Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №742/6366/24 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

05 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/6366/24

Головуючий у першій інстанції - Коротка А. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1529/26, № 22-ц/4823/1367/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мамонової О. Є.,

суддів Луговця О. А., Супруна О. П.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 березня 2026 року та на додаткове рішення цього ж суду від 14 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживача та стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»), в якому просила:

- зобов`язати АТ «Ощадбанк» відновити за власний рахунок залишок коштів на картковому рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 до стану, в якому він перебував до проведення платіжних операцій 02.03.2024 щодо переказу кредитних коштів у сумі 26 320 грн, шляхом повернення коштів, списаних внаслідок вчинення таких платіжних операцій;

- стягнути з АТ «Ощадбанк» грошові кошти у сумі 28 245,38 грн, списані на погашення заборгованості по кредитному ліміту та нарахованих процентах по картковому рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 за наслідком проведення платіжних операцій 02.03.2024 щодо переказу кредитних коштів у сумі 26 320 грн;

- стягнути судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Позов обґрунтовувала тим, що вона є клієнтом АТ «Ощадбанк», у лютому 2024 року між сторонами укладено договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкрито поточний рахунок з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) з встановленням відновлювальної кредитної лінії на банківську картку. Банком було встановлено кредитний ліміт на суму 27 100 грн. Для активації картки 01.03.2024 позивачка здійснила покупки у трьох магазина міста на суму 466,50 грн. Наступного дня, 02.03.2024, з належного їй карткового рахунку о 13:33 год. та 13:34 год. через систему мобільний банкінг були зняті кошти в сумі 26 320 грн. Несанкціоноване списання коштів здійснювалося двома платежами: на суму 26 000 грн та 320 грн. Про несанкціоноване списання коштів позивачка дізналася в травні 2024 року, коли банком вперше були списані з її рахунку кошти на погашення грошових зобов`язань (відсотків) перед банком, після чого вона звернулася в банк для отримання інформації та у подальшому із заявою про несанкціоноване списання коштів 02.03.2024.

10.08.2024 за заявою ОСОБА_1 внесені відомості до ЄРДР №12024270330000794, після чого позивачка вдруге звернулася до відповідача із заявою про проведення службового розслідування щодо несанкціонованого списання 02.03.2024 з її карткового рахунку коштів у сумі 26 320 грн, а також просила надати інформацію куди і кому були перераховані кошти. Однак, відповідно до відповіді банку, останній заяву позивачки проігнорував, розслідування стосовно несанкціонованого списання коштів не провів, запитуваної інформації не надав. 24.10.2024 позивачка подала до відділення банку типову заяву.

Позивачка наголошує, що жодним особам інформацію про карткові рахунки, пін-коди, паролі чи іншу конфіденційну інформацію для можливості проведення платіжних операцій не розголошувала. Про переказ коштів 02.03.2024 їй не було відомо, до мобільного додатку вона не входила та жодні смс-повідомлення про списання коштів з рахунку їй не надходили.

Вважає, АТ «Ощадбанк» не провело належну ідентифікацію клієнта та захист рахунку, внаслідок чого з її рахунку було неправомірно здійснено переказ коштів сторонніми особами.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30.03.2026 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 28 245,38 грн, списані на погашення заборгованості по кредитному ліміту та нарахованих процентів по картковому рахунку № НОМЕР_1 за наслідком проведення платіжних операцій 02.03.2024 щодо переказу кредитних коштів у сумі 26 320 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з АТ «Державний ощадний банк України» на користь держави судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Додатковим рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14.05.2026 стягнуто з АТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 28 250 грн.

В апеляційній скарзі на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30.03.2026 АТ «Ощадбанк» просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з`ясування фактичних обставин справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що твердження позивачки щодо несанкціонованого здійснення оскаржуваних операцій не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки:

- вхід у мобільний додаток «Ощад 24/7» можливий лише з підтвердженням біометрії або коду доступу, що надходить на фінансовий номер телефону клієнта;

- вхід у мобільний додаток «Ощад 24/7» відбувся коректно з підтвердженням коду доступу, що надійшов на фінансовий номер позивача НОМЕР_2 , який вказаний у заяві про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування (ДКБО) (надіслано ОТР повідомлення на номер НОМЕР_2 , 02.03.2024 об 13:26:18, 13:27:42, 13:29:14 наступного змісту: «kod. $psw dlya vhodu v sistemu Oschad 24/7 #FLUMO#»);

- фактично на запит позивача відбулася його реєстрація в системі «Ощад 24/7», однак ОСОБА_1 проігнорувала, не заперечила та не скасувала вказану реєстрацію шляхом повідомлення контакт-центру банку.

Тобто, у даному випадку ОСОБА_1 своїми діями сама сприяла в доступі до власного карткового рахунку НОМЕР_1 та незаконному використанню невідомою особою інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, які відбулися 02.03.2024 о 13:33:40 та 13:34:07 зі списання грошових коштів з її карткового рахунку шляхом використання мобільного додатку банку.

Відповідач стверджує, що несанкціоновані перекази грошових коштів 02.03.2024 сталися в результаті розголошення клієнтом своїх персональних даних, реквізитів платіжних карток банку, випущених на його ім`я та одноразових кодів доступів для входу в мобільний додаток банку, які надходили на його фінансовий номер.

Звертає увагу, що ОСОБА_1 звернулась до банку 20.05.2024, через більш ніж два місяці після здійснення трансакцій, що позбавило банк можливості оперативно відреагувати на проведені трансакції, здійснити вчасну перевірку переказів коштів та блокування переказу.

Указує, що технічно банк не несе відповідальність за операції, що виконуються із ПІН-кодом в додатку «Ощад - 24/7», оскільки в даному випадку, немає технічної можливості встановити, ким саме була проведена операція, оскільки вважається, що код відомий тільки власнику картки з його номера телефону, а, значить, операцію виконував саме володілець карти.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду АТ «Ощадбанк» просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, незаконність та необґрунтованість.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що адвокатом Фесиком І. А. не надано до суду та АТ «Ощадбанк» жодного документу, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відповідач указує, що позивач не надав суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги, що у свою чергу, позбавляє іншу сторону можливості спростувати ймовірну не співмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Також звертає увагу, що адвокатом Фесиком І. А. до заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу надано ордер на представлення інтересів іншої особи, а не ОСОБА_1.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що судом беззаперечно встановлено, що за відсутності належного контролю з безпеки платіжних операцій з боку працівників АТ «Державний ощадний банк України» 02.03.2024 з кредитного рахунку ОСОБА_1 шахрайським шляхом були списані грошові кошти; АТ «Державний ощадний банк України» не надало жодних належних та допустимих доказів, які б безспірно доводили, що своїми діями чи бездіяльністю ОСОБА_1 сприяла доступу до відомостей по кредитній картці та до її особового рахунку, а також незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу невстановленим особам ініціювати платіжні операції 02.03.2024.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про зобов`язання АТ «Державний ощадний банк України» відновити за власний рахунок залишок коштів на картковому рахунку № НОМЕР_1 до того стану, в якому він перебував до проведення платіжних операцій 02.03.2024 щодо переказу коштів у сумі 26 320 грн, шляхом повернення коштів, списаних внаслідок вчинення таких операцій, враховуючи те, що з метою уникнення нарахування відсотків за використання кредитних коштів, позивачкою самостійно відновлено залишок коштів на вказаному кредитному рахунку та внесено кошти в сумі 28 245,38 грн.

З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, 12.02.2024 між ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк» підписано заяву про приєднання №77022126/210720 до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) та кредитну заяву №3432458988 (запит (заява) споживача на укладення договору про споживчий кредит в розумінні ст. 14 Закону України «Про споживче кредитування») (а.с. 53-63).

02.03.2024 відповідно до виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 в АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 з цього карткового рахунку списано кошти у сумі 26 000 грн та 320 грн (а. с. 7, 13-15, 47-49).

З виписки по картковому рахунку також слідує, що у квітні та травні 2024 року банком нараховувались та списувались кошти у рахунок відсотків за користування кредитним лімітом.

09.05.2024 та 13.05.2024 ОСОБА_1 у телефонному режимі зверталась до контакт-центру АТ «Ощадбанк» із запитом щодо зняття коштів з її кредитної картки шахраями.

20.05.2024 ОСОБА_1 звернулася до АТ «Ощадбанк» зі зверненням, в якому просила надати відповідь, яким чином і на підставі яких документів були перераховані кошти з її банківської картки НОМЕР_3 02.03.2024, надати інформацію про заходи, які були чи будуть вчинені банком для розслідування цього інциденту та повернення вкрадених коштів, повідомити про заходи, які банк вживає для вирішення цієї ситуації, та вказати, які додаткові дії з її боку необхідні для вирішення даного питання, а також припинити нарахування відсотків на кредитні кошти (а.с. 9).

У відповідь на вказане звернення АТ «Ощадбанк» листом від 18.06.2024 №11/5-16/5205/2024/с повідомило, що позивачкою не подано до банку заяву на розгляд спірних транзакцій по рахункам та рекомендувало для вирішення даного питання звернутися до відділення банку для подачі заяви про спірну транзакцію з витягом з ЄДРДР та оригіналами документів, що посвідчують особу (а.с. 10).

05.06.2024 ОСОБА_1 подала до банку заяву про розірвання договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та закриття рахунку НОМЕР_1 , працівником банку зроблено відмітку про повернення позивачкою платіжної картки банку (а.с. 51).

10.08.2024 на підставі заяви ОСОБА_1 стосовно вчинення проти неї шахрайських дій, внаслідок чого з її карткового рахунку списано кошти на суму 26 320 грн, та ухвали Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01.08.2024 №1-кс/742/1269/24, ЄУ №742/4406/24 у ЄДРДР зареєстровано кримінальне провадження №12024270330000794 за ч.4 ст.190 КК України (а.с. 8).

У вересні 2024 року ОСОБА_1 повторно звернулася до АТ «Ощадбанк» із заявою, в якій просила провести службове розслідування щодо фактів несанкціонованого списання з її карткового рахункуНОМЕР_3 02.03.2024 коштів у сумі 26 320 грн та надати інформацію куди і кому були перераховані кошти (а.с. 11).

У відповідь на вказану заяву АТ «Ощадбанк» листом від 12.09.2024 №11/5-16/7837/2024/с повідомило, що позивачкою не подано до банку заяву на розгляд спірних транзакцій по рахункам, та рекомендувало для вирішення даного питання звернутися до відділення банку для подачі заяви про спірну транзакцію з витягом з ЄДРДР та оригіналами документів, що посвідчують особу (а.с. 12).

24.10.2024 ОСОБА_1 подано до АТ «Ощадбанк» заяву за встановленою формою, в якій вона повідомила, що без її відома невідомими особами з її кредитної картки НОМЕР_3 02.03.2024 списано кошти у сумі 26 000 грн та 320 грн. Дані ніяким стороннім особами заявниця не розголошувала. На момент здійснення трансакції картка перебувала у заявниці. Вона не здійснювала та нікого не уповноважувала здійснювати ці трансакції, а також не робила замовлень по пошті або телефону і т.і. Просила повернути ці суми (а.с. 16, 51).

За інформацією Департаменту електронної комерції та платіжних засобів АТ «Ощадбанк» (а.с. 38-45) ОСОБА_1 є клієнтом АТ «Ощадбанк» з 30.07.2020, фінансовий номер телефону НОМЕР_2 не змінювався з моменту заведення в систему банку (а.с. 41).

15.02.2024 на рахунок НОМЕР_6 встановлено кредитний ліміт у сумі 27 100 грн та ліміт розстрочки у сумі 5 400 грн (а.с. 45).

За наданою АТ «Ощадбанк» інформацією спірні транзакції з переказу кредитних коштів здійснено 02.03.2024 о 13:34:07 на суму 320 грн та о 13:33:40 на суму 26 000 грн через «Ощад 24/7» на картку ТОВ «Нова-Пей» НОМЕР_4 (741453). Оскаржувані операції здійснено в мобільному додатку Ощад 24/7 (нова версія Flumo), ці дії підтверджувались біометрією або кодом доступу, який встановлюється при першому вході або в налаштуваннях безпеки. Для реєстрації і встановлення нового мобільного додатку використовуються реквізити ПК та ПІН-код до неї, які відомі тільки клієнту, а також одноразові ОТР-паролі, які надаються клієнту в автоматичному режимі на фінансовий номер мобільного телефону, та являються зашифрованими в системі банку, що унеможливлює доступ співробітниками банку (а. с. 39).

Перед здійсненням спірних транзакцій, 02.03.2024 з номера телефону НОМЕР_2 було здійснено три спроби входу до «Ощад 24/7» - о 13:26:18, о 13:27:42 та о 13:29:14. Транзакційні смс не надсилались, оскільки послуга смс-інформування не була підключена по картці (а.с. 40).

Входи до мобільного банкінгу, зокрема 09.11.2020, 04.02.2022 та 25.01.2023, відбувались з пристрою ZTE Blade A7 2020, а 02.03.2024 о 13:31:35 вхід було здійснено з іншого пристрою TECNO KD7, відмінного від пристрою ОСОБА_1 , на якому здійснено оскаржувані операції (а.с. 43).

04.06.2024 позивачка здійснила погашення знятих кредитних коштів та 07.06.2024 закрито рахунок НОМЕР_1 (а.с. 44, 45).

У службовій записці директора Департаменту електронної комерції та платіжних засобів АТ «Ощадбанк» від 14.11.2024 №190560/53/3-17-2024, зокрема, вказано, що 02.03.2024 о 13:29 відбувся вихідний автоматичний IVR-дзвінок на номер телефону НОМЕР_2 для підтвердження реєстрації в системі «Ощад 24/7», який був успішно прийнятий. Для підтвердження реєстрації та отримання одноразового пароля клієнту необхідно було натиснути цифру 1 на клавіатурі телефону, що клієнт і здійснив. Після підтвердження клієнту було озвучено одноразовий пароль (а.с. 46).

З наданої ПрАТ «ВФ Україна» (Vodafone) роздруківки дзвінків абонентського номера НОМЕР_2 вбачається, що 02.03.2024 о 13:31:26 надійшло одне смс-повідомлення від АТ «Ощадбанк» (а.с. 110-112).

Відповідно до роздруківки листування позивачки та АТ «Ощадбанк» 02.03.2024 о 13:32 їй надійшло повідомлення про вхід у мобільний банкінг, код чи пароль для входу не надходив (а.с. 156-157). Наступне повідомлення від банку надійшло 27.04.2024 про списання коштів з рахунку відповідачки.

Відповідно до постанови слідчого ВРЗЗС СВ Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області старшого лейтенанта поліції Ситченка М.М. від 04.10.2024, що міститься в матеріалах кримінального провадження №12024270330000794 від 10.08.2024, яке витребовувалося судом, в ході досудового розслідування встановлено, що грошові кошти потерпілої ОСОБА_1 були списані без шахрайських дій третіх осіб. Потерпіла за підозрілими посиланнями не переходила, дзвінки шахраїв не отримувала. Таким чином, в даному випадку вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.185 КК України.

Згідно з протоколом огляду речей від 23.10.2025, що міститься в матеріалах того ж кримінального провадження №12024270330000794 від 10.08.2024, під час здійснення спірних транзакцій клієнт здійснював вхід до інтернет-банкінгу з наступних ip-адрес: 46.211.96.26 та 46.211.97.31 - провайдер ПрАТ «Київстар».

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до ст. 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї та практику ЄСПЛ. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За змістом ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

У ст. 1073 ЦК України визначено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п. 56, 57 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки; платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього.

Відповідно до вимог ст. 35 Закону України «Про платіжні послуги» емісія / надання користувачу платіжного інструменту здійснюється надавачем платіжних послуг на підставі договору, укладеного між надавачем платіжних послуг та користувачем. Порядок емісії платіжних інструментів для використання в платіжних системах визначається правилами відповідних платіжних систем з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Порядок виконання операцій з використанням наданих користувачу платіжних інструментів та обмеження щодо таких операцій визначаються договором між надавачем платіжних послуг та користувачем з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України (ч. 1 ст. 36 Закону).

Частиною 12 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що електронний платіжний засіб, що використовується в платіжній системі, має відповідати вимогам щодо захисту інформації, передбаченим правилами платіжної системи, з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до п. 3, 4. ч. 20 цієї статті, користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції.

Відповідно до ст. 41 Закону ініціатором платіжної операції може бути, зокрема платник (у тому числі через надавача платіжних послуг з ініціювання платіжної операції).

Ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції.

Згідно із вимогами ст. 42 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна операція вважається акцептованою після надання платником згоди на її виконання. Якщо немає згоди платника на виконання платіжної операції, - така операція вважається неакцептованою, якщо інше не передбачено цим Законом. Надавач платіжних послуг платника за виконання неакцептованих платіжних операцій несе відповідальність, передбачену цим Законом. Згода на виконання платіжної операції (пов`язаних між собою платіжних операцій) може бути надана платником надавачу платіжних послуг платника особисто, через надавача платіжних послуг з ініціювання платіжної операції або через отримувача.

Порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України. Виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону. Виконання платіжних операцій з цифровими грошима здійснюється відповідно до правил, визначених Національним банком України. Надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою / з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників (ст. 46 Закону).

Частиною 1 ст. 47 Закону визначено, що надавач платіжних послуг платника зобов`язаний виконати платіжну інструкцію ініціатора протягом операційного дня з моменту прийняття ним до виконання платіжної інструкції.

Платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача. Порядок завершення платіжної операції в платіжній системі визначається правилами платіжної системи з урахуванням положень цього Закону (ст. 49 Закону).

Для виконання платіжних операцій з коштами (крім електронних грошей) банки мають право відкривати своїм клієнтам, зокрема поточні рахунки - рахунки, що відкривається банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства (ст. 63 Закону).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 і ч. 3 ст. 67 Закону України «Про платіжні послуги» надавачі платіжних послуг зобов`язані запровадити систему захисту інформації, що має забезпечувати безперервний захист інформації про виконання платіжних операцій та індивідуальної облікової інформації на всіх етапах її формування, обробки, передавання та зберігання. Система захисту інформації має забезпечувати цілісність, конфіденційність, доступність та простежуваність інформації, що формується, обробляється, передається та зберігається під час виконання платіжних операцій, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України. Надавачі платіжних послуг зобов`язані виконувати встановлені законодавством вимоги щодо захисту інформації. У разі виявлення порушень законодавства щодо захисту інформації, що містять ознаки вчинення злочину, надавачі платіжних послуг зобов`язані повідомити про це відповідні правоохоронні органи.

Електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Під час виконання автентифікації надавачі платіжних послуг зобов`язані виконувати вимоги Національного банку України щодо захисту конфіденційності та цілісності індивідуальної облікової інформації користувачів. Надавачі платіжних послуг зобов`язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час: 1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; 2) ініціювання дистанційної платіжної операції; 3) будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій). Надавачі платіжних послуг зобов`язані розробити та застосовувати елементи посиленої автентифікації, які мають бути незалежними, щоб виявлення факту несанкціонованого доступу до одного захищеного елемента або його розголошення не загрожувало надійності інших елементів, а також запровадити заходи із забезпечення захисту конфіденційності даних автентифікації. Для проведення дистанційних платіжних операцій надавачі платіжних послуг зобов`язані застосовувати посилену автентифікацію платника, що включає використання унікальних для кожної окремої операції даних, які дають змогу пов`язувати (в результаті виконання алгоритму співставляти контрольний показник з даними операції) операцію на певну суму і конкретного отримувача (ч. 1- 5 ст. 68 Закону України «Про платіжні послуги»).

Посилена автентифікація - процедура автентифікації, яка передбачає використання двох чи більше сукупностей даних, що належать до таких різних категорій:

а) знань (володіння інформацією (даними), що відома лише користувачу);

б) володінь (застосування матеріального предмета, яким володіє лише користувач);

в) притаманність (перевірка біометричних даних або інших властивостей (рис, характеристик), притаманних лише користувачу, що відрізняють його від інших користувачів) (п. 70 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги»).

Згідно з вимогами ст. 68 Закону електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Під час виконання автентифікації надавачі платіжних послуг зобов`язані виконувати вимоги Національного банку України щодо захисту конфіденційності та цілісності індивідуальної облікової інформації користувачів. Надавачі платіжних послуг зобов`язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час: 1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; 2) ініціювання дистанційної платіжної операції.

Нормами ст. 86 Закону визначено, що надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином. Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність, визначену цим Законом, за виконання помилкової, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків.

Згідно з ч. 5 ст. 87 Закону України «Про платіжні послуги» до моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації відповідно до статті 38 цього Закону ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на платника.

Аналогічна норма міститься в п. 140 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженої Постановою Правління НБУ від 29.07.2022 №164 (далі - Положення №164), згідно з якою користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.

До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.

Відповідно до п. 136 розділу VII Положення №164 користувач зобов`язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень.

Згідно з п. 138 Положення №164 Емітент зобов`язаний:1) забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна іншим сторонам, крім користувача (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення); 2) зберігати інформацію, надану користувачем для здійснення контактів із ним, протягом строку дії договору; 3) забезпечити користувачу можливість безоплатно в будь-який час повідомити емітента про втрату платіжного інструменту або індивідуальної облікової інформації та не допускати будь-якого використання платіжного інструменту після отримання такого повідомлення; 4) забезпечити користувачу можливість у будь-який час повідомити емітента про потребу розблокування або заміни (перевипуску) платіжного інструменту; 5) повідомляти користувача про виконання операцій з використанням платіжного інструменту; 6) реєструвати та протягом строку, передбаченого нормативно-правовими актами Національного банку, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування емітентом користувача та користувачем емітента, надавати користувачу таку інформацію за його письмовим зверненням. Емітент зобов`язаний зазначити дату і час одержання повідомлення користувача про втрату платіжного інструменту під час реєстрації повідомлення.

У відповідності до п. 146 розділу VII Положення №164 власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі №6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №758/7327/14-ц, від 23.01.2018 у справі №202/10128/14, від 14.02.2018 у справі №127/23496/15-ц, від 20.06.2018 у справі №691/699/16-ц, від 13.09.2019 у справі №501/4443/14, від 20.11.2019 у справі №577/4224/16, від 07.10.2020 у справі №751/904/18, від 17.06.2021 у справі №759/4025/19, від 16.08.2023 у справі №176/1445/22, від 06.09.2023 у справі №686/30030/21.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.07.2019 у справі №537/3312/16-ц (провадження №61-17629св18) зазначено, що сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13.05.2015 у справі №6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Також, для правильного вирішення спору необхідно встановити не лише факт проходження процедури автентифікації користувача в системі дистанційного банківського обслуговування, а й те, чи була саме позивачкою надана згода на виконання конкретних платіжних операцій на суму 26 000 грн та 320 грн.

Зазначені положення у системному зв`язку з частиною першою статті 81 ЦПК України свідчать про те, що саме на АТ «Ощадбанк» як надавача платіжних послуг покладається обов`язок довести належне виконання спірних платіжних операцій та наявність передбаченої законом підстави для звільнення його від відповідальності.

Стаття 3 ЦПК України передбачає, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 14.09.2021 у справі №910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 указувала, що 02.03.2024 з її карткового рахунку через мобільний банкінг відбулось несанкціоноване списання коштів двома платежами на суму 26 000 грн та 320 грн. При цьому, дзвінків та смс повідомлень від банку позивачка не отримувала та вперше дізналась про дану операцію в травні 2024 року після списання банком з її рахунку коштів на погашення відсотків за кредитною заборгованістю, яка виникла унаслідок цього несанкціонованого списання коштів.

При цьому, позивачка згоди на списання коштів не давала, списання відбулось без її відома, на момент здійснення спірний трансакцій картка перебувала у неї та під час розірвання договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та закриття рахунку картка була повернута банку, про що працівник зробив відповідну відмітку у заяві (а.с. 51).

Про ці незаконні дії з боку третіх осіб позивачка 09.05.2024, 13.05.2024, 20.05.2024, у вересні 2024 та 24.10.2024 зверталась з відповідними повідомленнями та заявами до АТ «Ощадбанку» та 10.08.2024 за заявою ОСОБА_1 стосовно вчинення проти неї шахрайських дій, внаслідок чого з її карткового рахунку списано кошти на суму 26 320 грн, у ЄДРДР зареєстровано кримінальне провадження №12024270330000794 за ч.4 ст.190 КК України.

Таким чином, після виявлення факту платіжних операцій, які позивачка не здійснювала, вона вчинила дії, передбачені п. 140 Положення №164 щодо повідомлення емітента.

Згідно вказаних вище норм права та правових висновків Верховного Суду саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

Схожі висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.08.2023 у справі №176/1445/22, від 29.03.2024 у справі №456/4026/21

Отже, саме банк у суді першої інстанції мав подати беззаперечні докази сприяння позивачкою незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 02.03.2024.

Однак АТ «Ощадбанк» не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру чи іншої інформації, яка дала змогу ініціювати спірні трансакції зі списання коштів у сумі 26 320 грн 02.03.2024.

Матеріалами справи підтверджується, що вказана втрата коштів сталася за участі третіх осіб. Виявивши безпідставне списання коштів, позивачка повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів і в межах наявного кримінального провадження (№12024270330000794) встановлюється особа, яка протиправно заволоділа коштами позивачки.

При цьому, як зазначено в правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 26.08.2020 по справі №766/19614/18, сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням відкритих карткових рахунків не є підставою для відмови у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що вхід у мобільний додаток «Ощад 24/7» відбувся коректно з підтвердженням коду доступу, що надійшов на фінансовий номер позивача НОМЕР_2 , який вказаний у заяві про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування (ДКБО) (надіслано ОТР повідомлення на номер НОМЕР_2 , 02.03.2024 об 13:26:18, 13:27:42, 13:29:14 наступного змісту: «kod. $psw dlya vhodu v sistemu Oschad 24/7 #FLUMO#»); фактично на запит позивача відбулася його реєстрація в системі «Ощад 24/7», однак ОСОБА_1 проігнорувала, не заперечила та не скасувала вказану реєстрацію шляхом повідомлення контакт-центру банку.

Проте, апеляційний суд уважає, що банком не доведено факт того, що саме позивачка здійснювала оскаржувані операції в системі «Ощад 24/7» або того, що її необережні дії призвели до цього.

Колегія суддів звертає увагу на те, що АТ «Ощадбанк» надано інформацію з автоматизованої системи банку щодо дій по рахунку позивачки, в тому числі у системі «Ощад 24/7» (а.с. 38-45), відповідно до якої спірний переказ коштів 02.03.2024 у сумі 26 320 грн відбувся через «Ощад 24/7».

Перед здійсненням спірних транзакцій, 02.03.2024 було здійснено три спроби входу до «Ощад 24/7» - о 13:26:18, о 13:27:42, о 13:29:14 та зазначено, що на номер телефону позивачки НОМЕР_2 кожного разу направлялися коди для входу. Вказано, що фінансовий номер телефону ОСОБА_1 не змінювався з моменту заведення у систему банку 30.07.2020, чого не заперечує і сама позивачка. При цьому, відповідач сам зазначає, що транзакційні смс не надсилались, оскільки послуга смс-інформування не була підключена по картці. (а.с. 40, 41)

При цьому, за інформацією ПрАТ «ВФ Україна» (Vodafone) 02.03.2024 о 13:31:26 на абонентський номер НОМЕР_2 надійшло одне смс-повідомлення від АТ «Ощадбанк».

Крім того, з роздруківки повідомлень від АТ «Ощадбанк» (а.с. 156-157) слідує, що 02.03.2024 о 13:31 на телефон позивачки надійшло повідомлення з текстом «Card: 5-271* MOBILE BANKING.», будь яких інших повідомлень від банку, як то з кодом для входу, вхід з іншого пристрою, про здійснення переказу коштів тощо, не надходило. На підтвердження протилежного банком жодних доказів не надано.

Також надано роздруківку з переліком успішних подій, в тому числі, 02.03.2024 - о 13:31:31 ІР НОМЕР_5 , о 13:31:35 ІР НОМЕР_5 та о 14:44:28 ІР46.211.175.136, що не збігаються зі спірними трансакціями по часу, здійснені з різних ІР адрес, та не містять пояснень щодо виду подій (операцій, трансакцій і т.д.), особи, що їх вчиняла чи погоджувала, а також відношення до спірних питань (а.с. 42).

02.03.2024 о 13:31:35 до мобільного банкінгу здійснено вхід з пристрою TECNO KD7, з якого і проведено оскаржувані операції (а.с. 43). При цьому попередні входи позивачки до системи, зокрема 09.11.2020, 04.02.2022 та 25.01.2023, здійснювалися з пристрою ZTE Blade A7 2020.

Таким чином, наведені банком відомості підтверджують зміну пристрою, з якого було здійснено доступ до системи дистанційного банківського обслуговування, однак не підтверджують особу користувача цього пристрою. Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що пристрій ZTE Blade A7 2020 належить позивачці.

При цьому, надана відповідачем інформація є суперечливою та не узгоджується між собою щодо обставин входу до системи «Ощад 24/7», способу підтвердження реєстрації та здійснення спірних платіжних операцій.

Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у ОСОБА_1 дійсно була відсутня воля на здійснення операцій з переказу кредитних коштів зі свого рахунку. При цьому банком не доведено належними та допустимими доказами протилежного.

Отже списання грошових коштів з рахунку позивачки відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальність за такі операції.

За встановлених обставин справи, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що у даному випадку ОСОБА_1 своїми діями сама посприяла в доступі до власного карткового рахунку НОМЕР_1 та незаконному використанню невідомою особою інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, які відбулися 02.03.2024 о 13:33:40 та 13:34:07 зі списання грошових коштів з її карткового рахунку шляхом використання мобільного додатку банку.

Відповідач стверджує, що несанкціоновані перекази грошових коштів 02.03.2024 сталися в результаті розголошення клієнтом своїх персональних даних, реквізитів платіжних карток банку, випущених на його ім`я та одноразових кодів доступів для входу в мобільний додаток банку, які надходили на його фінансовий номер, однак жодних належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження зазначеного банком не надано.

Не може бути підставою для іншого висновку та скасування рішення суду й посилання банку на те, що позивачка звернулася із заявою щодо спірних операцій лише 20.05.2024, через більш ніж два місяці після здійсненні трансакцій, що позбавило банк можливості оперативно відреагувати на проведені трансакції, здійснити вчасну перевірку переказів коштів та блокування переказу. Вперше ОСОБА_1 зателефонувала до контакт-центру АТ «Ощадбанк» 09.05.2024, про що зазначено у відзиві відповідача на позовну заяву.

За змістом ч. 4 ст. 87 Закону України «Про платіжні послуги» платник зобов`язаний негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити надавача платіжних послуг у визначеному договором порядку про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією. Платник має право вимагати відшкодування коштів за неналежною платіжною операцією, за умови повідомлення про це надавача платіжних послуг протягом 90 календарних днів з дати списання коштів за такою операцією з його рахунку. Зазначений у цій частині строк не застосовується, якщо надавач платіжних послуг не дотримався свого обов`язку щодо інформування платника про виконані платіжні операції згідно з вимогами цього Закону.

Установлено, що спірні операції проведені 02.03.2024, а 09.05.2024 ОСОБА_1 звернулася до банку з повідомленням про їх оспорювання, тобто в межах 90-денного строку, передбаченого законом. При цьому, як вказує позивачка та свідчать матеріали справи, остання не була обізнана про оскаржувані трансакції зі зняття кредитних коштів, оскільки таких операцій вона не здійснювала, повідомлення про такі вона не отримувала та дізналась про несанкціоноване списання коштів лише 27.04.2024 після отримання повідомлення про списання з її рахунку коштів на погашення нарахованих відсотків за кредитною заборгованістю, яка стала наслідком саме оскаржуваного несанкціонованого переказу кредитних коштів з іі рахунку.

Крім того, згідно з ч. 4 ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової, неналежної, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків зобов`язаний на запит користувача, якого він обслуговує, невідкладно вжити заходів для отримання всієї наявної у надавача платіжних послуг інформації про платіжну операцію та надати її користувачу без стягнення плати.

Натомість після звернення ОСОБА_1 від 20.05.2024 банк листом від 18.06.2024 не повідомив результатів перевірки спірних операцій, а запропонував звернутися до відділення із заявою про спірну транзакцію. Аналогічна відповідь була надана банком і на наступне звернення позивачки у вересні 2024 року. Звернення за встановленою банком формою було подано ОСОБА_1 24.10.2024.

Тобто, фактично банк як надавач платіжних послуг передбачені законом обов`язки щодо розгляду повідомлення користувача та встановлення обставин проведення спірних операцій після першого звернення позивачки не виконав, і така поведінка в сукупності з іншими доказами та встановленими обставинами справи не дає підстав вважати доведеним факт правомірності проведення спірних платіжних операцій та вини позивачки у їх здійсненні, а відтак не спростовує висновку суду першої інстанції про відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла незаконному використанню її платіжного інструменту або даних, необхідних для ініціювання таких операцій.

Таким чином, підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оскаржуване рішення постановлено районним судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим, згідно зі ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30.03.2026 - без змін.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення

Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення судових витрат, районний суд виходив з того, що оскільки рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30.03.2026 позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів та стягнення коштів задоволено частково, а представництво інтересів позивачки ОСОБА_1 здійснювалось адвокатом Фесиком І.А. на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 09.07.2024 та сума витрат відповідно до акта виконаних робіт від 09.07.2024 становить 28 250 грн, то подана представником позивачки у цій цивільній справі заява про винесення додаткового рішення щодо вирішення питання стосовно стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат на професійну правову допомогу підлягає до задоволення у повному обсязі.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (ст. 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливо виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідною роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 06.12.2019 у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.01.2022 у справі №757/36628/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 268).

Як зазначалось вище, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 137, ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28.05.2021 у справі №727/463/19, від 20.09.2023 у справі №753/7936/22, від 31.10.2024 у справі №242/3831/19, постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 у справі №753/1203/18, від 02.06.2022 у справі №15/8/203/20.

У позовній заяві стороною позивача заявлено клопотання про стягнення з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У позові зазначено, що у зв`язку із розглядом справи позивач планує понести витрати на правничу допомогу адвоката орієнтовно у сумі 20 000, що буде включати ознайомлення з документами та надання консультацій, підготовку позовної заяви, інших заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань, ознайомлення з матеріалами справи, представництва інтересів позивача в суді першої інстанції.

Повідомлено, що докази щодо розміру витрат на правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

01.04.2026 через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Фесик І. А. звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на правничу допомогу (а.с. 168).

Представництво інтересів ОСОБА_1 у Прилуцькому міськрайонному суді Чернігівської області адвокат Фесик І. А. здійснював відповідно до ордеру серії СВ №1095480 від 29.07.2024, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги б/н від 09.07.2024 (а.с. 6, 170).

Відповідно до п. 1, 2, 5 вищевказаного договору про надання правничої допомоги від 09.07.2024 замовник ОСОБА_1 доручає, а виконавець адвокат Фесик І. А. бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу ОСОБА_1 у правовідносинах з АТ «Державний ощадний банк України» у зв`язку з незаконним списанням коштів з її карткового рахунку. Для цього адвокату надається право на представництво її інтересів у всіх судах України.

Виконавець бере на себе зобов`язання надати наступну правничу допомогу: а) ознайомитись з документами замовника; 6) з`ясувати фактичні обставини справи з замовником та надати усну консультацію з приводу захисту прав замовника; в) підготувати необхідні адвокатські запити та заяви для замовника для вирішення питання мирним шляхом та зібрання необхідних документів; г) підготувати позовну заяву в Прилуцький міськрайонний суд про захист прав споживачів, оформити позовну заяву з додатками в електронному суді; д) скласти необхідні клопотання до суду; ж) скласти відповідь на відзив; з) представляти інтереси замовника в суді першої інстанції, користуючись всіма правами наданими ст. 43, 49 ЦПК України по справі за позовом замовника до АТ «Державний ощадний банк України»; і) в разі необхідності підготувати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції; к) представляти інтереси замовника в суді апеляційної інстанції.

Вартість правничої допомоги визначається з урахуванням рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару та з урахуванням складності справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та значенням справи для замовника.

Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг.

Підставою для сплати гонорару є акт наданих послуг.

Оплата здійснюється у готівковому або безготівковому порядку.

За надання правничої допомоги виконавцем, що визначена у п. 2.1 цього договору, замовник сплачує виконавцю кошти в наступному розмірі: - вартість послуг адвоката пов`язаних з наданням правничої допомоги, таких як ознайомлення з матеріалами справи, надання усної консультації, складання заяв по справі, становить 1 500 грн за годину праці адвоката; - представництво інтересів замовника у суді першої інстанції 10 000 грн плюс 2 000 грн кожне наступне судове засідання; - представництво інтересів в суді апеляційної та касаційної інстанції визначаються додатковою угодою.

Оплата правничої допомоги адвоката, передбаченої п. 2.1 договору, здійснюється замовником протягом 10 днів після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до акту наданих послуг по договору про надання правничої допомоги від 09.07.2024 від 01.04.2026 виконавець надав, а замовник прийняв наступні послуги з професійної правничої допомоги згідно з договором від 09.07.2024:

- ознайомлення з документами замовника та з`ясування фактичних обставин справи (40 хв.) - 1 000 грн;

- підготовлені необхідні заяви до АТ «Державний ощадний банк України» (40 хв) - 1 000 грн;

- підготовлена позовна заява від імені замовника до АТ «Державний ощадний банк України» в Прилуцький міськрайонний суд та подана через електронний суд (7 год. 40 хв) - 11 500 грн;

- ознайомлення з відзивом на позовну заяву (30 хв) - 750 грн;

Представлені інтереси у Прилуцькому міськрайонному суді - 14 000 грн (три судові засідання).

Загальна вартість наданих послуг становить 28 250 грн (а.с. 171).

Вищевказані документи подані стороною позивача до суду разом із заявою про ухвалення додаткового рішення.

Позовна заява разом з додатками складена, підписана та подана до суду через систему «Електронний суд» адвокатом Фесиком І. А. (а.с. 2-17).

Адвокат Фесик І. А. брав участь у двох судових засіданнях - 12.01.2026 тривалістю 1 год. 11 хв та 19.03.2026 тривалістю 31 хв (а.с. 148-149, 158).

У поданому до суду запереченні АТ «Ощадбанк» просило відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на те, що адвокатом Фесиком І. А. не надано жодного документу про оплату гонорару та інших витрат пов`язаних з наданням правової допомоги, а також розрахунку витрат чи інших документів, що підтверджують обсяг та вартість наданих послуг.

Ураховуючи те, що адвокат Фесик І. А. в інтересах його довірителя ОСОБА_1. підготував та подав до суду позовну заяву з додатками та брав участь у двох судових засіданнях загальною тривалістю 1 год. 42 хв, з огляду на складність справи, предмет спору та характер виконаної роботи, а також наявність заперечень відповідача проти заявлених розмірів судових витрат на правничу допомогу, на переконання апеляційного суду понесені витрати на правову допомогу підлягають зменшенню до 10 000 грн, що відповідатиме складності та обсягу наданих адвокатом послуг, реальності та розумності їхнього розміру.

Доводи апеляційної скарги про те, що адвокатом Фесиком І. А. не надано документів, які підтверджують фактичну сплату гонорару (квитанції, платіжні доручення, чеки тощо), є необґрунтованим та зводяться до неправильного тлумачення норм процесуального та матеріального права, оскільки законодавство не пов`язує розподіл судових витрат із фактом їх попередньої оплати.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та сталої практики Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (постанова від 03.10.2019 у справі №922/445/19), витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено на виконання зобов`язань за договором про надання правничої допомоги. Склад та розмір витрат на правничу допомогу входять до предмету доказування у справі, однак факт їх фактичної виплати на момент розгляду справи чи ухвалення рішення не є обов`язковою умовою для їх відшкодування судом.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду надано належні та допустимі докази, а саме договір про надання правничої допомоги, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Фесиком І. А. та акт наданих послуг за даним договором, в якому міститься детальний опис, обсяг та розрахунок виконаних робіт, витрачений час та підсумкова вартість послуг, тому твердження відповідача, що позивач не надав суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги, що у свою чергу, позбавляє іншу сторону можливості спростувати ймовірну не співмірність витрат на професійну правничу допомогу, не знайшли свого підтвердження.

Посилання відповідача на те, що адвокатом Фесиком І. А. до заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу надано ордер на представлення інтересів іншої особи, а не ОСОБА_1., не заслуговують на увагу, оскільки при зверненні до суду з позовом адвокатом Фесиком І. А. було долучено ордер серії СВ №1095480 від 29.07.2024 на представлення інтересів ОСОБА_1 (а.с. 6).

За викладених обставин апеляційний суд, врахувавши вказані норми права, оцінивши належні та допустимі докази, подані сторонами, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, доходить висновку, що додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14.05.2026 підлягає зміні шляхом зменшення стягнутої з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 суми витрат на професійну правову допомогу з 28 250 грн до 10 000 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 376 ч. 1 п. 3, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 березня 2026 року - залишити без задоволення.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 березня 2026 року - залишити без змін.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14 травня 2026 року - задовольнити частково.

Додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14 травня 2026 року - змінити, зменшивши стягнуту з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 суму витрат на професійну правову допомогу з 28 250 грн до 10 000 грн.

В іншій частині додаткове рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча О. Є.Мамонова

Судді: О. А. Луговець

О. П. Супрун