Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №420/39162/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/39162/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 24 листопада 2025 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), в якій позивач просить:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/21383/24 від 24 жовтня 2024 року;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб, яка утримана з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/21383/24 від 24 жовтня 2024 року.

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 11 липня 1995 року до 20 грудня 2022 року проходила військову службу в лавах Державної прикордонної служби України у Військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонному загоні, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), а 20 грудня 2022 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 виключена зі списків особового складу прикордонного загону і всіх видів забезпечення.

Позивач вказує, що Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 24 жовтня 2024 року у справі №420/21383/24, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року, задовольнив її позовну заяву до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, визнав протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, за період з 01.03.2018 до 20.12.2022 включно та зобов`язав загін нарахувати та виплатити на її користь індексацію-різницю грошового забезпечення 4436,87 гривень в місяць за цей період з урахуванням виплачених сум.

За твердженням позивача, 10 жовтня 2025 року відповідач на виконання цього рішення перерахував на її рахунок 222109,16 гривень.

Позивач 12 жовтня 2025 року звернулась до відповідача із запитом щодо повноти виконання судового рішення та надання повного розрахунку здійсненої 25 вересня 2025 року перерахунку грошового забезпечення.

Відповідач 25 жовтня 2025 року надав розрахунок виконання рішення, з якого, на думку позивача, вбачається, що відповідач не нарахував і не виплатив грошової компенсації утриманого податку з доходів фізичних осіб, що є протиправним і таким, що не відповідає вимогам Закону.

Позивач посилається на Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Позивач зазначає, що відповідно до абзацу 1 пункту 2 цього Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

За пунктом 3 цього Порядку, як вказує позивач, виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

Позивач також зазначає, що пунктами 4, 5 цього Порядку визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, а грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

На думку позивача, аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовець, звільнений з військової служби, має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення в період проходження ним військової служби.

Позивач вказує, що така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29 липня 2020 року у справі №814/142/17.

Позивач стверджує, що з розрахунку виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/21383/24 від 24 жовтня 2024 року за підписом заступника головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу вбачається, що при виконанні судового рішення на її користь здійснено утримання податку з доходу фізичних осіб в розмірі 42083,84 гривень без грошової компенсації такого податку.

На переконання позивача, це повинно бути визнано протиправним, а відповідача слід зобов`язати нарахувати і виплатити на її користь грошову компенсацію утриманого податку з доходів фізичних осіб.

Процесуальні дії у справі

Суд ухвалою від 27.11.2025 залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду копії позовної заяви з додатками для відповідача.

Суд ухвалою від 15.12.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Копію ухвали про відкриття провадження суд надіслав відповідачу в його електронний кабінет, куди її доставлено 15.12.2025 о 19:04, що підтверджує довідка про доставку електронного листа.

Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

Представник відповідача 29.01.2026 подав до суду заяву про залишення позову без розгляду, яка сформована в системі «Електронний суд».

Суд ухвалою від 05.10.2026 відмовив у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позову без розгляду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, Одеський окружний адміністративний суд у рішенні від 24.10.2024 у справі №420/21383/24 встановив, що позивач проходила військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України. Наказом начальника цього загону від 20.12.2022 №546-ОС позивача, звільнену наказом начальника загону від 19.12.2022 №544-ОС у відставку, виключено зі списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення.

Зазначеним рішенням суд визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивача відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, за період з 01.03.2018 до 20.12.2022 включно.

Суд зобов`язав НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 4436,87 гривень в місяць за період з 01.03.2018 до 20.12.2022 включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 цього Порядку з урахуванням виплачених сум.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 10.09.2025 у справі №420/21383/24 залишив апеляційну скаргу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 - без змін.

Згідно з відомостями про банківську операцію, 10.10.2025 на платіжну картку позивача надійшло безготівкове зарахування від «В/ч НОМЕР_1 » у сумі 222059,16 грн. У коментарі відправника зазначено: « НОМЕР_3 ; 2800; Утр.по ріш.Одес.окруж.адмін.суду від 24.10.24,по с. №420/21383/24 ОСОБА_1 (01.03.18-20.12.22 грош.забез.); дог. №07810086556 від 04.04.2025 р.;.».

Позивач склала інформаційний запит від 12 жовтня 2025 року, адресований ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).

У запиті позивач зазначила, що 10 жовтня 2025 року загін на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/21383/24 від 24 жовтня 2024 року перерахував на її рахунок 222059,16 гривень, однак не надав розрахунок виконання цього рішення, та просила надати повний, чіткий і зрозумілий розрахунок виконання рішення.

Листом «Про результати розгляду інформаційного запиту» №10/ЗПІ-23/24 НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України на інформаційний запит позивача №ЗПІ-23 від 22.10.2025 направив позивачу «Довідку на виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року по справі №420/21383/24».

До листа додано довідку Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України «На виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 року та Постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2025 року по справі 420/21383/24».

У таблиці довідки зазначено:

у графі «Нараховано, грн.» - «Перерахунок індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 20.12.2022 року 233799,12»;

у графі «Утримано, грн.» - «Комп. ПДФО: - 42 083,84», «ПДФО: 42 083,84», «ВЗ: 11 689,96»;

у графі «Сума до видачі, грн.» - « 222109,16».

Під таблицею в довідці зазначено: «Нараховано: 275882,96 грн.», «ПДФО: 42083,84 грн.», «ВЗ: 11 689,96 грн.», «Перераховано в банк: 222109,16 грн.».

Інших документів про нарахування та виплату позивачу коштів на виконання рішення у справі №420/21383/24 матеріали справи не містять.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок ...

За пунктом 168.5 статті 168 ПК України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, ... у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Умови та механізм такої компенсації визначає Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44).

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, ... а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку №44 встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Згідно з пунктами 4, 5 Порядку №44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Наведені норми суд застосовує в редакції, чинній на день виплати позивачу коштів на виконання рішення суду у справі №420/21383/24, тобто станом на 10.10.2025.

Аналіз наведених норм свідчить, що установа, яка виплачує грошове забезпечення, як податковий агент зобов`язана утримати з нього податок на доходи фізичних осіб і одночасно з виплатою грошового забезпечення виплатити грошову компенсацію в розмірі утриманого податку. Право на таку компенсацію мають також особи, звільнені зі служби, щодо виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Отже, дохід цих осіб закон захищає не звільненням від утримання податку, а обов`язком установи відшкодувати утриману суму.

Спірним у цій справі є питання, чи нарахував і виплатив відповідач позивачу грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб, утриманого з індексації-різниці грошового забезпечення, яку відповідач виплатив на виконання рішення суду у справі №420/21383/24.

Відповідаючи на це питання, суд виходить із довідки Військової частини НОМЕР_1 , на яку позивач посилається в позовній заяві як на розрахунок виконання рішення суду.

За цією довідкою, позивачу нараховано перерахунок індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 20.12.2022 в сумі 233799,12 грн, а загальну суму нарахування визначено в 275882,96 грн. Різниця між цими сумами становить 42083,84 грн (275882,96 - 233799,12) і дорівнює сумі податку на доходи фізичних осіб, зазначеній у довідці. Цю ж суму довідка наводить у рядку «Комп. ПДФО: - 42 083,84».

З нарахованих 275882,96 грн відповідач утримав податок на доходи фізичних осіб 42083,84 грн і суму 11689,96 грн, позначену в довідці як «ВЗ», та визначив до видачі 222109,16 грн (275882,96 - 42083,84 - 11689,96).

Отже, сума до видачі дорівнює нарахованій індексації-різниці, зменшеній лише на 11689,96 грн (233799,12 - 11689,96).

Утриманий податок на доходи фізичних осіб суму до видачі не зменшив, оскільки відповідач одночасно нарахував таку саму суму понад індексацію-різницю. Без такого нарахування сума до видачі становила б 180025,32 грн (233799,12 - 42083,84 - 11689,96).

Сума 275882,96 грн, зазначена в довідці як нарахована, не є розміром індексації-різниці грошового забезпечення: вона складається з індексації-різниці 233799,12 грн і грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб 42083,84 грн. Податок на доходи фізичних осіб відповідач утримав із загальної суми, до якої компенсацію вже включено.

Тому твердження позивача про утримання податку без грошової компенсації є помилковим: компенсація в розмірі утриманого податку входить до нарахованих 275882,96 грн, і підстав для її повторного нарахування на цю суму немає.

Надходження коштів підтверджують подані позивачем відомості про банківську операцію, за якими 10.10.2025 від «В/ч НОМЕР_1 » зараховано 222059,16 грн з посиланням у коментарі на рішення у справі №420/21383/24.

Зарахована сума перевищує 180025,32 грн на 42033,84 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач одночасно з виплатою позивачу індексації-різниці грошового забезпечення нарахував і виплатив грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб у розмірі утриманого податку, тобто 42083,84 грн, як того вимагають пункти 4, 5 Порядку №44.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що з наданого відповідачем розрахунку вбачається ненарахування і невиплата грошової компенсації, а податок у розмірі 42083,84 гривень утримано без такої компенсації. Ці твердження суперечать змісту довідки, на яку позивач посилається: довідка містить рядок «Комп. ПДФО», загальну суму нарахування 275882,96 грн і суму до видачі 222109,16 грн, яка узгоджується з відомостями про зарахування коштів на рахунок позивача. Розрахунку суми, яку відповідач, на думку позивача, мав виплатити, позовна заява не містить.

Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі №814/142/17. У цій постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив: «Та обставина, що станом на грудень 2016 року ОСОБА_1 вже не був військовослужбовцем, жодним чином не впливає на його право отримати цю компенсацію, оскільки у грудні 2016 року, відповідач здійснював остаточній розрахунок ще за квітень 2016 року, який він зі своєї вини своєчасно не зробив. Оскільки, станом на квітень 2016 року, ОСОБА_1 мав право на цю компенсацію, він її не втратив і на момент фактичної сплати коштів у грудні 2016 року.»

У справі №814/142/17 суди встановили, що військова частина після звільнення позивача перерахувала його грошове забезпечення за квітень 2016 року, нарахувала 9302,07 грн і перерахувала на картковий рахунок 7488,17 грн, а позивач не погодився з утриманням податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1674,37 грн та військового збору в сумі 139,53 грн. Військова частина в касаційній скарзі зазначала, що позивач не є військовослужбовцем, у зв`язку з чим йому не передбачено компенсації податку. Отже, у тій справі утриманий податок зменшив суму, яку отримала особа, а компенсацію відповідач не виплатив.

Суд враховує наведений висновок Верховного Суду, проте зазначає, що він стосується права звільненої особи на компенсацію та наслідків її невиплати.

За обставинами цієї справи, відповідач нарахував і виплатив позивачу компенсацію в розмірі утриманого податку, тобто діяв відповідно до цього висновку. Тому постанова у справі №814/142/17 протиправності дій відповідача не підтверджує.

Відповідач - суб`єкт владних повноважень - відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав, про поважні причини неподання суд не повідомив. Згідно з частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд не кваліфікує неподання відзиву як визнання позову, оскільки докази, подані позивачем, спростовують обставину, на якій ґрунтуються позовні вимоги, і вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За частиною другою цієї статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Правомірність дій відповідача у цій справі підтверджують докази, які подала позивач: довідка, яку відповідач надав на її запит, і відомості про банківське зарахування.

Довідка не є єдиним доказом виплати, адже суму, визначену в ній до видачі, підтверджують відомості про надходження коштів на рахунок позивача та її пояснення в позовній заяві.

Тому неподання відповідачем відзиву і доказів не дає підстав для висновку про протиправність його дій.

До заяви про усунення недоліків позовної заяви позивач у складі копії позовної заяви з додатками для відповідача додала також копію знімка екрана про зарахування 25.09.2025 від «В/ч НОМЕР_1 » 180036,65 грн з коментарем відправника « 1002030; 2800; Утр.по ріш.Одес.окруж.адмін.суду від 29.11.24,по с. №420/15868/24 ОСОБА_1 (29.01.20-20.12.22 г/з.); дог.№07810086556 від 04.04.2025 р.;.».

Цей доказ суд відхиляє, оскільки він стосується виплати на виконання рішення в іншій справі та не містить інформації щодо предмета доказування у цій справі (стаття 73 КАС України).

Суд не встановив порушення відповідачем прав чи інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, оскільки право на грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб, про порушення якого стверджує позивач, відповідач забезпечив одночасно з виплатою індексації-різниці грошового забезпечення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд перевірив оскаржувані дії відповідача на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Відповідач вчинив їх на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки утримав податок як податковий агент на виконання підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України і виплатив компенсацію відповідно до пунктів 3-5 Порядку №44.

Дії відповідача є обґрунтованими, оскільки розмір компенсації дорівнює сумі утриманого податку, і своєчасними, оскільки компенсацію нараховано одночасно з виплатою, як того вимагає пункт 4 Порядку №44.

Суд надав оцінку всім аргументам учасників справи та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає частина третя статті 242 КАС України.

Враховуючи наведене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», відтак судові витрати відповідно до статті 139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 73, 77, 90, 139, 159, 162, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .

Суддя Дмитро БАБЕНКО

.