримує пенсію за віком, а відповідач виплачує йому додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у фіксованому розмірі 170,82 грн, визначеному постановами Кабінету Міністрів України. Указав, що первісна редакція статей 49 і 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» гарантувала особам категорії 2 додаткову пенсію у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, підзаконні акти не можуть звужувати гарантії спеціального закону, а рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2018 дію первісних норм цього Закону відновлено. Послався також на постанову Верховного Суду у справі № 240/1121/24 і на практику Великої Палати Верховного Суду щодо обчислення додаткової пенсії у відсотках від мінімальної пенсії за віком.

Позов подано 17.08.2026 у справі № 520/25556/26. Ухвалою від 21.08.2026 у справі № 520/25556/26 відкрито провадження та роз`єднано позовні вимоги; вимоги щодо додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, виділено в самостійне провадження, якому присвоєно № 520/27621/26. Ухвалою від 04.09.2026 справу № 520/27621/26 прийнято до провадження судді Смагар С.В., розгляд вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), у відповідача витребувано засвідчені копії доказів, що стосуються предмета спору, та встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву.

17.09.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, підписаний представником Алєксєєвим Денисом Едуардовичем, з додатками, зокрема копіями матеріалів пенсійної справи позивача; того ж дня копію відзиву з додатками доставлено позивачу та його представнику, що підтверджується квитанціями № 8780939 і № 8780938. Відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю. Зазначив, що відповідно до статті 51 Закону № 796-XII особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а за підпунктом 2 пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 особам категорії 2 вона виплачується у розмірі 170,82 грн, тому вимоги позивача в цій частині не відповідають чинному законодавству. Указав також, що позивач з 08.01.2019 отримує пенсію за віком, а щорічні перерахунки (індексацію) пенсії з 01.03.2023 по 01.03.2026 проведено відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, які неконституційними не визнавались; навів доводи щодо незарахування до страхового стажу військової служби з 20.05.1981 по 07.05.1984 через розбіжність дати народження у військовому квитку і паспорті. Окремо заявив, що у справі № 520/27622/26 за позовом того самого позивача до того самого відповідача відкрито провадження щодо тих самих вимог, і послався на пункт 5 частини четвертої статті 169 та пункт 4 частини першої статті 170 КАС України.

Відповіді на відзив, інших заяв чи клопотань учасників справи до суду не надходило. Справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році, віднесеним до категорії 2, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (дублікат посвідчення № НОМЕР_3 ).

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та з 08.01.2019 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 057050002158 від 03.10.2019 про перерахунок пенсії (особливості - «II кат. - Ліквідатори на ЧАЄС») з 08.01.2019 позивачу, крім пенсії за віком, встановлено додаткову пенсію особам, віднесеним до 2 категорії ЧАЕС (ліквідатори), у розмірі 170,82 грн.

Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 057050002158 про перерахунок пенсії (дата розрахунку 27.02.2026, вид перерахунку - індексація заробітку) з 01.03.2026 позивачу визначено пенсію за віком у розмірі 8.824,12 грн, доплату за понаднормовий стаж 29,94 грн, додаткову пенсію особам, віднесеним до 2 категорії ЧАЕС (ліквідатори), 170,82 грн, а всього 9.024,88 грн. У цьому ж рішенні зазначено, що позивачу встановлено третю групу інвалідності, причина - загальне захворювання (МСЕК серії 12ААВ № 218252, з 06.05.2021 довічно).

17.08.2026 позивач звернувся до відповідача через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України зі скаргою № ВЕБ-05001-Ф-С-26-450106, у якій, зокрема, просив провести перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, до 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Станом на дату формування витягу звернення мало статус «Прийнято до розгляду»; рішення за ним у матеріалах справи відсутнє.

Стверджуючи про протиправність виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у фіксованому розмірі 170,82 грн, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Предметом оскарження у цій справі є дії відповідача щодо визначення розміру щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, позивачу як особі, віднесеній до категорії 2, за період з 17.02.2026.

Стаття 51 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) у редакції Закону України від 28.12.2014 № 76-VIII, чинній у спірному періоді, має такий зміст: «Особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.»

Отже, у спірному періоді закон сам визначив, що розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам категорій 2, 3, 4 встановлює Кабінет Міністрів України. Виплачуючи позивачу додаткову пенсію у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, відповідач діє на підставі та у спосіб, передбачені статтею 51 Закону № 796-XII, а не всупереч їй. За таких обставин посилання позивача на принцип пріоритету закону над підзаконним актом висновку суду не змінює: колізії між законом і постановою Кабінету Міністрів України в цьому випадку немає, оскільки чинна редакція закону прямо відсилає до актів Уряду, а розміру у відсотках мінімальної пенсії за віком, на якому наполягає позивач, чинна редакція статті 51 Закону № 796-XII не передбачає.

Розмір виплачуваної позивачу додаткової пенсії підтверджено рішеннями відповідача № 057050002158 від 03.10.2019 і про перерахунок пенсії з 01.03.2026, в яких він становить 170,82 грн, а у відзиві відповідач зазначив, що цей розмір встановлено підпунктом 2 пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210. Позивач не стверджує, що відповідач виплачує йому додаткову пенсію в меншому розмірі, ніж визначено Кабінетом Міністрів України для осіб категорії 2; його вимога ґрунтується виключно на тому, що до спірних правовідносин має застосовуватися попередня редакція статті 51 Закону № 796-XII з розміром у відсотках мінімальної пенсії за віком.

Суд не може погодитися з таким підходом.

Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Згідно з частиною 1 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Офіційний текст статті 51 Закону № 796-XII містить відмітку про визнання неконституційною рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 лише зміни до цієї статті, внесені Законом України від 28.12.2007 № 107-VI. Рішення Конституційного Суду України, яким визнано неконституційною редакцію статті 51, викладену Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII, немає. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України, окремі положення підпунктів 2-7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII, а також частину третю статті 22, частину другу статті 24, частину сьому статті 30, статтю 53 (крім її назви) і статтю 60 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII; зміни, внесені Законом № 76-VIII до статті 51 Закону № 796-XII, предметом цього рішення не були. Рішенням Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(I)/2024 визнано неконституційною частину третю статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону України від 29.06.2021 № 1584-IX, яка визначає мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, а не розмір додаткової пенсії особам категорій 2, 3, 4. Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України № 3-р/2018 як на акт, що «відновив дію первинних норм» Закону № 796-XII, нічим не підтверджене: позивач не зазначив ні дати цього рішення, ні того, які саме положення якого закону ним визнано неконституційними. Отже, у спірному періоді стаття 51 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII є чинною і підлягає застосуванню.

Відповідно до частини 4 статті 7 КАС України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Суд враховує, що постановою Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24 (провадження № К/990/1297/25) відступлено від попередніх висновків Верховного Суду та зроблено висновок, що до правовідносин, пов`язаних з визначенням розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, норми статті 50 Закону № 796-XII мають застосовуватися в редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР. Обґрунтовуючи цей висновок, Верховний Суд виходив з того, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачена статтею 50 Закону № 796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, а також з того, що стаття 54 Закону № 796-XII, яка визначає розмір пенсії по інвалідності, пов`язаній з Чорнобильською катастрофою, і стаття 50 цього Закону містять соціальні гарантії для тієї самої категорії громадян, тому підхід до їх тлумачення та застосування має бути єдиним. При цьому Верховний Суд урахував власний висновок, викладений у постанові від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24, щодо застосування до пенсії особам з інвалідністю, пов`язаною з Чорнобильською катастрофою, статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР.

Водночас висновок у справі № 580/5022/24 зроблено щодо статті 50 Закону № 796-XII, яка регулює додаткову пенсію особам, віднесеним до категорії 1, і ґрунтується саме на посиленому обов`язку держави щодо осіб з інвалідністю, пов`язаною з Чорнобильською катастрофою, та на єдності підходу до статей 50 і 54 цього Закону. Щодо статті 51 Закону № 796-XII, яка визначає додаткову пенсію особам категорій 2, 3, 4, у названій постанові висновку не зроблено. Позивач віднесений до категорії 2, отримує пенсію за віком, а не пенсію по інвалідності за статтею 54 Закону № 796-XII, а встановлена йому третя група інвалідності має причиною загальне захворювання і з Чорнобильською катастрофою не пов`язана, що зафіксовано в рішенні відповідача про перерахунок пенсії з 01.03.2026 і визнано самим позивачем у позовній заяві. Отже, правовідносини у справі № 580/5022/24 і в цій справі не є подібними, а висновок Верховного Суду щодо статті 50 Закону № 796-XII не може бути перенесений на статтю 51 цього Закону в порядку частини 5 статті 242 КАС України, згідно з якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Постанови Верховного Суду щодо застосування саме статті 51 Закону № 796-XII в редакції, відмінній від чинної, позивач не навів. Постанова Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24, на яку позивач послався, зазначивши дату 04.11.2025, ухвалена щодо застосування статті 54 Закону № 796-XII до пенсії по інвалідності, пов`язаній з Чорнобильською катастрофою, і на спірні правовідносини не поширюється. Посилання позивача на практику Великої Палати Верховного Суду «у зразкових справах щодо аналогічних правовідносин» не містить жодних реквізитів судових рішень, що виключає можливість їх перевірки та врахування судом.

Позивач не стверджує про невідповідність Конституції України статті 51 Закону № 796-XII у чинній редакції: його доводи зводяться до колізії між законом і підзаконним актом та до відновлення Конституційним Судом України первісної редакції закону, які не знайшли підтвердження. Згідно з частиною 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Проте Конституційний Суд України статтю 51 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII неконституційною не визнавав, а висновок Верховного Суду про невідповідність Конституції України змін, внесених Законом № 76-VIII, зроблено лише щодо статті 50 Закону № 796-XII і з підстав, які до спірних правовідносин незастосовні. За таких обставин суд не вбачає підстав для висновку про невідповідність статті 51 Закону № 796-XII у чинній редакції Конституції України і для незастосування її з посиланням на частину 4 статті 7 КАС України. Застосування до спірного періоду (з 17.02.2026) редакції статті 51 Закону № 796-XII, яка втратила чинність задовго до виникнення спірних правовідносин, за відсутності рішення Конституційного Суду України чи висновку Верховного Суду щодо цієї норми, означало б підміну судом законодавця.

Надаючи оцінку доводам відповідача, суд зазначає таке.

Довід відповідача про те, що розмір додаткової пенсії особам категорії 2 визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до статті 51 Закону № 796-XII, суд приймає з наведених вище мотивів.

Доводи відзиву щодо проведення з 01.03.2023 по 01.03.2026 перерахунків (індексації) пенсії позивача відповідно до постанов Кабінету Міністрів України № 168, № 185, № 209 і № 236 та щодо незарахування до страхового стажу періоду військової служби предмета спору в цій справі не стосуються. Вимога про перерахунок (індексацію) пенсії залишилася у справі № 520/25556/26, а вимога про зарахування до страхового стажу періоду військової служби з 20.05.1981 по 07.05.1984 виділена у справу № 520/27622/26, тому оцінка цим доводам у цьому рішенні не надається.

Довід відповідача про те, що справа № 520/27622/26 є тотожною цій справі, суд відхиляє. Обидві справи утворені внаслідок роз`єднання позовних вимог ухвалою від 21.08.2026 у справі № 520/25556/26, і предмет кожної з них різний: у цій справі розглядається вимога щодо розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, за статтею 51 Закону № 796-XII, а у справі № 520/27622/26 - вимога про зарахування до страхового стажу періоду військової служби з 20.05.1981 по 07.05.1984. Помилкове відтворення в мотивувальній частині ухвали від 04.09.2026 у справі № 520/27622/26 тексту вимог цієї справи виправлено ухвалою суду про виправлення описки у справі № 520/27622/26. Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 169 та пункт 4 частини першої статті 170 КАС України регулюють вирішення питання на стадії відкриття провадження і до цієї справи, в якій провадження відкрито ухвалою від 21.08.2026 у справі № 520/25556/26, а самостійне провадження утворено за рішенням суду про роз`єднання позовних вимог, не застосовуються.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач довів, що, нараховуючи та виплачуючи позивачу щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 170,82 грн, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені статтею 51 Закону № 796-XII у чинній редакції. Позивач обставин, які б спростовували правомірність таких дій, не довів.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, а в задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса реєстрації АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар