Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №380/13488/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2026 року м. Львівсправа № 380/13488/26

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації. 03 лютого 2026 року позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами - у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за хворою матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, однак 12 лютого 2026 року відповідач прийняв рішення, яким вирішив відмовити у задоволенні поданого позивачем рапорту з тієї підстави, що у позивача є сестра - ОСОБА_3 , яка є дочкою ОСОБА_2 та зобов`язана здійснювати догляд за своєю матір`ю.

Позивач не погоджується із такою відмовою відповідача, вважає її протиправною, оскільки єдиною підставою, за якої йому було відмовлено у задоволенні його рапорту, є ненадання документів на підтвердження неможливості здійснення ОСОБА_3 постійного догляду за ОСОБА_2 . Однак сестра позивача ОСОБА_3 перебуває на тимчасовому консульському обліку у Генеральному консульстві України в Торонто (Канада) з 28 липня 2025 року до 10 лютого 2027 року, тому вона з об`єктивних причин не може здійснювати догляд за своєю мамою, перебуваючи за кордоном. Єдиними членами сім`ї ОСОБА_2 першого ступеня спорідненості є її діти: позивач та донька ОСОБА_3 . Членів сім`ї другого ступеня спорідненості немає, що сторонами не заперечується.

Позивач, покликаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові в від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24, зазначає, що у контексті Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). У спірній ситуації, хоча формально є інший член сім`ї першого ступеня споріднення (сестра позивача), її неможливість здійснювати догляд за матір`ю через проживання в іншій державі (Канада) є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.

З огляду на викладене, на переконання позивача, відмова відповідача у звільненні його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не відповідає критеріям правомірності, визначеним пунктами 1 та 3 частини другої статті 2 КАС України, тому має бути визнана судом протиправною.

З огляду на вказане просить позов задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що в переліку документів, доданих до рапорту позивача, дійсно наявний витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП «Прикарпатський клінічний онкологічний центр Івано-Франківської обласної ради» від 12 серпня 2025 року № 253/25/3298/В, який підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за його матір`ю ОСОБА_2 , особою з інвалідністю ІІ групи. Також додатково до рапорту надано акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, складений ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07 жовтня 2025 року № 1/3/12758, у якому зазначено, що у процесі перевірки виявлено інших членів сім`ї, які зобов`язані здійснювати/або можуть здійснювати постійний догляд, зокрема дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Водночас у рапорті позивача відсутні відомості, які б підтверджували необхідність здійснення постійного догляду за його сестрою ОСОБА_3 за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відповідач зазначає, що відповідно до чинного законодавства обов`язок утримання та догляду за особами, що потребують сторонньої допомоги, переважно покладається на членів сім`ї та близьких родичів. Водночас неможливість здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує, повинна бути реальною та заснована на об`єктивних критеріях (зокрема, але не виключно, перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, інвалідність, тощо). З наведених підстав не заслуговує на увагу твердження позивача, що у його випадку сестра не може фізично здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, оскільки проживає в Канаді.

Відповідач підсумовує, що позивач не надав йому належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності здійснення саме ним постійного догляду за його матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, за наявності у неї дочки. Ураховуючи вказані обставини, військова частина НОМЕР_1 дійшла правильного висновку про відсутність у позивача підстав для звільнення з військової служби, зважаючи на наявність у нього члена сім`ї другого ступеня споріднення - сестри ОСОБА_3 , яка може здійснювати догляд за матір`ю.

З огляду на вказане просить у задоволенні позову відмовити повністю.

На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив, у якій стверджує, що зважаючи на те, що єдина інша близька особа першого ступеня споріднення (сестра) постійно мешкає та перебуває на консульському обліку за кордоном (в Канаді), є її об`єктивна та фактична нездатність здійснювати догляд. Отже, позивач є єдиною особою, яка реалізує законний та обов`язковий постійний догляд за матір`ю з інвалідністю II групи, тому наявні підстави для задоволення поданого позову.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 06 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 13 липня 2026 року продовжено позивачу встановлений судом процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви, визначених ухвалою від 06 липня 2026 року про залишення позовної заяви без руху, в частині подання до суду доказів поважності причин пропуску строку звернення з цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 20 липня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено частково; витребувано у військової частини НОМЕР_1 відомості повідомлення позивача про відмову у звільненні з військової служби, а також докази вручення позивачу відмови у звільненні з військової служби за наслідками розгляду його рапорту від 03 лютого 2026 року.

Ухвалою суду від 14 серпня 2026 року повторно витребувано у відповідача відомості повідомлення позивача про відмову у звільненні з військової служби, а також докази вручення позивачу відмови у звільненні з військової служби за наслідками розгляду його рапорту від 03 лютого 2026 року.

Ухвалою суду від 02 жовтня 2026 року заяву представника позивача від 08 липня 2026 року про поновлення строку звернення до адміністративного суду задоволено - визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення з позовом до суду та поновлено його, а в задоволенні клопотання представника відповідача від 19 серпня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Молодший сержант ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 25 червня 2026 року № 268.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 12 серпня 2025 року № 253/25/3298/Р матір позивача - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи. Згідно з висновком від 26 червня 2026 року № 1156 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, визначено потребу ОСОБА_2 в постійному сторонньому догляді.

Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 13 вересня 2025 року шлюб між чоловіком ОСОБА_4 та дружиною ОСОБА_2 розірвано, про що 13 вересня 2025 року складено актовий запис № 72.

Відповідно до довідки віцеконсула ОСОБА_5 про перебування на консульському обліку (справа № 250728195004-669310) ОСОБА_3 перебуває на тимчасовому консульському обліку в Генеральному консульстві України в Торонто з 28 липня 2025 року до 10 лютого 2027 року.

В акті перевірки сімейного стану військовослужбовця від 07 жовтня 2025 року № 1/3/12758, складеному ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено, що у процесі перевірки виявлено інших членів сім`ї, які зобов`язані здійснювати/або можуть здійснювати постійний догляд за матір`ю позивача, зокрема дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; родичів другого ступеня споріднення на день перевірки не виявлено.

Позивач 03 лютого 2026 року звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, за відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть такий догляд здійснювати.

До цього рапорту позивач додав такі документи (зазначені в рапорті): 1. Свідоцтво про народження; 2. Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; 3. Свідоцтво про розірвання шлюбу; 4. Апостиль.

12 лютого 2026 року військова частина НОМЕР_1 розглянула рапорт позивача від 03 лютого 2026 року (рапорт помічника командира частини з правової роботи - начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 від 12 лютого 2026 року вх. № 522) та прийняла рішення відмовити у звільненні позивача з військової служби за вказаною ним підставою.

Як підставу для відмови відповідач зазначив, що у наданому акті перевірки сімейного стану військовослужбовця від 07 жовтня 2025 року № 1/3/12758, складеному ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказано, що у процесі перевірки виявлено інших членів сім`ї, які зобов`язані здійснювати/або можуть здійснювати постійний догляд, зокрема дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У рапорті відсутні відомості, які б підтверджували необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_3 за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. У позивача є інші члени сім`ї другого ступеня споріднення, а для його матері - першого ступеня споріднення, що не потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, з урахуванням чого підстави для звільнення позивача з військової служби відсутні.

Позивач, уважаючи таку відмову відповідача у звільненні з військової служби протиправною, звернувся з цим позовом до суду.

Предметом розгляду в цій справі є оцінка правомірності відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1).

Надалі указами Президента України, які Верховна Рада України затверджувала відповідними законами, строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, оголошено та проведено загальну мобілізацію в Україні упродовж 90 діб. Надалі строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався згідно з указами Президента України, які щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.

За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.

Відповідно до частин першої - третьої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону № 2232).

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232.

За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Своєю чергою, абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до абзацу першого пункту 210 Положення № 1153 звільнення військовослужбовців строкової військової служби проводиться на підставах, визначених частиною другою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», командиром військової частини, який має право видавати накази по стройовій частині.

Згідно з пунктом 233 Положення № 1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція № 170), яка визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153.

Відповідно до абзацу першого пункту 14.30 Інструкції № 170 під час дії особливого періоду, періоду проведення мобілізації та дії воєнного стану, за наявності підстав для звільнення з військової служби через сімейні обставини або інших поважних причин, визначених абзацами дванадцятим, чотирнадцятим, п`ятнадцятим пункту 2 та абзацами тринадцятим, чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовець особисто, за підпорядкованістю, подає на ім`я командира (начальника) військової частини або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання/перебування особи, за якою здійснює або здійснюватиме постійний догляд, рапорт (заяву) за формою, визначеною у додатку 22 до цієї Інструкції. До рапорту (заяви) додаються документи, що підтверджують право на звільнення (зазначені в підпунктах 22, 25-28 пункту 5 додатку 19 до цієї Інструкції), або копії таких документів, засвідчених в установленому порядку.

Додатком 19 до Інструкції № 170 передбачено Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції № 170 при поданні до звільнення з військової служби за підставою через сімейні обставини у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, подаються:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.

Аналіз наведених норм вказує, що однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Суд зауважує, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі факти:

- наявність у батьків військовослужбовця чи батьків його (її) дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І або ІІ групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою з інвалідністю І чи ІІ групи;

- відсутність у такої особи з інвалідністю І або ІІ групи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Отже, лише за умови підтвердження таких взаємопов`язаних між собою обставин військовослужбовець звільняється з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232.

Суд зазначає, що наявність у матері позивача - ОСОБА_2 інвалідності ІІ групи, її потреби в постійному догляді, а також відсутності у неї членів сім`ї другого ступеня споріднення підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, описаними судом вище, та не заперечується відповідачем.

Водночас єдиною підставою, з якої відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби згідно з поданим ним рапортом від 03 лютого 2026 року, є наявність у матері позивача члена сім`ї першого ступеня споріднення - дочки ОСОБА_3 , яка сама не потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Оцінюючи вказану підставу для відмови, суд відзначає що для звільнення з військової служби за такою сімейною обставиною як необхідність здійснення постійного догляду за матір`ю з інвалідністю ІІ групи військовослужбовцю необхідно довести факт відсутності в його матері інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або ж, якщо такі члени сім`ї наявні, то потребу їх самих у постійному догляді, підтверджену документально.

У постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24 Верховний Суд, здійснюючи тлумачення абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232, відзначив, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У разі «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, водночас, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232.

Отже, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24, поняття відсутності іншої особи, здатної здійснювати постійний догляд, охоплює не лише фізичну відсутність, а й нездатність виконувати такі обов`язки через об`єктивні причини, перелік яких за змістом наведеної постанови не є вичерпним.

Як слідує зі змісту оскаржуваної відмови, відповідач вирішуючи питання звільнення позивача з військової служби згідно з поданим ним рапортом від 03 лютого 2026 року, врахував, що у наданому акті перевірки сімейного стану військовослужбовця від 07 жовтня 2025 року № 1/3/12758, складеному ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказано, що наявні інші члени сім`ї, які зобов`язані здійснювати/або можуть здійснювати постійний догляд за матір`ю позивача, а саме її дочка - ОСОБА_3 .

Надалі відповідач, перевіривши долучені до рапорту документи, встановив, що такі не містять відомостей, які б підтверджували необхідність здійснення постійного догляду за сестрою позивача - ОСОБА_3 за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, а тому така може здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю.

Отже, з наведеного випливає, що відповідач обмежився лише констатацією факту фізичної наявності у матері позивача іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення та відсутності документально підтвердженої потреби такого члена сім`ї в постійному догляді.

Однак відповідач не врахував, що відповідно до довідки віцеконсула ОСОБА_5 про перебування на консульському обліку (справа № 250728195004-669310) ОСОБА_3 перебуває на тимчасовому консульському обліку в Генеральному консульстві України в Торонто з 28 липня 2025 року до 10 лютого 2027 року.

Тобто сестра позивача ОСОБА_3 не проживає зі своєю матір`ю, а мешкає за кордоном (у Канаді).

Проте у спірній відмові відповідач на надав жодної оцінки цій обставині з урахуванням того, наскільки ця обставина є об`єктивною причиною, перешкодою, через яку сестра позивача, яка перебуває за кордоном, не може виконувати обов`язок щодо здійснення постійного догляду за своєю матір`ю, а відтак й слугувати фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд, на чому наголосив Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24.

Суд відзначає, що з огляду на приписи пункту 3 частини другої статті 2 КАС України відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен діяти обґрунтовано, тобто приймати рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Однак, як встановив суд, відповідач оминув обставину проживання сестри позивача за кордоном, не надав цій обставині належної правової оцінки, а тому відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби не може вважатися обґрунтованою відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 2 КАС України, оскільки прийнята без урахування всіх обставин, що мали значення для її прийняття.

Суд також підкреслює, що відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402) висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, який під час розгляду рапорту позивача від 03 лютого 2026 року застосовував норму абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232, висновки щодо застосування якої виклав Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24, мав обов`язок на підставі приписів частини п`ятої статті 13 Закону № 1402 врахувати такі висновки, однак, як встановив суд, цього не зробив, тому дійшов передчасного висновку щодо відсутності у позивача права на звільнення з військової служби відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232.

З огляду на викладене у сукупності відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби на цій підставі, датована 12 лютого 2026 року, є протиправною.

Вирішуючи питання щодо належного способу захисту порушеного права позивача, суд ураховує таке.

Так, з метою захисту свого порушеного права позивач просить суд зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Насамперед суд відзначає, що позивач помилково зазначає як правову підставу для його звільнення з військової служби у зв`язку з наявними у нього сімейними обставинами підпункт «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232 (який визначає підстави звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом), оскільки відповідна підстава для звільнення з військової служби позивача, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації передбачена саме підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 (абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої вказаної статті).

Водночас допущене відповідачем порушення полягає у невиконанні покладеного на нього законом обов`язку щодо перевірки всіх обставин, які мають правове значення для звільнення військовослужбовця з військової служби, а суд не вправі підміняти собою відповідача та передчасно вирішувати по суті питання про наявність у позивача права на звільнення з військової служби з урахуванням обставин, які відповідач ще не досліджував.

З огляду на наведене та зважаючи на те, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення (вчинення дій) суб`єктом владних повноважень, порушене право позивача у розглядуваній ситуації має бути відновлене у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 03 лютого 2026 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби не може бути задоволена судом, оскільки є, з урахуванням наведеного вище, передчасною.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.

Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 від 12 лютого 2026 року у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 03 лютого 2026 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 02 жовтня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна