Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №522/3629/26-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6760/26

Справа № 522/3629/26-Е

Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2026 року, постановленого під головуванням судді Косіциної В.В., повний текст рішення складений 06 квітня 2026 року, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

У березні 2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі по тексту – ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 5981136 від 22.03.2024 року у розмірі 25700,04 грн. та здійснити розподіл судових витрат.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06.04.2026 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором від 22.03.2024 року № 5981136 у розмірі 17280,00 грн. та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішення суду першої інстанції, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», в інтересах якого діє представник Ландик В.Ю., звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що підписання відповідачем договору про надання кредиту свідчить про ознайомлення його з правилами надання коштів у позику та вимогами ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг», так як ознайомлення із даними правилами передують укладенню договору, тобто відповідач був в повній мірі проінформований про умови надання кредиту відповідно до вимог чинного законодавства.

При цьому, скаржником стверджується, що нарахування заборгованості здійснювалося відповідно до умов кредитного договору № 5981136 від 22.03.2024 року та після отримання права вимоги позивачем жодних нових сум щодо стягнення заборгованості не нараховувалося.

Також скаржником зазначається, що встановлення ТОВ «Мілоан» у кредитному договорі комісії не суперечить закону та позивач має право на нарахування такої.

Своїм правом передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України учасники справи не скористалися, відзив на адресу суду не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні із повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Однак оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону, з огляду на наступне.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач своєчасно не повернув грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договорів, що має відображення у розрахунках заборгованості за договорами, однак з огляду на не співмірність заявленого позивачем розміру заборгованості за відсотками, такі підлягають зменшенню до 9000 грн.

Щодо стягнення заборгованості за комісією судом зроблений висновок, що умови кредитного договору від 22.03.2024 року №5981136 не містять переліку основних, додаткових та супутніх послуг, пов`язаних із наданням кредиту, які також не зазначені у позові, та, беручи до уваги те, що позивачем не надано доказів на підтвердження надання будь-яких послуг, пов`язаних із наданням кредиту, нарахування позивачем комісії є безпідставною та порушує ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому, зазначена вимога задоволенню не підлягає.

Колегія суддів з вказаними висновками суду першої інстанції погоджується не в повному обсязі та з огляду на доводи апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Окрім того, відповідно до ч. 12, 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Матеріалами справи встановлено, що 22.03.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі по тексту – ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 у відповідності до положень Закону України «Про електронну комерцію» укладений договір про споживчий кредит № 5981136, у зв`язку із укладенням якого ОСОБА_1 отримав кредиту у розмірі 9000 грн., що також підтверджується довідкою АТ «Універсал Банк» направленою банком на виконання ухвали суду (а.с. 18).

Факт укладення вказаного договору, отримання грошових коштів та користування наданим кредитом відповідачем по справі не заперечується та в судовому порядку не спростовано.

Згідно змісту апеляційної скарги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» стверджується про помилковість висновків суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру заборгованості за відсотками та відмови у задоволенні вимог щодо стягнення комісії за кредитом, з огляду на, що колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 1.3 договору визначено, що кредит надається загальним строком на 120 днів з 22.03.2024 і складається з пільгового та поточного періодів.

Пільговий період складає 30 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 21.04.2024 (рекомендована дата платежу) (п. 1.3.1).

Поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 20.07.2024 (дата остаточного погашення заборгованості).

Відповідно до п.п. 1.5.2 та 1.5.3 процентна ставка за користування кредитом протягом пільгового періоду становить 0,10 % та протягом поточного періоду – 2,30 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом вказаних періодів.

Загальні витрати позичальника у відповідності до п. 1.5 за пільговий період складають 720,0 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за пільговий період складають 9720 грн. Загальні витрати позичальника за кредитом (за весь строк кредитування) складають 19350 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника (за весь строк кредитування) складає 28350 грн.

Відповідно, з наведеного вбачається обумовлення сторонами умов кредитування в частині розміру процентів за користування кредитом та порядку їх нарахування, а також щодо орієнтовної загальної вартості кредиту, що в свою чергу підтверджує наведені скаржником доводи апеляційної скарги в даній частині та у зв`язку із чим висновки суду першої інстанції в частині посилань на несправедливість та непропорційність розміру заборгованості по відсоткам є передчасними та помилковими, при цьому, відповідач із відповідними вимогами щодо зменшення розміру таких не звертався.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року, яким доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» п. 5, згідно якого максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Вищезазначений договір про споживчий кредит № 5981136 укладений 22.03.2024 року, тобто після набуття законної сили зазначених положень щодо внесення змін до п. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» в частині розмір денної процентної ставки.

Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07.09.2026 року по справі № 552/672/23 зазначено, що норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України № 3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні «не може перевищувати». За загальним правилом, максимальний розмір денної процентної ставки застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24.12.2023 року.

Таким чином, з огляду на викладене, розмір денної процентної ставки повинен становити не більше 1 % за кожен день користування кредитом, оскільки вищевказаний договір укладений після внесення відповідних змін до Закону України «Про споживче кредитування» в частині визначення максимального розміру денної процентної ставки.

За наведених підстав, договір в частині перевищення розміру денної процентної ставки більш ніж на 1% є нікчемним.

У постанові від 13.02.2019 року у справі № 753/23979/15-ц Верховним Судом зазначено, що «суд повинен належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором, як позивача, так і відповідача), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.10.2020 року у справі № 911/19/19 вказано, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Зважаючи на викладене, нарахування відсотків по даному договору має відбуватися наступним чином:

- з 22.03.2024 року по 20.07.2024 (кінцеву дату строку кредитування) розмір процентної ставки 1%, що становить 8100 грн.

Тобто, розмір заборгованості за процентами по кредиту, з урахуванням Закону України № 3498-IX, за весь визначений умовами договору строк кредитування (враховуючи укладення кредитного договору після внесення відповідних змін щодо розміру максимальної денної процентної ставки) та підлягає стягненню з відповідача становить 8100 грн.

При цьому, слід зазначити, що згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості ТОВ «Мілоан» здійснювалося нарахування процентів за користуванням кредитом виключно в межах обумовленого договором строку кредитування.

Однак, вищевикладені встановлені судом обставини справи не враховано судом першої інстанції під час розгляду справи по суті, у зв`язку із чим передчасно та помилково зроблено висновок про наявність правових підстав для зменшення розміру заборгованості за відсотками, а тому оскаржуване судове рішення підлягає зміні в частині розміру заборгованості за кредитом, що підлягає стягненню з відповідача, з 17280 грн. на 16380 грн.

Стосовно доводів апеляційної скарги в частині стягнення комісії за кредитом у розмірі 450 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити про правильні висновки суду першої інстанції в даній частині, з огляду на наступне.

Положеннями ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Відповідно, банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, за наведених обставин справи, колегія суддів вважає неправомірним стягнення банком коштів за надання банківських послуг, а саме щодо стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 450 грн. та її віднесення позивачем до розміру заборгованості за кредитним договором, що вірно зазначено судом першої інстанції.

Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

За подання позовної заяви ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 12743 від 18.02.2026 року.

За подання апеляційної скарги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплачений судовий збір у розмірі 3993,60 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 27449 від 05.05.2026 року.

З урахуванням висновків суду про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення в частині розміру заборгованості (82,29 % від заявлених позовних вимог), судовий збір, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 становить 5477,22 грн.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

З огляду на положення п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - задовольнити частково.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2026 року - змінити в частині розміру заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28) заборгованість за договором про споживчий кредит № 5981136 від 22.03.2024 року у загальному розмірі 16380 (шістнадцять тисяч триста вісімдесят) гривень, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту – 8280 (всім тисяч двісті вісімдесят) гривень та заборгованості за процентами – 8100 (вісім тисяч сто) гривень.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28) сплачений судовий збір у розмірі 5477 (п`ять тисяч чотириста сімдесят сім) гривень 22 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 05 жовтня 2026 року.

Головуючий О.С. Комлева

Судді М.М. Драгомерецький

С.М. Сегеда