Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №500/3829/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3829/26

05 жовтня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великодедеркальської сільської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Великодедеркальської сільської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якій просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення Великодедеркальської сільської ради від 22 квітня 2026 року № 3027 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,5000 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , що знаходиться за межами села Вовківці Кременецького району Тернопільської області;

- зобов`язати Великодедеркальську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6125881800:01:003:0249 загальною площею 11,9304 га або земельної ділянки утвореної внаслідок її поділу для обслуговування будівлі, що перебуває у власності позивача за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 22 квітня 2026 року Великодедеркальська сільська рада із урахуванням акта обстеження земельної ділянки від 20 квітня 2026 року прийняла рішення № 3027 «Про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 », яким надано дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,5000 га із зміною цільового призначення з земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства з метою передачі земельної ділянки у власність, що знаходиться за межами с. Вовківці Кременецького району Тернопільської області.

Вказаним оскаржуваним рішенням № 3027 від 22 квітня 2026 року відповідач фактично відмовив у задоволені заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га.

Сторона позивача вважає такі рішення і дії відповідача протиправними і незаконними, таким, що не відповідають вимогам законодавства України, правовим позиціям Верховного Суду, що і стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 22.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування заперечень представник вказав, що Великодедеркальська сільська рада, розглядаючи заяву позивача про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяла виключно в межах повноважень, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Під час розгляду заяви позивача Великодедеркальською сільською радою здійснено всебічне вивчення фактичних обставин щодо земельної ділянки, на яку претендує позивач. З цією метою проведено обстеження земельної ділянки, за результатами якого встановлено її фактичний стан, межі використання, наявність об`єктів нерухомого та іншого майна, а також обставини, що мають істотне значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

З метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду заяви позивача Великодедеркальською сільською радою проведено неодноразове комісійне обстеження спірної земельної ділянки із виїздом на місце та складено відповідні акти обстеження.

З метою належного врегулювання питання зазначеного майна та недопущення порушення прав співвласників майнових паїв Великодедеркальська сільська рада зверталася до майнової комісії КСП ім. Лесі Українки листом від 12.03.2026 №448 з проханням надати інформацію чи включені колишні силосні ями до переліку майна, що підлягало розпаюванню. Листом від 12.03.2026 № 449 порушувалося питання впорядкування правовстановлюючих документів, інвентаризації та вирішення питання подальшого використання зазначеного майна. Однак відповіді на зазначені звернення Великодедеркальська сільська рада не отримала. За таких обставин сільська рада виходила з наявних документів та фактичного стану земельної ділянки та з урахуванням можливого порушення прав співвласників майнових паїв.

Крім того, під час обстеження встановлено наявність на відповідній території інших об`єктів нерухомого майна, що перебувають у користуванні або власності інших осіб, а також фактичне використання окремих частин земельної ділянки. За таких обставин сільська рада була зобов`язана врахувати не лише інтереси заявника, а й права інших осіб, а також інтереси територіальної громади, не допустивши прийняття рішення, яке могло б призвести до виникнення нових земельних чи майнових спорів, а також порушення майнових справ власників майнових сертифікатів КСП ім. Лесі Українки.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому зазначає, що до матеріалів адміністративного позову стороною позивача долучено довідку Комунального підприємства «Шумське бюро технічної інвентаризації» № 125 від 28 травня 2026 року про те, на земельній ділянці з кадастровим номером 6125881800:01:003:0249 розташована господарська будівля за адресою АДРЕСА_1 , власник – ОСОБА_1 . На цій земельній ділянці до 01 січня 2013 року право власності третіх осіб на будівлі та споруди не зареєстровано.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відсутні відомості щодо об`єктів нерухомого майна на земельній ділянці з кадастровим номером 6125881800:01:003:0249.

Проте, до відзиву на позов відповідачем не надано жодних доказів, що на земельній ділянці із бажаним місцем розташування зазначеним позивачем у заяві від 08 січня 2026 року розташовані об`єкти нерухомого майна, які були зареєстровані до 01 січня 2013 року та після цієї дати, тобто відповідачем не надано жодних правовстановлюючих чи реєстраційних документів на так звані інші будівлі, які були викуплені жителями села та на момент проведення обстеження не були повністю демонтовані, а також бетонні плити колишніх силосних ям, які перебувають на балансі майнової комісії КСП ім. Лесі Українки як нерозподілене майно (майнові паї).

Виходячи з вищенаведеного позивач зазначає, що на момент прийняття оскаржуваного відповідачем рішення жодних будівель і споруд чи іншого нерухомого майна на земельній ділянці, стосовно якої позивач звернувся до Великодедеркальської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення у власність за рахунок земельної ділянки комунальної власності у межах норм безоплатної передачі не було і на даний час немає, а твердження відповідача про нібито наявність нерухомого майна на цій земельній ділянці, за відсутності належних, достовірних і допустимих доказів, є такими, що не відповідають фактичним обставинам.

Представником відповідача до суду подано заперечення (на відповідь на відзив), в якому серед іншого зазначає, що за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

Тому відсутність державної реєстрації права власності на окремі об`єкти колишнього КСП ім. Лесі Українки, зокрема силосні ями, не є безумовним підтвердженням того, що право власності не існує. За таких обставин Великодедеркальська сільська рада була зобов`язана враховувати наявність можливих прав інших осіб на зазначене майно та не володіла правовими підставами розпоряджатися земельною ділянкою без з`ясування всіх обставин, оскільки це могло б призвести до порушення прав власників майнових паїв чи інших правонаступників.

Доводи позивача про те, що на схемі розміщення будівель та інших об`єктів відсутні матеріальні об`єкти, є суб`єктивною оцінкою представника позивача та не ґрунтуються на належних і допустимих доказах. Схема була долучена відповідачем не з метою підтвердження технічного стану чи фактичної наявності всіх конструктивних елементів об`єктів нерухомості, а для відображення їх розташування відповідно до результатів проведеного обстеження та наявних документів щодо майна колишнього КСП ім. Лесі Українки. Зазначена схема була складена з метою визначення максимально можливої площі земельної ділянки, яка може бути передана позивачу без накладення на земельні ділянки, необхідні для обслуговування інших об`єктів нерухомого майна та без порушення прав і законних інтересів інших осіб. Саме тому на схемі окремо відображено місця розташування силосних ям та інших об`єктів колишнього КСП, які підлягали врахуванню при розгляді заяви позивача.

Крім того, відповідач не був наділений повноваженнями вирішувати питання про відсутність або припинення прав інших осіб на зазначене майно лише з підстав відсутності державної реєстрації права власності чи виходячи з його фактичного стану. Навпаки, прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою без урахування зазначених обставин могло б призвести до порушення прав та законних інтересів інших осіб, а також до виникнення нових земельних спорів.

Представником позивача надано пояснення, в яких зазначає, що ознайомившись із запереченням на відповідь на відзив у справі № 500/3829/26, сторона позивача вважає їх такими, що не відповідають нормам матеріального права, суперечать правовим висновкам Верховного Суду та судовій практиці в цілому у цій категорії справ.

У заяві від 16.09.2026 на адресу суду відповідач долучив перелік майна, що залишився у заставу для погашення кредиторської заборгованості КСП ім. Лесі Українки за підписом його голови і бухгалтера.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У січні 2026 року позивач звернувся до Великодедеркальської сільська ради в особі сільського голови Панасюка Ю.В. із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 6125881800:01:003:0101 з цільовим призначенням 01.15 – земельні ділянки запасу під сільськогосподарськими будівлями і дворами для обслуговування будівлі, що перебуває у власності ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 2 га і цільовим призначенням 01.03 – для ведення особистого селянського господарства.

До заяви позивачем долучено та надано суб`єкту владних повноважень: викопіювання з публічної кадастрової карти України із зазначенням орієнтовного місця розташування земельної ділянки; копію витягу з державного реєстру речових прав на будівлю; копію сторінок паспорта громадянина України і картки платника податків; копію посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_1 .

Листом № 99 від 26 січня 2026 року відповідач повідомив позивача про те, що заява від 08 січня 2026 року № 61 буде розглядатися на черговій сесії Великодедеркальської сільської ради.

Актом обстеження від 03.02.2026 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6125881800:01:003:0247, загальною площею 12,9304 га, перебуває у комунальній власності Великодедеркальської сільської ради та має цільове призначення 01.15 – землі запасу під сільськогосподарськими будівлями і дворами.

Під час обстеження комісією встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розташовані господарські будівлі колишнього КСП ім. Лесі Українки, частина яких була відчужена та перебуває у власності різних осіб. Зокрема, встановлено, що позивач є власником будівлі загальною площею 158,3 кв. м, право власності на яку підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом із тим, комісією встановлено, що поряд із належною позивачу будівлею розташовані інші будівлі, які були викуплені жителями села та на момент проведення обстеження не були повністю демонтовані, а також бетонні плити колишніх силосних ям, які перебувають на балансі майнової комісії КСП ім. Лесі Українки як нерозподілене майно (майнові паї).

За результатами проведеного обстеження комісія дійшла висновку про неможливість надання позивачу земельної ділянки площею 2,00 га у межах запропонованого ним місця розташування, оскільки це призвело б до включення до складу земельної ділянки території, на якій розташовані інші об`єкти нерухомого майна та майно, права на яке належать співвласникам майнових паїв.

Після обміру вільної від забудови території комісією встановлено, що орієнтовна площа земельної ділянки, яка може бути сформована для обслуговування належної позивачу будівлі без порушення прав інших осіб, становить 0,50 га.

З метою додаткової перевірки всіх обставин справи та забезпечення максимально об`єктивного розгляду заяви позивача Великодедеркальською сільською радою проведено повторне комісійне обстеження, за результатами якого складено акт обстеження від 23.02.2026.

Під час повторного обстеження за участю батьків позивача комісією повторно проаналізовано місце розташування земельної ділянки та встановлено, що позивач просив надати йому земельну ділянку за рахунок території, де розташовані бетонні плити колишніх силосних ям, оскільки інша частина території зайнята будівлями, які перебувають у власності інших осіб.

Разом із тим комісією встановлено, що внаслідок несприятливих погодних умов (земельна ділянка була вкрита сніговим покривом) фактичне місце розташування бетонних плит неможливо було визначити безпосередньо під час виїзду на місцевість. З огляду на це комісія прийняла рішення перенести остаточний розгляд заяви до проведення повторного обстеження за сприятливих погодних умов

Рішенням від 25 лютого 2026 року № 2998 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 » відповідач відтермінував надання земельної ділянки ОСОБА_1 , орієнтовною площею 2.00 га для ведення особистого селянського господарства за адресою с. Вовківці, за межами населеного пункту – до з`ясування питання щодо уточнення площі земельної ділянки.

Комісією проведено повторне обстеження, за результатами якого складено акт від 20.04.2026. Під час цього обстеження підтверджено, що для обслуговування належної позивачу господарської будівлі вільною є земельна ділянка орієнтовною площею 0,50 га, тоді як з інших сторін розташовані будівлі, що перебувають у власності інших осіб, а також силосні ями з бетонними плитами, які належать співвласникам майнових паїв КСП ім. Лесі Українки та включені до переліку майна, що не підлягає розпаюванню. За результатами обстеження комісія рекомендувала розглянути питання про надання позивачу дозволу на розроблення проєкту землеустрою саме щодо земельної ділянки орієнтовною площею 0,50 га з метою подальшої передачі її у власність.

22 квітня 2026 року Великодедеркальська сільська рада з урахуванням акта обстеження земельної ділянки від 20 квітня 2026 року прийняла рішення № 3027 «Про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 », яким надано дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,5000 га із зміною цільового призначення з земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на для ведення особистого селянського господарства з метою передачі земельної ділянки у власність, що знаходиться за межами с. Вовківці Кременецького району Тернопільської області.

Великодедеркальська сільська рада зверталася до майнової комісії села Вовківці листом від 12.03.2026 №448 з проханням надати інформацію, чи включені бетонні плити колишніх силосних ям до переліку майна, що підлягало розпаюванню.

Листом від 12.03.2026 № 449 Великодедеркальська сільська рада зверталася до майнової комісії КСП ім. Лесі Українки щодо впорядкування правовстановлюючих документів, інвентаризації та вирішення питання подальшого використання зазначеного майна.

Представником Великодедеркальської сільської ради долучено до матеріалів справи наступні докази: Перелік майна, що перебуває в заставі, для погашення кредитної заборгованості КСП ім. Лесі Українки, серед яких зазначено ями силосні 2 штуки вартістю 20178,39.

Позивач вважаючи вказані дії відповідача протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) визначає Закон України від 05.06.2003 №899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі Закон №899-IV).

Відповідно до статті 1 Закону №899-IV право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;

громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;

громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай);

громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.

Згідно із статтею 2 Закону №899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є:

свідоцтво про право на спадщину;

посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);

рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, зазначених в абзаці п`ятому частини першої статті 1 цього Закону, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства (за наявності) чи нотаріально засвідчена виписка з неї (за наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості) (частина 2 статті 13 Закону № 899-IV).

Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк, визначений у договорі оренди земельної ділянки, але не довше, до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю. (частина 4 статті 13 Закону № 899-IV).

За приписами абз. 4-5 статті 13 Закону № 899-IV у разі якщо до 1 січня 2028 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

Особливості використання та розпорядження землями, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства визначені статтею 14-1 Закону № 899-IV, а саме:

- у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю). (частина 1);

- організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані. (частина 2);

- землі, зазначені у частині четвертій статті 7 цього Закону, які залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані. (частина 7);

- сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом. (частина 8);

- до державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада може надати такі земельні ділянки в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди землі колективної власності, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору оренди до дня збирання врожаю. (частина 14 );

- розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 1 січня 2028 року. (частина 16);

- у разі якщо до 1 січня 2028 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб`єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним. (частина 17).

Отже, правовий режим нерозподілених земельних ділянок та невитребуваних земельних часток (паїв) є різним. Так, нерозподілена земельна ділянка входить до складу земель, що підлягали паюванню, але в процесі розподілу не була закріплена за жодним власником. У свою чергу, невитребувана частка (пай) - це право особи на земельну частку, яке виникло в процесі паювання земель, але не було реалізоване шляхом виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) або щодо якого власник чи спадкоємець належно не оформив свої права. Подібне правове регулювання обігу нерозподілених земельних ділянок та невитребуваних земельних часток (паїв) обумовлене спільністю механізму їх тимчасового використання до моменту остаточного визначення суб`єкта права на відповідний об`єкт. Метою такого регулювання є забезпечення ефективного використання земель сільськогосподарського призначення та недопущення їх вилучення з господарського обороту.

Обсяг повноважень органу місцевого самоврядування щодо зазначених об`єктів є істотно вужчим порівняно з обсягом повноважень власника земельної ділянки (відповідна рада виконує функції тимчасового управління такими об`єктами).

Стаття 3 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-ХІІ до 01.01.2002 визначала форми власності на землю в Україні: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Статтею 4 ЗК України №561-ХІІ встановлено, що у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Положеннями статті 5 ЗК України №561-ХІІ визначено, що земля може належати громадянам на праві колективної власності.

Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

До прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Згідно зі статтями 22, 23 Земельного кодексу України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-ІV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

З 01 січня 2019 року набув чинності Закон України від 10 липня 2018 року № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил користування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в України", згідно з яким землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад.

Згідно з пунктом 21 Перехідних положень ЗК України (який є чинним з 01 січня 2019 року) з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Тобто вказаним Законом оновлено та конкретизовано порядок використання земель зазначеної категорії та, відповідно, єдиною підставою для виділення таких земельних ділянок у натурі (на місцевості) після 01 січня 2019 року є рішення територіальної громади (в особі відповідної сільської, селищної, міської ради).

Такий висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 530/467/19 (провадження № 61-5377св21), від 06 червня 2023 року у справі № 371/153/22 (провадження № 61-4024св23), від 24 січня 2024 року у справі № 379/818/22 (провадження № 61-15064св23).

Відповідно до частин першої та другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

У частині першій статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (далі - Закон №2114-ХІІ) колективне сільськогосподарське підприємство (надалі - підприємство) є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.

Підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку та може мати печатки.

Підприємства можуть на добровільних засадах об`єднуватися в спілки (об`єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів.

Положеннями статті 7 Закону №2114-ХІІ унормовано, що об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство.

Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Приписи частин другої та третьої статті 8 Закону №2114-ХІІ встановлюють, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Статтею 10 Закону №2114-ХІІ визначено, що земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що хоча колективне сільськогосподарське підприємство, сільськогосподарський кооператив, і визначався як суб`єкт права власності у підприємстві, за яким може бути зареєстровано майно, у тому числі шляхом отримання державного акта на землю, власниками, яким належить це майно, є його члени, а розпорядження таким майном здійснюють загальні збори членів підприємства.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, що позивач є власником господарської будівлі загальною площею 158,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 (витяг з Державного реєстру речових прав від 03.12.2025), з урахуванням чого відповідачем прийнято рішення від 22.04.2026 №3027 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 площею 0,5 га, а не площею 2 га, оскільки з інших сторін розташовані на земельній ділянці об`єкти нерухомого майна: силосні ями, в яких знаходяться бетонні плити, що належать співвласникам майнових паїв КСП ім. Лесі Українки та включені в перелік майна на розпаювання. Також на даній земельній ділянці перебувають будівлі та майно, які знаходяться у власності інших осіб.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. Принцип змагальності сторін є одним із найбільш вагомих принципів в адміністративному судочинстві. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Відтак, суд вважає акти обстеження від 03.02.2026 і 20.04.2026 належними доказами, адже матеріали адміністративної справи містять план-схему місця розташування земельної ділянки (схематичний абрис або графічний матеріал з місцем розташування спірної земельної ділянки), на якій відображаються межі земельної ділянки та позначається її площа із відомостями розташування об`єктів КСП ім. Лесі Українки.

Суд зазначає, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Разом з тим, будь-яких матеріалів на спростування зазначених актів обстеження позивачем не надано.

Крім того, доказів ліквідації чи припинення в інший спосіб КСП ім. Лесі Українки (адреса місця знаходження: с. Великі Дедеркали Шумського району Тернопільської області) матеріали адміністративної справи не містять.

Разом з тим, Верховний Суд неодноразово зазначав, що розпорядження нерозпайованими землями колективної власності неможливе без прийняття відповідного рішення загальними зборами власників земельних часок (паїв) та їх спадкоємців, загальних зборів членів підприємства, зборів уповноваженого або створеного ним органу управління, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Аналогічна правова позиція вже висловлювалась Верховним Судом у постановах №820/5227/16 від 25 червня 2020 року, №820/5226/16 від 19 грудня 2019 року та від 9 лютого 2021 року у справі № 820/4397/16.

У постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 925/461/21 зроблено висновок про те, що автоматичного переходу об`єктів права власності у приватну власність у зв`язку зі змінами законодавства, якими визначено інші форми власності, ніж ті, що існували раніше, відповідне законодавство не передбачало; у контексті зазначеного необхідно враховувати правовий режим права колективної власності та права приватної власності, які є різними, з огляду, зокрема на те, що майно у колективному підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам і право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства (ст. 7, 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»), натомість право приватної власності здійснюється такою особою за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та на власний розсуд (подібні висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 924/250/19).

З огляду на наведене правове регулювання суд приходить до висновку, що виділення або розпорядження земельними ділянками, на яких розташоване нерозпайоване (колективне) майно колишніх КСП, є протиправним якщо воно відбулося без рішення загальних зборів членів КСП (або уповноважених) чи з порушенням переважного права власників цього майна на земельну ділянку.

Якщо на ділянці розташоване майно (навіть нерозпайоване чи виділене в рахунок майнових паїв), земельна ділянка не є вільною. Відсутність у власника майна оформленого у встановлений законом спосіб права власності чи права користування земельною ділянкою під таким майном не дає права органу влади розпоряджатися цією ділянкою на користь третіх осіб. Протилежне свідчитиме про не дотримання статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України. Землі колективної власності переходять у розпорядження громад із суворими обмеженнями - розпорядження ними без врахування прав правонаступників КСП та рішень загальних зборів є протиправним.

Відтак, оскаржене рішення відповідача не можна вважати таким, що не відповідає критеріям визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, оскільки суб`єкт владних повноважень, на час прийняття рішення, добросовісно, зважив всі обставини та цілком розсудливо прийшов до висновку про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,5 га, зважаючи не наобхідність врахування прав КСП та його правонаступників, співвласників його майнових паїв.

За таких обставин, відповідач прийняв рішення та правомірно надав позивачу дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо частини земельної ділянки.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Також, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 620/3527/20 зазначено, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес»: у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом".

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

в) є визначеним оскільки благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»);

д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду:

а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або

б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або

в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або

г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд відповідно до статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені у цій справі обставини, суд дійшов висновку, що оспорюваним рішенням не порушено права, свободи чи законні інтереси позивача. За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Великодедеркальської сільської ради відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Великодедеркальська сільська рада (місцезнаходження: вул. Садова, 1, с. Великі Дедеркали, Кременецький р-н, Тернопільська обл., 47144 код ЄДРПОУ 04393999).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.