Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №500/3278/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/3278/26

05 жовтня 2026 рокум. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №092850020528 від 04.05.2026 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ,

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести з 27.04.2026 року перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 із врахуванням збільшення на 20% відповідно до частини другої статті 6 Закону України від "Про статус гірських населених пунктів в Україні", та здійснити доплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування зазначено, що відповідачем в порушення норм пенсійного законодавства протиправно відмовлено у перерахунку пенсії та підвищенні розміру пенсії на 20 відсотків згідно статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні". Зазначає, що відмова відповідача мотивована відсутністю довідки, що підтверджує проживання, роботу або навчання заявника ОСОБА_1 на території гірського населеного пункту (с. Лужки Івано-Франківської області), що прямо ігнорує встановлені рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 у справі №300/2775/25 обставини.

Ухвалою суду 01.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

В поданому відзиві на позовну заяву відповідач просив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відмовити повністю. Вказує, що відповідно до підпункту 5 пункту 2.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, підвищення до пенсії згідно зі статтею 6 Закону №56/95-ВР встановлюється на підставі документів про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, та інших документів, які підтверджують проживання, роботу (навчання) особи на території такого населеного пункту (пункт 2.14 Порядку №22-1). До заяви, яку позивач подав для перерахунку пенсії, було додано посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту від 24.02.2026 2 НОМЕР_1 , видане управлінням соціального захисту населення Калуської РДА та довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 08.05.2023 №2605 7001778924. За результатами розгляду заяви, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у проведенні перерахунку у зв`язку з відсутністю довідки яка підтверджує проживання, роботу або навчання заявника на території населеного пункту, якому надано статус гірського.

Суд, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступні обставини.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 у справі №300/2775/25 позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Калуської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та видачі посвідчення встановленого зразка.

Зобов`язано Управління соціального захисту населення Калуської районної державної адміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення особи, яка проживає на території гірського населеного пункту до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".

На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року по справі №300/2775/25 ОСОБА_1 24.02.2026 Управлінням соціального захисту населення Калуської РДА було видано посвідчення серії НОМЕР_2 громадянина, що проживає на території гірського населеного пункту, реєстраційний №536.

27.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області з заявою в якій просив здійснити йому перерахунок та виплату пенсії з встановленням надбавки, передбаченої частиною другою статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" в розмірі 20 відсотків, як особі, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, з урахуванням раніше виплачених сум.

До заяви про здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 були надані наступні документи: Копія паспорту ОСОБА_1 ; Копія ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ; Копія посвідчення ОСОБА_1 від 24.02.2026 серії 2Б №162050 як громадянина, що проживає на території гірського населеного пункту, реєстраційний №536, виданого Управлінням соціального захисту населення Калуської РДА; Копія довідки про взяття на облік як внутрішньо-переміщеної особи від №5129-4141/1-02/8-0900/23 від 06.06.2023.

За принципом екстериторіальності заяву з ГУ ПФУ в Івано-Франківській області було передано до ГУ ПФУ в Тернопільській області.

За наслідками розгляду заяви ГУ ПФУ в Тернопільській області було прийнято рішення №092850020528 від 04.05.2026 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Відмова мотивована відсутністю довідки, що підтверджує проживання, роботу або навчання заявника ОСОБА_1 на території гірського населеного пункту (с. Лужки Івано-Франківської області).

Вважаючи рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №092850020528 від 04.05.2026 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 в збільшеному на 20% розмірі, як жителю гірського населеного пункту протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Закон України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15.02.1995 №56/95-ВР (далі - Закон №56/95) встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються.

До гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність (частина перша статті 1 Закону № 56/95).

Статтею 5 Закону №56/95 визначено порядок визначення та надання громадянам статусу особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського:

Статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

У разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на працівників, які постійно в них працюють, поширюється статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського.

Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об`єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону.

Рішення виконавчого органу місцевої ради про відмову у наданні (припиненні) громадянинові статусу особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Згідно із частиною 2 статті 6 Закону № 56/95 розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.

Фінансування збільшення розміру пенсій, передбачене цією частиною, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Отже, законодавством визначено право особи на збільшення розміру пенсії у разі якщо особа проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського.

Відповідно до підпункту 5 пункту 2.6. Порядку №22-1 при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні").

Суд зазначає, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року по справі №300/2775/25 ОСОБА_1 24.02.2026 Управлінням соціального захисту населення Калуської РДА було видано посвідчення серії НОМЕР_2 громадянина, що проживає на території гірського населеного пункту, реєстраційний №536.

За нормами частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники.

Преюдиційність безпосередньо пов`язана з презумпцією істинності судового рішення, конституційною нормою про обов`язковість судового рішення (частина друга статті 129 Основного закону України), а також такими складовими верховенства права як принцип правової визначеності, легітимних очікувань, процесуальної економії, а також заборони зловживати процесуальними правами.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ющенко та інші проти України" (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: "… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)"; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

За приписами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовим висновком у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц, преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2023 року у справі №400/4063/22 вказав, що преюдиція - це обов`язковість обставин, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені обставини не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені. Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:

ці обставини встановлені судовим рішенням лише у господарській, цивільній або адміністративній справі;

ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту);

ці обставини міститься у мотивувальній частині рішення та відповідають вимогам пункту першого частини четвертої статті 246 КАС України, згідно з яким у мотивувальній частині рішення, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;

судове рішення набрало законної сили;

у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

В мотивувальній частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі № 300/2775/25, яке набрало законної сили, зазначено: "... довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, надана позивачем (від 08.05.2023 №2605-7001778924) є належним та допустимим доказом постійного проживання ОСОБА_1 на території гірського населеного пункту.

Враховуючи, що ОСОБА_1 проживає вже більше шести місяців у гірському населеному пункті, зокрема в селі Лужки, тому суд вважає, що таке проживання треба вважати постійним. Як наслідок, наявні підстави для видачі позивачу відповідного посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту."

Відмова у перерахунку пенсії ОСОБА_1 в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №092850020528 від 04.05.2026 мотивована відсутністю довідки, що підтверджує проживання, роботу або навчання заявника на території гірського населеного пункту, якому надано статус гірського.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність порушення відповідачем права позивача на отримання підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №092850020528 від 04.05.2026 прийняте протиправно та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести з 27.04.2026 року перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 із врахуванням збільшення на 20% відповідно до частини другої статті 6 Закону України від "Про статус гірських населених пунктів в Україні", та здійснити доплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум, то судом враховано наступне.

Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Так, питання перерахунку і виплати пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

Відтак, позов в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.

Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другу статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області повторно розглянути подану позивачем заяву про здійснення перерахунку та виплату пенсії з встановленням надбавки, передбаченої частиною другою статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" в розмірі 20 відсотків, як особі, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського та прийняти відповідне рішення.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Тому за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 665,20 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №092850020528 від 04.05.2026 року про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.04.2026 про здійснення перерахунку та виплату пенсії з встановленням надбавки, передбаченої частиною другою статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" в розмірі 20 відсотків, як особі, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського та прийняти відповідне рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 665,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено і підписано 05 жовтня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).

Головуючий суддя Мартиць О.І.