Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №947/41513/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2597/26

Справа № 947/41513/24

Головуючий у першій інстанції Скриль Ю. А.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

за участю:

секретаря Добряк Н.І.,

апелянта ОСОБА_1 ,

представника ОСОБА_1 – адвоката Колєвої Ю.Л.,

представника ОСОБА_2 - - адвоката Рупець Н.О.,

представника ОМР – Бутрик А.О.,

представника ГУ ДГК в Одеській області – адвоката Арнаутової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Колєва Юлія Леонідівна, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.05.2025 року, ухваленого під головуванням судді Скриль Ю.А., у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Одеської міської ради, тертя особа: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області про зобов`язання скасувати державну реєстрацію земельної ділянки,

встановив:

25.12.2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради (далі – ОМР), третя особа: Головне управління (далі – ГУ) Держгеокадастру в Одеській області, про зобов`язання скасувати державну реєстрацію земельної ділянки.

Позовні вимоги були обгрунтовані тим, що на підставі договору дарування, серія та номер: 1405, посвідчений 27.06.2023 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ладіною Л.С., ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою ТОВ «НОВЕ БТІ» від 18.12.2024 року під час проведення технічної інвентаризації за адресою АДРЕСА_1 , житловий будинок, загальною площею 105,4 кв.м., житловою площею 64,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , був частиною домоволодіння, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

У пояснювальній записці від 18.12.2024 року інженер-землевпорядник встановив, що межі суміжно розташованої земельної ділянки, площею 0,0230 га за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110136900:34:013:0066), яка згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить Територіальній громаді міста Одеси, в особі Одеської міської ради, та зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.12.2014 року захоплює (накладаються) на межі земельної ділянки, що знаходяться в користуванні позивачки ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку експертного дослідження Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №1148 від 16.06.2016 року, та даних технічного звіту земельної ділянки щодо топографо-геодезичних робіт по інвентаризації земельної ділянки ОСОБА_3 , складеного Земельнокадастровим бюро при управлінні земельних ресурсів, межі відведеної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 , площею 0,0230 га, накладаються на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , чим порушено права власника житлового будинку, та користувача земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 14.07.2016 визнано нечинним рішення Одеської міської ради № 3035-IV від 26.09.2004 року про затвердження проекту відведення та надання в довгострокову оренду ОСОБА_1 земельної ділянки, розміром 0,230 га за адресою: АДРЕСА_2 для конструкції нежилої будівлі під офіс та подальшої експлуатації, та визнано недійсним договір оренди землі за адресою: АДРЕСА_2 , від 08.12.2004 року, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Чужовською Н.Ю., зареєстрований в реєстрі № 2857, укладений між Одеською міською радою та ОСОБА_1 .

Наразі в Державному земельному кадастрі наявні відомості щодо державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:34:013:0066, площею 0,0230 га, за адресою: АДРЕСА_2 , категорія земель – Землі житлової та громадської забудови; цільове призначення – В.03 Землі громадської забудови (землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об`єктів загального користування); дата державної реєстрації земельної ділянки – 09.03.2005.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила задовольнити її вимоги.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30.05.2025 року позов ОСОБА_2 було задоволено.

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:34:013:0066, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , припинивши усі зареєстровані речові права щодо неї (а.с.123-128).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Колєва Ю.Л. ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.154-157).

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру в Одеській області зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом порушення перед судом вимоги про поновлення запису про земельну ділянку, яка набула статусу архівної, внаслідок здійснення заходів із виправленням технічної помилки, є неналежним (а.с.194-197).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОМР, третя особа: ГУ Держгеокадастру в Одеській області, суд першої інстанції виходив із наявності порушеного права позивача ОСОБА_2 щодо оформлення відповідно до вимог земельного законодавства права власності на належну їй земельну ділянку та неможливість вирішити вказаний спір в інший спосіб, окрім як звернутись до суду з відповідним позовом.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Зі змісту рішення вбачається, що предметом спору була земельна ділянка АДРЕСА_2 .

Заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 є власником нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 56,9 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 05.02.2003 року та відповідними відомостями з Державного реєстру речових прав.

Таким чином, оскільки будівля належить ОСОБА_1 , вона має право на користування земельною ділянкою, на якій розташоване це нерухоме майно, що прямо випливає зі змісту статей 42, 120 ЗК України та статті 377 ЦПК України. Наявність будівлі породжує тісний правовий зв`язок між об`єктом нерухомості та земельною ділянкою, на якій він розташований, незалежно від того, чи укладено договір оренди або чи сформована земельна ділянка як об`єкт цивільних прав. Зазначені норми законодавства встановлюють, що право користування земельною ділянкою виникає безпосередньо з факту володіння та користування нерухомим майном, розташованим на ній.

Однак, при розгляді даної цивільної справи, та ухвалюючи рішення про скасування реєстрації земельної ділянки, суд першої інстанції фактично вирішив питання про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, що є істотним порушенням ст.ст. 49, 53 ЦПК України, що відповідно до ст. 311 ЦПК України є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції послався на рішення від 14.07.2016 року, яким було скасовано договір оренди земельної ділянки, площею 0,0230 га, укладений у 2004 році між ОМР та ОСОБА_1 . Проте судом не було враховано, що скасування договору оренди земельної ділянки не припиняє і не може припиняти права власника будівлі на користування земельною ділянкою, яка під нею знаходиться, про що було вказано вище.

Колегія суддів зазначає, що скасування державної реєстрації земельної ділянки не ліквідує саму землю, але робить її «несформованою територією», згідно зі ст. 79-1 ЗК України, оскільки об`єктом цивільних прав є лише сформована та зареєстрована земельна ділянка. Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки така ділянка перестає існувати як об`єкт цивільних прав.

Крім того, ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначає, що державний кадастровий реєстратор скасовує державну реєстрацію земельної ділянки за рішенням суду, якщо одночасно припиняються всі речові права та їх обтяження. У результаті скасування кадастрової реєстрації земельної ділянки припиняється можливість оформлення будь-яких прав на неї, що унеможливлює оформлення земельної ділянки власником будівлі, що розташована на ній. Це створює юридично невизначений стан та порушує право особи на доступ до землі, необхідної для обслуговування її нерухомості.

Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, закріплений у ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, передбачає, що будівля та земля повинні розглядатися як взаємопов`язані об`єкти права. Рішення суду першої інстанції, яким реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером була скасована без визначення подальшого механізму забезпечення прав власника будівлі, суперечить сутності цього принципу, оскільки позбавляє власника нерухомості можливості реалізувати права, гарантовані законодавством.

Таких правових позицій дотримується і Верховний Суд, який в Постанові його Великої Палати від 04.12.2018 року по справі № 910/18560/16 визначив, що за ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для її обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (ч. 2 ст. 377 ЦК України).

Крім викладеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що із оскаржуваного судового рішення не можливо встановити, яким чином скасування державної реєстрації земельної ділянки, з цільовим призначенням землі громадської забудови, яка належить ОМР та щодо якої у позивача не оформлено належного права власності або користування земельною ділянкою, - може поновити або захистити права позивача.

Разом з тим, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

При цьому слід вказати, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі доказ існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те. що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду – скасувати і ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 до ОМР, третя особа: ГУ Держгеокадастру в Одеській області, про зобов`язання скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, залишити без задоволення.

У відповідності до вимог, передбачених ст. 141 ЦПК України, колегія суддів також вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , сплачений нею судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 453,44 грн. (а.с.186).

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Колєва Юлія Леонідівна, задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.05.2025 року скасувати.

Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 до Одеської міської ради, третя особа: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, про зобов`язання скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНКОПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 453,44 (одну тисячу чотириста п`ятдесят три гривні 44 копійки).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02.10.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева