Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №742/2436/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

05 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/2436/26

Головуючий у першій інстанції – Фетісова Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1953/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Стельмаха А. П.,

суддів: Любчика О.В., Разгуляєвої О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 липня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В :

У квітні 2026 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № 146181150 від 22 липня 2022 року у загальному розмірі 32 672 грн 93 коп., з яких 6 400 грн – заборгованість за основною сумою кредиту та 26 272 грн 93 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом, а також судових витрат.

Позов обґрунтовано тим, що 22 липня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредитної лінії № 146181150, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV4N3Z9. Кредитодавець надав перший транш у сумі 1 700 грн, а 23 липня 2022 року – додаткові транші, унаслідок чого загальна сума фактично наданого кредиту становила 6 400 грн.

Позивач посилався на платіжні документи, заявку позичальника, довідку щодо дій в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, а також банківську інформацію, відповідно до якої платіжна картка № НОМЕР_1 емітована на ім`я ОСОБА_1 та на неї 22–23 липня 2022 року зараховано кредитні кошти загальною сумою 6 400 грн.

Право вимоги позивач виводив із послідовного відступлення: від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року та Реєстром прав вимоги № 195 від 20 вересня 2022 року; від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за договором факторингу № 23/0224-01 від 23 лютого 2024 року та Реєстром прав вимоги № 1 від тієї ж дати; від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» за договором факторингу № 15/07/25-Е від 15 липня 2025 року та реєстром боржників.

За розрахунком позивача, станом на 23 лютого 2024 року непогашена заборгованість за кредитним договором становила 32 672 грн 93 коп., з яких 6 400 грн – основна сума кредиту та 26 272 грн 93 коп. – проценти. Після цієї дати нових процентних нарахувань до суми позову не включено.

У відзиві на позов, поданому до суду першої інстанції, відповідач просив у задоволенні позову відмовити. Основні заперечення стосувалися наявності у ТОВ «ФК «ЕЙС» права вимоги. Відповідач зазначав, що договір факторингу № 28/1118-01 укладено 28 листопада 2018 року, тоді як кредитний договір із ним – 22 липня 2022 року, а тому на дату укладення договору факторингу конкретного права вимоги до нього не існувало та воно не було індивідуалізоване.

Відповідач також посилався на відсутність у матеріалах справи окремого платіжного документа про надання ТОВ «Таліон Плюс» фінансування за договором факторингу № 28/1118-01 та вважав акт звірки взаємних розрахунків неналежним доказом фактичної оплати. Крім того, він заперечував проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на типовий характер спору та обсяг фактично виконаної роботи.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції встановив факт укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 електронного кредитного договору № 146181150 від 22 липня 2022 року, факт надання відповідачу кредитних коштів у загальній сумі 6 400 грн та наявність розрахунку заборгованості.

Водночас суд дійшов висновку, що ТОВ «Таліон Плюс» не набуло права вимоги до ОСОБА_1 , оскільки договір факторингу № 28/1118-01 був укладений до виникнення кредитних правовідносин із відповідачем, майбутня вимога на дату укладення факторингу не була індивідуалізована, а окремого доказу оплати фінансування за договором факторингу позивач не надав. Акт звірки взаємних розрахунків суд визнав документом інформаційного характеру, а не первинним документом, що підтверджує перерахування коштів. З цих підстав суд вважав, що наступні відступлення права вимоги на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» не спричинили заміни кредитора у спірному зобов`язанні.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «ЕЙС» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що договір факторингу № 28/1118-01 є рамковим договором, а конкретні права вимоги передаються за відповідними реєстрами. Пунктами договору передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора у день підписання сторонами Реєстру прав вимоги. Реєстр № 195 підписано 20 вересня 2022 року, тобто після укладення кредитного договору від 22 липня 2022 року; в ньому визначено боржника ОСОБА_1 , номер кредитного договору та суму вимоги 16 080 грн 29 коп. Тому, на думку апелянта, суд першої інстанції помилково ототожнив дату укладення рамкового договору факторингу з датою переходу конкретного права вимоги.

Апелянт також вважає помилковим висновок про необхідність окремого доказу фактичної сплати фінансування як передумови переходу права вимоги, оскільки пункт 4.1 договору факторингу пов`язує заміну кредитора з підписанням реєстру, а не з моментом оплати. На підтвердження правової позиції апелянт посилається, зокрема, на постанову Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25, в якій аналізувався той самий договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.

Щодо судових витрат апелянт просить покласти їх на відповідача. За подання апеляційної скарги сплачено 3 993 грн 60 коп. судового збору; заявлено також витрати на професійну правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЕЙС» — без задоволення. Посилався на недоведеність переходу права вимоги, оскільки на час укладення договору факторингу № 28/1118-01 кредитне зобов`язання відповідача ще не існувало, майбутня вимога не була належно індивідуалізована, а доказів фактичного фінансування за договором факторингу не надано.

Також відповідач заперечував правильність розміру заборгованості, вказував на безпідставність нарахування процентів поза межами строку кредитування та їх неспівмірність із сумою кредиту, а також просив відмовити у стягненні заявлених витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції як необґрунтованих і непропорційних.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 22 липня 2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали в електронній формі договір кредитної лінії № 146181150. У договорі зафіксовано електронний підпис позичальника одноразовим ідентифікатором MNV4N3Z9; зазначено номер телефону НОМЕР_2 та інші ідентифікаційні дані позичальника.

За пунктом 2.1 договору кредитний ліміт становив 10 000 грн. За пунктом 2.3 кредитодавець надав перший транш у сумі 1 700 грн, а пункт 2.4 передбачав можливість отримання наступних траншів протягом дисконтного періоду. Матеріали справи містять платіжні документи про перерахування 22–23 липня 2022 року шести траншів на загальну суму 6 400 грн. Банківська інформація підтверджує, що картка № НОМЕР_1 емітована на ім`я ОСОБА_1 та на неї у вказані дати зараховано 6 400 грн.

Паспорт споживчого кредиту продукту «СМАРТ», який договором визначено його невід`ємною частиною, містить загальну характеристику продукту як кредитної лінії зі строком кредитування «до 1826 днів». Водночас у заявці ОСОБА_1 на отримання кредиту від 22 липня 2022 року та у довідці щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця конкретно зазначено строк кредитування 28 днів. Пунктом 3.1 договору також визначено первісний дисконтний період тривалістю 28 днів від дати отримання першого траншу.

Пункт 7.1 договору визначає 19 серпня 2022 року як орієнтовну дату погашення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами. Водночас пункт 7.2 пов`язує повернення основної суми кредиту із закінченням строку дії договору або його достроковим припиненням, а пункт 11.1 передбачає, що договір діє протягом п`яти років, а в частині розрахунків – до повного та належного їх виконання. Отже, різні документи та умови договору не містять єдиного, чіткого й однозначного визначення строку, після спливу якого позичальник зобов`язаний остаточно повернути фактично отримані кредитні кошти.

Розрахунок первісного кредитора свідчить, що у межах первісного періоду користування кредитом проценти фактично обліковувалися за ставкою 2,05 % на день: за 22 липня 2022 року на 1 700 грн нараховано 34 грн 85 коп., а після надання 23 липня 2022 року додаткових траншів на загальний залишок 6 400 грн – по 131 грн 20 коп. за день. Після завершення цього періоду кредитор застосував ставку 2,98 % на день та продовжив нарахування процентів, унаслідок чого заявлена до стягнення процентна заборгованість становить 26 272 грн 93 коп.

20 вересня 2022 року в Реєстрі прав вимоги № 195 до договору факторингу № 28/1118-01 під № 60 індивідуалізовано вимогу до ОСОБА_1 за договором № 146181150 від 22 липня 2022 року в сумі 16 080 грн 29 коп. Пункт 4.1 договору факторингу передбачав перехід права вимоги від клієнта до фактора у день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог; пункт 3.1 визначав окремий обов`язок фактора сплатити суму фінансування протягом п`яти банківських днів після підписання реєстру.

Після переходу права вимоги ТОВ «Таліон Плюс» продовжувало облік передбачених кредитним договором процентів по 190 грн 72 коп. за день із 21 вересня до 16 грудня 2022 року включно. Станом на 23 лютого 2024 року його розрахунок визначав заборгованість у сумі 32 672 грн 93 коп., з яких 6 400 грн – основна сума кредиту та 26 272 грн 93 коп. – проценти. Арифметично ця сума узгоджується з первісним розрахунком: 9 680 грн 29 коп. процентів станом на 20 вересня 2022 року плюс 87 днів по 190 грн 72 коп. становлять 26 272 грн 93 коп. Після 16 грудня 2022 року нових процентних нарахувань у заявлену до стягнення суму не включено.

23 лютого 2024 року за Реєстром прав вимоги № 1 до договору факторингу № 23/0224-01 ТОВ «Таліон Плюс» передало ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 146181150 у сумі 32 672 грн 93 коп. Умовами цього договору також передбачено перехід права вимоги з моменту підписання відповідного реєстру.

15 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу № 15/07/25-Е. За пунктом 1.2 цього договору права вимоги переходять до фактора в момент підписання сторонами акта приймання-передачі реєстру боржників. Витяг із реєстру боржників містить вимогу до ОСОБА_1 за договором № 146181150 у сумі 32 672 грн 93 коп.

04 грудня 2025 року ТОВ «ФК «ЕЙС» склало досудову вимогу про дострокове погашення 32 672 грн 93 коп. та надало опис вкладення і список поштових відправлень, які підтверджують направлення цієї вимоги на адресу ОСОБА_1 . Матеріали, надані суду, не містять повідомлення про вручення, відомостей оператора поштового зв`язку чи іншого доказу, з якого можна встановити дату одержання відповідачем цієї вимоги.

За статтями 525, 526, 530, 629 ЦК України в редакціях, чинних у спірний період, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону і у встановлений строк; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 1048, 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит у строк та в порядку, встановлені договором, і сплатити проценти за користування кредитом у розмірі та порядку, погоджених сторонами.

За статтею 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц сформульовано правило contra proferentem: якщо дійсний зміст умови договору неможливо встановити за загальними правилами тлумачення, неясна умова тлумачиться проти того, хто її сформулював; ризик неясності стандартної договірної умови несе сторона, яка її включила до договору.

За пунктом 1 частини першої статті 512 та статтею 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статті 1077, 1078 ЦК України допускають відступлення за договором факторингу як наявної, так і майбутньої грошової вимоги. Майбутня вимога підлягає ідентифікації не пізніше моменту її виникнення та може передаватися за погодженим сторонами механізмом, зокрема шляхом включення конкретного боржника і кредитного договору до відповідного реєстру прав вимоги.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц виходила з того, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України; після цього охоронні правовідносини регулюються, зокрема, статтею 625 ЦК України.

За частинами першою, другою та третьою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати у разі часткового задоволення позову розподіляються пропорційно розміру задоволених позовних вимог; під час розподілу витрат суд ураховує їх зв`язок із розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність предмету спору.

Висновок суду першої інстанції про те, що право вимоги до відповідача не могло перейти за договором факторингу № 28/1118-01 лише тому, що рамковий договір укладено раніше за кредитний договір, не відповідає статті 1078 ЦК України та змісту самого договору факторингу.

У постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 (провадження № 61-13862св25) зазначено:

«допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.»

Зазначена постанова є фактично релевантною до цієї справи, оскільки перевірявся саме договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року. Верховний Суд сформулював, що майбутня вимога може виникнути з договору, укладеного після договору факторингу, але має бути індивідуалізована не пізніше моменту її виникнення; водночас за пунктом 4.1 цього договору право вимоги переходить у день підписання реєстру. У тій справі Верховний Суд погодився з висновком про перехід вимоги, яка виникла після укладення рамкового договору факторингу, та була згодом визначена у реєстрі.

Посилання суду першої інстанції на відсутність окремого платіжного документа про фінансування за першим договором факторингу саме по собі не спростовує переходу права вимоги. Пункти 3.1 і 4.1 договору регулюють різні зобов`язання: обов`язок фактора сплатити фінансування та момент переходу права вимоги. Пункт 4.1 не ставить перехід права у залежність від попередньої або одночасної сплати фінансування. Невиконання фактором платіжного обов`язку, якщо воно мало місце, може мати наслідки у внутрішніх відносинах сторін договору факторингу, але без відповідної умови договору не змінює погодженого ними моменту заміни кредитора.

Отже, перша ланка переходу права вимоги підтверджена. Наступні договори факторингу та реєстри індивідуалізують те саме зобов`язання і підтверджують послідовний перехід права до ТОВ «ФК «ЕЙС». Висновок суду першої інстанції про неналежність позивача як кредитора є помилковим.

Електронний договір містить дані про використання одноразового ідентифікатора MNV4N3Z9, а сукупність платіжних документів та банківської інформації підтверджує зарахування на картку відповідача кредитних коштів загальною сумою 6 400 грн.

Ці обставини встановлені й судом першої інстанції та самі по собі не стали підставою для відмови в позові. Апеляційна скарга не містить спору щодо цього висновку, а матеріали справи не дають підстав для іншої оцінки. Тому факт виникнення кредитного зобов`язання та фактичного надання 6 400 грн є доведеним.

Для частини спору щодо строку кредитування, повернення основної суми кредиту та процентів визначальним є не формальна назва окремого періоду в договорі, а те, чи погодили сторони чіткий і зрозумілий для споживача строк, протягом якого він мав право користуватися отриманими коштами та після спливу якого виникав обов`язок остаточно повернути кредит.

Матеріали справи містять взаємно неузгоджені положення щодо строку. У заявці на отримання кредиту та довідці інформаційно-телекомунікаційної системи прямо зазначено строк кредитування 28 днів. Пункт 3.1 договору встановлює первісний дисконтний період тієї ж тривалості, а пункт 7.1 пов`язує орієнтовну дату погашення всього кредиту з його закінченням. Водночас Паспорт споживчого кредиту містить формулювання «до 1826 днів», а пункт 11.1 передбачає п`ятирічний строк дії договору та окремо – дію в частині розрахунків до повного й належного виконання.

Таке формулювання пункту 11.1 саме по собі визначає строк існування рамкових договірних відносин і кредитної лінії, але не встановлює однозначної календарної дати остаточного повернення конкретно отриманих траншів. Застереження про дію договору в частині розрахунків до повного виконання взагалі пов`язує тривалість відповідних прав та обов`язків із фактом виконання, а не з наперед визначеним строком. Положення пункту 7.2, яке відсилає до пункту 11.1, цієї невизначеності не усуває.

За таких обставин зміст договору щодо строку кредитування є неоднозначним. Договір і його стандартні умови були сформульовані кредитодавцем, а відповідач приєднався до запропонованої моделі кредитування як споживач. Тому після застосування загальних правил статей 213, 637 ЦК України невизначеність має тлумачитися проти кредитодавця як автора умов договору відповідно до правила contra proferentem, сформульованого Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц.

Найбільш конкретним та зрозумілим для позичальника погодженим показником є строк 28 днів, прямо зазначений у його заявці, довідці про дії в інформаційно-телекомунікаційній системі та відтворений у пункті 3.1 договору. Натомість формулювання «до 1826 днів» визначає лише максимально можливу тривалість кредитної лінії, а п`ятирічний строк пункту 11.1 – загальний строк дії договору. За сприятливого для споживача тлумачення саме 28 днів слід вважати строком кредитування фактично отриманих коштів.

Перший транш у сумі 1 700 грн надано 22 липня 2022 року. 23 липня 2022 року відповідач одержав ще п`ять траншів: 1 000 грн, 1 000 грн, 600 грн, 900 грн та 1 200 грн. Матеріали справи не містять окремої чіткої умови, яка б установлювала для додаткових траншів інший строк кредитування. Тому до кожного фактично наданого траншу підлягає застосуванню той самий 28-денний строк від дня його надання.

Після спливу 28 днів з дня одержання кожного траншу строк повернення відповідної частини основної суми настав. На час звернення позивача до суду ці строки безумовно спливли, доказів повернення кредитних коштів відповідачем немає. Отже, вимога про стягнення 6 400 грн основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо процентів колегія суддів виходить із того, що договірна плата за користування кредитом може бути стягнута лише в межах встановленого таким тлумаченням 28-денного строку користування кожним траншем. Після його спливу право нараховувати проценти за правилами статті 1048 ЦК України припинилося; вимог про стягнення окремо визначених сум за статтею 625 ЦК України позивач у цій справі не заявляв.

Хоча пункт 8.3 договору передбачає базову ставку 2,10 % на день, із поданого самим позивачем розрахунку видно, що в первісному періоді кредитор фактично обліковував проценти за нижчою ставкою 2,05 % на день: 34 грн 85 коп. від 1 700 грн та 131 грн 20 коп. від 6 400 грн. Суд не має підстав визначати до стягнення проценти за вищою ставкою, ніж та, яку кредитор фактично застосував у розрахунку своєї вимоги, тим більше за наявності неясності стандартних умов договору, що підлягає вирішенню на користь позичальника.

Отже, проценти за 28 днів користування кожним траншем становлять: за траншем 1 700 грн – 975 грн 80 коп. (1 700 х 2,05 % х 28); за двома траншами по 1 000 грн – по 574 грн, разом 1 148 грн; за траншем 600 грн – 344 грн 40 коп.; за траншем 900 грн – 516 грн 60 коп.; за траншем 1 200 грн – 688 грн 80 коп. Загальна сума процентів, що підлягає стягненню, становить 3 673 грн 60 коп.

Проценти, нараховані після спливу 28-денного строку користування відповідними траншами, не є договірними процентами в межах погодженого судом строку кредитування. Тому із заявлених 26 272 грн 93 коп. процентів задоволенню підлягають 3 673 грн 60 коп., а у стягненні решти 22 599 грн 33 коп. процентної заборгованості слід відмовити.

Суд першої інстанції правильно встановив факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем 6 400 грн, однак неправильно застосував статтю 1078 ЦК України та умови договору факторингу, через що помилково відмовив у позові з мотивів недоведеності переходу права вимоги.

Після усунення цієї помилки позов підлягає частковому задоволенню. З ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» слід стягнути 10 073 грн 60 коп., з яких 6 400 грн – основна сума кредиту та 3 673 грн 60 коп. – проценти за 28 днів користування кожним траншем. У стягненні решти 22 599 грн 33 коп. заявлених процентів слід відмовити.

Частка задоволених майнових вимог становить 10 073,60 / 32 672,93 = 0,3083163953, тобто 30,83163953 %. Саме цей коефіцієнт підлягає застосуванню до судових витрат, що розподіляються пропорційно результату вирішення спору.

Позивач сплатив 2 662 грн 40 коп. судового збору за подання позовної заяви та 3 993 грн 60 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. З урахуванням частки задоволених позовних вимог 30,83163953 % з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 820 грн 86 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 1 231 грн 29 коп. судового збору за апеляційний перегляд.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції надано акт на 7 000 грн, який охоплює складання позовної заяви, вивчення матеріалів справи, підготовку адвокатського запиту та клопотання. В апеляційній інстанції заявлено 6 000 грн за складання апеляційної скарги.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд застосовує не лише критерій співмірності, передбачений статтею 137 ЦПК України, а й критерії частини третьої статті 141 ЦПК України – пов`язаність витрат із розглядом справи, їх обґрунтованість та пропорційність предмету спору, ціні позову, значенню справи для сторін та поведінці учасників. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) зазначила, що при розподілі судових витрат суд може, у тому числі з власної ініціативи, не покладати на іншу сторону всі заявлені витрати, якщо вони не відповідають критеріям необхідності, розумності та пропорційності.

Акт у суді першої інстанції передбачає 7 000 грн, з яких 5 000 грн – складання позовної заяви, 1 000 грн – вивчення матеріалів справи, по 500 грн – підготовка адвокатського запиту і клопотання щодо підтвердження зарахування кредитних коштів. Останні три види робіт є функціонально пов`язаними з підготовкою та доказовим забезпеченням позову і не потребують окремого покладення на іншу сторону в повному заявленому розмірі. З урахуванням ціни позову, типового характеру спору, стандартизованого пакета документів та фактичного обсягу роботи обґрунтованим розміром витрат, що підлягає подальшому пропорційному розподілу, є 5 000 грн у суді першої інстанції.

В апеляційній інстанції заявлено 6 000 грн за складання апеляційної скарги. Апеляційний перегляд здійснюється у письмовому провадженні, участі представника у судовому засіданні не було, а основне правове питання щодо договору факторингу № 28/1118-01 на час подання апеляційної скарги вже було вирішене Верховним Судом у постановах від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 та від 04 лютого 2026 року у справі № 202/13389/24. Тому обґрунтованим і пропорційним розміром витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції до застосування пропорції є 3 000 грн.

Після застосування частки задоволених позовних вимог з відповідача підлягає стягненню 1 541 грн 58 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції (5 000 х 0,3083163953) та 924 грн 95 коп. таких витрат в апеляційній інстанції (3 000 х 0,3083163953). Загалом судові витрати, що підлягають відшкодуванню позивачу, становлять 4 518 грн 68 коп., у тому числі судовий збір – 2 052 грн 15 коп. та витрати на професійну правничу допомогу – 2 466 грн 53 коп.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення.

За пунктами 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового є невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

У цій справі висновок про відсутність у позивача права вимоги ґрунтується на неправильному застосуванні статті 1078 ЦК України та умов договору факторингу № 28/1118-01. Водночас заявлений позивачем розмір процентів не відповідає межам строку кредитування, визначеного шляхом тлумачення суперечливих умов договору на користь позичальника. Наявні у справі докази достатні для встановлення суми основного боргу, процентів за 28-денний строк користування кожним траншем та нового розподілу судових витрат. Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 19, 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381–384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за договором кредитної лінії № 146181150 від 22 липня 2022 року у розмірі 10 073 (десять тисяч сімдесят три) грн 60 коп., з яких 6 400 (шість тисяч чотириста) грн – заборгованість за основною сумою кредиту та 3 673 (три тисячі шістсот сімдесят три) грн 60 коп. – заборгованість за процентами.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 820 (вісімсот двадцять) грн 86 коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, та 1 231 (одну тисячу двісті тридцять одну) грн 29 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 1 541 (одну тисячу п`ятсот сорок одну) грн 58 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, та 924 (дев`ятсот двадцять чотири) грн 95 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 05 жовтня 2026 року.

Головуючий: Судді: