Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №500/3189/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3189/26

05 жовтня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якої діє адвокат Писаренко Наталія Олексіївна, звернулися до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач, або ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в якому просять ухвалити рішення, яким:

визнати протиправними дії (бездіяльність) ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладені у листі-відповіді № 2617 від 10.05.2026 року, щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_1 Посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який пропав безвісти;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 оформити та видати на ім`я ОСОБА_1 Посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який пропав безвісти, встановленого зразка відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 379 (Постанова № 379).

В обґрунтування позовних вимог у заявах по суті справи вказує, що позивачка, ОСОБА_1 є рідною бабусею військовослужбовця ОСОБА_2 , який проходив військову службу у лавах Збройних Сил України, є учасником бойових дій та під час виконання бойового завдання по захисту Батьківщини в районі н.п. Зелене Покровського району Донецької області зник безвісти за особливих обставин.

Позивачка 30 квітня 2026 року особисто звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою про видачу їй посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який пропав безвісти. Листом № 2617 від 10.05.2026 року відповідач фактично відмовив їй у видачі посвідчення, безпідставно пославшись на те, що позивачка не надала належних документів для віднесення її до осіб, які мають право на виплати грошового забезпечення військовослужбовця відповідно до Закону № 3995-ІХ та Постанови КМУ № 884.

Позивачка вважає таку відмову протиправною, а тому звернулася з даним позовом до суду.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов у якому позовні вимоги не визнає. Заперечуючи позов вказує, що станом на дату подання позову жодної заяви від ОСОБА_1 щодо оформлення чи видачі посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який пропав безвісти, до ІНФОРМАЦІЯ_1 не надходило та у встановленому порядку не реєструвалося.

Рух справи у суді

Ухвалою суду від 01.06.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.

Копію ухвали про відкриття спрощеного провадження відповідач отримав 04.11.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Інших заяв та клопотань з процесуальних питань до суду не надходило.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 07.03.2024.

Як слідує зі сповіщення сім`ї від 12.12.2024 №151 ОСОБА_2 зник безвісти 08.12.2024 під час виконання бойового завдання.

Адвокат Писаренко Наталія Олексіївна, діючи в інтересах ОСОБА_1 , яка є рідною бабусею ОСОБА_2 , звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про видачу ОСОБА_1 Посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який пропав безвісти, встановленого зразка відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 379. До заяви додано Акт від 25.05.2025, складений депутатом Кременецької міської ради Кобилянською Л.М., відповідно до якого ОСОБА_2 безперервно проживав, виховувався та перебував на повному утриманні своєї рідної бабусі, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . Також до заяви додано документи, які підтверджують смерть батьків ОСОБА_2 у 2014 та 2026 роках.

У відповідь на зазначену заяву листом ІНФОРМАЦІЯ_5 від 10.05.2026 №2617 повідомлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2016 № 884 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти. Громадянка ОСОБА_1 не надала належних документів для віднесення її до осіб, які мають право на виплати грошового забезпечення військовослужбовця відповідно до Закону № 3995-ІХ та Постанови КМУ № 884.

Мотивувальна частина

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів позовної заяви суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма Основного Закону означає, що діяльність суб`єктів владних повноважень здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом.

Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі також Закон № 2011-XII), у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Дія цього Закону поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти (пункт 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-ХІІ).

Статтею 2 Закону №2011-XII передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Тобто, на Державу покладається конституційний обов`язок посиленого соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII його дія поширюється, зокрема, на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.

Частиною другою статті 3 Закону №2011-XII встановлено, що його дія не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

Частиною третьою статті 16 Закону №2011-XII військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом (частина шоста статті 18 Закону № 2011-XII).

Частиною тринадцятою статті 14 Закону № 2011-XII передбачено, що особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України 28.05.1993 прийнято постанову №379 Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, якою затверджено Порядок видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 №1366 до Постанови №379 внесено зміни, зокрема назву Постанови викладено у редакції «Про посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби», затверджено Порядок видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, та форми посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, згідно з додатками 1-3 (далі – Порядок №379) .

Згідно з пунктом 2 Порядку №379 посвідчення є документом, що підтверджує статус члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, на підставі якого надаються пільги, гарантії та компенсації, встановлені для таких осіб Законом №2011-XII.

Відповідно до пункту 3 Порядку №379 підставою для видачі посвідчення, серед іншого, є свідоцтво про смерть військовослужбовця або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім.

Посвідчення видаються батькам, дружині (чоловіку) у разі, коли вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, дітям, які не досягли повноліття, або повнолітнім дітям - особам з інвалідністю з дитинства військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти (і за рішенням суду визнані безвісно відсутніми) під час проходження військової служби (пункт 4 Порядку №379).

З аналізу вищевикладених норм законодавства встановлено, що в разі смерті військовослужбовця чи пропажі безвісти під час проходження військової служби військовослужбовця, члени сімей військовослужбовців (батьки, дружина (чоловік), діти, які не досягли повноліття, або повнолітні діти, які є особам з інвалідністю з дитинства) мають право на пільги, гарантії та компенсації, а також на отримання посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.

При цьому, норми Закону №2011-XII та Порядку №379 не мають розширеного тлумачення щодо кола осіб, які мають право на пільги встановлені Законом №2011-XII, так і підстав для видачі посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти.

Отже, позивачка у розумінні частини шостої статті 18 Закону № 2011-XII не належить до членів сім`ї військовослужбовця ОСОБА_2 , який пропав безвісти, а відтак і не має права на отримання посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, на підставі якого надаються пільги, гарантії та компенсації, встановлені для таких осіб Законом №2011-XII.

Суд відхиляє доводи представника позивача з посиланням на Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» від 12 липня 2018 року № 2505-VIII (далі - № 2505-VIII), оскільки норми Закону №2011-XII є спеціальними щодо правовідносин, пов`язаних із проходженням військової служби та соціальним захистом військовослужбовців та членів їх сімей. Натомість Закон № 2505-VIII забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов`язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей, не залежно від факту проходження військової служби такими особами.

Безпідставними є і доводи представника позивача з посиланням постанову Верховного Суду від 14 грудня 2023 у справі №420/12115/22, оскільки перевіркою Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що такої не існує в реальності, а судові рішення у справі №420/12115/22 взагалі не переглядалися у касаційному порядку. Тобто посилання представника позивача на нібито сформовані висновки Верховного Суду у справі №420/12115/22 є неправдивими.

З огляду на встановлені судом обставини справи та системний аналіз наведених законодавчих норм, суд дійшов висновку що відмова ІНФОРМАЦІЯ_5 в оформленні та видачі ОСОБА_1 Посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який пропав безвісти, викладена у листі-відповіді № 2617 від 10.05.2026 року, не порушує прав та законних інтересів позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2023 у справі №600/3900/21-а від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16.

Висновки за результатами розгляду справи

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатами розгляду справи суд не встановив факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, тому не вбачає правових підстав для задоволення заявленого адміністративного позову.

Судові витрати

Згідно частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Статтею 139 КАС України визначені правила розподілу судових витрат.

Оскільки у цій справі судом відмолено у задоволенні позову повністю, ним не присуджується та не стягується судові витрати на користь будь-якої із сторін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач:

- ІНФОРМАЦІЯ_4 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Головуючий суддя Юзьків М.І.