Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №730/699/26 — Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 3-50-01

Справа №730/699/26

Провадження № 2/730/580/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2026 р. м. Борзна

Суддя Борзнянського районного суду Чернігівської області Ріхтер В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» (далі – позивач, ТОВ «Він фінанс») через свого представника - адвоката Романенка М.Е. - за допомогою системи «Електронний суд» звернулося до Борзнянського районного суду Чернігівської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі – відповідач, позичальник, ОСОБА_1 ) про поновлення строків позовної давності та стягнення заборгованості за кредитним договором № L4360111 від 30.01.2019 у розмірі 21 455,59 грн., а також 2 662,40 грн. у відшкодування сплаченого судового збору та 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ухвали від 13.05.2026 суд постановив прийняти до розгляду дану позовну заяву та відкрити спрощене позовне провадження; здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, задовольнив клопотання представника позивача про витребування судом доказів від АТ «А-Банк» в порядку ст. 84 ЦПК України.

26.05.2026 від відповідача до суду надійшла заява-відзив, у якій ОСОБА_1 визнала факт взяття кредиту у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» (далі – первісний кредитор, ТОВ «ФК «Дінеро») 30.01.2019 у сумі 5 500,00 грн. У зв`язку з тяжкими життєвими обставинами вона була не в змозі платити кредитну заборгованість, потім не знала, куди платити, боялась шахраїв. На даний час відповідач не в змозі оплатити повну суму заборгованості, у зв`язку з чим просить стягнути лише тіло кредиту, виплату розстрочити на півроку у зв`язку з тяжким матеріальним становищем.

Позивач в судове засідання не викликався, оскільки розгляд справи проводиться без повідомлення сторін. Від позивача не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач був повідомлений належним чином про розгляд справи у суді відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, та також не скористався своїм правом подання до суду заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Суд у межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів установив наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Згідно зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі ст.ст. 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Суд установив, що 30.01.2019 ТОВ «ФК «Дінеро» укладено договір кредитної лінії № L4360111 (далі – кредитний договір) з ОСОБА_1 .

В інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «Дінеро» присвоєно номер договору - № L4360111, паралельно з номером договору № AG0921537, який зазначено в документах (на сайті) кредитора. Це та інші дані щодо кредитного договору зазначено у «довідці про ідентифікацію» особи позичальника, яка передана разом з іншими документами до ТОВ «Він фінанс» на підстав договору про відступлення прав вимоги.

За умовами кредитного договору сума кредиту становить 5 500,00 грн; відсоткова ставка в день 0,50 %; дата повного погашення 01.03.2019; штраф 50 %.

22.02.2019 ОСОБА_1 додатково взяла кредит у ТОВ «ФК «Дінеро» на наступних умовах: сума кредиту становить 2 200,00 грн; відсоткова ставка в день 1,13 %; дата повного погашення 01.03.2019; штраф 50 %.

Факт перерахування кредитних коштів також підтверджується листом АТ «А-банк» від 25.05.2026 № 34589/47-260517/196-БТ та виписками про рух коштів по рахунку, отриманими згідно ухвали суду про витребування даних в порядку ст. 84 ЦПК.

Відповідно до п. 3.1. кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальнику в межах ліміту кредитної лінії на основі заяви позичальника та за умови їх схвалення і позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю суму наданого кредиту та сплатити всі відповідні договірні компенсації до останнього дня терміну оплати.

П. 3.2. передбачає: якщо позичальник вирішив збільшити суму позики на основі договору позики, позичальник повинен подати відповідний запит кредитодавцю і сторони повинні переоформити договір позики шляхом укладення договору договору кредитної лінії.

Згідно п. 4.1. кредитного договору за користування сумами, які надаються в якості кредиту за договором та в межах ліміту кредитної лінії, позичальник повинен сплачувати кредитодавцю відсотки по кредиту за відсотковою ставкою, яка зазначається в спеціальних умовах кредиту. Оплата відсотків по кредиту здійснюється до останнього дня терміну оплати. Відсотки по кредиту обчислюються за весь період часу, коли кредит використовувався позичальником, починаючи з першого дня надання кредиту, та закінчуючи днем, коли всю суму наданого кредиту було повернуто кредитодавцю – для короткострокового кредиту, або закінчуючи днем, коли повну суму відповідного договірного платежу, встановленого в графіку платежів, було сплачено кредитодавцю – для довгострокового кредиту.

За умовами п. 6.5.1. кредитного договору кредитодавець має право на уступку прав, претензій та/або зобов`язань, що виникають з цього договору, будь-яким третім особам (правонаступникам), у тому числі з метою стягнення боргів.

Відповідно до п. 6.7. кредитного договору невиконання позичальником зобов`язань відповідно до цього договору може мати негативні наслідки для позичальника, оскільки кредитодавець може вжити будь-які заходи з метою розірвання договору та/або порушення процедури примусового виконання зобов`язань позичальником.

Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти. У свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість.

Однак, суд не погоджується з розрахунками, наведеними позивачем.

Судом установлено, що 30 січня 2019 року між ТОВ «ФК «Дінеро» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № L4360111. За первісними спеціальними умовами відповідачці надано 5 500,00 грн зі строком повного погашення до 01 березня 2019 року, процентною ставкою 0,50 % на день та загальною вартістю кредиту 6 320,00 грн.

22 лютого 2019 року сторони уклали додаткову угоду до спеціальних умов, за якою відповідачці додатково надано 2 200,00 грн. Загальна сума наданого кредиту становила 7 700,00 грн, строк повного погашення залишився до 01 березня 2019 року, а в змінених спеціальних умовах зазначено процентну ставку 1,13 % на день та загальну вартість кредиту 8 694,00 грн.

Факт надання відповідачці 5 500,00 грн і додаткового кредиту 2 200,00 грн підтверджується відповідними виписками. Відповідачка у відзиві визнала отримання первісного кредиту в сумі 5 500,00 грн. Факт надання додаткових 2 200,00 грн суд оцінює на підставі банківських документів та додаткової угоди.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, 612, 1048, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти у строк та на умовах, погоджених сторонами. Оскільки строк погашення настав 01 березня 2019 року, а доказів повернення коштів суду не надано, вимога про стягнення основної суми кредиту є обґрунтованою в розмірі 7 700,00 грн.

Водночас сума 8 694,00 грн у змінених спеціальних умовах визначена як загальна вартість кредиту, тоді як надана сума кредиту становить 7 700,00 грн. Отже, сама умова договору не підтверджує, що 8 694,00 грн є сумою процентів, яка підлягає стягненню додатково до тіла кредиту. Різниця між загальною вартістю кредиту та сумою наданих коштів становить 994,00 грн.

Такий висновок узгоджується з наведеними в документах умовами: загальні витрати за первісним кредитом становили 820,00 грн, а проценти на додатково надані 2 200,00 грн за сім днів за ставкою 1,13 % на день становлять 174,02 грн (2 200,00 ? 1,13 % ? 7). Загалом це 994,02 грн, що відповідає зазначеній у змінених спеціальних умовах загальній вартості 8 694,00 грн з округленням до цілої гривні.

Тому зазначений позивачем у реєстрі боржників розрахунок, за яким 8 694,00 грн визначено саме як проценти та додано до тіла кредиту 7 700,00 грн, не узгоджується зі спеціальними умовами договору. Саме посилання на підсумковий запис у реєстрі боржників не усуває цієї суперечності, оскільки такий запис не пояснює, за який період, на яку базу та за якою ставкою нараховано 8 694,00 грн саме як проценти. За наведених обставин стягнення цієї суми понад тіло кредиту призвело б до стягнення загальної вартості кредиту як процентів і повторного включення до боргу основної суми.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати договірні проценти припиняється після спливу погодженого строку кредитування. Після цієї дати наслідки прострочення грошового зобов`язання визначаються за статтею 625 ЦК України, а не шляхом подальшого нарахування процентів за користування кредитом.

Отже, за умовами договору до стягнення можуть бути визначені тіло кредиту 7 700,00 грн та договірні витрати/проценти в межах різниці між погодженою загальною вартістю кредиту та наданими коштами — 994,00 грн. Підстав стягувати 8 694,00 грн як проценти понад основну суму кредиту суд не встановив.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних

Строк повного погашення кредиту закінчився 01 березня 2019 року, тому прострочення виникло з 02 березня 2019 року. Натомість позивач розрахував 3 % річних із 23 лютого 2019 року, тобто включив період, коли строк повернення кредиту ще не настав.

За період з 02 березня 2019 року до 23 лютого 2022 року включно кількість днів за наведеними в позові календарними періодами становить 1 090. За застосованою позивачем методикою розрахунку 3 % річних: 02 березня — 31 грудня 2019 року: 305 днів; 01 січня — 31 грудня 2020 року: 366 днів; 01 січня — 31 грудня 2021 року: 365 днів; 01 січня — 23 лютого 2022 року: 54 дні. Це становить 778,17 грн 3 % річних. Позивач заявив 3 % річних та інфляційні втрати за період, що закінчується 23 лютого 2022 року. Це відповідає обмеженню, встановленому пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальника від відповідальності за статтею 625 ЦК України під час воєнного стану. Нарахування після 23 лютого 2022 року за цим кредитним зобов`язанням стягненню не підлягають.

Щодо стягнення штрафу і пені

Спеціальними умовами кредиту передбачено штраф у розмірі 50 % від простроченої суми наданого кредиту. Однак у прохальній частині позову позивач просить стягнути 16 394,00 грн основної заборгованості, інфляційні втрати та 3 % річних; окремої вимоги про стягнення договірного штрафу або пені не заявлено. Тому суд не вирішує питання про стягнення цих договірних санкцій і не включає їх до суми стягнення відповідно до статей 13, 264 ЦПК України. Заявлені 3 % річних не є договірною пенею чи штрафом. Їх правова підстава - частина друга статті 625 ЦК України, а помилкове позначення цієї суми в розрахунку позивача як «штрафних санкцій» не змінює її правової природи.

Підсумок за наведеним розрахунком: 7 700,00 грн тіла кредиту + 994,00 грн договірних витрат/процентів + 1 901,07 грн інфляційних втрат + 778,17 грн 3 % річних = 11 373,24 грн.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі, відповідно до ст. 1055 ЦК України.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у форматі, придатній для приймання його змісту.

Згідно ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону.

Згідно ст.ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даним в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредитору є належним виконанням.

Відповідно до частини другої ст. 1050, частини другої ст. 1054 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок повернути кредит частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно ст. 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Відповідно до Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 «...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору.... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ «Він фінанс», ні на рахунки попереднього кредитора.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Відповідно до частини першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно статті 610 ЦК України, порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Крім того, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

01.07.2019 між ТОВ «ФК «Дінеро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі – ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») укладено договір відступлення права вимоги №01072019, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за договором кредитної лінії № L4360111, за яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора відносно відповідача.

25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він фінанс»

В період з 01.07.2019 по 30.04.2026 по кредитному договору № L4360111 від 30.01.2019 надходження коштів на користь ТОВ «Він фінанс» в рахунок погашення заборгованості за кредитом - 0,00 грн.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимог ТОВ «Він фінанс», оскільки встановлено, що внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором склалася заборгованість, яка в добровільному порядку боржником не погашена.

Відповідачем, всупереч положенням ст.ст. 12, 81 ЦПК України не було надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання ним своїх зобов`язань та спростування вимог позивача.

Що стосується позовної давності, то Верховний Суд також зазначив, що інфляційні втрати обчислюються за весь період прострочення як єдиний послідовний процес, з урахуванням індексів як інфляції, так і дефляції. Щодо позовної давності Суд виходив із того, що якщо вона не спливла станом на 02 квітня 2020 року, її перебіг зазнав продовження та зупинення відповідно до перехідних положень ЦК України. Оскільки прострочення за цим договором виникло у березні 2019 року, трирічна позовна давність станом на 02 квітня 2020 року не спливла. Таким чином, поновлювати строк немає підстав, оскільки він не сплив.

Посилання ОСОБА_1 на відсутність коштів суд оцінює критично, ураховуючи також те, що з моменту отримання кредитних коштів (більше 7 років) вона не здійснила жодного платежу в рахунок погашення заборгованості, а також не вживала заходів для погашення заборгованості.

Посилання відповідачки на тяжке матеріальне становище як підставу для розстрочення виконання рішення на шість місяців суд відхиляє, оскільки на підтвердження цих обставин і неможливості виконати рішення у загальному порядку доказів не надано. Не надано суду доказів обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Крім зазначеного, позивач просив стягнути із відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

П. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України вказано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

По даній справі позивачем понесені витрати на професійну правову допомогу адвоката Міньковської А.В. в сумі 5 000,00 грн, які підтверджені належними та допустимими доказами (копіями договору № 36 про надання правової допомоги від 25.04.2024; додаткової угоди від 25.04.2024 до договору № 36 про надання правової допомоги від 25.04.2024; акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 20.04.2026; детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом).

Згідно із ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Одночасно суд зважує на ту обставину, що відповідачем не оспорювався вказаний розмір витрат, понесених відповідачем на професійну правову допомогу, який є співмірним зі складністю даної справи, наданим адвокатом часом та обсягом послуг, ціною позову та значенням справи для сторін, відповідає критерію реальності та розумності таких витрат, й всупереч вимог ст.ст. 12, 13, 81, ч. 6 ст. 137 ЦПК України позивачем нічим не спростований.

Крім того, у даному питанні суд керується практикою Верховного Суду, згідно якої інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони. На це вказав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 по справі №275/150/22. Так, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5, 6 ст. 137 ЦПК, за змістом яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Аналогічні висновку викладені у додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020, де Велика Палата ВС висловила позицію щодо порядку відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Як зазначила ВП ВС із запровадженням з 15 грудня 2017 змін до ЦПК України законодавець принципово по-новому визначив роль суду у позовному провадженні – як арбітра, що надає оцінку тим доказам і доводам, які наводять сторони у справі, та не може діяти на користь будь-якої зі сторін, бо не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Тому саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічного висновку дійшла й Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи № 154/5761/07-а.

Водночас, ураховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд уважає витрати на правову допомогу стягнути пропорційно задоволеним вимогам у сумі 2 650,41 грн.

Судовий збір слід відшкодувати пропорційно задоволеним вимогам у сумі: 1 411,29 грн.

На підставі наведеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» заборгованість за кредитним договором № L4360111 від 30.01.2019 у розмірі 11373,24 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» 1 411,29 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» 2 650,41 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» (місцезнаходження: 04112, Україна, м. Київ, вул. Авіаконструктора І. Сікорського, буд. 8; код ЄДРПОУ 38750239).

Відповідач: ОСОБА_1 (народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Суддя Ріхтер В.В.