Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №742/3213/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/3213/26

Головуючий у першій інстанції – Павлов В. Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1848/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Супруна О.П.,

суддів: Луговця О.А., Стельмаха А.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Павлова В.Г. від 03.07.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_2 ,

У С Т А Н О В И В :

10.06.2026 ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Денисенка С.В., за допомогою системи «Електронний суд» звернулася до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до ПрАТ «Страхова група «ТАС» про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), у якому просила стягнути з відповідача на її користь 99 036,07 грн страхового відшкодування.

Позовну заяву мотивовано тим, що 11.05.2025 близько 23:55 ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Київській у м. Прилуки здійснив зіткнення з велосипедом Space під керуванням ОСОБА_1 , унаслідок чого остання отримала двокісточковий перелом лівої гомілки зі зміщенням уламків та перебувала на лікуванні з 12.05.2025 по 11.08.2025. Також було пошкоджено її велосипед.

За фактом ДТП здійснювалося досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12025270330000416, яке ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15.01.2026 закрито у зв`язку зі звільненням ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України (далі – КК України) на підставі статті 46 КК України у зв`язку з примиренням із потерпілою.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована ПрАТ «Страхова група «ТАС» за полісом № 223689926 від 25.09.2024. За заявою ОСОБА_1 страховик виплатив 33 567,46 грн, із яких 19 466,67 грн – витрати на лікування, 12 502,34 грн – відшкодування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, 1 598,45 грн – моральна шкода, 5 929,17 грн – пошкодження велосипеда.

Позивач переконана, що їй страхове відшкодування виплачено не в повному обсязі, оскільки витрати, пов`язані з лікуванням, страховик відшкодував лише за 73 дні, хоча фактично вона перебувала на лікуванні протягом 92 днів. Посилаючись на положення статті 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV), визначила недоплату за цим видом шкоди в розмірі 5 066,97 грн.

Щодо неотриманого доходу посилалася на статтю 1197 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та зазначала, що його розмір мав визначатися виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, оскільки її середньомісячний заробіток був меншим за цей показник. Ураховуючи період тимчасової непрацездатності та отриману допомогу, визначила розмір недоплаченого страхового відшкодування за неотриманий дохід у сумі 88 201,32 грн.

Окрім того, посилаючись на статтю 26-1 Закону № 1961-IV, зазначала, що моральна шкода підлягала відшкодуванню в розмірі 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, а тому страховик недоплатив 5 767,78 грн.

Загалом просила стягнути з ПрАТ «Страхова група «ТАС» 99 036,07 грн страхового відшкодування, що складається з 5 066,97 грн недоплати за шкоду, пов`язану з лікуванням, 88 201,32 грн недоплаченого відшкодування неотриманого доходу та 5 767,78 грн недоплаченої моральної шкоди.

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області своїм рішенням від 03.07.2026 частково задовольнив позов ОСОБА_1 та стягнув із ПрАТ «Страхова група «ТАС» на її користь страхове відшкодування в розмірі 99 035,75 грн, відмовивши в решті позовних вимог. Також, суд стягнув із відповідача в дохід держави судовий збір у сумі 1 331,20 грн.

Додатковим рішенням від 28.07.2026 Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області стягнув з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_2 , що встановлено судовим рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області. Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Skoda Octavia була застрахована в ПрАТ «Страхова група «ТАС», яке визнало подію страховим випадком та здійснило позивачу страхові виплати на загальну суму 39 496,63 грн.

Оскільки позивач безперервно перебувала на лікуванні протягом 92 днів, а не 73 дні, як обрахував страховик, та з огляду на положення статті 24 Закону України № 1961-IV і розмір мінімальної заробітної плати 8 000 грн суд визначив належне відшкодування витрат на лікування в сумі 24 533,33 грн, а з урахуванням уже виплачених 19 466,67 грн дійшов висновку про необхідність доплати 5 066,66 грн.

У питанні щодо відшкодування неотриманого доходу суд не погодився з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, про необхідність застосування виключно статті 25 Закону № 1961-IV. Посилаючись на правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 05.12.2022 у справі № 304/936/19, вирішив, що положення Закону № 1961-IV щодо порядку страхової виплати підлягають застосуванню у взаємозв`язку з нормами ЦК України. Ураховуючи, що середньомісячний заробіток позивача за два календарні місяці, що передували ушкодженню здоров`я, становив 12 000,00 грн та був меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, суд застосував положення статті 1197 ЦК України та визначив розмір втраченого заробітку виходячи з 40 000,00 грн на місяць. За 66 робочих днів тимчасової непрацездатності розмір втраченого заробітку становив 122 791,02 грн. Після врахування отриманої допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю в сумі 22 087,36 грн та виплачених страховиком 12 502,34 грн суд визначив розмір недоплаченого відшкодування за цим видом шкоди в сумі 88 201,32 грн.

Щодо моральної шкоди суд виходив із положень статті 26-1 Закону № 1961-IV, відповідно до яких вона відшкодовується в розмірі 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Визначивши цю шкоду в розмірі 147 324,35 грн, суд установив розмір моральної шкоди в сумі 7 366,22 грн та з урахуванням уже виплачених страховиком 1 598,45 грн визначив недоплату в розмірі 5 767,77 грн.

Суд зазначив, що шкода, завдана пошкодженням велосипеда, відшкодована відповідачем у повному обсязі, що позивачем не заперечується.

У підсумку суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ПрАТ «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 99 035,75 грн недоплаченого страхового відшкодування, а в решті позовних вимог відмовив.

14.07.2026 до Чернігівського апеляційного суду засобами поштового зв`язку надійшла апеляційна скарга від ПрАТ «Страхова група «ТАС», у якій апелянт, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 03.07.2026 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, розмір яких перевищує 13 759,08 грн, а також стягнути з позивача судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, у розмірі 2 100,00 грн.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір страхового відшкодування.

Щодо витрат на лікування апелянт посилається на положення статті 24 Закону № 1961-IV та зазначає, що ним уже виплачено 19 466,67 грн за 73 дні лікування, тоді як документи, що підтверджують лікування позивача в період із 29.05.2025 по 16.06.2025, тобто за 19 днів, страховику не надавалися. За таких обставин, на думку апелянта, додатково підлягає відшкодуванню 5 066,67 грн витрат на лікування.

Щодо відшкодування втраченого заробітку апелянт уважає помилковим застосування судом першої інстанції п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати та посилання на висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 05.12.2022 у справі № 304/936/19, оскільки розрахунок має здійснюватися виходячи із середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 у розмірі 558,14 грн, у зв`язку з чим за 36 днів непрацездатності належний розмір втраченого заробітку становить 20 093,04 грн, а з урахуванням виплати 60 % допомоги по тимчасовій непрацездатності розмір недоотриманого заробітку – 8 037,22 грн.

Крім того, апелянт не погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди та вважає, що такий розмір має становити 655,19 грн.

Отже, на думку апелянта, додатковому відшкодуванню підлягають 5 066,67 грн витрат на лікування, 8 037,22 грн втраченого заробітку та 655,19 грн моральної шкоди, що разом становить 13 759,08 грн.

Відзивів на апеляційну скаргу від позивача та/або третьої особи до суду не надходило, що відповідно до частини третьої статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд установив, що 11.05.2025 близько 23:55 на вул. Київській у м. Прилуки Чернігівської області сталася ДТП за участю автомобіля Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та велосипеда марки Space під керуванням ОСОБА_1 .

Відповідно до ухвали Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15.01.2026 у справі № 742/5821/25, із урахуванням ухвали суду про виправлення описки, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 286 КК України на підставі статті 46 КК України у зв`язку з примиренням із потерпілою, а кримінальне провадження № 12025270330000416 закрито. Указаною ухвалою встановлено, що ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Skoda Octavia, порушив вимоги Правил дорожнього руху, унаслідок чого допустив зіткнення з велосипедом під керуванням ОСОБА_1 (а.с. 7-8).

Унаслідок ДТП ОСОБА_1 отримала тілесне ушкодження у вигляді двокісточкового перелому лівої гомілки зі зміщенням уламків.

Згідно з копією виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 4027, виданою КНП «Прилуцька центральна міська лікарня», ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» із 12.05.2025 по 28.05.2025, де їй проведено оперативне лікування, у результаті якого стан хворої поліпшився та 28.05.2025 вона була виписана на амбулаторний нагляд (а.с. 9).

Відповідно до копії виписки із медичної карти амбулаторного хворого позивач продовжувала лікування амбулаторно в період із 29.05.2025 по 11.08.2025 (дата виписки) (а.с. 9 зв.-10).

Загальна тривалість підтвердженого періоду лікування та тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 становила 92 календарні дні – із 12.05.2025 по 11.08.2025 включно, що також підтверджується копіями листків непрацездатності (а.с. 11-13).

Крім того, унаслідок ДТП було пошкоджено велосипед марки Space, який належав ОСОБА_1 .

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована ПрАТ «Страхова група «ТАС» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 223689926, укладеним 25.09.2024 (копія відповіді ПрАТ «Страхова група «ТАС» від 18.05.2026 № 978 на а.с. 23).

ПрАТ «Страхова група «ТАС» страховим актом № 04112/64/726 від 30.04.2026 визнало подію страховим випадком та визначило страхове відшкодування, пов`язане зі шкодою, завданою здоров`ю позивача, у загальному розмірі 33 567,46 грн, із яких: 19 466,67 грн – відшкодування витрат на лікування за 73 дні; 12 502,34 грн – відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності за 56 днів у розмірі 40 % від середньої заробітної плати потерпілої; 1 598,45 грн – відшкодування моральної шкоди (а.с. 44).

Листом від 30.04.2026 № 15904/7126/ТС ПрАТ «Страхова група «ТАС» повідомило ОСОБА_1 про прийняття рішення щодо здійснення їй відповідної страхової виплати (а.с. 19 зв.-20).

Із додатку до зазначеного листа (Розрахунок суми відшкодування пов`язаного з лікуванням) убачається, що при визначенні розміру страхової виплати страховик здійснив окремий розрахунок за кожним видом шкоди, заподіяної здоров`ю потерпілої. Так, при визначенні розміру відшкодування витрат на лікування ПрАТ «Страхова група «ТАС» виходило з положень пункту 24.2 статті 24 Закону № 1961-IV, відповідно до яких мінімальний розмір страхового відшкодування за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілої особи, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, установленої законом на дату настання страхового випадку, за кожен день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я, але не більше ніж за 120 днів. Урахувавши розмір мінімальної заробітної плати на дату настання страхового випадку – 8 000,00 грн, страховик визначив розмір відшкодування за один день лікування в сумі 266,67 грн (8 000 грн : 30) та, виходячи із 73 днів лікування, визначив суму страхового відшкодування в розмірі 19 466,67 грн (266,67 грн х 73).

Щодо відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, у розрахунку страховик послався на статтю 25 Закону № 1961-IV та виходив із середньої заробітної плати ОСОБА_1 , обчисленої за два місяці, що передували страховому випадку. Згідно з наведеними у розрахунку даними, за березень та квітень 2025 року потерпіла отримала заробітну плату в загальному розмірі 24 000,00 грн, при цьому кількість відпрацьованих нею робочих днів становила 43. Відтак середньоденну заробітну плату страховик визначив у розмірі 558,14 грн (24 000,00 грн : 43 робочі дні). Визначаючи тривалість періоду тимчасової непрацездатності, страховик урахував надані ОСОБА_1 листки непрацездатності, відповідно до яких тимчасова втрата працездатності тривала з 17.06.2025 по 23.07.2025 та з 24.07.2025 по 11.08.2025. У розрахунку цей період визначено як 56 днів. Виходячи із середньоденної заробітної плати 558,14 грн, загальний розмір доходу, який, за розрахунком страховика, потерпіла не отримала за вказаний період, становив 31 255,84 грн (558,14 грн х 56 днів).

Разом із тим, страховик урахував, що відповідно до даних, зазначених у розрахунку з посиланням на відомості за формами ОК-5 та ОК-7, розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_1 визначається в розмірі 60 % середньої заробітної плати. У зв`язку з цим ПрАТ «Страхова група «ТАС» виходило з того, що внаслідок тимчасової непрацездатності потерпіла зазнала втрати 40 % доходу, та визначило відповідну суму страхового відшкодування в розмірі 12 502,34 грн (31 255,84 грн х 40 %).

Розмір відшкодування моральної шкоди страховик визначив на підставі статті 26-1 Закону № 1961-IV та в розрахунку зазначив, що моральна шкода обчислюється в розмірі 5 % від суми страхового відшкодування за шкоду, заподіяну здоров`ю потерпілої особи. Базою для такого розрахунку страховик визначив суму 31 969,01 грн, яка складається з 19 466,67 грн відшкодування витрат на лікування та 12 502,34 грн відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності. Таким чином, 5 % від зазначеної суми становить 1 598,45 грн (31 969,01 грн х 5 %).

04.05.2026 ПрАТ «Страхова група «ТАС» було перераховано страхову виплату в розмірі 33 567,46 грн на рахунок ОСОБА_1 (а.с. 24).

11.05.2026 представник ОСОБА_1 , адвокат Денисенко С.В., звернувся до ПрАТ «Страхова група «ТАС» із листом, у якому повідомив, що потерпіла ОСОБА_3 перебувала на лікуванні та була непрацездатною безперервно з 12.05.2025 по 11.08.2025, тобто загалом 92 дні, на підтвердження чого до листа було додано виписки з медичних карт за період із 12.05.2025 по 11.08.2025 та листки непрацездатності. Крім того, просив виплатити потерпілій ОСОБА_1 шкоду, завдану пошкодженням велосипеду (а.с. 21 зв.-22).

Страховим актом № 20900/64/926 від 14.05.2026 відповідачем визначено розмір матеріального збитку, завданого пошкодженням велосипеда, у сумі 5 929,17 грн (а.с. 43).

ПрАТ «Страхова група «ТАС» листом від 14.05.2026 № 18156/9126/ТС повідомило ОСОБА_1 , що матеріальний збиток, завданий останній як власнику велосипеда, становить 5 929,17 грн та буде перерахований на реквізити вказані в заяві на виплату страхового відшкодування (а.с. 22 зв.).

15.05.2026 указана сума матеріального збитку була перерахована ОСОБА_1 за її реквізитами (а.с. 24).

18.05.2026, у відповідь на запит адвоката Денисенка С.В. від 11.05.2026, страховик повідомив, що матеріальний збиток, завданий власнику велосипеда в сумі 5 929,17 грн перераховано ОСОБА_1 на вказані нею реквізити. Щодо заявленого потерпілою 92-денного періоду лікування з 12.05.2025 по 11.08.2025 зауважив, що належними медичними документами вказаний період повністю не підтверджений. Наявними документами підтверджено лікування загалом 73 дні, а тимчасову втрату працездатності – 56 днів (із 17.06.2025 по 11.08.2025). У зв`язку з цим страховик указав на необхідність надання медичної документації із зазначенням діагнозу та повного терміну лікування для вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю. Із огляду на відсутність документального підтвердження безперервного 92-денного періоду лікування страховик дійшов висновку про відсутність на цей час підстав для здійснення відповідної страхової виплати (а.с. 23).

24.05.2025 представник потерпілої ОСОБА_1 , адвокат Денисенко С.В., звернувся до страховика із заявою про здійснення страхової виплати та надав такі документи: паспорт; довідку про присвоєння ідентифікаційного коду; довідку про реєстрацію місця проживання; рахунки, чеки та накладні щодо лікування; документи постачальника послуг; ордер; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Зазначивши, що ним надано всі наявні на даний час документи, що стосуються страхового випадку та які необхідні для отримання страхового відшкодування, прогнозований розмір заподіяної шкоди оцінював у 100 000,00 грн (а.с. 16).

Надалі представник ОСОБА_1 , адвокат Денисенко С.В., додатково надавав ПрАТ «Страхова група «ТАС» документи, що не були надані 24.05.2025 разом із заявою, а саме: 03.06.2025 представником позивача подано до страхової групи, зокрема, виписку з діагнозом із медичної карти стаціонарного хворого від 28.05.2025, оригінали рахунку та видаткової накладної від 12.05.2025 № ПВ-0000181 на суму 17 890,00 грн та оригінали фіскальних чеків в кількості 8 шт. на суму 19 773,21 грн. 05.03.2026 надав додатково: оригінали фіскальних чеків у кількості 4 шт. на суму 3 277,36 грн, завірені директором ліцею; копію двох листків непрацездатності ОСОБА_4 за період із 17.06.2025 по 11.08.2025; оригінал довідки про доходи за 2 місяці до ДТП; довідки форми ОК-5 та ОК-7; копії судових рішень у кримінальному провадженні, у рамках якого розглядалася ДТП (ухвали суду про закриття провадження та виправлення описки) (а.с. 18 зв., 19).

Станом на день подання позову загальна сума страхового відшкодування, що фактично виплачена ПрАТ «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 , становила 39 496,63 грн.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є правильність визначення судом першої інстанції розміру страхового відшкодування в частині шкоди, заподіяної здоров`ю ОСОБА_1 , а саме щодо витрат на лікування, неотриманого доходу та моральної шкоди.

Із огляду на доводи апеляційної скарги, колегія суддів перевіряє обґрунтованість відповідних висновків суду з урахуванням установлених у справі обставин, наданих сторонами доказів та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і виходить із наступного.

01.01.2025 введено в дію Закон України від 21.05.2024 № 3720-IX «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким визнано таким, що втратив чинність, Закон України від 01.07.2004 № 1961-IV.

Відповідно до пункту 6 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3720-IX договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. На договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону.

Як установлено судом першої інстанції, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована ПрАТ «Страхова група «ТАС» за полісом № 223689926, укладеним 25.09.2024.

Отже, незважаючи на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася 11.05.2025, до спірних правовідносин підлягають застосуванню умови зазначеного договору та положення Закону № 1961-IV у редакції, чинній на момент укладення договору страхування.

Відповідно до статті 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Згідно з пунктом 24.1 статті 24 Закону № 1961-IV у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Витрати, пов`язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

Пунктом 24.2 статті 24 Закону № 1961-IV установлено, що мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я, але не більше 120 днів. При цьому відповідно до пункту 24.3 статті 24 цього Закону, якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті 24.2 цієї статті.

Статтею 8 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 01.01.2025 мінімальну заробітну плату в місячному розмірі – 8 000,00 грн.

Як уже встановлено, ОСОБА_1 унаслідок ДТП отримала двокісточковий перелом лівої гомілки зі зміщенням уламків та перебувала на стаціонарному лікуванні з 12.05.2025 по 28.05.2025, після чого продовжувала амбулаторне лікування з 29.05.2025 по 11.08.2025. Загальна тривалість підтвердженого матеріалами справи періоду лікування становить 92 календарні дні.

Із урахуванням мінімальної заробітної плати в розмірі 8 000,00 грн, установленої станом на 11.05.2025, мінімальний розмір відшкодування за один день лікування становить 266,67 грн (8 000 грн : 30). Отже, за 92 дні лікування належний мінімальний розмір страхового відшкодування становить 24 533,33 грн (266,67 грн х 92). За вирахуванням здійсненої відповідачем виплати в розмірі 19 466,67 грн недоплаченою залишається сума в 5 066,66 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що документи, які підтверджують лікування ОСОБА_1 у період з 29.05.2025 по 16.06.2025, страховику не надавалися, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Як убачається з матеріалів справи, 11.05.2026 представник ОСОБА_1 звернувся до страховика та повідомив про безперервне лікування потерпілої з 12.05.2025 по 11.08.2025, додавши до листа виписки з медичних карт за весь зазначений період та листки непрацездатності. При цьому надані суду медичні документи підтверджують як стаціонарне, так і подальше амбулаторне лікування позивача до 11.08.2025.

Те, що при здійсненні страхової виплати відповідач урахував лише 73 дні лікування, саме по собі не свідчить про відсутність підстав для врахування судом усього підтвердженого періоду лікування. Визначаючи розмір страхового відшкодування, суд оцінює належність, допустимість та достовірність поданих сторонами доказів і встановлює фактичну тривалість лікування незалежно від того, який період був урахований страховиком під час досудового розрахунку.

Безперервний 92-денний період лікування ОСОБА_1 підтверджений наявними у справі медичними документами, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для здійснення доплати страхового відшкодування за цим видом шкоди в розмірі 5 066,66 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції статті 1197 ЦК України колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 25 Закону № 1961-IV у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) таким доходом є неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю.

Разом із тим, у частині першій статті 1197 ЦК України визначений інший порядок обчислення втраченого фізичною особою заробітку внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я: розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Правова позиція щодо співвідношення положень ЦК України та Закону № 1961-IV викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 304/936/19:

«Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначає, що основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України (частини перша та друга статті 4 ЦК України).

01 січня 2004 року набрав чинності ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, тоді як Закон № 1961-IV був прийнятий 01 липня 2004 року та набрав чинності 01 січня 2005 року. Положення частини першої статті 1198 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим кодексом. Так само незмінними залишаються положення статті 25 Закон № 1961-IV.

Оскільки парламент прийняв окремий Закон № 1961-IV після ЦК України, то його положення не мали би суперечити приписам зазначеного Кодексу. Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, – МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічний підхід зайняв Конституційний Суд України у Рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 у справі № 1-7/2012 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положення частини четвертої статті 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (справа про заборону розірвання договорів інвестування житлового будівництва) (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Отже, якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні положення різного змісту, то пріоритетними є положення ЦК України.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, провадження № 14-188цс20 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, провадження № 12-85гс20 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21, до розгляду якої касаційне провадження зупинялося у цій справі.

У зв`язку з викладеним висновок районного суду про те, що Закон № 1961-IV є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а ЦК України є загальним цивільно-правовим актом, а тому у разі розбіжності підлягає застосуванню спеціальний нормативно-правовий акт, прийнятий пізніше, є помилковим. У цій частині Верховний Суд змінює мотиви рішення суду першої інстанції».

Із огляду на викладене Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах: від 25.11.2020 у справі № 747/522/19 (провадження № 61-3640св20); від 09.06.2021 року у справі № 440/510/19 (провадження № 61-17890св20), ухвалених Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

Зазначений правовий підхід узгоджується і з усталеною практикою Верховного Суду щодо застосування статті 1197 ЦК України, відповідно до якої за умови, що середньомісячний заробіток потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, втрачений заробіток визначається саме виходячи з такого п`ятикратного розміру, а не з фактичного заробітку потерпілого. Такий підхід, зокрема, викладено у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 750/4185/14 та від 16.01.2020 у справі № 709/323/17.

Доводи апеляційної скарги про помилкове посилання суду першої інстанції на постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 304/936/19 апеляційний суд відхиляє, оскільки згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому апелянт у своїй апеляційній скарзі не вказав, у чому саме полягає помилковість такого підходу в даній справі, зважаючи те, що в указаній постанові суду касаційної інстанції також йшла мова про цивільну відповідальність страховика.

Отже, посилання ПрАТ «Страхова група «ТАС» на положення статті 25 Закону № 1961-IV не дає підстав для обчислення належного ОСОБА_1 відшкодування виходячи з її фактичного середньоденного заробітку в розмірі 558,14 грн.

Згідно відповіді із Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, № 3334114 від 17.09.2026, за три місяці, що передували ушкодженню здоров`я, середньомісячний заробіток ОСОБА_1 становив 12 000,00 грн, тобто був меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, який на дату ДТП становив 40 000,00 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати при визначенні розміру втраченого позивачем заробітку. При цьому період тимчасової непрацездатності має бути розмежований із періодом лікування: 92 календарні дні лікування не означають 92 робочих дні втрати заробітку. Суд правильно обрахував 66 робочих днів, за які позивач унаслідок тимчасової непрацездатності була позбавлена можливості отримувати заробіток, проте помилився в розмірі втраченого заробітку – 122 791,02 грн, оскільки розмір середньомісячного заробітку (доходу) помилково обчислював за два останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності, замість трьох, як передбачено абзацом 2 частини першої статті 1197 ЦК України.

Стаття 1197 ЦК України є нормою, яка підлягає застосуванню в даних правовідносинах та якою передбачено право потерпілого за своїм бажанням обрати період заробітної плати, на підставі якого здійснюється розрахунок середньої заробітної плати (за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я), однак, даною нормою не передбачено порядок (формула) розрахунку середнього заробітку.

Порядок обчислення середньої заробітної плати визначений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі – Порядок № 100).

Цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку).

Хоча Порядком визначено формулу розрахунку середньої заробітної плати, проте період (2 місяці), який визначений ним у даному випадку застосуванню не підлягає, оскільки такий період визначений нормою цивільного законодавства, яка підлягає застосуванню в даних правовідносинах.

Згідно абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, середньоденний заробіток, обчислений відповідно до Порядку та з урахування положень статті 1197 ЦК України, становить 1 904,76 грн (40 000,00 грн ? 3 міс. / 63 робочих дні).

Загальний розмір втраченого заробітку позивача за весь період тимчасової непрацездатності (66 робочих днів у період із 12.05.2025 по 11.08.2025) становить 125 714,16 грн (1 904,76 грн ? 66 днів). Оскільки за вказаний період позивач отримала допомогу з тимчасової непрацездатності в розмірі 22 087,36 грн, розмір неотриманого позивачем доходу, який підлягає відшкодуванню, за вирахуванням уже сплачених відповідачем 12 502,34 грн, становить 91 124,46 грн.

Тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 підтверджена листками непрацездатності та охоплює весь період із 12.05.2025 по 11.08.2025, який і підлягає врахуванню при визначенні втраченого заробітку.

Отже, наведені в апеляційній скарзі розрахунки, які ґрунтуються на середньоденній заробітній платі 558,14 грн та 36 днях непрацездатності, не відповідають установленим у справі обставинам та положенням статті 1197 ЦК України.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 26-1 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15 також виходила з того, що питання відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з ушкодженням здоров`я потерпілої особи внаслідок ДТП, врегульовано саме статтею 26-1 Закону № 1961-IV, яка встановлює її розмір у 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Таким чином, розмір моральної шкоди у цьому випадку є похідним від розміру страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, і підлягає визначенню після встановлення належного розміру відшкодування витрат на лікування та неотриманого доходу.

Оскільки належний розмір страхового відшкодування за шкоду, заподіяну здоров`ю ОСОБА_1 , становить 150 247,49 грн, із яких 24 533,33 грн – витрати на лікування, 125 714,16 грн – утрачений заробіток, то розмір моральної шкоди відповідно до статті 26-1 Закону № 1961-IV становить 7 512,37 грн (150 247,49 грн х 5 %).

Із урахуванням того, що ПрАТ «СГ «ТАС» виплатило позивачеві 1 598,45 грн моральної шкоди, недоплаченою залишається сума 5 913,92 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що розмір моральної шкоди має становити 655,19 грн, ґрунтуються на іншому, меншому розмірі страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, який апелянт визначив виходячи з власного розрахунку витрат на лікування та неотриманого доходу. Оскільки такі розрахунки колегія суддів визнала необґрунтованими, підстав для визначення моральної шкоди в запропонованому апелянтом розмірі також немає.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив юридично значимі обставини справи, належним чином оцінив надані сторонами докази та правильно застосував до спірних правовідносин положення Закону № 1961-IV у взаємозв`язку з нормами ЦК України, проте помилився в розрахунках страхового відшкодування, загальний розмір якого мав би становити 102 105,04 грн (5 066,66 грн + 91 124,46 грн + 5 913,92 грн) заміть стягнутого рішенням суду відшкодування в розмірі 99 035,75 грн.

Однак апеляційний суд не може вийти за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника (відповідача, який подав апеляційну скаргу). Зазначене узгоджується з принципом заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще із часів римського права та існував у зв`язку з іншим правилом – tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

За правилом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про те, що рішення районного суду належить залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Залишити без задоволення апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 03.07.2026 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не оскаржується, окрім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: О.П. Супрун

Судді: О.А. Луговець

А.П. Стельмах