Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №742/2314/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

05 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/2314/26

Головуючий у першій інстанції – Фетісова Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1905/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Стельмаха А. П.,

суддів: Любчика О.В., Разгуляєвої О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 липня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В :

У квітні 2026 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 56 778 грн 68 коп. заборгованості за кредитним договором № 764340097 від 22 травня 2023 року, з яких 7 600 грн – заборгованість за сумою кредиту та 49 178 грн 68 коп. – заборгованість за процентами, а також судових витрат.

Позов обґрунтовано тим, що 22 травня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредитної лінії № 764340097. Початково кредитодавець надав 10 000 грн, а 23 травня 2023 року – додатковий транш 2 100 грн, унаслідок чого загальна сума фактично наданого кредиту становила 12 100 грн. Позивач посилався на підписання договору одноразовим ідентифікатором MNV54CT9, платіжні документи, інформацію інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця та банківську інформацію про зарахування коштів на картку відповідача.

Право вимоги позивач виводив із послідовного відступлення: від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року та Реєстром прав вимоги № 241 від 25 липня 2023 року; від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за договором факторингу № 19/1224-01 від 19 грудня 2024 року та відповідним реєстром; від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» за договором факторингу № 15/07/25-Е від 15 липня 2025 року та витягом із реєстру боржників.

За розрахунком позивача, після здійснених відповідачем платежів 4 000 грн 07 травня 2024 року та 500 грн 22 серпня 2024 року заборгованість становить 56 778 грн 68 коп., із яких 7 600 грн віднесено на непогашене тіло кредиту, а 49 178 грн 68 коп. – на проценти.

16 липня 2026 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції письмову заяву, в якій позовні вимоги ТОВ «ФК «ЕЙС» визнав повністю.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції встановив факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем 12 100 грн та наявність розрахунку заборгованості, однак дійшов висновку, що ТОВ «Таліон Плюс» не набуло права вимоги до ОСОБА_1 , а тому наступне відступлення такого права на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» не спричинило заміни кредитора. Такий висновок суд мотивував тим, що договір факторингу № 28/1118-01 укладено 28 листопада 2018 року, тобто раніше кредитного договору від 22 травня 2023 року, а майбутня вимога до відповідача на момент укладення договору факторингу не була індивідуалізована. Додатково суд послався на відсутність платіжного документа про сплату фінансування за договором факторингу та зазначив, що акт звірки розрахунків не є первинним бухгалтерським документом.

В апеляційній скарзі, поданій 23 липня 2026 року, ТОВ «ФК «ЕЙС» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що договір факторингу № 28/1118-01 є рамковим договором, а конкретні права вимоги передаються за реєстрами прав вимоги. Пунктами 1.2, 1.3, 2.1 і 4.1 договору передбачено, що перелік кредитних договорів визначається у відповідному реєстрі, а право вимоги переходить від клієнта до фактора саме у день підписання сторонами реєстру. На час підписання Реєстру № 241 від 25 липня 2023 року кредитний договір із ОСОБА_1 уже існував, боржника, номер договору та суму вимоги було індивідуалізовано.

Апелянт також вважає помилковим висновок про те, що відсутність окремого платіжного документа про фінансування виключає перехід права вимоги, оскільки пункт 4.1 договору не пов`язує момент заміни кредитора зі сплатою фінансування. На підтвердження своєї позиції апелянт посилається, зокрема, на постанову Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25, у якій досліджувався той самий договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.

Щодо судових витрат апелянт зазначив, що сплатив 2 662 грн 40 коп. судового збору в суді першої інстанції та 3 993 грн 60 коп. за подання апеляційної скарги, а також заявив 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 6 000 грн – в апеляційному суді.

Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подав.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 22 травня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено електронний договір кредитної лінії № 764340097. Договір містить реквізити електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV54CT9. Довідка про дії позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі фіксує направлення цього ідентифікатора на номер телефону 0500824295 о 10:35:49 22 травня 2023 року та його введення о 10:36:20.

Заявка на отримання кредиту містить персональні дані ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , фінансовий номер телефону НОМЕР_2 та платіжну картку НОМЕР_3 . Відповідно до платіжних доручень 22 травня 2023 року на цю картку перераховано 10 000 грн, а 23 травня 2023 року – 2 100 грн. АТ КБ «ПриватБанк» підтвердив, що картка № НОМЕР_4 емітована на ім`я ОСОБА_1 , а на відповідний рахунок у зазначені дати зараховано 10 000 грн та 2 100 грн.

Договір є договором кредитної лінії. За пунктом 2.1 кредитний ліміт становить 12 100 грн. За пунктом 3.1 первісний дисконтний період становить 30 днів. Водночас пунктом 7.1 дата 21 червня 2023 року прямо визначена лише як рекомендована, а не обов`язкова дата дострокового повного повернення кредиту. Згідно з пунктом 7.2 основна сума кредиту підлягає обов`язковому поверненню не пізніше 30 календарних днів після закінчення строку дії договору або його дострокового припинення у передбачених договором випадках; пункт 7.3 визначає кінцеву дату повернення кредиту – 21 червня 2028 року; пункт 11.1 встановлює п`ятирічний строк дії договору.

За пунктом 7.4.1 проценти, нараховані протягом дисконтного періоду, мають бути сплачені не пізніше останнього дня цього періоду, а після його закінчення – щоденно (пункт 7.4.2). Пункт 8.3.1 передбачає для первісного дисконтного періоду ставку 1,740 % на день, а пункт 8.4 – після закінчення дисконтного періоду ставку 2,980 % на день від залишку кредиту. Пункт 8.10 фіксує, що зазначені механізми погоджені сторонами при укладенні договору і не є односторонньою зміною його істотних умов.

Розрахунок ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відображає надання 12 100 грн, платежі по 5 грн 24 червня та 02 липня 2023 року і стан вимоги на 25 липня 2023 року – 30 629 грн 38 коп., із яких 12 100 грн основної суми та 18 529 грн 38 коп. непогашених процентів.

25 липня 2023 року ця вимога індивідуалізована в Реєстрі прав вимоги № 241 до договору факторингу № 28/1118-01. За розрахунком ТОВ «Таліон Плюс» нарахування процентів у сумі 360 грн 58 коп. за день продовжувалося до 18 жовтня 2023 року включно. На цю дату сукупний облікований борг становив 61 278 грн 68 коп. Після цього відповідач сплатив 4 000 грн 07 травня 2024 року та 500 грн 22 серпня 2024 року, унаслідок чого загальний залишок становив 56 778 грн 68 коп.

19 грудня 2024 року ТОВ «Таліон Плюс» передало ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 764340097 у загальному розмірі 56 778 грн 68 коп., а 15 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передало це право ТОВ «ФК «ЕЙС».

16 липня 2026 року відповідач особисто звернувся до суду першої інстанції із письмовою заявою про повне визнання заявлених до нього позовних вимог. Зміст заяви не містить застережень щодо окремих складових боргу, розміру заборгованості або переходу права вимоги.

За статтями 525, 526, 530, 629 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлений строк; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За статтями 1048, 1054, 1056-1 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип ставки та порядок їх сплати визначаються договором; фіксована процентна ставка не може бути збільшена кредитодавцем в односторонньому порядку.

За пунктом 1 частини першої статті 512, статтями 514, 1077, 1078 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений унаслідок відступлення права вимоги; до нового кредитора переходять права первісного кредитора в тому обсязі і на тих умовах, що існували на момент переходу; предметом договору факторингу може бути як наявна, так і майбутня грошова вимога, а майбутня вимога передається з дня її виникнення, якщо інше не випливає з погодженого сторонами механізму її ідентифікації та передачі.

Частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній у період виникнення спірних відносин, передбачає, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць кредитодавець має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, у повному обсязі, якщо це передбачено договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити споживача про затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку їх вчинення. Якщо кредитодавець вимагає платежі, строк яких не настав, вони підлягають сплаті протягом 30 календарних днів із дня одержання споживачем відповідного повідомлення; у разі усунення порушення вимога втрачає чинність.

Стаття 19 цього Закону встановлює імперативну черговість зарахування недостатнього платежу: у першу чергу погашаються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти; лише після цього – поточна сума кредиту та нараховані проценти, а надалі – інші платежі.

Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», чинний у період нарахування спірних процентів 2023 року, звільняв споживача від відповідальності за прострочення під час воєнного стану та забороняв збільшення процентної ставки у зв`язку з невиконанням зобов`язань, крім випадків змінюваної ставки за частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України. Вказана норма не скасовувала погоджену сторонами плату за правомірне користування кредитом у межах строку кредитування, якщо різні фіксовані ставки визначені договором наперед і застосовуються залежно від періоду користування, а не як санкція за прострочення.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення суд перевіряє наслідки такої процесуальної дії, а в разі визнання позову за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про його задоволення. Якщо визнання суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд відмовляє у його прийнятті. За частиною першою статті 82 ЦПК України визнані учасниками справи обставини не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо їх достовірності або добровільності визнання. Верховний Суд у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/15-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19 та від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22 виходив із того, що суд не вправі задовольнити позов лише через його визнання відповідачем, не дослідивши обставини справи; водночас за наявності законних підстав визнання позову є належною процесуальною підставою для ухвалення рішення про задоволення вимог.

Висновок суду першої інстанції про те, що договір факторингу від 28 листопада 2018 року не міг охоплювати кредитне зобов`язання, яке виникло у 2023 році, не відповідає статті 1078 ЦК України та змісту договору факторингу № 28/1118-01 у редакції додаткових угод.

Пункт 1.3 договору прямо охоплює як наявні права грошової вимоги, так і права, які виникнуть у майбутньому. Пункт 2.1 передбачає відступлення прав, зазначених у відповідних реєстрах, а пункт 4.1 визначає момент переходу – день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги. Тому 28 листопада 2018 року сторони погодили не передачу будь-якої невизначеної вимоги до невідомого боржника як завершений факт, а договірний механізм наступного відступлення вимог, конкретизованих у реєстрах.

Реєстр № 241 підписано 25 липня 2023 року, тобто після укладення кредитного договору від 22 травня 2023 року та виникнення грошової вимоги до ОСОБА_1 . Реєстр містить дані, які дозволяють однозначно визначити боржника, номер кредитного договору і суму вимоги 30 629 грн 38 коп. Отже, на момент, визначений договором як момент переходу права, вимога була існуючою та належно індивідуалізованою.

Такий підхід безпосередньо узгоджується з постановою Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25, у якій зазначено:

«допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.»

Зазначена постанова є фактично релевантною до цієї справи, оскільки перевірявся саме договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року. Верховний Суд сформулював, що майбутня вимога може виникнути з договору, укладеного після договору факторингу, але має бути індивідуалізована не пізніше моменту її виникнення; водночас за пунктом 4.1 цього договору право вимоги переходить у день підписання реєстру. У тій справі Верховний Суд погодився з висновком про перехід вимоги, яка виникла після укладення рамкового договору факторингу, та була згодом визначена у реєстрі.

Посилання суду першої інстанції на відсутність окремого платіжного документа про фінансування за першим договором факторингу саме по собі не спростовує переходу права вимоги. Пункти 3.1 і 4.1 договору регулюють різні зобов`язання: обов`язок фактора сплатити фінансування та момент переходу права вимоги. Пункт 4.1 не ставить перехід права у залежність від попередньої або одночасної сплати фінансування. Невиконання фактором платіжного обов`язку, якщо воно мало місце, може мати наслідки у внутрішніх відносинах сторін договору факторингу, але без відповідної умови договору не змінює погодженого ними моменту заміни кредитора.

Отже, перша ланка переходу права вимоги підтверджена. Наступні договори факторингу та реєстри індивідуалізують те саме зобов`язання і підтверджують послідовний перехід права до ТОВ «ФК «ЕЙС». Висновок суду першої інстанції про неналежність позивача як кредитора є помилковим.

Електронний договір, заявка, довідка інформаційно-телекомунікаційної системи, платіжні доручення та відповідь АТ КБ «ПриватБанк» у сукупності взаємно узгоджуються щодо особи позичальника, номера договору, номера платіжної картки, фінансового телефону, одноразового ідентифікатора та фактичного зарахування 12 100 грн. Відповідач у суді першої інстанції факту укладення договору та отримання коштів не заперечував, а навпаки подав заяву про визнання позову. Тому факт виникнення кредитного зобов`язання та отримання 12 100 грн є доведеним.

Заявка та довідка інформаційно-телекомунікаційної системи містять позначення «строк 30 днів». Однак ці документи мають оцінюватися разом із повним текстом підписаного договору та паспортом споживчого кредиту. Із пунктів 3.1, 7.1–7.3, 11.1 договору та паспорта кредиту випливає, що 30 днів – це первісний дисконтний період і рекомендований строк дострокового погашення, а не кінцевий строк повернення основної суми кредиту. Загальний строк дії договору становить п`ять років, кінцева дата повернення кредиту – 21 червня 2028 року.

Отже, проценти, нараховані до 18 жовтня 2023 року, нараховані в межах погодженого строку кредитування. За первісний дисконтний період застосовувалася ставка 1,740 % на день, а після його закінчення – передбачена пунктом 8.4 договору ставка 2,980 % на день. Обидві ставки зафіксовані в договорі при його укладенні, а перехід до ставки 2,980 % пов`язаний із закінченням дисконтного періоду, а не з одностороннім рішенням кредитодавця чи встановленням санкції за прострочення.

Тому заборона збільшення процентної ставки у зв`язку з невиконанням зобов`язань, установлена пунктом 6-1 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування», не є підставою для заміни погодженої пунктом 8.4 ставки іншою ставкою. Для такого висновку суттєвим є не розмір ставки сам по собі, а її правова природа.

Колегія суддів ураховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2026 року у справі № 757/8409/22-ц. Так, застосовуючи пункт 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», Верховний Суд зазначив, що:

«Тлумачення наведеної норми щодо звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит свідчить, що вона поширюється на будь-які платежі, сплата яких передбачена за прострочення такого виконання (невиконання, часткове виконання). Тому споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю і платежів, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.»

У цій справі спірні 2,980 % на день є саме договірною платою за користування кредитом після завершення дисконтного періоду в межах п`ятирічного строку договору.

Розрахунки первісного кредитора і ТОВ «Таліон Плюс» арифметично узгоджуються: на 18 жовтня 2023 року загальна сума становила 61 278 грн 68 коп., із яких 12 100 грн – фактично отриманий кредит, а 49 178 грн 68 коп. – непогашені проценти. Після 18 жовтня 2023 року нових процентних нарахувань у поданому розрахунку немає.

Повне визнання позову відповідачем є диспозитивною процесуальною дією, відмінною від простого визнання окремої фактичної обставини. Водночас частина четверта статті 206 ЦПК України вимагає від суду перевірити наявність законних підстав для задоволення визнаної вимоги, тому заява ОСОБА_1 не може бути єдиною підставою для рішення.

У цій справі законні підстави для задоволення вимоги підтверджуються сукупністю доказів: електронним кредитним договором № 764340097, доказами перерахування відповідачу 12 100 грн, банківською інформацією про належність платіжної картки, розрахунками первісного та наступного кредиторів, реєстрами прав вимоги та договорами факторингу. Ці докази узгоджуються із заявою самого відповідача, який 16 липня 2026 року без будь-яких застережень визнав позов у повному обсязі, тобто погодився як з існуванням кредитного зобов`язання та переходом права вимоги, так і з пред`явленим до стягнення загальним розміром боргу 56 778 грн 68 коп.

Матеріали справи не містять даних про те, що визнання позову було недобровільним, вчинене під впливом помилки, суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Тому підстав для відмови у прийнятті такого визнання за частиною четвертою статті 206 ЦПК України колегія суддів не встановлює.

Окремої оцінки потребує те, що кінцева дата повернення основної суми кредиту визначена договором як 21 червня 2028 року, а частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» встановлює спеціальний порядок дострокового повернення споживчого кредиту. За загальним правилом за відсутності належно пред`явленої дострокової вимоги саме звернення кредитора до суду не замінює передбаченого законом порядку. Однак у цій справі після пред`явлення позову сам споживач у судовому провадженні прямо, безумовно та в повному обсязі визнав вимогу про стягнення всієї заборгованості. За конкретних обставин справи таке волевиявлення не замінює досудову вимогу кредитора, а є самостійною диспозитивною процесуальною дією боржника, якою він погодився на задоволення вже пред`явленої до нього вимоги в повному обсязі. Оскільки існування самого зобов`язання, фактичне отримання коштів та розмір загального залишку боргу підтверджені доказами, застосування статті 206 ЦПК України не призводить до задоволення юридично неіснуючої або недоведеної вимоги.

Розрахунок ТОВ «Таліон Плюс» свідчить, що станом на 18 жовтня 2023 року загальний облікований борг становив 61 278 грн 68 коп. У подальшому відповідач сплатив 4 000 грн 07 травня 2024 року та 500 грн 22 серпня 2024 року. Після врахування цих платежів загальний непогашений залишок становить 56 778 грн 68 коп.

Стаття 19 Закону України «Про споживче кредитування» визначає черговість зарахування недостатнього платежу. Застосування цієї норми може впливати на внутрішнє співвідношення між основною сумою кредиту та процентами у структурі залишку, однак не змінює арифметичного загального залишку після здійснених платежів: 61 278 грн 68 коп. - 4 500 грн = 56 778 грн 68 коп. Позивач заявив єдину майнову вимогу про стягнення саме цієї загальної суми заборгованості, а відповідач її визнав повністю. Тому підстав для зменшення загального розміру стягнення через інший можливий порядок внутрішнього зарахування платежів немає.

Суд першої інстанції правильно встановив факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів, однак неправильно застосував норми матеріального права щодо факторингу і безпідставно дійшов висновку про відсутність у позивача права вимоги. Матеріалами справи підтверджено послідовний перехід права вимоги до ТОВ «ФК «ЕЙС», а загальний непогашений залишок заборгованості після врахування здійснених відповідачем платежів становить 56 778 грн 68 коп.

Додатково відповідач 16 липня 2026 року письмово визнав позов у повному обсязі. Це визнання узгоджується з установленими обставинами та доказами, не суперечить закону і не порушує прав інших осіб. Отже, позовна вимога про стягнення 56 778 грн 68 коп. підлягає задоволенню в повному обсязі.

За частинами першою, другою та тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати розподіляються залежно від результату розгляду справи, а якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, ухвалює нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовна вимога про стягнення 56 778 грн 68 коп. задовольняється повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню весь судовий збір, сплачений за подання позову та апеляційної скарги: 2 662 грн 40 коп. і 3 993 грн 60 коп. відповідно.

На підтвердження витрат у суді першої інстанції надано договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, додаткову угоду до нього від 01 вересня 2025 року та акт приймання-передачі послуг від 29 грудня 2025 року на 7 000 грн, який охоплює складання позовної заяви, вивчення матеріалів, підготовку адвокатського запиту та клопотання. В апеляційній скарзі заявлено 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції.

Під час розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд ураховує критерії частини третьої статті 141 ЦПК України: пов`язаність витрат із розглядом справи, їх обґрунтованість та пропорційність предмету спору, ціні позову, складності справи та значенню її результату для сторін. З огляду на ціну позову, типовий характер спору про стягнення заборгованості за одним електронним кредитним договором, значний обсяг стандартизованих документів, письмову форму апеляційного перегляду та відсутність необхідності участі представника в судових засіданнях обґрунтованим і пропорційним є відшкодування 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 3 000 грн - в апеляційній інстанції.

Отже, загальна сума судових витрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, становить 14 656 грн, із яких 6 656 грн - судовий збір за розгляд справи у двох інстанціях та 8 000 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення.

За пунктами 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового є неповне з`ясування обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

У цій справі висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача права вимоги ґрунтується на неправильному застосуванні статті 1078 ЦК України та умов договору факторингу. Крім того, наявна в матеріалах справи письмова заява відповідача про повне визнання позову підлягає оцінці за правилами статті 206 ЦПК України у сукупності з іншими доказами. Наявних матеріалів достатньо для встановлення всіх юридично значимих обставин і ухвалення нового рішення про повне задоволення позову.

Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 376, 381–384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 764340097 від 22 травня 2023 року у розмірі 56 778 (п`ятдесят шість тисяч сімсот сімдесят вісім) грн 68 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 2 662 грн 40 коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, та 3 993 грн 60 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, та 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 05 жовтня 2026 року.

Головуючий: Судді: