Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №420/26569/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/26569/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання здійснити зарахування вислуги років у пільговому обчисленні,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області, в якому позивач просить:

визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України в Одеській області виражені в не зарахуванні вислуги в пільговому обчисленні в загальній кількості 04 роки 07 місяців 05 днів, здобутої ОСОБА_1 за періоди проходження служби у Службі безпеки України, до вислуги років;

зобов`язати Управління Служби безпеки України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 зарахування, відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (в редакції чинній від 15.06.2019) до календарної вислуги років та яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформовану за періоди проходження військової служби у Службі безпеки України у загальній кількості 04 роки 07 місяців 05 днів на пільгових умовах.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов`язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу. Така можливість передбачена Порядком №393.

Верховний Суд неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою держава відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави (наприклад, постанови від 13.05.2021 у справі №140/1753/19, від 14.04.2021 у справі №480/4241/18, від 10.03.2021 у справа №812/1100/17).

У постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18 вказує наступне.

«...Закон №2262-ХІІ як єдину, обов`язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги).

При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.

Визначення у Законі №2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов`язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.

Таким чином, передбачена Законом №2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).

В свою чергу, передбачені статтею 17-1 закону № 2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку 393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.

При цьому, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги.

Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.

Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ».

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 27 червня 2018 року у справі №750/9775/16-а та підтриманий Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 березня 2021 року у справі №805/3923/18-а.

Зазначена судова практика Верховного Суду є релевантною до спірних правовідносин.

На момент звільнення зі служби, а саме станом на 03.09.2021 календарна вислуга років Позивача становить 13 календарних років 09 місяців 17 днів. Пільгова вислуга років Позивача станом на дату звільнення зі служби в поліції становить 04 роки 07 місяців 05 днів.

З урахуванням правового висновку, наведеного у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а та постанови Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №480/4241/18, Позивач має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до вимог пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Отже, Відповідач, відмовляючи Позивачу в зарахуванні пільгової вислуги років до його вислуги років, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону №2262-XII, діяв протиправно.

Таким чином, належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Відповідача зарахувати Позивачу до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні у загальній кількості 04 роки 07 місяців 05 днів.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 03.09.2026 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

16.09.2026 року за вхід.№ЕС/106281/26 надійшов відзив на позов, в якому зазначено наступне. Управління звертає увагу, що не відповідають дійсності твердження позивача, «що на момент звільнення 03.09.2021 з Управління Служби безпеки України в Одеській області Служби безпеки України вказана вислуга років на пільгових умовах не була зарахована до його вислуги років для призначення пенсії за вислугу років».

Управлінням взагалі не здійснювався розрахунок вислуги років для призначення пенсії позивачу, оскільки на момент виключення зі списків особового складу (03.09.2021) він не мав права на оформлення пенсії відповідно до Закону №2262-XII.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Оскільки у позивача на дату звільнення з органів СБУ була відсутня мінімально визначена календарна вислуга років для набуття права на призначення пенсії, у відповідача були відсутні підстави складати відповідний розрахунок вислуги років для призначення пенсії та зазначати у наказі про виключення зі списків особового складу Управління відповідну вислугу років для призначення пенсії.

Одночасно вказаний наказ про звільнення позивача є актом індивідуальної дії який у встановленому порядку позивачем не оскаржений, рішення за результатами такого оскарження прийнято не було, а отже і підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Також Управління вважає за необхідне зауважити, що на даний час позивач продовжує проходити службу у іншому державному органі.

Управління звертає увагу суду, що на даний час існує два різних правових вимірів вислуги років, які стосуються колишніх військовослужбовців:

- вислуга років для призначення пенсії відповідно до ст. 12 Закону №2262-XII;

- вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 12 Закону №2262-XII.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 10.12.2024 у справі №520/5695/23 (провадження №К/990/37826/23).

Враховуючи викладене, з огляду на обставини цієї справи Управління звертає увагу на наступне.

На час звільнення позивача зі служби діяла редакція пункту 3 Порядку №393, яка визначала види служби, які зараховуються, на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.

Разом з тим, постановою №119, яка набрала чинності 19.02.2022, до Порядку №393 внесені зміни, відповідно до яких Порядок №393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: "Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови".

Отже, пункт 3 Порядку №393 (в редакції постанови №119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.

Таким чином, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як Закон №2262-XII, так і Порядок №393 (в редакції постанови №119) виникнення, зокрема, в колишнього військовослужбовця права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.

У постанові Верховного Суду від 14.11.2023 року у справі №600/3836/22-а зазначено, що умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постанови №119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону №2262-XII після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Підполковник ОСОБА_1 наказом Голови Служби безпеки України від 02.09.2021 №1154-ОС/дск з 03.09.2021 був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Служби безпеки України згідно наказу Управління Служби безпеки України в Одеській області №415-ОС/дск від 03.09.2021.

Копія витягу з наказу Управління Служби безпеки України в Одеській області Служби безпеки України №415-ОС/дск від 03.09.2021 наявна у справі.

05.02.2026 Позивач звернувся до Служби безпеки України із заявою від 28.01.2026, в якій просив Службу безпеки України здійснити ОСОБА_1 зарахування відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (в редакції чинній від 15.06.2019) до календарної вислуги років та яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформовану за періоди проходження військової служби у Службі безпеки України у загальній кількості 04 роки 07 місяців 05 днів на пільгових умовах.

Зазначена заява за належністю була перенаправлена від Служби безпеки України до Управління Служби безпеки України в Одеській області.

У відповідь на подану Позивачем заяву отримано лист від Управління Служби безпеки України в Одеській області від 20.02.2026 №65.1/65.21-2084 в якому зазначено, що здійснено розгляд заяви та долучено оновлену довідку за матеріалами особової справи вих. №65/20/308-21-136 від 18.02.2026, при цьому раніше надану довідку №65/20/308-21-131 від 29.12.2025 не враховувати.

Також Відповідачем у відповідь на подану заяву та на підтвердження здійснення розгляду даної заяви Позивача від 28.01.2026 було додатково надіслано листа від 02.04.2026 №65.00034074.230.65.21-3797 в якому, між іншим, зазначено: «...Пільгове обчислення вислуги років (у тому числі коефіцієнт 1,5) застосовується виключно для визначення розміру пенсії після набуття особою права на її призначення за наявності необхідного календарного стажу...».

13.07.2026 Позивач, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2025 по справі №640/13694/22 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та скасування пунктів постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393", повторно звернувся до Управління Служби безпеки України в Одеській області із обґрунтованою заявою від 08.07.2026, в якій просив здійснити ОСОБА_1 зарахування відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пункту З постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (в редакції чинній від 15.06.2019) до календарної вислуги років та яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформовану за періоди проходження військової служби у Службі безпеки України у загальній кількості 04 роки 07 місяців 05 днів на пільгових умовах.

20.08.2026 у відповідь на подану Позивачем вищезазначену заяву від 08.07.2026 було отримано від Управління Служби безпеки України в Одеській області лише архівну довідку від 22.07.2026 №65/12/181/32 в якій зазначено, що календарна вислуга років ОСОБА_1 станом на 03 вересня 2021 року складала 13 років 09 місяців 17 днів.

Судом також встановлено, що згідно довідки від 18.02.2026 №65/20/308-21-136 вислуга років станом на 03.09.2021 складала:

календарна – 13 років 09 місяців 17 днів;

пільгова – 04 роки 07 місяців 05 днів.

Водночас, відповідно до наказу Управління Служби безпеки України в Одеській області №415-ос/дск від 03.09.2021 визначено лише календарну вислугу років - 13 років 09 місяців 17 днів.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Права і свободи людини, гарантії щодо них визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Ст. 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».

Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини та громадянина може тільки судова система, яка діє виключно на засадах законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, додержання презумпції невинуватості тощо, в умовах незалежності і недоторканності суддів. Тому серед правових засобів захисту суб`єктивних прав і свобод людини та громадянина одним із найефективніших є судовий захист.

Судовий контроль не суперечить державному контролю, ці види контролю доповнюють один одного та забезпечують збалансовану систему стримувань і противаг.

Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, за положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірним питанням у даній справі є наявність у позивача права на зарахування пільгової вислуги років до його вислуги років, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Змістом спірних правовідносин є правомірність застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393», яка набула чинності 19.02.2022, до правовідносин, які виникли 08.04.2019 року.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Загальні умови і порядок пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, зокрема, в органах Служби безпеки України, визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

У преамбулі Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»(далі - Закон №2262-ХІІ у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист (абзац третій преамбули Закону №2262-ХІІ).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно до пункту «б» статті 1-2 Закону №2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби): особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Згідно з абзацом 7 пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах б-д, ж статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

Таким чином, призначення пенсії за вислугу років за пунктом «а» частини першої статті 12 Закону №2262-ХІІ пов`язується з умовою наявності вислуги років на день звільнення.

Позивач звільнився зі служби 03.09.2021, тобто для призначення пенсії необхідно мати вислугу 25 календарних років і більше.

Стаття 17 Закону №2262-ХІІ встановлює види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії.

Частиною першою статті 17 Закону №2262-ХІІ визначено вичерпний перелік видів служби та періодів часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону № 2262-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.

Відповідно до статті 17-1 Закону №2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ Кабінетом Міністрів України 17.07.1992 прийнято Постанову №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей (далі - Постанова №393 у редакції Постанови від 21.02.2018 №103 станом на 24.02.2018, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин/https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393-92-%D0%BF/ed20180224#Text).

Згідно з пунктом 1 Постанови №393 для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті ж статті 1-2такогоЗакону, до вислуги років зараховуються: військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту; служба в органах внутрішніх справ України, органах і підрозділах цивільного захисту на посадах начальницького і рядового складу, Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу з дня призначення на відповідну посаду; служба в Національній поліції.

Відповідно до пункту 3 Постанови №393 до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за три місяці - час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції (абзац 7 підпункту «а»); один місяць служби за півтора місяця: у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств (абзац 9 підпункту «в»).

З Постанови №393 слідує, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується пільговий стаж роботи на встановлених посадах.

Зі змісту викладених положень наведеної Постанови вбачається, що пільгова вислуга враховується саме при призначенні пенсій згідно з пунктом «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ.

Відтак, положення усіх зазначених вище нормативно-правових актів не ставлять в залежність набуття права на пенсію за вислугою років від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги та не встановлюють те, що вислугу років у пільговому обрахуванні не можуть зараховувати до вислуги років для призначення особі відповідної пенсії.

Враховуючи вищевикладене, пільговий стаж є календарною одиницею виміру та повинен бути врахований до вислуги років, яка підлягає обчисленню та застосуванню в порядку статей12,17 та 17-1 Закону №2262-ХІІта Постанови №393.

Аналіз положень Закону №2262-ХІІ дають підстави для висновку про те, що законодавець розмежовує такі поняття як "вислуга років" та "календарна вислуга років". У той же час для отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено. Закон №2262-ХІІ не вказує, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності вислуги, обчисленої на пільгових умовах.

Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі №295/6301/17 та від 20.01.2021 у справі №620/509/19 викладав висновок про те, що задля отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено.

В подальшому, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №725/1959/17, від 27.03.2018 у справі №295/6301/17, і з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у частині призначення пенсії за вислугу років, дійшов висновку, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

Правова позиція підтримана у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №480/4241/18, від 09.06.2022 у справі №120/3521/20-а та від 27.07.2022 у справі №766/4549/17.

Верховний Суд сформував правовий висновок: "В цілях Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). Для призначення пенсій за вислугу років за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393".

Таке правозастосування враховано Верховним Судом і в ухвалі від 29.09.2025 у справі №420/37893/25:

«… Крім того, Верховний Суд у постановах від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а, від 14.04.2021 у справі №480/4241/18 сформулював висновок у подібних правовідносинах щодо застосування пункту «а» частини першої статті 12, статей17, 17-1 Закону №2262-XII, підпункту «а» пункту 3 Порядку №393 у редакції, чинній до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 про те, що:

«Законом №2262-XII передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.

Постановою №393 визначено, зокрема, порядок обчислення та призначення пенсій за вислугу років, зокрема, поліцейським. Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і на пільгових умовах.

Таким чином, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку».

При цьому, Верховний Суд відступив від правових висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №725/1959/17, від 27.03.2018 у справі №295/6301/17.

Також в іншій постанові від 10.06.2024 у справі №260/4588/23 Верховний Суд зазначив, що моментом виникнення в особи права на пенсію за вислугою років є дата звільнення зі служби, а тому до спірних правовідносин належить застосовувати умови призначення пенсій за вислугу років, які діяли на момент звільнення такої особи зі служби.

Суд апеляційної інстанції переглянув рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 відповідно до таких висновків Верховного Суду, та виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 звільнений із військової служби 28.02.2018, то при вирішенні питання щодо наявності в останнього права на призначення пенсії на вислугу років відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ необхідно застосовувати норми, які регулювали спірні правовідносини саме станом на згадану дату, тобто до прийняття Урядом Постанови від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393». Наявними у справі матеріалами підтверджено, що вислуга років ОСОБА_1 станом на час звільнення з військової служби становила, з урахуванням пільгового стажу, 29 років 01 місяць 27 днів, що відповідає умовам, визначеним пунктом «а» частини першої статті 12 згаданого Закону.

У свою чергу відповідач не обґрунтовує необхідність відступу від наведених вище висновків Верховного Суду щодо застосування норм права. Посилання ж відповідача на постанови Верховного Суду від 31.08.2023 у справі №200/4951/22, від 07.09.2023 у справі №560/9478/22, від 15.09.2023 у справі №380/10714/22 Суд вважає помилковим, оскільки викладений у них висновок сформований щодо застосування пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ у співвідношенні до Порядку №393 в його наступній редакції, яка ще не діяла на час звільнення ОСОБА_1 із військової служби (лютий 2018 року).

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин...».

Таке ж правове регулювання подібних правовідносин застосовано Верховним Судом і у постанові від 10.06.2024 у справі №260/4588/23 та у постанові від 13.03.2025 у справі №160/9410/24.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, враховуючи, що моментом виникнення в особи права на пенсію за вислугою років є дата звільнення зі служби (03.09.2021), суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин належить застосовувати умови призначення пенсій за вислугу років, які діяли на момент звільнення такої особи зі служби, що свідчить про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Водночас, суд вважає помилковим посилання представника відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393», яка набула чинності 19.02.2022, та застосування її до спірних правовідносин з огляду на наступне.

При застосуванні постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 по відношенню до позивача відповідачем порушено імперативні вимоги ст. 58 Конституції України.

Так, судом встановлено, що постанова Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 набула чинності 19.02.2022, натомість звільнення позивача та розрахунок календарної і пільгової вислуги років здійснено 08.04.2019 року.

Згідно картки документу (https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/119-2022-%D0%BF) на сайті Верховної Ради України, постанова набрала чинності 19.02.2022 року.

Вказана Постанова не містить посилань на її ретроспективну дію (її поширення на правовідносини до 19.02.2022).

Системне та цільове тлумачення ст. 58 Конституції, Постанови №119, ст. 3 КАСУ вказує на те, що вказана Постанова №119 поширює свою дію на правовідносини щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії у період з 19.02.2022, а тому до позивача вона застосована протиправно.

Так, відповідно до статті 58 Конституції Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, зокрема, відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту.

Стаття 58 Конституції України розтлумачена у Рішенні Конституційного Суду України в справі від 9 лютого 1999 року №1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

В цій справі КСУ дійшов до наступного висновку:

«За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».

Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Вказане положення Конституції та Рішення КСУ узгоджуються з вимогами статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до частини четвертої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Судом встановлено, що запровадження нових умов врахування пільгової вислуги років при призначенні пенсії звузило право позивача.

Вказані доводи узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду щодо порядку тлумачення та застосування ст.58 Конституції.

Так, в рішенні від 10.12.2024р. в справі №520/5695/23 Верховний Суд в абзацах 47-55 сформулював наступні правові висновки:

« 47. Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав бере до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.

48. Зокрема, у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

49. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

50. У рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

51. Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

52. Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

53. Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акту, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16.

54. У вказаній постанові Судова палата також звернула увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

55. Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 №5-р/2018)».

Позиція Верховного Суду про неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріплену у частині першій статті 58 Конституції України неодноразово виловлювалася і в інших рішеннях. Зокрема, у Постановах Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №816/1053/16, від 02.10.2020 у справі №826/1236/17, від 22.12.2020 у справі №817/856/16.

Крім того, в Постанові Верховного Суду України від 10 липня 2018 року у справі №296/2634/16-а суд прийшов до висновку, що право на соціальний захист може ґрунтуватися лише на положеннях чинного на день звернення із заявою про перерахунок пенсії законодавства (постанова Верховного Суду України від 10 липня 2018 року у справі №296/2634/16-а).

Окремо суд зазначає і враховує при розгляді даної справи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2025 у справі №640/13694/22, якою визнано протиправними та нечинними:

-пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393";

-підпункт 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393";

-пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393";

-пункт 7 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393".

У постанові апеляційного суду наголошено: «… Отже, до 16 лютого 2022 абзац перший пункту 3 Порядку №393 звучав наступним чином: «До вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах…».

Такий зміст цієї норми вказував на те, що пільгове обчислення вислуги років передбачене в цілях саме призначення пенсії, що відповідало вимогам статті 17-1 Закону №2262-ХІІ, на виконання якої і було затверджено Порядок №393.

Водночас, постановою від 16 лютого 2022 року №119 Кабінетом Міністрів України до Порядку №393 внесено зміни.

Пунктом 4 Постанови №119 було доповнено Постанову №393 пунктом 2-1 такого змісту: "2-1. Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови".

Підпунктом 1 пункту 5 постанови №119 абзац перший пункту 3 постанови №393 був викладений у наступній редакції: " 3. До вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту І цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: ".

Крім того, у Постанову №393 були внесені наступні похідні зміни.

Пунктом 6 Постанови №119 було доповнено Постанову №393 пунктом 3-1 такого змісту: "3-1. У разі наявності двох і більше підстав для зарахування на пільгових умовах до вислуги років, з якої визначається розмір пенсії, одного і того ж періоду служби вислуга років обчислюється за тією підставою, яка дає найбільші пільги".

Пунктом 7 Постанови №119 у пункті 4 Постанови №393 слова "до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні" замінено словами "на пільгових умовах до вислуги років, - у відповідному пільговому обчисленні для визначення розміру пенсії".

Внаслідок внесення Кабінетом Міністрів України зазначених змін, з 19 лютого 2022 року було скасовано зарахування відповідних періодів служби до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах. А замість цього введено зарахування відповідних періодів служби до вислуги років для визначення розміру пенсії на пільгових умовах.

Такими змінами запроваджено пільгове зарахування вислуги років уже в цілях визначення розміру пенсії…

… Зважаючи на наведені вище законодавчі приписи, висновки Верховного Суду та Конституційного Суду України, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що внесення Кабінетом Міністрів України постановою від 16 лютого 2022 року №119 змін до Порядку №393 призвело до звуження соціальних гарантій військовослужбовців та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, в частині права на пенсійне забезпечення.

Крім того, внаслідок скасування порядку визначення пільгових умов призначення пенсій залишились невиконаними вимоги статті 17-1 Закону №2262-ХІІ, якими Кабінет Міністрів України зобов`язаний встановити такий порядок, що також обмежує соціальні права військовослужбовців та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ…

… Підсумовуючи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що внаслідок внесених до Порядку №393 змін поняття пільгового обчислення вислуги років військової служби зазнало викривлення, а його значення для військовослужбовців нівелювалось, оскільки зміст оновленої «пільги» полягає в розмірі пенсії, до якої військовослужбовцю ще потрібно дослужити.

В той час як до внесених постановою від 16 лютого 2022 року №119 змін до Порядку №393 пільгове обчислення вислуги років дозволяло військовослужбовцю вийти на пенсію «достроково», що за своїм змістом, зважаючи на ризики і небезпеку, з якими пов`язана військова служба, до того ж в умовах воєнного стану, і було реальною пільгою, яка вирізняла військову службу з поміж інших видів служби…

… В свою чергу, пояснювальна записка до проекту оспорюваної позивачем Постанови №119 не містить жодного посилання на оскаржувані зміни, а також на мету та обґрунтування необхідності їх внесення.

Замість цього, зі змісту пояснювальної записки слідує, що метою змін є необхідність поширення дії Закону №2262 на осіб начальницького складу НАБУ та осіб зі спеціальними званнями БЕБ.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що під час підготовки проєкту оспорюваних змін був порушений Регламент Кабінету Міністрів України, оскільки у пояснювальній записці до проєкту змін не були викладені мета та обґрунтування необхідності їх внесення.

Так, Кабінетом Міністрів України не оприлюднені дані щодо мети, яку він переслідував під час зазначеного втручання. У зв`язку з цим, відсутня можливість встановити, чи було здійснено це втручання в інтересах суспільства…».

Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При розгляді даної справи судом також враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 13.05.2026 року у справі №420/21549/25, які є релевантними до обставин даної справи.

Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. TheUnitedKingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 1331,20 грн. судових витрат, сплачених згідно квитанції №0802-5488-9357-7170 від 26.08.2026 року.

Керуючись ст.ст.2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання здійснити зарахування вислуги років у пільговому обчисленні – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України в Одеській області щодо відмови у зарахуванні вислуги в пільговому обчисленні в загальній кількості 04 роки 07 місяців 05 днів, здобутої ОСОБА_1 за періоди проходження служби у Службі безпеки України, до вислуги років.

Зобов`язати Управління Служби безпеки України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 зарахування, відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (в редакції чинній від 15.06.2019) до календарної вислуги років та яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформовану за періоди проходження військової служби у Службі безпеки України у загальній кількості 04 роки 07 місяців 05 днів на пільгових умовах.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України в Одеській області (адреса: 65045, м. Одеса, вул. Єврейська, буд. 43, ЄДРПОУ 20001645).

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Управління Служби безпеки України в Одеській області (адреса: 65045, м. Одеса, вул. Єврейська, буд. 43, ЄДРПОУ 20001645)

Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА