Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №577/2762/26 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/2762/26

Провадження № 2/577/1603/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2026 року

Конотопський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Логіна Є.В.,

при секретарі Скляр О.М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Конотопа, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом виселення, -

встановив:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_3 із зазначеного житлового приміщення та стягнути понесені судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який 13.09.2022 року розірвано за рішенням суду. У шлюбі в них народилось двоє дітей, син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивачка з дітьми зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Дане помешкання належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1811 від 09.05.2025р.

Відповідач ОСОБА_3 має постійне місце проживання і реєстрації у своєї матері за адресою: АДРЕСА_2 , однак, постійно приходить до них додому, вчиняє сварки, погрожує фізичною розправою, знищенням та пошкодженням майна, що негативно впливає на її психічний стан.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 17.01.2023р. стосовно ОСОБА_3 було видано обмежувальний припис строком на чотири місяці, яким, зокрема, заборонено йому перебувати у місці проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , та наближатися до цього місця на відстань менше 500 метрів. Вказаним рішенням суду були встановлені факти притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за домашнє насильство постановами суду від 05.07.2022р., 19.08.2022р. та 09.12.2022р. Після закінчення строку дії обмежувального припису відповідач знову вселився до належного їй житлового приміщення та продовжує там проживати всупереч її волі.

Позивачка вказує, що відповідач не є власником будь-якої частки спірного житла, договір найму, оренди чи інший правочин, який надавав би йому право користування цим житлом, між сторонами не укладався. Проживання відповідача у належному їй житловому приміщенні без її згоди перешкоджає їй повною мірою здійснювати належні їй права володіння та користування майном. У зв`язку із цим просить усунути перешкоди у здійсненні нею права власності шляхом виселення ОСОБА_3 із житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.

Ухвалою судді від 27.05.2026у позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено справу до підготовчого розгляду.

Ухвалою суду від 23.07.2026 справу призначено до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги позову підтримувала, просила їх задовольнити.

Представник позивача адвокат Бачал О.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з`явився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, яке повернулось на адресу суду із відміткою «адресат відсутній». Правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

В силу вимог пунктів 3, 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України, а також правових висновків, викладених у Постановах ВС від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі № 760/17314/17), судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні вищевказаної відмітки, відтак суд вважає, що відповідач повідомлений належним чином про дату та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови його належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на належне повідомлення відповідача, відсутність повідомлення про поважні причини неявки та достатність наявних у справі доказів для вирішення спору, суд дійшов висновку, що неявка ОСОБА_3 не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Свідок ОСОБА_6 , допитаний у судовому засіданні, пояснив, що є сином позивачки та відповідача і тривалий час особисто спостерігав за взаємовідносинами між батьками. Підтвердив обставини, на які посилається позивачка, та зазначив, що батько систематично влаштовував вдома сварки і скандали, поводився агресивно щодо матері, завдавав їй тілесних ушкоджень. Такі випадки він неодноразово бачив особисто, вони не мали поодинокого характеру, а повторювалися протягом багатьох років. Також встановлений судом обмежувальний припис відповідач належним чином не виконував, продовжував приходити та перебувати за місцем проживання позивачки. У зв`язку з поведінкою відповідача, позивачка була змушена фактично проживати окремо від спірного житлового приміщення. Сам свідок також проживає окремо. Підтвердив, що на цей час відповідач проживає у с. Привокзальне у спірному житловому приміщенні та добровільно виселятися з нього не бажає, стверджує, що йому нібито немає де проживати. Разом з тим свідок зазначив, що відповідач має зареєстроване місце проживання за адресою проживання своєї матері. Свідок наголосив, що конфліктна поведінка батька та насильницькі дії щодо матері мали стійкий, повторюваний характер і саме через це спільне проживання з ним стало фактично неможливим.

Суд, заслухавши представника позивача, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.

За приписами ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 383 ЦК України передбачено право власника житлового будинку, квартири використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї та інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Визначальними умовами застосування цього способу захисту є наявність у позивача відповідного речового права та встановлення факту чинення йому перешкод у реалізації цього права.

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_7 позивачка ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом набула право власності на помешкання за адресою: АДРЕСА_1 , що стверджується свідоцтвом про право на спадщину від 16.05.2025р. (а.с. 8).

Згідно витягу з ДРРП, право власності зареєстроване за позивачкою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.05.2025р., у якому зазначено про належність останній 27/100 ч. за вказаною вище адресою, вид спільної власності – спільна часткова (а.с. 9).

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування спільним майном, а кожен із них має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Наявність у позивачки права власності на 27/100 його часток, за встановлених у цій справі обставин не позбавляє її права вимагати захисту від порушень, які перешкоджають їй користуватися тією частиною спільного майна, що відповідно до сформованого порядку користування перебуває у її володінні та користуванні.

З наданої КП «Конотопське МБТІ» довідки (а.с. 40) вбачається, що будинок АДРЕСА_3 історично перебував у власності декількох осіб: окремим власникам належали частки у праві власності, тоді як за іншими особами були зареєстровані окремо квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 .

Технічний паспорт та експлікація приміщень житлового будинку також містять поділ житлових приміщень на окремі одиниці під номерами 1, 2, 3 та 4, у тому числі окремо наведено склад та площі приміщень, віднесених до № 4. (а.с. 48).

Вказані письмові докази в сукупності з установленим судом фактичним порядком користування житловим будинком підтверджують, що співвласники протягом тривалого часу користуються його фактично відокремленими частинами, а житлове приміщення, яким користується позивачка та щодо якого заявлено вимогу про виселення відповідача, визначене як квартира АДРЕСА_6 .

Судом встановлено, що рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13.09.2022р., шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано (а.с.12).

У шлюбі в подружжя народилось двоє дітей, син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено їх копіями свідоцтва про народження (а.с. 6,7).

Згідно копії паспорту громадянина України, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5). Разом з нею зареєстровані діти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено витягами з реєстру територіальної громади (а.с.10,11).

Згідно рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13.09.2022 про розірвання шлюбу між сторонами, адреса реєстрації відповідача ОСОБА_3 зазначена: АДРЕСА_2 (а.с.12).

Рішенням Конотопського міськрайоного суду Сумської області від 17.01.2023, стосовно ОСОБА_3 видано обмежувальний припис, яким заборонено ОСОБА_3 перебувати в місці проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , наближатися на відстань менше 500 м до місця проживання ОСОБА_10 , розшукувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, та особисто спілкуватися з нею. Строк дії обмежувального припису 4 місяці. (а.с.14,15).

Цим же рішенням встановлено наявність у відповідача реєстрації місця проживання у своєї матері у АДРЕСА_7 .

У відповідності до інформації, викладеної в довідці Конотопського РВП ГУНП в Сумській області від 09.09.2026, згідно бази ІКС ІПНП України від ОСОБА_2 в період з 2022 по 09.09.2026 до Конотопського РВП надійшло 23 повідомлення, а саме: N 7700 від 06.04.2026, N 2933 від 12.02.2026, N 34383 від 25.12.2025, N 32910 від 29.11.2025, N 22718 та N 22714 від 10.08.2025, N 13611 від 13.09.2023, N 7059 від 25.05.2023, N 5379 від 23.04.2023, N 3439 від 13.03.2023. N 3429 від 13.03.2023, N 17486 від 18.12.2022, N 16911 від 05.12.2022, N 16901від 05.12.2022, N 16522 від 26.11.2022, N 15539 від 06.11.2022, N 15526 від 06.11.2022, N 15522 від 06.11.2022, N 15457 від 04.11.2022, N 15446 від 04.11.2022, N 13872 від 07.10.2022, N 13206 від 25.09.2022, N 10646 від 12.08.2022; N 8312 від 04.07.2022.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про основні засади житлової політики» житлове законодавство ґрунтується на Конституції України та складається із цього Закону, інших актів законодавства України у сфері житлових відносин та міжнародних договорів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про основні засади житлової політики» ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом. Виселення осіб із житла приватного житлового фонду здійснюється виключно за рішенням суду.

За приписами ст. 34 цього Закону власник або користувач житла може вимагати усунення будь-яких порушень його права на житло відповідно до закону, а захист права на житло здійснюється у спосіб, визначений законодавством.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 17.01.2023р. у справі № 577/248/23, яке набрало законної сили, встановлено, що постановами суду від 05.07.2022р., 19.08.2022р. та 09.12.2022р. ОСОБА_3 тричі притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства.

У цьому ж рішенні суд визнав зазначені постанови належними і допустимими доказами домашнього насильства з боку ОСОБА_3 та дійшов висновку, що вжиті позивачкою заходи для свого захисту не дали очікуваного результату.

Внаслідок цього щодо ОСОБА_3 було видано обмежувальний припис, яким на чотири місяці йому заборонено перебувати за місцем проживання позивачки у буд. АДРЕСА_1 та наближатися до нього на відстань менше 500 метрів.

Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнім насильством визнаються дії фізичного, психологічного, сексуального чи економічного характеру, вчинені, зокрема, між колишнім подружжям, незалежно від того, чи проживають вони спільно. Дитина, яка стала очевидцем такого насильства, також визнається постраждалою від домашнього насильства.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , який є сином сторін і був безпосереднім очевидцем їхніх взаємовідносин, підтвердив, що відповідач систематично влаштовував сварки, поводився агресивно щодо матері, завдавав їй тілесних ушкоджень, що свідок бачив особисто, а така поведінка носила не одиничний, а тривалий і повторюваний характер. Свідок також підтвердив, що відповідач не дотримувався встановлених щодо нього обмежень, добровільно житло не залишив, продовжує проживати у спірному приміщенні, у той час як позивачка через конфліктну та насильницьку поведінку відповідача вимушена фактично проживати окремо від належного їй житла.

Суд оцінює ці показання у взаємозв`язку з письмовими доказами, а саме постановами про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, рішенням про видачу обмежувального припису та відомостями поліції про подальші звернення позивачки.

Отже, в даному випадку встановлено, що шлюб між сторонами припинений понад чотири роки тому, сторони не проживають однією сім`єю та не ведуть спільного господарства, відповідач не є власником спірного житла, позивачка як власниця заперечує проти подальшого користування ним її житлом, щодо відповідача судовими рішеннями встановлено неодноразове вчинення домашнього насильства, до нього вже застосовувалися адміністративні стягнення та спеціальний захід у вигляді обмежувального припису, попередні заходи не забезпечили фактичного припинення конфлікту. Подальше проживання відповідача у спірному житлі призвело до того, що сама власниця не може безпечно проживати у власному помешканні, а добровільно звільнити приміщення останній відмовляється.

Право користування відповідача чужим житлом не може здійснюватися таким способом, наслідком якого є фактична неможливість власниці користуватися ним через насильницьку поведінку користувача.

Такий висновок узгоджується також із загальними засадами цивільного законодавства — справедливістю, добросовісністю та розумністю, закріпленими у ст. 3 ЦК України, а також із положеннями ст. 13 ЦК України, за якими при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які можуть порушувати права інших осіб, а зловживання правом не допускається.

Об`єднана палата КЦС ВС у постанові від 02.02.2026р. у справі № 713/1153/23 окремо наголосила, що приватні права мають здійснюватися добросовісно, а право користування житлом не власника не може оцінюватися поза принципами справедливості, розумності та добросовісності.

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов`язане із захистом права власності відповідно до ст 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Суд враховує, що спірне приміщення протягом тривалого часу фактично використовується відповідачем як житло, а тому його виселення становитиме втручання у право на повагу до житла, гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Саме тому формальної наявності права власності позивачки для задоволення позову недостатньо, а суд зобов`язаний перевірити, чи відповідає втручання законній меті та чи є воно необхідним і пропорційним.

Верховний Суд у постанові від 13.05.2026р. у справі № 302/1799/24 наголосив, що припинення особистого сервітуту колишнього члена сім`ї має оцінюватися з урахуванням конкретних житлових обставин та потреб власника у використанні майна для власного приватного і сімейного життя.

У постанові від 18.03.2026р. у справі № 305/528/20 КЦС ВС також виходив із можливості захисту права власника шляхом виселення за умови встановлення реальних перешкод у користуванні власністю та дотримання справедливого балансу прав сторін.

У цій справі втручання у право відповідача на житло передбачене законом, оскільки ґрунтується на ст.ст. 391, 401–406 ЦК України та ст.ст. 33, 34 Закону України «Про основні засади житлової політики», переслідує легітимну мету — захист права власності позивачки, її фізичної та психологічної недоторканності, приватного і сімейного життя, є необхідним, оскільки менш обтяжливі засоби вже застосовувалися: відповідач тричі притягувався до адміністративної відповідальності, щодо нього видавався обмежувальний припис, однак спільне безпечне проживання сторін так і не стало можливим, є пропорційним, оскільки наслідком залишення існуючого становища є фактичне покладення всього тягаря конфлікту на власницю житла — саме вона вимушена проживати в іншому місці, тоді як відповідач продовжує одноособово користуватися її житловим приміщенням всупереч її волі.

Водночас суд не вважає саму лише наявність реєстрації місця проживання відповідача доказом гарантованої можливості проживати у житлі матері. Верховний Суд у практиці 2026 року наголошував, що наявність житла у родича або реєстрації за відповідною адресою не може автоматично прирівнюватися до реального альтернативного житла без з`ясування правових підстав користування ним. Тому ця обставина не є визначальною для вирішення спору.

Вирішальним є те, що право відповідача на повагу до житла не може вимагати від позивачки терпіти у власному житлі особу, щодо якої встановлено неодноразове домашнє насильство, та фактично відмовитися від проживання у власному помешканні.

Такий підхід відповідає правовій позиції ЄСПЛ у справі «Левчук проти України» (Levchuk v. Ukraine, заява № 17496/19, рішення від 03.09.2020р.), у якій Суд наголосив на позитивному обов`язку держави забезпечити ефективний захист потерпілої від домашнього насильства та оцінювати не лише формальні житлові права кривдника, але й ризик продовження фізичного та психологічного насильства.

Таким чином, суд доходить висновку, що сімейні відносини, у зв`язку з якими відповідач свого часу набув можливість користування спірним житлом, припинилися, сторони тривалий час не ведуть спільного господарства, подальше користування відповідачем житлом відбувається всупереч волі власниці та поєднане з обставинами, які унеможливили для неї безпечне проживання у власному помешканні.

Отже, вимога ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_3 відповідає характеру порушеного права, передбаченим законом способам його захисту, у зв`язку з цим позов підлягає задоволенню.

Крім того, в силу дії 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути в користь позивача судовий витрати

На підставі наведеного та керуючись ст. 10,12,89,258,259,265,273,280,282-289,353,354 ЦПК України, суд, -

ухвалив :

Задовольнити позовні вимоги повністю.

Усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_3 із зазначеного житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 05 жовтня 2026 року.

Повне найменування осіб:

Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_2 ) .

Суддя Логін Є. В.