Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №744/1053/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 744/1053/25

Головуючий у першій інстанції – Смага С. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1972/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Любчика О. В., Стельмаха А. П.,

із секретарем Мисник С. В.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 31 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ТОВ «ФК «Профіт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 13.01.2017 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Угоду № С07.177.72693 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, за умовами якої банк відкриває клієнту поточний рахунок у валюті гривня, банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відповідної кредитної лінії по поточному рахунку на наступних умовах: максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000,00грн, ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди, становить 10 000,00грн і за за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 24 % річних.

Вказував, що Банк на виконання умов Договору кредиту надав позичальнику грошові кошти у сумі 10 000,00грн строком до 13.01.2021, а позичальник відповідно зобов`язалася повернути його разом іншими платежами відповідно до тарифів банку, проте позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконує.

Також зазначав, що 08.11.2016 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту № Z71.177.72553, за умовами якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 29 999,00грн включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за кредитне обслуговування) і платою за послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, який є його невід`ємною частиною.

Позивач зазначав, що Банк свої зобов`язання за Договором кредиту виконав у повному обсязі надавши позичальнику кредитні кошти в розмірі 29 999,00грн в строки визначені умовами договору, проте позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконує.

За доводами позову, 13.12.2016 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту № Z70.177.72630, за умовами якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 36 000,00грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за кредитне обслуговування) і платою за послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, який є його невід`ємною частиною. Банк свої зобов`язання за Договором кредиту виконав у повному обсязі надавши позичальнику кредитні кошти в розмірі 36 000,00грн в строки визначені умовами Договору, але позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконує.

Крім того, позивач вказував, що 03.12.2020 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» укладено договір факторингу № 12/90, на підставі якого до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» з 03.12.2020 перейшло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з відповідачем.

Як зазначав позивач, у зв`язку з неповерненням заборгованості за Договорами кредиту та відповідно до Довідки - розрахунку заборгованості за ОСОБА_1 станом на 03.12.2020 рахується заборгованість за Договором № С07.177.72693 від 13.01.2017 – 33 857,61грн; за Договором № Z71.177.72553 від 08.11.2016 – 83 180,30грн; за Договором № Z70.177.72630 від 13.12.2016 - 94 864,02грн.

У позові ТОВ «ФК «Профіт Капітал» просили стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості в розмірі 211 901,66 грн:

за Договором № С07.177.72693 від 13.01.2017, з якої заборгованість за тілом кредиту - 10000,00грн; заборгованість за відсотками – 23 857,61грн; заборгованість по оплаті за обслуговування кредиту - 0,00 грн.

за Договором № Z71.177.72553 від 08.11.2016, з якої заборгованість за основним боргом – 27 705,580грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками – 19 835,53грн; заборгованість на нарахованими та несплаченими комісіями – 35 638,92грн;

за Договором № Z70.177.72630 від 13.12.2016, з якої заборгованість за основним боргом – 32 355,97грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками – 22 980,05грн; заборгованість на нарахованими та несплаченими комісіями – 39 528,00грн, а також судові витрати.

Заочним рішенням Семенівського районного суду Чернігівської області від 31.03.2026 позов ТОВ «ФК «Профіт Капітал» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Профіт Капітал» заборгованість у розмірі 211 901,66грн за:

Договором № С07.177.72693 від 13.01.2017, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту – 10 000,00грн; заборгованості за відсотками – 23 857,61грн;

Договором № Z71.177.72553 від 08.11.2016, яка складається з: заборгованості за основним боргом – 27 705,58грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками – 19 835,53грн; заборгованості на нарахованими та несплаченими комісіями – 35 638,92грн;

Договором № Z70.177.72630 від 13.12.2016, яка складається з: заборгованості за основним боргом – 32 355,97грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками – 22 980,05грн; заборгованість на нарахованими та несплаченими комісіями – 39 528,00грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Враховуючи положення ст. 526, 1048, 1049, 1054 ЦК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідач своїх зобов`язань за кредитними договорами не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Ухвалою Семенівського районного суду Чернігівської області від 07.07.2026 заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 31.03.2026 у справі залишена без задоволення.

Не погодившись з заочним рішенням суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Кравинська Ю. В. в порядку ч. 4 ст. 287 ЦПК України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 31.03.2026 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

За доводами апеляційної скарги рішення судом ухвалено внаслідок неповної та неправильної оцінки доказів, зокрема щодо стягнення комісії за обслуговування кредиту за кредитними договорами та щодо стягнення з відповідача заборгованості через недоведеність вимог за відсотками за кредитними договорами, а також оскаржуване рішення постановлене без належних доказів надання відповідачу кредитних коштів та не підтвердженим є акт набуття позивачем прав вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що відповідно до умов Договору кредиту № С07.177.72693 від 13.01.2017 року, банк відкриває клієнту поточний рахунок у валюті гривня (рахунок), операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках угоди та договору, у том числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням електронного платіжного засобу, та випускає клієнту міжнародну платіжну картку MasterCard Word терміном дії 2 роки з моменту її випуску (кредитна карта), проте суд першої інстанції про розгляді справи не звернув уваги, що платіжна картка Master Card Word дійсна терміном дії 2 роки з моменту її випуску і суд безпідставно вказав інший термін з посиланням на пункт 3.1 Договору.

Тому вважає, що оскільки процентна ставка склала 24 %, а строк кредитування 2 роки - це 24 місяці, тому розмір відсотків за цим договором складає 4 800,00грн: 10 000,00грн х 24 % річних - це чітко визначена математично сума = 2 400,00грн за один рік, за період 2 роки – 2 400,00 х 2 роки = 4 800,00 грн відповідно.

Також заявник посилається що за певною частиною вимог сплив строк позовної даності, що чітко можна було б визначити у разі наявності розрахунку заборгованості, проте оскільки в додатках до позовної заяви, в матеріалах справи наявна лише довідка-розрахунок з фінальними значеннями, але відсутній розрахунок заборгованості, який би відображав поступову зміну (в т.ч. зростання) суми боргу, відображав би процес визначення, поступового нарахування заявлених до стягнення процентів (відсотків), у зв`язку з чим вимоги про стягнення відсотків за кредитними договорами задоволенню не підлягають.

За доводами скарги, неправомірним є стягнення комісії за обслуговування кредиту за кредитними договорами № Z71.177.72553 від 08.11.2016 та № Z70.177.72630 від 13.12.2016, оскільки відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. А відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Тому вважає, що нікчемність плати за обслуговування кредиту слідує з норм Закону і не потребує пред`явлення відповідачем окремого позову, тому вимоги позивача про стягнення комісії є незаконними та не можуть підлягати стягненню, які у даній справі складають половину суми боргу по конкретному договору.

В обґрунтування зазначених доводів заявник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, від 15.03.2019 у справі № 916/3156/17.

Також заявник стверджує, що позивачем не доведено набуття правво вимоги до відповідача, оскільки на підтвердження зазначених обставин позивачем до позовної заяви додано копію договору факторингу № 12/90 від 03.12.2020, яка не відповідає вимогам закону щодо достовірності доказів, оскільки непосвідчена копія договору не дає можливість встановити дійсні обставини справи, в тому числі, чи дійсно права вимоги до відповідача були передані первісним кредитором до позивача згідно із договором факторингу, не дає підстав вважати доведеним факт передачі права вимоги таким кредитором позивачу, тільки тому, що останній стверджує про таку передачу.

Крім того, заявник не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу у заявленому позивачем розмірі, оскільки такий розмір витрат є необґрунтованим і за даних обставин завищеним, враховуючи, що надання будь-яких усних консультацій з приводу одного з типових позовів, які подаються одним і тим самим представником від імені одного й того ж позивача, що слідує з наданого самим же Позивачем до позову акту від 10.10.2025, отже будь-яка складність такої роботи відсутня, є скоріше створення однотипних документів за одним зразком, підставляючи дані різних боржників.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Профіт Капітал» до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 13.01.2017 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Угоду № С07.177.72693 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки (а. с.6-7 т. 1), за умовами якої банк відкриває клієнту поточний рахунок у валюті гривня (надалі - рахунок), операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках угоди та договору, у том числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням електронного платіжного засобу, та випускає клієнту міжнародну платіжну картку MasterCard (кредитна карта). Відповідно до п. 3 Договору банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відповідної кредитної лінії по поточному рахунку на наступних умовах: максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000,00грн (п. п. 3.1 Договору). Ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди, становить 10 000,00грн (п. п. 3.2 Договору кредиту 1).

Згідно п. п. 3.3 Договору кредиту за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 24 % річних. Банк на виконання умов Договору кредиту надав позичальнику грошові кошти у сумі 10000 гривень 00 копійок строком до 13.01.2021, а позичальник відповідно зобов`язався повернути його разом іншими платежами відповідно до тарифів банку.

За матеріалами справи, 08.11.2016 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту № Z71.177.72553 (а. с. 12-14 т. 1), за умовами якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 29 999,00грн включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за кредитне обслуговування) і платою за послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, який є його невід`ємною частиною.

Згідно п.п. 1.4 Договору кредиту 2 за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 15,00% річних від залишкової суми кредиту. Відповідно до п.п. 1.11 Договору кредиту за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі відповідно до графіку платежів. Банк на виконання умов Договору кредиту надав позичальнику грошові кошти у сумі 29 999,00грн строком на 08.11.2021, а позичальник відповідно зобов`язався повернути його разом іншими платежами згідно з умовами цього договору. Реальна процентна ставка складає 105,10% (п.5.7 Договору кредиту 2). В п.6 Договору кредиту 2 наведено «Графік щомісячних платежів за кредитним договором».

Також з матеріалів справи убачається, що 13.12.2016 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту № Z70.177.72630 (а. с. 19-21 т. 1), за умовами якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 36 000,00грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за кредитне обслуговування) і платою за послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, який є його невід`ємною частиною.

Згідно п.п. 1.4 Договору Кредиту за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 15,00% річних від залишкової суми кредиту. Відповідно до п.п. 1.11 Договору кредиту 3 за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату - за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі відповідно до графіку платежів. Банк на виконання умов Договору кредиту надав позичальнику грошові кошти у сумі 36 000,00грн строком на 13.12.2020, а позичальник відповідно зобов`язався повернути його разом іншими платежами згідно з умовами цього Договору. Реальна процентна ставка складає 104,80 % (п.5.7 Договору кредиту 3). В п.6 Договору кредиту 3 наведено «Графік щомісячних платежів за кредитним договором».

Згідно Довідки - розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за:

Договором № С07.177.72693 від 13.01.2017 станом на 03.12.2020 становить 33 857,61грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом – 10 000,00грн, заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками – 2 3857,61грн; заборгованості на нарахованими та несплаченими комісіями – 0,00грн (а. с. 35 т. 1);

Договором № Z71.177.72553 від 08.11.2016 станом на 03.12.2020 становить 83 180,03грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом – 27 705,58грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками – 19 835,53грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими комісіями – 35 638,92грн (а. с. 39 т. 1);

Договором № Z70.177.72630 від 13.12.2016 станом на 03.12.2020 становить 94 864,02грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом – 32 355,97грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками – 22 980,05грн; заборгованості по нарахованими та несплаченими комісіями – 39 528,00грн (а. с. 43 т. 1).

Також судом встановлено, що 03.12.2020 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» укладено договір факторингу № 12/90 (а. с. 51-53 т. 1), за умовами якого АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «ФК «Профіт Капітал», а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах визначених Договором факторингу. Права вимоги які клієнт відступає фактору за цим Договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед Акціонерним товариством «Ідея Банк», та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладення цього договору. Пунктом 5.1 Договору факторингу права Вимоги, строк платежів по котрим настав, а також ті, що виникнуть у майбутньому вважаються такими, що перейшли від Акціонерного товариства «Ідея Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» зобов`язань передбачених Договором факторингу, щодо розрахунків.

Тобто до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» починаючи з 03.12.2020 відповідно до договору факторингу № 12/90 перейшло право за кредитним Договорами № С07.177.72693 від 13.01.2017, № Z71.177.72553 від 08.11.2016, № Z70.177.72630 від 13.12.2016, які укладені між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд, враховуючи положення ст. 526, 1048, 1049, 1054 ЦК України, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідач своїх зобов`язань за кредитними договорами не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Однак повністю погодитись з такими висновками районного суду апеляційний суд не може з огляду на наступне.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За положеннями частини першої статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1049 ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, договір кредиту № С07.177.72693 від 13.01.2017, договір № Z71.177.72553 від 08.11.2016, договір № Z70.177.72630 від 13.12.2016 містять основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування.

Кредитні договори підписано ОСОБА_1 особисто власноручним підписом, на підтвердження особи при укладенні договору відповідачем надавались завірені копії паспорту та РНОКПП.

Факт укладення між АТ «Ідея Банк» договорів кредиту ОСОБА_1 не заперечується та не оспорюється.

Пунктом п.3.1 кредитного договору № С07.177.72693 від 13.01.2017 передбачено, що банк відкриває клієнту поточний рахунок у валюті гривня (надалі - рахунок), операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках угоди та договору, у том числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням електронного платіжного засобу, та випускає клієнту міжнародну платіжну картку MasterCard (далі - кредитна карта).

Відповідно до п. 3 Договору банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відповідної кредитної лінії по поточному рахунку на наступних умовах: максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000 гривень 00 копійок (п. 3.1 Договору). Ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди, становить 10 000 гривень 00 копійок (п. 3.2 Договору кредиту 1).

Згідно п. п. 3.3 Договору кредиту за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 24 % річних. Банк на виконання умов Договору кредиту надав позичальнику грошові кошти у сумі 10000 гривень 00 копійок строком до 13 січня 2021 року, а позичальник відповідно зобов`язалася повернути його разом іншими платежами відповідно до тарифів банку. Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі відкривши поточний рахунок № НОМЕР_3 , що зазначено та надавши кредитні кошти в розмірі 10000 гривень 00 копійок в межах кредитного ліміту визначеного в п. п. 3.2 Договору 1.

Проте в матеріалах справи відсутні належні і допустимі документальні докази того, що грошові кошти у сумі 10 000,00грн відповідачу були надані АТ «Ідея Банк» на строк саме до 13.01.2021.

Разом з тим, у п. 2 Договору передбачено, що Банк випускає Клієнту міжнародну картку MasterCard World терміном дії 2(два) роки з моменту її випуску, тобто термін дії картки відповідача складає з 13.01.2017 по 13.01.2019 включно.

В матеріалах справи відсутні і позивачем не надано належних і допустимих документальних доказів на підтвердження продовження строку дії картки, яка випущена Банком на підставі кредитного договору № С07.177.72693 від 13.01.2017.

Апеляційний суд враховує, що нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеними строками кредитування, тобто після 13.01.2019 у даній справі, суперечить вказаним вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.

За умовами договору № Z71.177.72553 від 08.11.2016 банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 29999 гривень 00 копійок включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за кредитне обслуговування) і платою за послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, який є його невід`ємною частиною.

Згідно п.п. 1.4 Договору кредиту № Z71.177.72553 від 08.11.2016 за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 15,00% річних від залишкової суми кредиту. Відповідно до п.п. 1.11 Договору кредиту за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі відповідно до графіку платежів. Банк на виконання умов Договору кредиту надав позичальнику грошові кошти у сумі 29999 гривень 00 копійок строком на 08 листопада 2021 року, а позичальник відповідно зобов`язався повернути його разом іншими платежами згідно з умовами цього договору. Реальна процентна ставка складає 105,10% (п.5.7 Договору кредиту 2). В п.6 Договору кредиту 2 наведено «Графік щомісячних платежів за кредитним договором». Банк свої зобов`язання за Договором кредиту 2 виконав у повному обсязі надавши позичальнику кредитні кошти в розмірі 29999 гривень 00 копійок. в строки визначені умовами договору.

За умовами договору № Z70.177.72630 від 13.12.2016 банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 36000 гривень 00 копійок, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за кредитне обслуговування) і платою за послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, який є його невід`ємною частиною.

Згідно п. 1.4 Договору Кредиту за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 15,00% річних від залишкової суми кредиту. Відповідно до п.п. 1.11 Договору кредиту 3 за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату - за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі відповідно до графіку платежів. Банк на виконання умов Договору кредиту надав позичальнику грошові кошти у сумі 36000 гривень 00 копійок строком на 13 грудня 2020 року, а позичальник відповідно зобов`язався повернути його разом іншими платежами згідно з умовами цього Договору. Реальна процентна ставка складає 104,80 % (п.5.7 Договору кредиту 3). В п.6 Договору кредиту 3 наведено «Графік щомісячних платежів за кредитним договором». Банк свої зобов`язання за Договором кредиту 3 виконав у повному обсязі надавши позичальнику кредитні кошти в розмірі 36000 гривень 00 копійок в строки визначені умовами Договору.

Факт перерахування відповідачу кредитних коштів за договорами підтверджується виписками по рахунку ОСОБА_1 (а.с. 26-34, 36-37, 40-41 т. 1).

Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування отримання коштів ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду, відповідачем не надано. Зокрема, доказів про те, що відкритий відповідно до умов договору у банку рахунок, на який було перераховано кошти не належить ОСОБА_1 , матеріали справи не містять. При цьому, відповідач не був позбавлений можливості надати інформацію з АТ «Ідея Банк» або про відсутність рахунку у банку, або про неотримання відповідних коштів. Таким чином, саме відповідач мав можливість надати виписку по рахунку, з якого можливо достовірно встановити надання/ненадання кредитних коштів, а також суми погашення кредитної заборгованості.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, сторона відповідача не заперечує факту укладення кредитних договорів і не надає доказів щодо погашення ним заборгованості перед кредитодавцем у розмірі та строк визначений кредитними договорами.

За будь-яке користування кредитними коштами передбачено сплату відсотків, які встановлені в договорі та які відповідач при його підписанні добровільно погодився сплатити. Отримавши кредитні кошти, відповідач погодився сплатити відсотки за користування ними у зазначеному розмірі, що обумовлено кредитним договором та відповідає вимогам ст. 1054, 1056-1 ЦК України. У даному випадку Банком нараховано відсотки за користування кредитом, що є звичайною платою за право користування наданими кредитними коштами на визначених законодавством умовах.

За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 вказано, що: «суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».

Встановлений судом першої інстанції факт укладення між ПАТ «Ідея Банк» та відповідачем кредитних договорів, отримання відповідачем кредитних коштів сторонами не спростовується.

Так, згідно Довідки - розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за:

Договором № С07.177.72693 від 13.01.2017 станом на 03.12.2020 (дата відступлення) становить 33 857,61грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом – 10 000,00грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками – 23 857,61грн; заборгованість на нарахованими та несплаченими комісіями – 0,00грн (а. с. 35 т. 1);

Договором № Z71.177.72553 від 08.11.2016 станом на 03.12.2020 (дата відступлення) становить 83 180,03грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом – 27 705,58грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками – 19 835,53грн; заборгованість на нарахованими та несплаченими комісіями – 35 638,92грн (а. с. 39 т. 1);

Договором № Z70.177.72630 від 13.12.2016 станом на 03.12.2020 (дата відступлення) становить 94 864,02грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом – 32 355,97грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками – 22 980,05грн; заборгованість на нарахованими та несплаченими комісіями – 39 528,00грн (а. с. 43 т. 1).

Разом з тим, зазначені розрахунки заборгованості ОСОБА_1 за кредитними договорами не містять детального щомісячного розрахунку боргу за відсотками, із наданих розрахунків не вбачається можливимим встановити період виникнння заборгованості за кожним платежем.

У виписках по рахунку ОСОБА_1 вказані суми використаних та повернутих ним коштів, але відсутня інформація щодо нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, тому за відсутності повного та детального розрахунку заборгованості, суд першої інстанції був позбавлений можливості з`ясувати порядок нарахування відсотків та період нарахування цих платежів, у зв`язку з чим помилково задовольнив позовні вимоги щодо стягнення відсотків у заявленому позивачем розмірі.

Отже, заявлена позивачем до стягнення заборгованість за відсотками за кредитними договорами належними та допустимими доказами не підтверджена. Довідки-розрахунок заборгованості складені кредитором в односторонньому порядку та не містять даних, які б давали можливість перевірити період нарахування відсотків, залишок тіла кредиту, на який вони нараховувалися, застосовану процентну ставку, а також порядок врахування здійснених відповідачем платежів.

З наданих позивачем виписок за рахунком відповідача убачається лише відображення платежів, пов`язаних із доходами/відсотками банку, проте зазначені суми відображені саме як погашення заборгованості за доходами, тобто як сплачені відповідачем платежі, а не як залишок непогашених відсотків. Інших відомостей, які б підтверджували наявність у відповідача непогашеної заборгованості за відсотками у заявленому розмірі, матеріали справи не містять.

Тому апеляційний суд приходить висновку, що позивачем доведено розмір нарахованих процентів за Договором № С07.177.72693 від 13.01.2017 у розмірі 14 800,00грн, з яких: заборгованість за основним боргом – 10 000,00грн, заборгованість за нарахованими відсотками – 4 800,00грн; за Договором № Z71.177.72553 від 08.11.2016 у сумі 46 024,64грн, з яких: заборгованість за основним боргом – 27 705,58грн, заборгованість за нарахованими відсотками – 18 319,06грн; за Договором № Z70.177.72630 від 13.12.2016 у сумі 53 823,19грн, з яких: заборгованість за основним боргом – 32 355,97грн, заборгованість за нарахованими відсотками – 21 467,22грн, які розраховані з огляду на погоджені сторонами умови кредитування.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 за кредитними договорами, проте дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача заборговасності за відсотками по кредитним договором у повному обсязі, заявленому позивачем.

Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за нарахованими та несплаченими комісіям в сумі 35 638,92грн за договором № Z71.177.72553 від 08.11.2016 та в сумі 39 528,00грн за договором № Z70.177.72630 від 13.12.2016, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом,іншимиактами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 та в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі №204/224/21.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Необхідність внесення плати за додаткові послуги банку, пов`язанні з щомісячним обслуговуванням кредитної заборгованості, передбачені п. 1.11 договору та в Графіку платежів, який міститься у договорах №Z71.177.72553 від 08.11.2016 та № №Z70.177.72630 від 13.12.2016 (колонка графіку «комісія»).

При цьому в кредитних договорах не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості.

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності та переліку таких послуг і погодження їх із споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення умов вказаних кредитних договорів щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Це узгоджується з висновками, викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі №204/224/21.

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Отже, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються відповідачці та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по оплаті за обслуговування кредиту за договором №Z71.177.72553 від 08.11.2016 у сумі 35 638,92грн та за договором №Z70.177.72630 від 13.12.2016 у сумі 39 528,00грн є помилковим, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Щодо переходу права вимоги до відповідача за кредитними договорами, апеляційний суд враховує наступне.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №761/33403/17).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).

ТОВ «ФК «Профіт Капітал» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу до нього права вимоги за зДоговором № С07.177.72693 від 13.01.2017, за Договором № Z71.177.72553 від 08.11.2016, за Договором № Z70.177.72630, а саме:

- договір факторингу № 12/90 від 03.12.2020, укладений ТОВ «ФК «Бізнес Позика» з первісним кредитором АТ «Ідея Банк» (а.с. 51-53 т. 1);

- реєстр боржників до договору факторингу №12/90 від 03.12.2020 (а.с. 54-58 т.1);

- платіжні доручення № 1 від 19.10.2020, № 14 від 03.12.2020, якими підтверджується оплата за відступлення прав вимоги згідно договору факторингу №12/19 від 03.12.2020 (а.с. 59, 60 т. 1).

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено факт права вимоги у ТОВ «ФК «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 за кредитними договорами.

Надані документи містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеними ним з ПАТ «Ідея Банк» кредитними договорами.

Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ «Профіт Капітал» заборгованості за кредитними договорами, а договір факторингу відповідачем не оспорювався, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору.

Поряд з цим, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду в справі №910/1755/19 від 04.06.2020 року.

З моменту отримання права вимоги до відповідачки, а саме з 03.12.2020 позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині визначеної до стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Профіт Капітал» загальної заборгованості за тілом кредиту та відсотками за кредитними договорами підлягає зменшенню з 211 901,66грн до 114 647,83грн.

Посилання заявника на сплив строку позовної давності апеляційним суд до уваги не приймаються, оскільки умовами укладеного договору № С07.177.72693 від 13.01.2017 (п. 6) передбачена позовна давність у 10 років, умовами укладних договорів № Z71.177.72553 від 08.11.2016 (п. 5.5.) та № Z70.177.72630 від 13.12.2016 (п. 5.5) передбачена позовна давність у три роки, а строк дії договору № Z71.177.72553 від 08.11.2016 складає 60 місяців (п. 1.2), тобто до 08.11.2021, строк дії договору № Z70.177.72630 від 13.12.2016 складає 48 місяців (п. 1.2), тобто до 13.12.2020.

Апеляційний суд також враховує, що на час дії карантину з 12.03.2020 до 30.06.2023 строки позовної давності, визначені, зокрема, ст. 257, 258 ЦК України, продовжувалися на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), а у період дії воєнного стану, введеного з 24.02.2022, перебіг позовної давності зупиняється на строк його дії (пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Законом України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехдні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» виключено п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та який набрав чинності 04.09.2025.

Верховний Суд у постанові від 13.03.2023 у справі №207/1892/18 констатував, що згідно з ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Разом з тим дії, що свідчать про переривання позовної давності, повинні бути вчинені до спливу позовної давності. До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.06.2022 у справі №686/23170/19.

Колегія суддів враховує, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Оскільки в даній справі станом на 02.04.2020 позовна давність щодо заявлених позовних вимог за кредитними договорами не спливла, то цей строк, внаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану, не є пропущеним.

Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, висновки суду не в повному обсязі відповідають обставинам справи, а тому з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню в частині стягнення комісії за кредитними договорами з ухваленням нового судового рішення в цій частині про відмову в задоволенні цих вимог, а в частині стягнення заборгованості за основною сумою заборгованості та нарахованим відсоткам – підлягає зміні.

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки вимоги ТОВ «ФК «Профіт Капітал» задоволено на суму 114 647,83грн, відповідно підлягає зменшенню стягнута з ОСОБА_1 сума судового збору з 3 178,22грн до 1 658,92грн, сума стягнутих витрат на правову допомогу з 21 000,00грн до 10 962,00грн за розгляд справи у суді першої інстанції.

У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги, з ТОВ «ФК «Профіт Капітал» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 823,20грн судового збору за апеляційний розгляд справи.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 31 березня 2026 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті комісії за обслуговування кредиту за Договором № Z71.177.72553 від 08 листопада 2016 року в сумі 35 638,92грн, за Договором № Z70.177.72630 від 13 грудня 2016 року в сумі 39 528,00грн скасувати, відмовивши у задоволенні цих вимог.

Заочне рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 31 березня 2026 року змінити, зменшивши загальний розмір стягнутої з ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами з 211 901,66грн до 114 647,83грн, судового збору з 3 178,52грн до 1 658,92грн та витрати на правову допомогу з 21 000,00грн до 10 962,00грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 823,20грн за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. В. Любчик

А. П. Стельмах