Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №320/60014/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м. Київ №320/60014/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Військового інституту телекомунікацій та інформатизації ім. Героїв Крут до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернувся Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації ім. Героїв Крут з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить суд відшкодувати шкоду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, перебуваючи на посаді командира військової частини НОМЕР_1 , не забезпечив належний контроль за законністю виплати зазначеної компенсації, унаслідок чого державі завдано матеріальної шкоди. За результатами позапланового внутрішнього аудиту та службового розслідування встановлено факт неправомірної виплати компенсації та визначено розмір завданої шкоди у сумі 129 617,30 грн. Вина відповідача також встановлена постановою Печерського районного суду міста Києва від 05.11.2021 у справі №757/37542/21-п, яка набрала законної сили. У зв`язку з відмовою відповідача добровільно відшкодувати завдану державі шкоду позивач просить стягнути зазначену суму в судовому порядку.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на позовну заяву.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Перевіривши доводи позивача, викладені у позовній заяві, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира військової частини. Під час перебування на зазначеній посаді він здійснював повноваження командира, зокрема щодо організації діяльності військової частини та контролю за використанням державних коштів. У період, який охоплюється перевіркою, ОСОБА_1 обіймав посаду командира військової частини НОМЕР_1 .

Як убачається з матеріалів справи, за результатами позапланового внутрішнього аудиту діяльності військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2016 по 31.03.2021 складено відповідний акт, у якому зазначено про встановлення фактів неправомірної виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень. За висновками, викладеними в акті, розмір завданих державі збитків становить 129 617,30 грн.

У зв`язку з викладеними в акті внутрішнього аудиту висновками у військовій частині НОМЕР_1 проведено службове розслідування. За результатами службового розслідування складено акт, у якому зазначено обставини здійснення виплат грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень та зроблено висновок про наявність вини командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 у заподіянні матеріальної шкоди державі.

Зокрема, в акті службового розслідування зазначено, що відповідачем не було вжито належних заходів щодо недопущення неправомірної виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень військовослужбовцям, унаслідок чого, за висновками службового розслідування, державі завдано матеріальної шкоди у розмірі 129 617,30 грн.

На підтвердження обставин, викладених в акті службового розслідування, позивачем надано, зокрема, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 21.02.2020 №20 про виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень у 2020 році, а також наказ від 08.01.2019 №10 про виплату відповідної компенсації у 2019 році.

З матеріалів службового розслідування також убачається, що його проведення пов`язано з необхідністю встановлення обставин заподіяння збитків, визначених за результатами внутрішнього аудиту. У висновках службового розслідування зазначено про неналежне виконання відповідачем обов`язків як командира військової частини та визначено суму матеріальної шкоди у розмірі 129 617,30 грн.

Разом з тим постановою Печерського районного суду міста Києва від 05.11.2021 у справі №757/37542/21-п розгляд справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 завершено закриттям провадження у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Отже, зазначеною постановою суд не встановлював обов`язку відповідача відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі 129 617,30 грн.

Після проведення службового розслідування позивач звертався до відповідача з вимогою про добровільне відшкодування визначеної матеріальної шкоди. Зокрема, матеріали справи містять звернення Військового інституту від 01.02.2023 та 19.04.2023 з питання відшкодування відповідачем зазначеної суми.

У зв`язку з невідшкодуванням відповідачем суми, яку позивач вважає завданою державі матеріальною шкодою, Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 129 617,30 грн.

Оскільки добровільне відшкодування шкоди не відбулося, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення 129 617,30 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV. (далі Статут ЗСУ).

Статтею 11 розділу І Статуту ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Статтею 16 розділу І Статуту ЗСУ визначено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно статті 26 Статуту ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків встановлено Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 р. № 160-ІX ( далі - Закон № № 160-ІX).

Відповідно п.п.4, 5 ч.1 ст. 1 Закону № 160-ІX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно ч.ч.1-4 статті 3 Закону № 160-ІX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (п.1 ч.1 ст.6 Закону № 160-ІX).

Статтею 7 Закону №160-ІХ передбачено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.

Якщо строк експлуатації військового та іншого майна на дату його втрати закінчився або неможливо встановити час його втрати, відшкодування шкоди проводиться в розмірі 50 відсотків первинної вартості майна, якого не вистачає, але не нижче вартості металів, у тому числі дорогоцінних, та дорогоцінного каміння, які в ньому містяться, визначеної відповідно до законодавства про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей.

Частиною другою статті 8 Закону №160-ІХ передбачено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. (частина шоста статті 8 Закону №160-ІХ).

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис. (частина сьома статті 8 Закону №160-ІХ)

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 160-ІX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті. (частина друга статті 10 Закону № 160-ІX)

Відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування. (частина третя статті 10 Закону № 160-ІX)

Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування. (частина четверта статті 10 Закону № 160-ІX).

У разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом. (частина п`ята статті 10 Закону № 160-ІX).

Згідно частини першої статті 11 Закону № 160-ІХ у разі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні.

У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку. (стаття 12 Закону №160-ІХ).

За приписами частин 1-3 статті 14 Закону № 160-ІX наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством. Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню. У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що відшкодування шкоди здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини до винної особи у таких випадках:

- у разі завдання шкоди військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ними зборів, якщо така особа відмовилася від добровільного відшкодування шкоди (частина 3 статті 10 Закону №160-IX),

- у разі відшкодування посадовою особою шкоди, завданої у зв`язку з виплатою незаконно звільненому чи перемішеному військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, якщо посадова особа, винна у незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, відмовилася від добровільного відшкодування такої шкоди (частина 2 статті 6, частина 4 статті 10 Закону №160-IX),

- у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності шляхом пред`явлення цивільного позову в кримінальному провадженні (частина 5 статті 10 Закону №160-ІХ),

- у разі звільнення військовослужбовця, притягнутого до матеріальної відповідальності, з військової служби - якщо він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ),

- у разі звільнення військовослужбовця з військової служби якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності не було прийнято до його звільнення і він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ).

Судом встановлено, що Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 129 617,30 грн, посилаючись на неправомірну виплату військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень.

На підтвердження заявлених вимог позивач посилається, зокрема, на матеріали службової перевірки, за результатами якої визначено суму збитків у розмірі 129 617,30 грн та зроблено висновок про наявність вини ОСОБА_1 .

Разом з тим суд вважає, що надані позивачем докази у своїй сукупності не дають достатніх підстав для висновку про наявність усіх передбачених законом умов для притягнення відповідача до матеріальної відповідальності.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для визначення розміру шкоди у сумі 129 617,30 грн стали результати позапланового внутрішнього аудиту діяльності військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2016 по 31.03.2021. У подальшому з метою встановлення обставин заподіяння шкоди було проведено службову перевірку.

Водночас акт службової перевірки не є безумовним доказом наявності у відповідача обов`язку відшкодувати визначену в ньому суму. Такий акт є результатом внутрішньої перевірки та підлягає оцінці судом нарівні з іншими доказами щодо його належності, допустимості, достовірності та достатності.

При цьому матеріали справи містять обставини, які свідчать про суперечливість висновків щодо вини відповідача.

Так, актом службового розслідування, проведеного у військовій частині НОМЕР_1 у квітні 2021 року, за результатами якого було прийнято наказ від 28.04.2021 №94, винних осіб у порушеннях щодо виплати грошової компенсації за піднайом житлових приміщень встановлено не було. У матеріалах цього службового розслідування зазначено, що наказ начальника гарнізону міста Києва від 09.10.2019 №15 до військової частини не надходив та до посадових осіб належним чином не доводився. Саме на цій обставині ґрунтувався висновок про відсутність вини посадових осіб військової частини.

Разом з тим у подальшій службовій перевірці зроблено протилежний висновок про наявність вини відповідача, зокрема у формі непрямого умислу, та зазначено про невжиття ним заходів щодо отримання відповідного переліку населених пунктів.

Проте матеріали справи не містять належних та достатніх доказів того, що зазначений наказ начальника гарнізону від 09.10.2019 №15 був доведений до відома саме відповідача, що він був обізнаний з його змістом, а також що саме невиконання відповідачем покладеного на нього обов`язку безпосередньо спричинило здійснення спірних виплат.

Більше того, з матеріалів службової перевірки вбачається, що при проведенні первинного службового розслідування накази командира військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2019 №10 та від 21.02.2020 №20 щодо виплати грошової компенсації за піднайом житла не досліджувалися та у матеріалах цього службового розслідування не фігурували.

При цьому наказ від 08.01.2019 №10 про виплату компенсації за піднайом житла був підписаний не ОСОБА_1 , а тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_2 .

Отже, існування цього наказу не підтверджує протиправності саме дій відповідача та не доводить причинного зв`язку між його діями чи бездіяльністю та виплатою відповідних коштів.

Щодо наказу від 21.02.2020 №20, то такий наказ дійсно підписаний відповідачем та передбачає виплату грошової компенсації окремим військовослужбовцям.

Однак, наявність цього наказу не свідчить про те, що вся визначена позивачем сума 129 617,30 грн є прямою дійсною шкодою, завданою саме діями відповідача.

Суд звертає увагу на те, що для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності необхідно встановити не лише факт здійснення неправомірних виплат, а й конкретний розмір прямої дійсної шкоди, протиправність поведінки відповідача, його вину та причинний зв`язок між такою поведінкою і заподіяною шкодою.

Натомість матеріали справи не містять первинних фінансових документів, які б дали суду можливість встановити фактичне перерахування кожної спірної виплати, її розмір, період здійснення, отримувачів коштів та підстави, за яких такі виплати були проведені.

Акт службової перевірки містить розрахунок визначеної суми шкоди, однак такий розрахунок не підтверджений у необхідному обсязі первинними фінансовими документами.

Крім того, зі змісту акту службової перевірки вбачається, що до суми 129 617,30 грн включено, зокрема, 21 419,80 грн надлишково сплачених податків та військового збору. У цьому ж акті зазначено, що у разі подання коригуючих звітів до відповідних органів сума дебіторської заборгованості могла бути зменшена.

За таких обставин суд не має можливості встановити, чи становить заявлена до стягнення сума 129 617,30 грн саме той розмір прямої дійсної шкоди, який фактично залишився непокритим та підлягає відшкодуванню відповідачем.

Посилання позивача на постанову Печерського районного суду міста Києва від 05.11.2021 у справі №757/37542/21-п також не є достатньою підставою для задоволення цього позову.

Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 172-13 КУпАП у зв`язку з недбалим ставленням до військової служби та невжиттям заходів щодо відшкодування збитків державі. Водночас провадження у справі було закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

При цьому предметом розгляду у зазначеній справі було питання наявності в діях відповідача адміністративного правопорушення, пов`язаного з невжиттям заходів щодо відшкодування збитків, а не питання остаточного встановлення всіх елементів матеріальної відповідальності та розміру шкоди, що підлягає стягненню в порядку адміністративного судочинства.

Отже, зазначена постанова не звільняє позивача від обов`язку довести в цій справі належними та допустимими доказами факт заподіяння відповідачем прямої дійсної шкоди саме у заявленому розмірі, протиправність його поведінки, причинний зв`язок та вину.

Суд також критично оцінює твердження позивача про те, що направлення відповідачеві листів із вимогою про добровільне відшкодування завданої шкоди, оскільки зазначені у таких листах адреси не відповідають зареєстрованому місцю проживання відповідача. При цьому доказів того, що саме за зазначеною позивачем адресою відповідач фактично проживав, отримував поштову кореспонденцію або іншим чином був доступний для отримання відповідних листів, матеріали справи не містять.

Факт направлення поштового відправлення на адресу, яка не є зареєстрованою адресою відповідача, не підтверджує його отримання відповідачем. За відсутності належних доказів вручення зазначених листів відповідачеві суд не може дійти висновку про його належне повідомлення про вимогу позивача щодо добровільного відшкодування шкоди.

Отже, надані позивачем документи щодо направлення листів не підтверджують факту їх отримання відповідачем та обізнаності останнього про необхідність добровільного відшкодування заявленої до стягнення суми.

При цьому позивачем не надано доказів направлення відповідної вимоги саме на зареєстровану адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, що позбавляє суд можливості вважати досудове звернення до відповідача належним чином підтвердженим.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, саме на позивача покладається обов`язок довести не лише факт наявності шкоди, а й її конкретний розмір та обставини, з яких цей розмір складається.

Відповідно до частини другої статті 74 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З огляду на викладене, висновок, викладений в акті службового розслідування, про заподіяння державі матеріальної шкоди у розмірі 129 617,30 грн сам по собі не є достатнім доказом розміру шкоди, оскільки не підтверджений належними первинними документами та розрахунком, який дозволяв би суду перевірити правильність визначення цієї суми.

Суд також враховує, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень суд з`ясовує, чи прийняті вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття.

У цьому випадку позивач, визначивши розмір шкоди у сумі 129 617,30 грн, не надав суду можливості перевірити обґрунтованість саме такого розміру шкоди та встановити його складові.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами розмір матеріальної шкоди, заявленої до стягнення з відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.