Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №474/65/24 — Миколаївський апеляційний суд

01.10.26

22-ц/812/2108/26

Справа №474/65/24

Провадження № 22-ц/812/2108/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за відсутності учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

Приватного підприємства “Виробничо-комерційне підприємство “Каро”

на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 14 липня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Соколом Ф.Г., повний текст рішення складено 17 липня 2026 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» про повернення земельних ділянок та скасування записів про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» (далі- ПП «ВКП «Каро») про повернення земельних ділянок та скасування записів про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок.

Позов мотивовано тим, що 12 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та відповідачем був укладений договір оренди землі, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 27 листопада 2013 року за № 13554398, за умовами якого ОСОБА_2 надав в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,0372 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0115, що розташована в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, терміном на 10 (десять) років.

Також 12 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та відповідачем був укладений договір оренди землі, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 27 листопада 2013року за №13554313, за умовами якого ОСОБА_2 надав в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,0858 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0245, що розташована в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, терміном на 10 (десять) років.

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 12 січня 2023 року позивач отримав у спадок після смерті батька ОСОБА_2 земельну ділянку площею 5,0372 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0115 та земельну ділянку площею 1,0858 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0245 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

27 липня 2023року позивач, як новий власник вищезазначених земельних ділянок звернувся до орендаря - відповідача і повідомив про перехід права власності на вищезазначені земельні ділянки до нього та про відсутність намірів продовжувати строк дії договорів оренди землі, оскільки має намір використовувати орендовані відповідачем земельні ділянки для власних потреб та на свій розсуд.

28 липня 2023 року відповідачем було отримано вказане повідомлення.

У листі від 05 серпня 2023 року відповідач повідомив позивачеві, що 28 вересня 2018 року між ПП «ВКП «Каро» та ОСОБА_2 було укладено додаткові угоди до вказаних договорів, якими продовжено термін дії договорів оренди від 12 листопада 2013 року до 31 грудня 2032 року.

Із інформації від 06 серпня 2023 року, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 341742851 щодо земельної ділянки площею 5,0372 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0115 та від 10 серпня 2023 року, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 342311027 щодо земельної ділянки площею 1,0858 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0245, в розділі в розділі “Актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права” не зрозуміло яким чином, 25 листопада 2013 року могло бути зареєстроване право оренди по додатковим угодам від 28 вересня 2018 року та яким чином у 2013 році в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно орендодавцем міг бути ОСОБА_1 , адже право власності на вказані земельні ділянки до позивача перейшло лише 12 січня 2023 року та жодних угод про зміну орендодавця позивач з відповідачем не укладав та не вносили змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про інше речове право.

Отже, за таких обставин, позивач має всі підстави вважати, що додаткові угоди від 28 вересня 2018 року є підробленими.

Вказаними додатковими угодами було змінено термін дії договорів оренди землі від 12 листопада 2013 року, а саме продовжено термін оренди до 31 грудня 2032 року.

Разом з тим позивач стверджує, що зазначені додаткові угоди його батько не підписував, а підпис у графі “Орендодавець” цієї додаткової угоди підпис здійснено не його батьком, а іншою невідомою особою. Відповідач позивачу примірник додаткових угод не надавав.

Також, підтвердженням того, що додаткові угоди є підробленими, а інформація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо іншого речового права (право оренди) внесене незаконно є те, що відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20 листопада 2019року відсутня інформація про реєстрацію вказаних додаткових угод від 28 вересня 2018 року.

Крім того, якщо візуально порівняти підписи ОСОБА_2 в договорах оренди землі від 12 листопада 2013 року та додаткових угодах від 28 вересня 2018 року, то видно, що вони різні, та проставлені різними людьми.

Також позивач зазначав, що керівником відповідача по 15 лютого 2021року був ОСОБА_3 , з 16 лютого 2021 року по 22 вересня 2023 року ОСОБА_4 . Та тепер порівняти підписи відповідача в договорах оренди землі від 12 листопада 2013 року та додаткових угодах від 28 вересня 2018 року, то видно, що вони різні та проставлені різними людьми, а точніше так: на договорах оренди землі від 12 листопада 2013 року проставлений підпис ОСОБА_3 , а на додаткових угодах від 28 вересня 2018 року - підпис ОСОБА_4 , хоча, станом на 28 вересня 2018 року ОСОБА_4 не був керівником ПП “ВКП “КАРО”, та не мав повноважень щодо підписання документів, що в черговий раз доводить те, що додаткові угоди від 28 вересня 2018 року є підробленими.

Зазначає, що наявність реєстрації додаткових угод від 28 вересня 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права перешкоджає власнику земельних ділянок володіти, користуватися та розпоряджатися належним на праві приватної власності майном, що є недопустимим.

Рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Посилаючись на викладене, позивач просив зобов`язати відповідача повернути позивачеві земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,0372 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0115 та площею 1,0858 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0245, що розташовані в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області;

- скасувати запис номер 3574678 від 25 листопада 2023 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 5,0372 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0115, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державним реєстратором Боровицьким Дмитром Ігоровичем, Врадіївське районне управління юстиції Миколаївська область, на підставі договору оренди землі від 12 листопада 2013 року та додаткової угоди до нього від 28 вересня 2018 року, індексний номер 8406264 від 27 листопада 2013 року;

- скасувати запис номер 3574653 від 25 листопада 2023 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 1,0858 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0245, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державним реєстратором Боровицьким Дмитром Ігоровичем, Врадіївське районне управління юстиції Миколаївська область, на підставі договору оренди землі від 12 листопада 2013 року та додаткової угоди до нього від 28 вересня 2018 року, індексний номер 8406223 від 27 листопада 2013 року.

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 14 липня 2026 року позов задоволено.

Зобов`язано ПП «ВКП «Каро» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,0372 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0115, що розташована в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області та земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,0858 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0245, що розташована в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

Скасовано запис номер 3574678 від 25 листопада 2023 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 5,0372 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0115, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державним реєстратором Боровицьким Д.І., Врадіївське районне управління юстиції Миколаївська область, на підставі договору оренди землі від 12 листопада 2013 року та додаткової угоди до нього від 28 вересня 2018 року, індексний номер 8406264 від 27 листопада 2013 року.

Скасовано запис номер 3574653 від 25 листопада 2023 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 1,0858 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0245, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державним реєстратором Боровицьким Д.І., Врадіївське районне управління юстиції Миколаївська область, на підставі договору оренди землі від 12 листопада 2013 року та додаткової угоди до нього від 28 вересня 2018 року, індексний номер 8406223 від 27 листопада 2013року.

Стягнуто з ПП «ВКП «Каро» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 4 294 ,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 29 000 грн та витрати зі сплати вартості судової експертизи в сумі 16 660,16 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виснував, що вимоги позивача є законними та обґрунтованими, оскільки встановленні судом обставини свідчать про відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на підписання (укладення) додаткових угод від 28 вересня 2018 року до договорів оренди землі від 12 листопада 2013 року та виконання їх умов, в тому числі і позивачем, а відтак вказані додаткові угоди є неукладеними.

Так, згідно висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 5903/25-32 від 17 листопада 2025 року, ОСОБА_2 не підписував додаткові угоди від 28 вересня 2018 року до договорів оренди землі від 12 листопада 2013 року.

Наданні представницею відповідача до суду докази на підтвердження факту виконання сторонами умов договорів оренди землі від 12 листопада 2013 року, з урахуванням додаткових угод від 28 вересня 2018 року, підтверджують лише той факт, що дії ОСОБА_2 свідчать про визнання та виконанням ним лише умов договорів оренди земельних ділянок від 12 листопада 2013 року без урахування додаткових угод від 28 вересня 2018 року.

В свою чергу відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про фактичне прийняття до виконання ОСОБА_2 та/чи позивачем умов додаткових угод від 28 вересня 2018 року.

Суд першої інстанції, вирішуючи вимоги про стягнення з відповідача на користь позивач витрат за надання правничої допомоги, з врахуванням предмету та складності справи, часу, необхідного для вчинення дій і надання послуг, зазначених в акті на підтвердження факту надання правової допомоги, обставини проведення розгляду справи у відсутність представника позивача Шалару О.І., відсутність заперечень щодо спірмірності витрат зі сторони відповідача, а також засади розумності, справедливості та співмірності, прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 29 000 грн.

В апеляційній скарзі ПП «ВКП «Каро», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вказували, що судом першої інстанції не надано правової оцінки тій обставині, що договір не може вважатися неукладеним після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін вказують на те, що договір фактично був укладений суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору нормам закону.

Відповідач вважає, що якщо договір хоч і не був укладений, але виконувався орендарем спірного майна, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто суд першої інстанції повинен встановити не лише факт використання орендарем спірного майна, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю і чи приймав орендодавець таку оплату.

Зазначали, що у день укладання додаткової угоди ОСОБА_2 , який є орендодавцем за договором оренди землі, отримав орендну плату у сумі 10000 грн, що підтверджується касовим ордером від 28 вересня 2018 року, який доданий орендарем до матеріалів справи.

З 2019 року орендодавець став ухилятися від отримання орендної плати. У 2020 році орендна плати була направлена власнику земельної ділянки поштовим переказом.

Також зазначають, що витати на правову допомогу у розмірі 29000 грн є завищеними та необґрунтованими. Оскільки в розрахунку витрат адвокат зазначив, що його послуги з подання документів до суду вартують 3000 грн, відповідач вважає, що така послуга не є пов`язана з правничою допомогою, розмір витрат на опрацювання наданих клієнтом документів - 10 годин, вартість послуги 10000 грн, вважають, що такі витрати не є обґрунтованими та пропорційними до предмету спору.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , діючи через свого представника Єрмоленко А.В. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи позивач та представник відповідача не з`явилися.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

Справу розглянуто за відсутності сторін, що не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 4282438) від 03 червня 2013 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Демченко Т.М. від 23 жовтня 2012 року, номер в реєстрі 1453, державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯКМ № 261045, виданого 01 листопада 2011 року, належала земельна ділянка площею 5,0372 га кадастровий номер 4822381300:01:000:01115 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області ( т.1 а.с.163,163, т.2 а.с.22-23).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності( індексний номер витягу 428270 від 03 червня 2013 року , ОСОБА_2 на підставі на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Демченко Т.М. від 23 жовтня 2012 року, номер в реєстрі 1449, державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯКМ № 261044, виданого 01 листопада 2011 року належала земельна ділянка площею 1,0858 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0245 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області (т.1 а.с.155,156, т.2 а.с.20-21).

12 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та відповідачем укладено договори оренди землі (на кожну земельну ділянку окремо), які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 27 листопада 2013 року за № 13554398 та за № 13554313 відповідно.

За умовами вказаних договорів оренди ОСОБА_2 надав в строкове платне користування терміном на 10 років кожну земельні ділянки з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,0372 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0115 та площею 1,0858 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0245, що розташовані в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 12 січня 2023 року, посвідчених приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Демченко Т.М. та зареєстровані в реєстрі за № 46 та №47, позивач отримав у спадок після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну ділянку площею 5,0372 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0115 та земельну ділянку площею 1,0858 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0245 з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області (т.1 а.с.28,46).

Відповідно до витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності за позивачем на спірні земельні ділянки на підставі вищевказаних свідоцтв про право на спадщину за законом, зареєстровано у вказаному реєстрі 12 січня 2023 року( т.1 а.с.30,48).

Листом-повідомленням від 27 липня 2023 року позивач повідомив відповідача про перехід до нього права власності на вищезазначені земельні ділянки та про відсутність намірів продовжувати строк дії договорів оренди землі, оскільки має намір використовувати орендовані відповідачем земельні ділянки для власних потреб та на свій розсуд ( т.1 а.с.8).

05 серпня 2023 року позивачем було отримано відповідь відповідача № 192 від 01 серпня 2023 року, в якій зазначено, що строк дії договорів оренди від 12 листопада 2013 року, укладених між відповідачем та ОСОБА_2 продовжено до 31 грудня 2032 року відповідно до укладених 28 вересня 2018 року між сторонами додаткових угод. Тому користуватися цими земельними ділянками позивач зможе тільки після закінчення терміну дії договорів( т.1 а.с.9).

Згідно інформації від 06 серпня 2023 року, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 341742851 щодо земельної ділянки площею 5,0372 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0115 у розділі “Актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права”, міститься наступне: дата, час державної реєстрації: 25.11.2013 15:29:49; державний реєстратор: Боровицький Дмитро Ігорович, Врадіївське районне управління юстиції, Миколаївська обл.; документи, подані для державної реєстрації: Договір оренди землі, серія та номер: ю/н, виданий 12.11.2013, видавник: укладено між сторонами; додаткова угода, серія та номер: б/н, виданий 28.09.2018, видавник: ОСОБА_2 /Приватне підприємство “Виробничо- комерційне підприємство “КАРО”; підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 8406264 від 27.11.2013 20:14:09, Боровицький Дмитро Ігорович, Врадіївське районне управління юстиції, Миколаївська обл.; вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки; зміст, характеристика іншого речового права: Дата укладання договору (після 2013) / Дата державної реєстрації (до 2013): 12.11.2013, Строк: 19 р., 1 міс.,19 дн., Дата закінчення дії: 31.12.2032, з правом пролонгації; відомості про суб`єкта іншого речового права: Орендар: Приватне підприємство “Виробничо- комерційне підприємство “КАРО”; код ЄДРПОУ: 20892727, країна реєстрації: Україна, Орендодавець: ОСОБА_1 ; опис об`єкта іншого речового права: земельна ділянка площею 5,0372 га ( т.1 а.с.24).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4807929912019 від 20 листопада 2019 року щодо земельної ділянки площею 5,0372, кадастровий номер 4822381300:01:000:0115 у розділі “Відомості про оренду, суборенду” зазначено: орендар, прізвище, ім`я та по батькові/Найменування: Приватне підприємство “Виробничо- комерційне підприємство “КАРО”; податковий номер: 20892727; площа земельної ділянки, переданої в оренду: 5,0372 гектарів; орган, що здійснив державну реєстрацію речового права: Реєстраційна служба Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області; дата державної реєстрації речового права: 25.11.2013; строк дії речового права: 10 років ( т.1 а.с. 25).

Згідно інформації від 10 серпня 2023 року, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 342311027 щодо земельної ділянки площею 1,0858 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0245 у розділі “Актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права”, міститься наступне: дата, час державної реєстрації: 25.11.2013 15:27:43;державний реєстратор: Боровицький Дмитро Ігорович, Врадіївське районне управління юстиції, Миколаївська обл.; документи, подані для державної реєстрації: Договір оренди землі, серія та номер: ю/н, виданий 12.11.2013, видавник: укладено між сторонами; додаткова угода, серія та номер: б/н, виданий 28.09.2018, видавник: ОСОБА_2 / Приватне підприємство “Виробничо- комерційне підприємство “КАРО”; підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 8406223 від 27.11.2013 20:11:05, Боровицький Дмитро Ігорович, Врадіївське районне управління юстиції, Миколаївська обл.;вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки; зміст, характеристика іншого речового права: Дата укладання договору (після 2013) / Дата державної реєстрації (до 2013): 12.11.2013, Строк: 19 р., 1 міс.,19 дн., Дата закінчення дії: 31.12.2032, з правом пролонгації; відомості про суб`єкта іншого речового права: Орендар: Приватне підприємство “Виробничо- комерційне підприємство “КАРО”; код ЄДРПОУ: 20892727, країна реєстрації: Україна, Орендодавець: ОСОБА_1 ; опис об`єкта іншого речового права: земельна ділянка площею 1,0858 га ( т.1 а.с. 42).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4807929132019 від 20 листопада 2019 року щодо земельної ділянки площею 1,0858 га кадастровий номер 4822381300:01:000:0115 у розділі “Відомості про оренду, суборенду” зазначено: орендар, прізвище, ім`я та по батькові/Найменування: Приватне підприємство “Виробничо- комерційне підприємство “КАРО”; податковий номер: 20892727; площа земельної ділянки, переданої в оренду: 1,0858 гектарів; орган, що здійснив державну реєстрацію речового права: Реєстраційна служба Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області; дата державної реєстрації речового права: 25.11.2013; строк дії речового права: 10 років .( т.1 а.с.43)

Відповідно до податкового касового ордеру від 28 вересня 2018 року, на підставі заяви ОСОБА_2 отримав від відповідача 10 000 грн. 00 коп. орендної плати за 2018 згідно договору оренди землі від 12 листопада 2013 року( т.1 а.с.87,88).

Згідно списку № 3 від 09 червня 2021 ро відповідачем на ім`я ОСОБА_2 зроблено електронний поштовий переказ на суму 2 715 грн. 25 коп. з приміткою - орендна плата за 2020 згідно договору оренди землі від 12 листопада 2013 року( т.1 а.с.86).

Відповідач також звертався до ОСОБА_2 12 грудня 2019 року та до 19 грудня 2023 року з листами щодо отримання ним орендної плати( т.1 а.с.89-92).

Згідно висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 5903/25-32 від 17 листопада 2025 року: підпис, що міститься у графі “Орендодавець” розділу “Підписи сторін” у додатковій угоді від 28.09.2018 до договору оренди землі від 12.11.2013, укладеного між ОСОБА_2 та ПП ВКП “Каро” на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,0858 га, кадастровий номер 4822381300:01:000:0245, що розташована в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою; підпис, що міститься рядку “Підпис:” графи “Орендодавець:” розділу “Реквізити сторін” у договорі оренди землі від 12.11.2013, укладеного між ОСОБА_2 та ПП ВКП “Каро” на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,0858 га, кадастровий номер 4822381300:01:000:0245, що розташована в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, виконаний ОСОБА_2 , а отже - ці підписи виконанні різними особами;

- підпис, що міститься у графі “Орендодавець” розділу “Підписи сторін” у додатковій угоді від 28.09.2018 до договору оренди землі від 12.11.2013, укладеного між ОСОБА_2 та ПП ВКП “Каро” на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,0372 га, кадастровий номер 4822381300:01:000:0115, що розташована в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою; підпис, що міститься рядку “Підпис:” графи “Орендодавець:” розділу “Реквізити сторін” у договорі оренди землі від 12.11.2013, укладеного між ОСОБА_2 та ПП ВКП “Каро” на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,0372 га, кадастровий номер 4822381300:01:000:0115, що розташована в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, виконаний ОСОБА_2 , а отже - ці підписи виконанні різними особами( т.2 а.с.64-81).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів – набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв волі учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, за положеннями частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина 3 статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини 4 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом України "Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року №161-ХІV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон №161-ХІV).

За змістом статті 13 Закону №161-ХІV договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За частиною першою статті 14 Закону №161-ХІV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно з вимогами статті 18 Закону №161-ХІV договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Частиною першою статті 15 Закону №161-ХІV передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Ці умови є обов`язковими, та без досягнення згоди щодо них договір не вважається укладеним.

Відповідно до сталої судової практики у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19, від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17).

Відповідно до частини 1 статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані з позбавленням володіння (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16 та від 13 травня 2026 року у справі №456/252/22).

Негаторний позов – це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Схожі висновки викладені, зокрема, у пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17.

Згідно із частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", в редакції на час виникнення спірних правовідносин, самовільне зайняття земельної ділянки – це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16, від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19, від 10 квітня 2024 року у справі №496/1059/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі №456/252/22 (пункти 114-116) вказано, що "спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Таким чином, коли власник землі обґрунтовує позовні вимоги наявністю перешкод у користуванні чи розпорядженні земельною ділянкою (безпідставним фактичним користуванням майном або реєстрацією речового права іншої особи), то залежно від позовних вимог, характеру порушених прав та фактичних обставин справи суд, якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, може захистити права такого власника в незаборонений законом спосіб, спрямований на усунення порушень (у тому числі й шляхом повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права).

Для ефективного захисту прав власника нерухомого майна, щодо якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незаконно внесено запис про право користування іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, власник може звернутись з негаторним позовом, зокрема, але не виключно, шляхом пред`явлення вимоги про повернення майна, визнання відсутнім права оренди чи скасування державної реєстрації права користування іншої особи, залежно від обставин кожної конкретної справи".

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що додаткові угоди до договорів оренди спірних земельних ділянок не підписані батьком позивача, внаслідок чого вони є неукладеними. Земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, а тому скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права оренди та повернення земельних ділянок позивачу є ефективними способами захисту порушеного права ОСОБА_1 , які призведуть до відновлення його права на земельні ділянки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи, вимогам законодавства та правовим висновкам Верховного Суду.

У справі, яка переглядається, висновком судової почеркознавчої експертизи від 17 листопада 2025 року доведено, що ОСОБА_2 не підписував додаткові угоди від 28 вересня 2018 року до договорів оренди спірних земельних ділянок від 12 листопада 2013 року.

Отже, ОСОБА_2 не погоджував істотних умов договору оренди землі, передбачених частиною 1 статті 15 Закону №161-ХІV, а саме зміну строку дії договору.

Оскільки ці умови є обов`язковими для укладення договорів оренди землі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що без їх узгодженості між сторонами, зазначені додаткові угоди від 28 вересня 2018 року до договорів оренди землі від 12 листопада 2013 року не були укладені.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на вчинення власником земельної ділянки конклюдентних дій, які свідчать про укладення правочину, зокрема отримання ОСОБА_2 орендної плати від ПП «ВКП «Каро».

Відповідно до частини 2 статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункти 7.38-7.40) та від 13 травня 2026 року у справі №456/252/22 (пункти 79-81) вказала, що "конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі. Між тим, статтею 18 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований. Отже, враховуючи конкретні встановлені судами обставини справи, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі".

Отже, враховуючи обов`язкову письмову форму для договору оренди землі, колегія суддів не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.

За такого, посилання відповідача на отримання в день укладання додаткових угод ОСОБА_2 орендної плати в сумі 10000 грн, не свідчить про укладення спірних додаткових угод зі строком дії до 31 грудня 2032 року та не підтверджують обізнаність орендодавця про зміну істотних умов договорів оренди, чинність яких сторонами не заперечується. Як вбачається із копії податкового касового ордеру від 28 вересня 2018 року вказана виплата здійснена орендарем в період дії договору оренди та на виконання його умов, про що свідчить відповідний запис на ньому.

Відтак надані відповідачем докази не підтверджують обізнаність орендодавця ОСОБА_2 про зміну істотних умов договорів оренди землі від 12 листопада 2017 року.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстави для його скасування в цій частині відсутні.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У відповідності до частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява №19336/04, § 268)).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: - має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Оцінка реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру здійснюється з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Оцінка суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. Вказане відповідає позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23.

Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у сумі 34 000 які були надані адвокатом Шалару О.І.

Суд першої інстанції, враховуючи предмет та складність справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг, зазначених в акті на підтвердження факту надання правової допомоги, обставини проведення розгляду справи у відсутність представника позивача Шалару О.І., відсутність заперечень щодо спірмірності витрат зі сторони відповідача, а також засади розумності, справедливості та співмірності, прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 29 000 грн. Водночас судом встановлено, що з моменту надходження позовної заяви до суду 23.01.2024 і до 14.07.2026 адвокат Шалару О.І. жодного разу не брав участі в судових засіданнях, а тому витрати на професійну правничу допомогу в частині участі адвоката Шалару О.І. в судових засіданнях на сумі 5 000 грн. 00 коп. є необґрунтованими та безпідставними.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 28.12.2020 року по справі № 640/18402/19, розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого часу адвокатом часу.

Разом з тим, за змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц Велика Палата також вказала, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

На підтвердження витрат на правову допомогу у матеріалах справи наявні:

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії МК № 001629, виданого 24.05.2019 на ім`я Шалару О.І.;

- договір про надання правничої допомоги від 15.11.2023, укладений між позивачем та адвокатом Шалару О.І., з гідно п. 4.1. якого визначено, що сума винагороди (гонорару) адвоката визначається за домовленістю сторін виходячи з обсягу наданої правової допомоги (послуг) та витраченого часу;

- ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВЕ № 1095706 від 15.11.2023 виданий на підставі договору про надання правничої допомоги від 15.11.2023;

- рахунок № 1 від 29.12.2023 наданих послуг і витрат на підставі договору про надання правничої допомоги від 15.11.2023 на загальну суму 34 000 грн. 00 коп., згідно якого адвокатом Шалару О.І. позивачу надані наступні послуги:

1) консультації щодо порядку припинення договору оренди землі, консультації щодо збору доказів - 2 год., вартість 1 години - 1 000 грн. 00 коп., загальна вартість - 2 000 грн. 00 коп.;

2) запити до установ на отримання доказів - 2 год., вартість 1 години - 1 000 грн. 00 коп., загальна вартість - 2 000 грн. 00 коп.;

3) опрацювання наданих клієнтом матеріалів - 10 год., вартість 1 години - 1 000 грн. 00 коп., загальна вартість - 10 000 грн. 00 коп.;

4) вивчення судової практики, аналіз норм права - 4 год., вартість 1 години - 1 000 грн. 00 коп., загальна вартість - 4 000 грн. 00 коп.;

5) формування правової позиції, готування позову, подання позову до суду - 8 год., вартість 1 години - 1 000 грн. 00 коп., загальна вартість - 8 000 грн. 00 коп.;

6) представництво в суді (подання/отримання документів) - 3 000 грн. 00 коп.;

7) представництво в суді (участь у судових засіданнях) - 5 000 грн. 00 коп;

- акт № 1 від 29.12.2023 наданих послуг/виконаних робіт на підставі договору про надання правничої допомоги від 15.11.2023 на загальну суму 34 000 грн. 00 коп., підписаний адвокатом Шалару О.І. та позивачем.

Разом з цим, керуючись критеріями, визначеними у пунктах 1 та 2 частини 3статті 141 ЦПК України, суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18).

Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, та з урахуванням ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019року у справі № 922/445/19.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Зважаючи на те, що представник позивача - адвокат Шалару О.І. жодного разу не брав участі в судових засіданнях, про що зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, а зазначені позивачем послуги щодо вивчення судової практики, аналізу норм права, формування правової позиції, готування позову, подання позову до суду, представництво в суді (подання/отримання документів) фактично охоплюються послугою зі складення позовної заяви та є складовою підготовки такого документа та надання її разом з додатками до суду, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

Враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатом позивача послуг під час розгляду справи в суді першої інстанції та їх характер, а також з метою дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, їх пов`язаності з розглядом справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у цій справі в суді першої інстанції у сумі 14000,00 грн.

Визначений судом розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості та розумності їх розміру з урахуванням конкретних обставин справи, її складності та необхідних процесуальних дій сторони.

За такого, відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України оскаржуване рішення суду в цій частини підлягає відповідній зміні.

Доводи відповідача про завищений розмір витрат на правову допомогу знайшли своє часткове підтвердження при перегляді справи у апеляційному порядку, тому суд апеляційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції та зменшує стягнутий розмір витрат на правничу допомогу до 14 000,00 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Виробничо-комерційне підприємство “Каро” задовольнити частково.

Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 14 липня 2026 року в частині стягнення витрат на правничу професійну допомогу змінити.

Стягнути з Приватного підприємства “Виробничо-комерційне підприємство “Каро” на користь ОСОБА_1 14000 (чотирнадцять) грн витрат на правничу професійну допомогу.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 05 жовтня 2026 року.