Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №520/27572/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

05 жовтня 2026 року №520/27572/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши розмір зазначених виплат виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши розмір зазначених виплат виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Аргументуючи ці вимоги, позивач зазначив, що у 2024 році проходив військову службу в системі ІНФОРМАЦІЯ_1 , а грошове забезпечення йому обчислювали з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року (1762 гривні), тоді як, на його переконання, розрахунковою величиною мав бути прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024. Указав, що пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 суперечить законам про Державний бюджет України і пункту 3 розділу II Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, а тому не підлягає застосуванню на підставі статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, послався на постанови Верховного Суду від 20 липня 2026 року у справі № 400/8494/25, від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19, від 10 січня 2023 року у справі № 340/507/22, на постанову судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, рішення Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у зразковій справі № 160/8324/19, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 240/4946/18, рішення Конституційного Суду України щодо гарантій соціального захисту військовослужбовців і практику Європейського суду з прав людини щодо якості закону. Зазначив також, що перерахунок має супроводжуватися одночасною компенсацією податку з доходів фізичних осіб за Порядком № 44, з посиланням на постанову Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 812/1048/17.

Ухвалою суду від 01 вересня 2026 року у справі № 520/26937/26 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду і поновлено цей строк, а також роз`єднано позовні вимоги: вимоги щодо періоду з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року виділено в окреме провадження, і за наслідками виконання вимог пункту 15.2 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України справі присвоєно № 520/27572/26.

Ухвалою суду від 04 вересня 2026 року адміністративну справу № 520/27572/26 прийнято до провадження судді Смагар С.В., розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), відповідача зобов`язано надати суду належним чином засвідчені копії всіх наявних у нього доказів, що стосуються предмета спору.

10 вересня 2026 року до суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач послався на статтю 19 Конституції України, частину четверту статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і навів історію редакцій пункту 4 постанови № 704, зазначивши, що з 20 травня 2023 року, після набрання чинності постановою № 481, розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями розраховуються виходячи з 1762 гривень, а постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 законність пункту 2 постанови № 481 підтверджено. Указав, що за пунктом 3 розділу II Закону № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 240/4946/18 і постанови Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 200/3775/20-а та від 11 лютого 2021 року у справі № 200/3757/20-а. Зазначив також, що грошову допомогу для оздоровлення виплачено виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, які позивач отримував під час служби, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 позивач не отримував, а вимога про компенсацію податку з доходів фізичних осіб звернена на майбутнє, оскільки права позивача в цій частині не порушені.

Відповіді на відзив та інших заяв по суті справи до суду не надходило. Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 , виданого управлінням персоналу штабу Військової частини НОМЕР_4 22 травня 2018 року.

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 29 червня 2023 року № 163 майстер-сержанта ОСОБА_1 , призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 20 червня 2023 року № 179-РС на посаду сержанта із матеріального забезпечення роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 29 червня 2023 року зараховано до списків особового складу і на всі види забезпечення.

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 31 березня 2024 року № 93 позивача у зв`язку з призначенням наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 22 березня 2024 року № 14-рс на посаду до ІНФОРМАЦІЯ_5 з 31 березня 2024 року виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 ; у витягу зазначено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік позивач не отримав.

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (по стройовій частині) від 01 квітня 2024 року № 93 позивача з 01 квітня 2024 року зараховано до списків особового складу, а витягом з наказу від 04 березня 2025 року № 68 - з 04 березня 2025 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку з призначенням до Військової частини НОМЕР_5 .

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27 липня 2026 року № 2184/ВФЗ на адвокатський запит представника позивача повідомлено, що розрахунок і виплата грошового забезпечення позивачу за період з 29.06.2023 по 04.03.2025 проводилися відповідно до постанови № 704 з розрахунку, що розміри посадового окладу та окладу за військовим званням визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а саме 1762,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт, і що підстави для перерахунку грошового забезпечення з розрахунку прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2023, 2024 і 2025 років відсутні.

Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27 липня 2026 року № 747/ВФЗ про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 29.06.2023 по 04.03.2025 нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу у 2024 році здійснював відповідач; у 2024 році позивачу щомісячно нараховувалися оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби і премія, у липні 2024 року нараховано грошову допомогу для оздоровлення в сумі 25.871,55 грн, а утриманий щомісяця податок з доходів фізичних осіб компенсовано в тій самій сумі, в якій його утримано.

Обставини проходження позивачем військової служби у спірному періоді та обчислення його грошового забезпечення виходячи з розрахункової величини 1762 гривні сторони не заперечують. Спірним є питання, який показник підлягає застосуванню як розрахункова величина для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року.

Стверджуючи про протиправність обчислення грошового забезпечення та похідних від нього виплат за 2024 рік не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2024, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями та порядок визначення таких розмірів установлені постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Нормативну історію пункту 4 постанови № 704 суд ураховує лише в тому обсязі, в якому вона має значення для спірного періоду. Редакція цього пункту, за якою розрахунковою величиною був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня календарного року, застосовувалася по 19 травня 2023 року включно. Спірний період у цій справі - з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - перебуває цілком за межами дії такої редакції.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, яка набрала чинності 20 травня 2023 року, абзац перший пункту 4 постанови № 704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 пункт 2 постанови № 481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови № 704 визнано протиправним і нечинним, і це рішення залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції від 18 червня 2025 року.

Постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову суду апеляційної інстанції від 18 червня 2025 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову про визнання протиправним і нечинним пункту 2 постанови № 481 відмовлено.

Частиною 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Спірний період у цій справі - з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - повністю передує 18 червня 2025 року, а отже, навіть за змістом цієї норми рішення у справі № 320/29450/24 не могло вплинути на чинність пункту 2 постанови № 481 у спірному періоді. Крім того, це рішення скасовано судом касаційної інстанції з відмовою в задоволенні позову, тому на час вирішення цього спору судового рішення, яке було б підставою для втрати чинності пунктом 2 постанови № 481, не існує, а редакція пункту 4 постанови № 704, установлена цією постановою, підлягає застосуванню до всього спірного періоду. З цих самих підстав суд відхиляє довід позивача про те, що частина 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України не регулює можливості застосування нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним.

Згідно з частиною 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частини 2 цієї статті суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Частиною 3 цієї статті передбачено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Відповідність пункту 2 постанови № 481 актам вищої юридичної сили була предметом самостійної судової перевірки в порядку нормоконтролю у справі № 320/29450/24 і за наслідками касаційного перегляду підтверджена. За таких обставин підстав для незастосування пункту 4 постанови № 704 у чинній редакції за правилами частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у суду немає, а суд зобов`язаний вирішити спір на підставі того нормативно-правового акта, який є чинним і регулює спірні правовідносини.

Відхиляє суд довід позивача про те, що пункт 4 постанови № 704 у редакції постанови № 481 суперечить Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Статтею 7 цього Закону встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, проте вона не визначає порядку обчислення посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців. За частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII такі розміри встановлює Кабінет Міністрів України, що й зроблено пунктом 4 постанови № 704 у чинній редакції, а отже, колізії між названими актами, яка вимагала б застосування частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, немає.

З тих самих підстав суд не приймає посилання позивача на пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII. Ця норма регулює незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини і не встановлює розміру посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців, повноваження щодо визначення яких закон надав Кабінету Міністрів України. Саме з урахуванням частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII та пункту 3 розділу II Закону № 1774-VIII Верховний Суд у постанові від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 дійшов висновку про відсутність підстав для визнання пункту 2 постанови № 481 протиправним. Посилання відповідача на цю саму норму та на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 240/4946/18 і постанови Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 200/3775/20-а та від 11 лютого 2021 року у справі № 200/3757/20-а суд також ураховує лише в тому обсязі, в якому вони стосуються попередньої редакції пункту 4 постанови № 704, оскільки в редакції, чинній у спірному періоді, розрахункова величина визначена фіксованою сумою 1762 гривні і питання вибору між прожитковим мінімумом та мінімальною заробітною платою не виникає.

Посилання позивача на постанови Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 і від 10 січня 2023 року у справі № 340/507/22 щодо обов`язку суду не застосовувати нормативно-правові акти, які не відповідають Конституції та законам України, висновку суду не спростовує. Суд застосував саме цей підхід, проте суперечності пункту 4 постанови № 704 у чинній редакції актам вищої юридичної сили не встановив, а законність пункту 2 постанови № 481 підтверджено Верховним Судом у справі, предметом якої була перевірка саме цього акта.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 20 липня 2026 року у справі № 400/8494/25 суд не приймає. Як убачається з наведеного у позовній заяві змісту цієї постанови, висновок про незастосування пункту 4 постанови № 704 у редакції постанови № 481 сформульовано в ній у правовідносинах щодо права особи, звільненої з військової служби, на отримання оновленої довідки про розмір грошового забезпечення та на перерахунок пенсії на її підставі відповідно до статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які є пенсійними правовідносинами. Спір у цій справі стосується нарахування грошового забезпечення військовослужбовцю під час проходження ним військової служби, розміри якого за частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII встановлює Кабінет Міністрів України. Саме щодо грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу, Верховний Суд у постанові від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24, ухваленій у порядку нормоконтролю, зазначив, що його постанови у справах № 826/6453/18, № 826/3858/18 і № 440/6017/21, ухвалені щодо перерахунку пенсій та оновлення довідок про розмір грошового забезпечення, стосуються відмінних правовідносин, а їх застосування до спору про законність пункту 2 постанови № 481 призвело до неправильного застосування частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII та пункту 3 розділу II Закону № 1774-VIII. За таких обставин висновок, на який посилається позивач, не є висновком щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, який суд зобов`язаний ураховувати за частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а питання про відповідність пункту 2 постанови № 481 актам вищої юридичної сили вирішено Верховним Судом у справі, предметом якої була перевірка саме цього акта.

Суд не залишає поза увагою постанову судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, на яку посилається позивач. Водночас, як зазначає сам позивач, висновок у цій постанові сформульовано щодо правовідносин, пов`язаних з оформленням і направленням до органу Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, а не щодо нарахування грошового забезпечення військовослужбовцю під час служби. Отже, з наведених вище підстав цей висновок ухвалено в інших правовідносинах, ніж ті, що є предметом цього спору, а законність редакції пункту 4 постанови № 704, установленої постановою № 481, підтверджено постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24.

Доводи позивача з посиланням на рішення Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у зразковій справі № 160/8324/19 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 240/4946/18 суд відхиляє. Названі судові рішення ухвалені до 20 травня 2023 року і стосуються редакції пункту 4 постанови № 704, яка застосовувалася по 19 травня 2023 року включно і у спірному періоді вже не діяла. Твердження позивача про те, що з 20 травня 2023 року в нього «знову виникло право» на визначення грошового забезпечення за первісною редакцією пункту 4 постанови № 704, суперечить змісту постанови № 481, якою саме з цієї дати встановлено фіксовану розрахункову величину.

Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України щодо додаткових гарантій соціального захисту військовослужбовців і на недопустимість звуження змісту та обсягу прав, а також на практику Європейського суду з прав людини щодо якості закону та тлумачення колізій на користь особи висновку суду не змінюють. Пункт 4 постанови № 704 у редакції постанови № 481 сформульовано чітко і однозначно, тому підстав для застосування принципу тлумачення неоднозначної норми на користь особи немає, а постанову № 481 неконституційною не визнано і її законність підтверджено Верховним Судом.

Щодо вимог про перерахунок грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і премії суд зазначає, що ці виплати визначаються від посадового окладу та окладу за військовим званням, а тому є похідними від основної вимоги про застосування іншої розрахункової величини. Оскільки підстав для визначення окладів позивача у 2024 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2024, немає, відсутні й підстави для перерахунку виплаченої у 2024 році премії. Згідно з довідкою № 747/ВФЗ у липні 2024 року позивачу нараховано грошову допомогу для оздоровлення в сумі 25.871,55 грн, тоді як у витягах з наказів від 31 березня 2024 року № 93 і від 04 березня 2025 року № 68 зазначено, що грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік позивач не отримав. Ця розбіжність на висновок суду не впливає: незалежно від того, за який рік нараховано зазначену допомогу, її розмір визначено виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених за чинною редакцією пункту 4 постанови № 704, тому підстав для її перерахунку немає, а вимоги про виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік як такої позивач не заявляв. З цих самих підстав суд погоджується з доводом відповідача про те, що грошову допомогу для оздоровлення виплачено виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, які позивач отримував під час служби. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік позивачу не виплачувалася, що підтверджується витягами з наказів від 31 березня 2024 року № 93 і від 04 березня 2025 року № 68, довідкою № 747/ВФЗ, яка такої виплати не містить, і не заперечується відповідачем, а позовна вимога стосується перерахунку саме виплачених за спірний період сум, тому предмета для перерахунку в цій частині немає.

Вимога про одночасну компенсацію податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 також є похідною від вимоги про перерахунок грошового забезпечення. Довідка № 747/ВФЗ підтверджує, що утриманий з грошового забезпечення позивача за 2024 рік податок з доходів фізичних осіб компенсовано в повному обсязі одночасно з виплатою. Оскільки правових підстав для перерахунку грошового забезпечення немає, не існує ані різниці грошового забезпечення, ані додатково утриманого податку, який підлягав би компенсації, тому посилання позивача на постанову Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 812/1048/17 висновку суду не змінює, а довід відповідача про те, що вимога в цій частині звернена на майбутнє, окремої оцінки не потребує, оскільки в її задоволенні відмовлено з наведених підстав по суті.

Грошове забезпечення позивачу у спірному періоді нараховував і виплачував відповідач, що підтверджується листом № 2184/ВФЗ і довідкою № 747/ВФЗ, а тому позов пред`явлено до належного відповідача, і відмова в його задоволенні зумовлена виключно змістом чинної редакції пункту 4 постанови № 704.

За наведеного суд дійшов висновку, що бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і премії за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2024, протиправною не є, оскільки обов`язку застосовувати такий показник у спірному періоді законодавство не встановлювало. Похідна вимога про зобов`язання здійснити перерахунок та виплату із одночасною компенсацією податку з доходів фізичних осіб задоволенню також не підлягає.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідач довів, що грошове забезпечення позивача обчислено відповідно до чинної у спірному періоді редакції пункту 4 постанови № 704.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, а в задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар