Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №742/2610/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/2610/26

Головуючий у першій інстанції – Давидчук Д. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2073/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Супруна О.П.,

суддів: Мамонової О.Є., Луговця О.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Давидчука Д.П. від 03.08.2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В :

11.05.2026 ТОВ «Діджи Фінанс» через систему «Електронний суд» звернулося до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту № 26304-02/2024 від 16.02.2024 у розмірі 60 000,00 грн, а також судового збору в розмірі 2 662,40 та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 16.02.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту № 26304-02/2024, який відповідач підписала в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора. Відповідно до умов договору відповідачу надано кредит у розмірі 15 000,00 грн зі сплатою процентів на умовах, визначених договором.

Позивач зазначав, що на виконання умов кредитного договору ТОВ «Аванс Кредит» перерахувало відповідачу кредитні кошти в сумі 15 000,00 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «ПУМБ». Оскільки самостійно отримати банківську виписку щодо руху коштів за рахунком відповідача позивач не мав можливості у зв`язку з віднесенням відповідної інформації до банківської таємниці, у позовній заяві заявлено клопотання про витребування зазначених відомостей у банківської установи.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка, за розрахунком позивача, становить 60 000 грн, із яких 15 000 грн – заборгованість за основною сумою кредиту та 45 000 грн – заборгованість за процентами.

Позивач також зазначав, що 14.08.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено Договір факторингу № 14082024, за яким до останнього перейшло право вимоги за Договором про надання фінансового кредиту № 26304-02/2024 від 16.02.2024, у зв`язку з чим ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимагати від відповідача погашення наявної заборгованості.

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області свої рішенням від 03.08.2026 відмовив у позові ТОВ «Діджи Фінанс» виходячи з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту надання ОСОБА_1 кредитних коштів за Договором про надання фінансового кредиту № 26304-02/2024 від 16.02.2024. Суд установив, що кредитний договір укладений відповідачем в електронній формі шляхом підписання одноразовим ідентифікатором W7484, а ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за цим договором на підставі Договору факторингу № 14082024 від 14.08.2024. Водночас суд зазначив, що сам факт укладення кредитного договору та погодження його умов не підтверджує фактичного перерахування відповідачу кредитних коштів.

Оцінивши надану на виконання ухвали суду банківську виписку за рахунком, відкритим на ім`я ОСОБА_1 , суд установив, що 16.02.2024 на цей рахунок дійсно було зараховано 15 000,00 грн. Проте у виписці не зазначено особу платника та відсутні відомості, які безпосередньо пов`язували б зазначену операцію з виконанням умов кредитного договору № 26304-02/2024. Із огляду на це суд дійшов висновку, що сама по собі наявність зарахування 15 000,00 грн на рахунок відповідача не підтверджує, що ці кошти були перераховані саме первісним кредитором у межах спірних кредитних правовідносин. При цьому суд указав, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є одностороннім документом, а тому не може самостійно підтверджувати факт виникнення заборгованості.

Ураховуючи недоведеність фактичного надання кредиту, суд дійшов висновку про відсутність підтверджених доказами підстав для виникнення у відповідача обов`язку щодо повернення кредиту та сплати нарахованих процентів, у зв`язку з чим відмовив у позові.

18.08.2026 до Чернігівського апеляційного суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга ТОВ «Діджи Фінанс», у якій апелянт просить скасувати заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 03.08.2026 та ухвалити нове, яким задовольнити позов та вирішити питання розподілу судових витрат.

У апеляційній скарзі ТОВ «Діджи Фінанс» посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та надав неналежну оцінку доказам, які підтверджують фактичне надання відповідачу кредитних коштів.

На думку апелянта, суд безпідставно не врахував, що банківська виписка, надана АТ «Перший український міжнародний банк», підтверджує зарахування 16.02.2024 на рахунок відповідача 15 000,00 грн. При цьому банк підтвердив належність картки та рахунку ОСОБА_1 , а її анкетні та ідентифікаційні дані відповідають даним, зазначеним у кредитному договорі. Крім того, у заяві відповідача на отримання кредиту зазначено реквізити саме цієї платіжної картки.

Апелянт уважає помилковим висновок суду про те, що відсутність у банківській виписці відомостей про платника та номера кредитного договору виключає можливість ідентифікації зазначеної операції як надання кредитних коштів. Зазначає, що формат та зміст банківської виписки визначаються банківською установою, через яку здійснюється переказ, а первісний кредитор не має можливості впливати на відображення в ній реквізитів платежу.

Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 17.12.2021 у справі № 278/2177/15-ц, від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц та від 01.04.2026 у справі № 757/16303/23-ц, апелянт зазначає, що виписка з рахунку позичальника може бути належним та допустимим доказом факту надання кредиту і заборгованості за ним та має оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами.

На переконання апелянта, у цій справі сукупність доказів, а саме кредитний договір, заява відповідача на отримання кредиту, відомості про належність їй банківського рахунку та картки і банківська виписка із зарахуванням 15 000,00 грн у день укладення договору, підтверджує фактичне надання кредитних коштів. Водночас відповідач не надала доказів того, що зазначені кошти були отримані не в межах спірних кредитних правовідносин.

У апеляційній скарзі позивач заявив попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000,00 грн та зазначив, що відповідні докази понесення таких витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Відзив на апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Судова повістка, направлена ОСОБА_1 за адресою, зазначеною в матеріалах справи, повернулася до суду з відміткою поштового оператора «відсутній адресат». Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України така особа вважається належним чином повідомленою про розгляд справи та згідно частини другої статті 372 ЦПК України неявка відповідача не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності факту надання відповідачу кредитних коштів за спірним кредитним договором, оскільки банківська виписка, яка підтверджує зарахування 15 000,00 грн на рахунок ОСОБА_1 , не містить відомостей про платника та не дає можливості безпосередньо пов`язати цю операцію з виконанням умов кредитного договору.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Суд установив, що 16.02.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту № 26304-02/2024, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора W7484 (а.с. 19-20).

Для отримання фінансового кредиту ОСОБА_1 заповнила Заявку-Анкету в особистому кабінеті на сайті ТОВ «Аванс Кредит», у якій зазначила свої персональні дані, зокрема паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адресу проживання, номер телефону, відомості про місце роботи та доходи, а також номер платіжної картки для отримання кредитних коштів 5355-28хх-ххх-2604. Заявку-анкету підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором W7484 (а.с. 26).

У Заявці-анкеті ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомилася та погодилася з істотними характеристиками послуги з надання мікрокредиту/споживчого кредиту, опублікованими на веб-сайті ТОВ «Аванс Кредит», а також перед підписанням Договору ознайомилася з паспортом споживчого кредиту обраного нею кредитного продукту. Підтвердила, що ознайомилася з Правилами інформування споживачів щодо послуг споживчого кредитування, опублікованому на сайті ТОВ «Аванс Кредит», та погодилася з визначеним ними порядком, а також із порядком отримання комерційних електронних повідомлень. Підтвердила, що ознайомлена з Правилами надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Аванс Кредит», які розміщені на вебсайті https://avans.credit/, приєднується до Договору про спосіб підписання, який розміщений на сайті, та дає згоду ТОВ «Аванс Кредит» на використання під час підписання будь-яких документів, пов`язаних з укладенням та виконанням договору про надання фінансового кредиту, накладенням електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» або електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом України «про електронну комерцію» або аналога власноручного підпису та печатки.

За умовами Договору про надання фінансового кредиту № 26304-02/2024 від 16.02.2024 товариство надає ОСОБА_1 фінансовий кредит у розмірі 15 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.2 Договору встановлено тип кредиту: кредит. Мета отримання кредиту: на власні потреби клієнта. Кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 16.02.2024. Наданий кредит клієнт зобов`язаний погасити в останній день строку кредитування. Дата погашення кредиту 14.06.2024.

Згідно пункту 1.3 Договору клієнт має право ініціювати укладення Додаткового договору для продовження строку кредитування та/або кінцевого строку виплати кредиту, установлених Договором, на підставі поданого до товариства звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Ініціювання споживачем продовження строку кредитування/строку договору відбувається без змін умов попереднього договору в бік погіршення для споживача.

За користування кредитом товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована. Процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в пункті 1.2 цього Договору (пункт 1.4, підпункт 1.4.1 Договору).

Відповідно до пункту 1.6 Договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта, включаючи використання реквізитів платіжної картки № 5355-28хх-ххх-2604 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. Кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту за вказаними реквізитами.

Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є Додатком № 1 до цього Договору (пункт 1.5 Договору).

За умовами пункту 3.1 Договору за користування кредитом товариством нараховуються виключно проценти. Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, який є невід`ємною частиною цього Договору. Порядок нарахування платежів за прострочення клієнтом виконання (невиконання/часткове виконання) зобов`язань за цим Договором передбачено в пункті 5.3 цього Договору.

У додатку № 1 до Договору про надання фінансового кредиту № 26304-02/2024 міститься графік платежів, згідно з яким чиста сума кредиту становить 60 000,00 грн, із яких 15 000,00 грн чиста сума кредиту за договором та 45 000,00 грн проценти за користування кредитом (а.с. 21).

Також у матеріалах справи наявна копія Паспорта споживчого кредиту від 16.02.2024, підписаного відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором W7484, у якому міститься інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, щодо контактних даних сторін, основних умов кредитування з урахуванням побажань споживача, щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядку повернення кредиту та іншої додаткової інформації. Інформація наведена у Паспорті споживчого кредиту зберігає чинність до 14.06.2024 (а.с. 10-11).

Як убачається із розрахунку заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту № 26304-02/2024 від 16.02.2024, заборгованість ОСОБА_1 становить 60 000,00 грн, із яких: 15 000,00 грн – тіло кредиту, 45 000,00 грн – відсотки (а.с. 14-15). Згідно з розрахунком, проценти нараховані за період з 16.02.2024 по 14.06.2024, тобто в межах 120-денного строку кредитування, визначеного Договором.

Матеріали справи містять лист ТОВ «Аванс Кредит», адресований ТОВ «Діджи Фінанс», у якому первісний кредитор повідомив про неможливість надати документи, що підтверджують перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів, у зв`язку з їх відсутністю. У зазначеному листі ТОВ «Аванс Кредит» рекомендувало позивачу звернутися до суду з клопотанням про витребування відповідних відомостей в межах судового засідання безпосередньо у банківської установи в якій обслуговується клієнт (а.с. 30 зв.).

У відповідь на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області про витребування доказів АТ «Перший український міжнародний банк» надало інформацію щодо рахунку ОСОБА_1 та виписку за ним за період із 16.02.2024 по 19.05.2026. Із наданих банком відомостей убачається, що картковий рахунок № НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 , а 16.02.2024 на зазначений рахунок було зараховано грошові кошти в сумі 15 000,00 грн. Банк підтвердив відповідність персональних та ідентифікаційних даних ОСОБА_1 , зазначених у запиті суду, даним, наявним у банківських документах, що дає змогу ідентифікувати власника рахунку, на який 16.02.2024 зараховано грошові кошти, що відповідає сумі кредиту, визначеній умовами Договору про надання фінансового кредиту № 26304-02/2024 від 16.02.2024 (а.с. 41).

14.08.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» (клієнт) та ТОВ «Діджи Фінанс» (фактор) укладено Договір Факторингу № 14082024, у порядку та на умовах якого клієнт передав фактору, а фактор прийняв і зобов`язується оплатити клієнту права вимоги за грошовими зобов`язаннями у загальному розмірі: 36 501 087,96 грн, що виникли у клієнта за основними договорами, укладеними між боржниками та первісним кредитором (а.с. 22-23).

На підставі цього договору факторингу фактор стає новим кредитором в зобов`язаннях, що виникли з основних договорів, та отримує права вимоги за основними договорами, у тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті боргу за основними договорами, строк платежу за якими настав, відповідно до Акта прийому-передачі (Додаток № 2 до Договору факторингу), а також вимови по основним договорам, які виникнуть в майбутньому (пункт 1.2 Договору факторингу).

За умовами пункту 4.1 Договору факторингу за відступлення прав вимоги до боржників за основними договорами фактор сплачує клієнту загальну грошову суму у розмірі 1 186 335,59 грн.

На підтвердження виконання фактором обов`язку щодо оплати за відступлення прав вимоги матеріали справи містять платіжні інструкції про перерахування ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ТОВ «Аванс Кредит» грошових коштів у рахунок оплати за Договором факторингу (а.с. 29, 29 зв.).

Між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Діджи Фінанс» складено та підписано Акт приймання-передачі письмового та/або електронного Реєстру боржників від 14.08.2024 до Договору факторингу № 14082024 від 14.08.2024, відповідно до якого клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр боржників ТОВ «Аванс Кредит» від 14.08.2024, складений відповідно до умов Договору (а.с. 10).

Згідно витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 14082024 від 14.08.2024 до переліку переданих фактору прав вимоги включено право вимоги до ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту № 26304-02/2024 від 16.02.2024 на суму заборгованості 60 000,00 грн, що складається з суми заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 15 000,00 грн та суми заборгованості за відсотками – 45 000,00 грн (а.с. 13).

Відповідно до статті 6 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За змістом частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом положень статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, а якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою цієї статті встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція – відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно зі статтею 12 указаного Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Також пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Матеріалами справи доводиться укладання кредитного договору та додатків до нього в електронному вигляді, що підписані позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 761/33403/17).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).

Із наведених норм слідує, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти клієнту шляхом сплати ціни права грошової вимоги за плату (винагороду) (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити фактору своє право грошової вимоги до боржника.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 Кодексу).

У справі встановлено та підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами, що 16.02.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту № 26304-02/2024, право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс» згідно Договору факторингу № 14082024 від 14.08.2024.

Спірним у даній справі є питання доведеності факту надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 15 000,00 грн за договором про надання фінансового кредиту №26304-02/2024 від 16.02.2024.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність даного факту з огляду на наступне.

За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти. Отже, для вирішення спору про стягнення заборгованості за кредитним договором має бути встановлено, зокрема, факт надання кредитодавцем та отримання позичальником кредитних коштів.

При цьому обов`язок доведення факту надання кредитних коштів покладається на кредитодавця. Разом із тим, такий факт може підтверджуватися не одним конкретним документом, а сукупністю належних і допустимих доказів, які у своїй взаємозв`язку дають можливість достовірно встановити обставини виникнення кредитного зобов`язання.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами, оскільки підтверджують рух коштів за конкретним рахунком та здійснення відповідних банківських операцій. При цьому такі докази підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі. Зокрема, у постанові від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 Верховний Суд зазначив, що виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором та має досліджуватися у сукупності з іншими доказами. Аналогічний підхід викладено у постановах від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц та від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21.

Таким чином, відсутність у банківській виписці окремого реквізиту сама по собі не є достатньою підставою для відхилення цього доказу, якщо інші матеріали справи у своїй сукупності дають можливість ідентифікувати відповідну операцію та пов`язати її з виконанням кредитодавцем своїх зобов`язань за договором.

У цій справі така сукупність доказів наявна.

Зокрема, Договором про надання фінансового кредиту № 26304-02/2024 від 16.02.2024 визначено суму кредиту – 15 000,00 грн, а пунктом 1.6 передбачено, що кредит надається в безготівковій формі на рахунок клієнта, у тому числі з використанням реквізитів платіжної картки, зазначеної клієнтом, і вважається наданим у день перерахування товариством суми кредиту за вказаними реквізитами.

При цьому в Заявці-анкеті на отримання кредиту ОСОБА_1 зазначила саме номер платіжної картки № НОМЕР_3 хх-ххх-2604 для отримання кредитних коштів. Згідно з інформацією, наданою АТ «Перший український міжнародний банк» на виконання ухвали суду, відповідний картковий рахунок № НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 , а 16.02.2024, тобто в день укладення кредитного договору, на цей рахунок зараховано 15 000,00 грн.

У банківській виписці зазначено : «Зарахування коштів МПС Master Card Money Send E8510354 IPAY_CREDIT_MC1 Kiev UA; карта *2604;_23146171653_VT».

Отже, встановлено збіг усіх істотних для ідентифікації операції обставин: дата зарахування коштів відповідає даті укладення кредитного договору та визначеній у ньому даті надання кредиту; сума зарахування відповідає сумі кредиту, визначеній договором; кошти зараховані саме на той картковий рахунок, реквізити якого ОСОБА_1 зазначила у Заявці-анкеті для отримання кредиту; банком підтверджено належність цього рахунку відповідачу та відповідність її персональних та ідентифікаційних даних.

За таких обставин, сама по собі відсутність у банківській виписці відомостей про особу платника або номера кредитного договору не спростовує факту надання кредитних коштів. Зазначені відомості мають оцінюватися у взаємозв`язку з іншими доказами, які містяться у справі та дають змогу встановити призначення спірної операції.

При цьому колегія суддів ураховує, що первісний кредитор ТОВ «Аванс Кредит» повідомив ТОВ «Діджи Фінанс» про відсутність у нього документів, що підтверджують перерахування кредитних коштів, та рекомендував звернутися до суду з клопотанням про витребування відповідних відомостей у банківської установи. Саме з метою отримання таких доказів судом першої інстанції було витребувано у банку інформацію щодо рахунку відповідача та руху коштів за ним.

Таким чином, позивач ужив передбачених процесуальним законом заходів для отримання доказу, який перебував поза межами його безпосереднього доступу, а отримані на виконання ухвали суду банківські відомості підтверджують зарахування на належний ОСОБА_1 рахунок у день укладення договору грошових коштів у розмірі, тотожному визначеній договором сумі кредиту.

Суд першої інстанції, визнаючи факт зарахування 15 000,00 грн на рахунок відповідача, фактично надав визначальне значення лише відсутності у банківській виписці відомостей про платника та не оцінив належним чином взаємозв`язок цієї операції з іншими доказами у справі. Такий підхід не відповідає вимогам статті 89 ЦПК України, відповідно до якої жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності.

Верховний Суд також наголошував, що суд має досліджувати розрахунок заборгованості та первинні документи, на яких він ґрунтується, у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, а не відхиляти вимоги кредитора лише з формальних підстав. Зокрема, у постанові від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц Верховний Суд зазначив про необхідність оцінки розрахунку заборгованості разом із випискою за кредитним договором та іншими наявними доказами.

У цій справі розрахунок заборгованості також не є єдиним доказом заявлених вимог. Він узгоджується з умовами кредитного договору, графіком платежів, відповідно до якого загальна сума платежів становить 60 000,00 грн, із яких 15 000,00 грн – сума кредиту, а 45 000,00 грн – проценти, а також із банківськими відомостями про зарахування 16.02.2024 на рахунок відповідачки 15 000,00 грн.

Тому висновки суду першої інстанції про відсутність у матеріалах справи належних доказів видачі (перерахування) позивачем позичальнику кредитних коштів є безпідставними. Як власник карткового рахунку, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до нього та будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, ОСОБА_1 об`єктивно мала можливість довести те, що перераховані на її рахунок кошти в сумі 15 000 грн не є кредитними, надавши документальне підтвердження щодо інших підстав їх набуття, проте зазначеного не зробила.

Отже, оцінюючи наявні у справі докази в їхній сукупності та взаємному зв`язку, колегія суддів доходить висновку, що вони є достатніми для встановлення факту перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 15 000,00 грн за Договором про надання фінансового кредиту № 26304-02/2024 від 16.02.2024. Висновок суду першої інстанції про недоведеність факту надання кредиту ґрунтується на неповній оцінці доказів, а тому є помилковим.

Установивши доведеність факту надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 15 000 грн, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу за кредитним договором.

Разом із тим колегія суддів не погоджується з доводами позивача щодо наявності підстав для стягнення нарахованих за договором процентів у заявленому розмірі, у зв`язку з чим вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до умов Договору про надання фінансового кредиту № 26304-02/2024 від 16.02.2024 кредит надано відповідачу строком на 120 днів, із кінцевою датою повернення кредиту 14.06.2024, а процентна ставка за користування кредитом у межах строку кредитування визначена у розмірі 2,50 % за кожен день користування кредитом.

Згідно з розрахунком заборгованості первісний кредитор нарахував відповідачу проценти за період з 16.02.2024 по 14.06.2024 у загальному розмірі 45 000,00 грн, виходячи із зазначеної процентної ставки.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. А за приписом частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

При цьому стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023. Закон України від 22.11.2023 № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів – 2,5 %; протягом наступних 120 днів – 1,5 %. Перехідні положення Закону застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності Законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону. Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Ураховуючи, що самим Законом України від 22.11.2023 № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24.12.2023, а кредитний договір був укладений 16.02.2024, тобто після набрання чинності цим Законом, нарахування процентної ставки слід розраховувати відповідно до чинного законодавства в розмірі 1 %.

Таким чином, проценти за користування кредитними коштами за весь строк кредитування підлягають нарахуванню виходячи із суми кредиту 15 000,00 грн, денної процентної ставки 1 % та строку кредитування 120 днів (15 000,00 грн х 1 % х 120 днів = 18 000,00 грн).

Отже, розмір процентів, який підлягає стягненню з відповідача, становить 18 000 грн, а не 45 000 грн, нарахованих позивачем виходячи з передбаченої договором процентної ставки 2,50 % за день.

У підсумку розмір заборгованості, який належить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача, становить 33 000,00 грн, із яких 15 000,00 грн – сума основного боргу, 18 000 грн – проценти за користування кредитом.

За правилами пункту 2 частини першої статті 374, пункту третього частини першої статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків обставинам справи.

Оскільки висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, колегія суддів уважає, що дане рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ТОВ «Діджи Фінанс».

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті 133 ЦПК України).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові – на позивача, у разі часткового задоволення – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 02.12.2020 у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03.02.2021 у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17.02.2021 у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи: копію Договору про надання правової допомоги від № 42649746/01 від 02.01.2026, укладеного між ТОВ «Діджи Фінанс» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 ; копію Додаткової угоди № 26304-02/2024 від 10.04.2026 до Договору про надання правової допомоги від № 42649746/01 від 02.01.2026; копію свідоцтва на право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВЛ № 841; детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) із зазначенням їхньої вартості (а.с. 17, 24, 31, 15).

Згідно з описом вартість професійної правничої допомоги становить 6 000,00 грн, яку належить компенсувати пропорційно до розміру задоволених вимог за рахунок відповідача, із урахуванням часткового задоволення позовних вимог (55 %), у розмірі 3 300,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подачу позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, апеляційної скарги – 3 993,60 грн, а загалом 6 656,00 грн.

Із урахуванням часткового задоволення позовних вимог з відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 3 660,80 грн.

Керуючись статтями 367, 374, пунктом 3 частини першої статті 376, статтями 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Частково задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс».

Скасувати рішення заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 03.08.2026 та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту № 26304-02/2024 від 16.02.2024 у розмірі 33 000,00 грн (тридцять три тисячі гривень 00 копійок).

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати понесені на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 3 300,00 грн (три тисячі триста гривень 00 копійок)

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 3 660,80 грн (три тисячі шістсот шістдесят гривень 80 копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не оскаржується, окрім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: О.П. Супрун

Судді: О.Є. Мамонова

О.А. Луговець