Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №504/3585/19 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/909/26

Справа № 504/3585/19

Головуючий у першій інстанції Жовтан П. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

за участю:

секретаря Добряк Н.І.,

представника ОСОБА_1 – адвоката Вороненко Т.М.,

представника ОСОБА_2 – адвоката Дубінкіна Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі ВКЗ, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15.10.2024 року, повний текст якого виготовлено 17.10.2024 року та ухваленого під головуванням судді Жовтан П.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

встановив:

21.10.2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, та уточнивши вимоги (т.2 а.с.83-90), просили суд:

- визнати за позивачами право власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , площею 100,3 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами: БД – сарай, В – гараж, Г-літня кухня, ЕИ-навіс, Ж-вбиральня, 3-комора, пд3-погріб, І-вимощення, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за позивачами право власності по 1/3 частини автомобіля, марки «CHЕRY TIGGO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов був обґрунтований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є спадкоємцями після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті матері відкрилася спадщина на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який за життя їх мати отримала як головний спеціаліст, працюючи головним економістом та за який вона 10.12.1991 року сплатила агрофірмі «Визирка» 15 500,00 рублів. Кошти в сумі 15 500,00 руб. з її особистого рахунку було сплачено за будинок на розрахунковий рахунок Комінтернівського АПБ Одеської області. Вони проживали разом із матір`ю ОСОБА_4 в спірному будинку з 1982 року і до 1993 року, а їх батько ОСОБА_5 – в період з червня 1992 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 був прописаний в АДРЕСА_2 , але фактично не проживав. На день смерті матері ОСОБА_4 позивачі були неповнолітніми. Відповідачка ОСОБА_2 разом з батьком ОСОБА_5 проживали в с.Любопіль. Після смерті матері дід ОСОБА_6 забрав їх проживати в с. Колесне Саратського району Одеської області, де вони проживали до 1996 року, а в будинок поселив квартирантів. Але в 1993 році батько ОСОБА_5 вигнав зі спірного будинку квартирантів і вселився разом з відповідачкою. В 1996 році вони повернулися проживати в спірний житловий будинок, де і проживали до 2007 року. В 2007 році відповідачка вигнала їх з належного їхній матері житлового будинку. Станом на 31.12.2012 року право власності на житловий будинок не зареєстровано, тому видати свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно після смерті ОСОБА_4 , а саме на житловий будинок за вище зазначеною адресою не має можливості в зв`язку з відсутністю оригіналу свідоцтва про право власності на житловий будинок.

Таким, чином позивачі за первісним позовом вважають, що спірний житловий будинок придбаний їх мамою ОСОБА_4 в той період, коли мама з батьком ОСОБА_5 фактично в шлюбі не проживали, не проживали однією сім`єю та не вели спільного господарства, але відповідачкою ОСОБА_2 не визнається право особистої власності їх мами ОСОБА_4 на вказаний житловий будинок. Тому вони просили визнати за ними право власності по 1/2 частці вказаного житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер їх батько ОСОБА_5 , 1954 року народження. Спадкоємцями після смерті батька є його сини - позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та його дружина - відповідачка ОСОБА_2 . Після смерті батька ОСОБА_5 відкрилася спадщина на легковий автомобіль CHERY TIGGO 2 Універсал-В, державний номер НОМЕР_1 , білого кольору вартістю 299 000,00 грн. Тому позивачі вважали, що кожний з них має право на 1/3 частину вказаного легкового автомобіля.

19.12.2019 року відповідач ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву, яку в подальшому уточнила (т.1, а.с.100-106, 180-187) до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, в якій просила визнати за нею, право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 80, 8 кв.м. та право власності на 1/6 частку легкового автомобіля CHERY TIGGO 2 реєстраційний номер НОМЕР_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Свої зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що вона також є спадкоємицею після смерті свого чоловіка - ОСОБА_5 на 13 частку всього його майна, а саме: 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 80,8 кв.м. та присадибної земельної ділянки, а також право власності на 1/6 частку легкового автомобіля (13 частка від 12, як придбаного у шлюбі).

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 15.10.2024 року первісний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування було задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку кожному легкового автомобіля «CHERY TIGGO 2», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В задоволені решти позовних вимог ОСОБА_1 ОСОБА_3 було відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом було задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 80, 8 кв.м., житловою площею 38, 8 кв.м., з надвірними спорудами: БД-сарай, В-гараж, Г-літня кухня, ЕИ-навіс, Ж-вбиральня, З - комора, пдЗ - погріб, І - вимощення, в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частку легкового автомобіля «CHERY TIGGO 2» реєстраційний номер НОМЕР_1 , в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.2, а.с.225-230).

В апеляційній скарзі, яка була в подальшому уточнена, ОСОБА_1 ставить питання про скасування або зміну рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15.10.2024 року повністю або частково, в частині відмови у визнанні права власності за первісними позивачами: ОСОБА_1 і ОСОБА_3 по 12 частці житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 80, 8 кв.м., житловою площею 38,8 кв.м., з надвірними спорудами: БД-сарай, В-гараж, Г-літня кухня, ЕИ-навіс, Ж-вбиральня, З - комора, пдЗ - погріб, І - вимощення, в порядку спадкування за законом після смерті їх матері: ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до них про визнання за нею права власності на 13 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 80,8 кв.м., житловою площею 38,8 кв.м., з надвірними спорудами: БД-сарай, В-гараж, Г-літня кухня, ЕИ-навіс, Ж-вбиральня, З - комора, пдЗ - погріб, І - вимощення, в порядку спадкування за законом після смерті їх батька: ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалити в цій частині нове рішення або його змінити його.

При цьому апелянт посилався на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.3, а.с.1-9, 33-39).

Судове рішення іншим позивачем ОСОБА_3 , а також в частині визнання права власності на автомобіль, марки «CHERY TIGGO 2», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в апеляційному порядку не оскаржено.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Дубінкін Ю.М. просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (т.3, а.с.52-58).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що кожний із них має право на 13 частку спадкового майна після смерті їх батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки з таким позовом стосовно нерухомого майна первісні позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не звертались, а також у зв`язку з тим, що їх батьку ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на праві власності належала всього 12 частка спадкового автомобіля «CHERY TIGGO 2», реєстраційний номер НОМЕР_1 , то суд визнав за ними право власності по 16 частині вказаного вище автомобіля і відмовив в задоволенні їх позовних вимог в іншій частині.

Однак, з висновком суду першої інстанції, в частині розподілення між сторонами житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 80, 8 кв.м., житловою площею 38,8 кв.м., з надвірними спорудами: БД-сарай, В-гараж, Г-літня кухня, ЕИ-навіс, Ж-вбиральня, З - комора, пдЗ - погріб, І - вимощення, в порядку спадкування за законом, колегія суддів не погоджується з огляду на наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати первісних позивачів: ОСОБА_7 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , спадкоємцями після смерті якої стали саме вищезазначені первісні позивачі, оскільки на день смерті спадкодавця були неповнолітніми, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_6 , а тому відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину.

Так, із матеріалів справи вбачається, що після смерті матері первісних позивачів - ОСОБА_4 відкрилася спадщина на житловий будинок, площею 100,3 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та який за життя ОСОБА_4 отримала як головний спеціаліст, працюючи головним економістом в Агрофірмі «Визирка», та за який сплатила 15 500 рублів СРСР.

Крім того, земельна ділянка в розмірі 0,15 га за адресою: АДРЕСА_1 з 1983 року числиться також за ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою виконкому Визирської сільської ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області за № 691 від 12.12.1991 року, із якої вбачається, що згідно запису земельно-шнурової книги за громадянкою ОСОБА_4 рахується земельна ділянка в розмірі 0,15 га з 1983 року.

На день смерті ОСОБА_4 ,з нею разом проживали лише первісні позивачі: неповнолітні на той час ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою виконкому Визирської сільської ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області №194 від 11.03.1992 року. Колишній її чоловік проживав в іншій місцевості, в Любополь Комінтернівського району Одеської області, де працював головним агрономом, разом з відповідачем у справі – ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою виконкому Визирської сільської ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області № 21 від 21.01.1994 року.

Доводи первісних позивачів про те, що після смерті їх матері - ОСОБА_4 , їх дід ОСОБА_6 забрав їх проживати в с. Колесне, Саратського району Одеської області, де вони проживали до 1996 року, а в будинок поселив квартирантів, не спростовані матеріалами справи.

Не спростовані також їх доводи про те, що в 1993 році їх батько ОСОБА_5 приїхав до спірного будинку, вигнав з нього квартирантів і вселився в дім разом з первісним відповідачем у справі - ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції необгрунтовано не врахував показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які на той час працювали головним бухгалтером та секретарем в Агрофірмі «Визирка», та які пояснили в судовому засіданні, що за житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 сплачувала зі свого рахунку особисто ОСОБА_4 , яка на день сплати за будинок не перебувала в шлюбі з ОСОБА_5 і вони не проживали разом.

Тобто зазначені свідки пояснили суду, що на їх переконливу думку вище зазначений житловий будинок є особистою власністю ОСОБА_4 – матері первісних позивачів у справі.

Всі вищевикладені обставини свідчать про те, що спірний житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 80,8 кв.м., житловою площею 38,8 кв.м., з надвірними спорудами: БД-сарай, В-гар аж, Г-літня кухня, ЕИ-навіс, Ж- вбиральня, 3 - комора, пдЗ - погріб, І - вимощення, за життя належав на праві приватної власності матері первісних позивачів – ОСОБА_4 , після смерті якої зазначений будинок з прибудовами до нього успадкували тільки її неповнолітні діти – первісні позивачі у справі.

Батько первісних позивачів у справі ОСОБА_5 зазначений житловий будинок з прибудовами до нього не успадковував, так як в ньому не проживав і був розлучений з ОСОБА_4 рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 24 березня 1992 року, яке набрало чинності 03 квітня 1992 року (т.1, а.с.24).

Однак свідоцтво про право на спадину первісним позивачам після смерті їх матері не було видано, так як станом на 31.12.2012 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (спірний житловий будинок) не зареєстровано, що підтверджується довідкою КП Лиманського районного бюро технічної інвентаризації №984 від 25.09.2019 року.

Колегія суддів зазначає, що за змістом ст. 1221 ЦК України , місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна місцезнаходження основної частини рухомого майна.

У відповідності до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 – 1265 ЦК України.

Відповідно до ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування: законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця |га народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки!

З змістом ч. 3 та ч. 4 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою ст. 1273 цього Кодексу.

У Листі ВССУ від 16.05.2013 року № 24/753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкуваннях (п. 3.1, абз. 22 - 39) було роз`яснено, що відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон) права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно до ч. 4 ст. З зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за №157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, і споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Тобто, виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права, що не було враховано судом першої інстанції.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини ( далі – ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у повній відповідності до вимог матеріального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду – змінити та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , площею 100,3 кв.м. з надвірними спорудами: БД – сарай, В – гараж, Г-літня кухня, ЕИ-навіс, Ж-вбиральня, 3-комора, пд3-погріб, І-вимощення, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, в частині спадкування житлового будинку АДРЕСА_1 , площею 100,3 кв.м. з надвірними спорудами: БД – сарай, В – гараж, Г-літня кухня, ЕИ-навіс, Ж-вбиральня, 3-комора, пд3-погріб, І-вимощення, в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовити.

В іншій частині рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2024 року слід залишити без змін.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України колегія суддів також вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у загальному розмірі 5 572,29грн. та на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 1 292,06 грн.

Стосовно іншого позивача - ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції питання не вирішує, так як ОСОБА_3 судове рішення в апеляційному порядку не оскаржував.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2024 року змінити.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , площею 100,3 кв.м. з надвірними спорудами: БД – сарай, В – гараж, Г-літня кухня, ЕИ-навіс, Ж-вбиральня, 3-комора, пд3-погріб, І-вимощення, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, відмовити.

В іншій частині рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , судовий збір у загальному розмірі 5 572,29 (п`ять тисяч п`ятсот сімдесят дві гривні 29 копійок).

Стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 1 292,06 (одну тисячу двісті дев`яності дві гривні 06 копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02.10.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький